ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКІ ФОРМУВАННЯ АЛКОГОЛЬНОЇ АДІКТІВНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКІВ ТА ЮНАЦТВА

Краткое содержание

На підставі проведеного дослідження в дисертації захищаються теоретичні положення стосовно чинників та механізмів формування ААП у підлітків та юнацтва.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету і задачі дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі «Алкогольна залежність у підлітків» розглянуто різні теоретичні підходи до ААП, проблеми формування мотивації алкогольної залежності, особливості особистості, сімейної соціалізації і дитячих травм адикта.

Намітилася стійка тенденція інтересу дослідників до психологічних ланок формування алкогольної залежності й ААП, що доповнює клініко-біологічний підхід. Разом з тим, не до кінця вирішеними залишилися такі питання:

1) класична для вітчизняної медичної психології модель формування алкогольної адикції припускає функціонування механізму "зсуву мотиву до цілі" (Б.С. Братусь), що призводить до формування ілюзорно-компенсаторної діяльності. Поза розглядом в цій моделі залишилися особистісні предиспозиції до формування адиктивної поведінки, характер внутрішніх конфліктів і дитячих травм, а також особливості їх подолання;

2) формування потягу до алкоголю розглядається як динамічна боротьба різноспрямованих мотиваційних тенденцій. Однак, недостатньо розлянутими

залишаються вікова динаміка та гендерна специфіка чинника стримування формування залежності (В.Ю. Зав'ялов);

3) незважаючи на те, що в літературі вказується на наявність особистісної ланки в патогенезі алкогольної адикції, не виявлено специфічної структури алкогольної особистості (Е. Себшин), а дані про преморбідні характерологічні риси є досить суперечливі. Концепція залежної особистості (В.Д. Менделевич) пояснює формування будь-якої форми залежності, але вона не є специфічною щодо суто алкогольної адикції. Особистісна детермінація зводиться або до «слабкого ґрунту» (як такий виступають психопатії й акцентуації характеру) (А.Є. Лічко, B.C. Бітенський), або до преморбідної структури особистості. Відзначається (Є.В. Кришталь, Л.К. Шайдукова, С.І. Мельчихин, A.M. Moller-Leimkuhler et al., та ін.), що в алкоголіків спостерігаються зміни статеворольової сфери особистості. Разом з тим залишається незрозумілим, чи ці зміни носять вторинний постморбідний характер, чи, навпаки, сприяють формуванню алкогольної залежності. Статеворольовий генезис залежності вимагає проведення особливих профілактичних і корекційних заходів;

4) у літературі вказується на те, що алкоголь допомагає подолати стрес. Разом з тим, поза полем розгляду залишається питання про те, чи є специфічним зв'язок алкоголю з типом травми за змістом і хронологією (інфантильна або актуальна).

Виявлення психологічних механізмів розвитку адикції дозволить розробити найбільш ефективні програми профілактики і психотерапії ААП для підлітків та юнацтва.

У другому розділі «Матеріал і методи дослідження» подано розгорнуту характеристику досліджуваних, обґрунтовано методи дослідження, а також розглянуто основні проблеми й принципи побудови даного дослідження.

Першу експериментальну групу склало 50 осіб чоловічої і 50 - жіночої статі у віці 15-17 років з ААП. Феноменологічно ця група підлітків з адиктивною поведінкою характеризувалася: 1) позитивним ставленням до алкоголю; 2) ейфорією при вживанні алкоголю; 3) позитивною оцінкою стану сп'яніння; 4) наявністю прагнення випити в "гарній" компанії; 5) відсутністю вираженого почуття провини при викритті батьками їхнього "пияцтва"; 6) наявністю проблем у соціальній адаптації - проблем з учителями, порушень дисципліни, прогулів у школі, нестійкої або поганої успішності, зниження мотивації навчання, конфліктів з батьками; 7) епізодичним вживанням алкоголю. 22% чоловічої і 18% жіночої вибірки одночасно вживали наркотики і психоактивні речовини. Контрольну групу склали 30 осіб чоловічої і 30 жіночої статі у віці 15-17 років, що не вживали алкоголь та наркотичні речовини.

Другу експериментальну групу склали 197 осіб 14-17 літнього віку, що навчаються в різних школах м. Черкаси: 104 чоловічої і 93 жіночої статі. Ця група є рандомізованою та включає підлітків з різними типами відношення до алкоголю (на мотиваційно-ємоційному, когнітивному та поведінковому рівнях). Проведений на цій вибірці аналіз дозволяє виявити деякі загальні закономірності, що є характерними для підліткової субпопуляції в цілому, а не тільки для тієї її частини, до якої належать підлітки зі сформованою алкогольною адикцією.

Психодіагностичні методики, що їх було використано в роботі, відповідають її задачам та добре зарекомендували себе в наукових дослідженнях з медичної психології (Л.Ф. Бурлачук, О.С. Кочарян та ін.).

У третьому розділі «Психологічна готовність підлітків до формування алкогольної адиктивної поведінки» розглянуто суб'єктивні смисли алкоголю та диспозиційну поведінку стосовно алкоголю, а також їхню змістовну трансформацію при переході від 14-15 років до 16-17 років у групах дівчаток і хлопчиків. Хоча дівчатами 16-17 років алкоголь переживається як «зло» («погано впливає на здоров'я»), позитивне ставлення до нього зростає («подобається стан сп'яніння», алкоголь стає засобом вирішення проблем удома й у школі, зростає частота вживання пива і міцних спиртних напоїв, зменшується число дівчат, які засуджують осіб, що знаходяться в стані алкогольного сп'яніння), спостерігаються й одиничні спроби вживання наркотиків і психоактивних речовин. На рис. 1 (див. с.7) представлений шлях розвитку ААП у дівчат.

Таким чином, у віці 16-17 років ставлення дівчат до вживання алкоголю стає складним, суперечливим, наповнюється внутрішньо конфліктним змістом, починає здобувати власне «алкогольний», або, використовуючи термін Б.С. Братуся, «ілюзорно-компенсаторний» сенс, зв'язаний з вікарним вирішенням ряду емоційних проблем і сурогатним, паліативним задоволенням ряду найважливіших потреб. Підвищення порогу оцінки людини як питущої в дівчат 16-17 років у порівнянні з 14-15-літніми пов'язано, по-перше, зі зростаючим рівнем психічної диференціації, що дозволяє більш нюансовано сприймати соціальні ситуації і «входити в стан інших людей», виявляючи емпатію; і, по-друге, з «розхитуванням» нормативних регуляторів соціальної поведінки, із засвоєнням підліткових норм.