ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ АДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ З КРИМІНАЛЬНОЮ ПОВЕДІНКОЮ В УМОВАХ ПРИМУСОВОЇ ІЗОЛЯЦІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукової розробки обраної теми, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження; сформульовано гіпотезу, методологічні та теоретичні засади дослідження, позначено етапи та експериментальну базу дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, її апробацію та впровадження результатів дослідження; охарактеризовано вірогідність наукових положень, отриманих результатів і висновків дисертаційної роботи.

У  першому  розділі  “Теоретико-методологічні  основи  вивчення   адаптаційних механізмів підлітків в умовах примусової ізоляції у період ресоціалізації” висвітлюються основні підходи до дослідження цієї проблеми в юридичній, соціальній і психологічній літературі; уточнюється психологічний зміст понять “група ризику”, “неповнолітні правопорушники”, “девіантна поведінка”, “делінквентність”, “психологічна превенція”, “психологічна інтервенція”, “ресоціалізація”, “соціальна адаптація”, “копінг – механізми”, “інтрапсихічна адаптація”.

У цьому розділі обґрунтовуються теоретичні основи дослідження  психологічних адаптаційних механізмів підлітків-правопорушників в умовах примусової ізоляції та виділяються інтрапсихічні адаптаційні механізми. Показано, що інтрапсихічні механізми активізують свою діяльність у разі зміни збалансованості системи “людина – середовище” при психоемоційному напруженні в “значущій ситуації”, до якої належить ситуація примусової соціальної ізоляції. Встановлено, що основна дія інтрапсихічних механізмів спрямована на зберігання внутрішньої рівноваги особистості шляхом витіснення із свідомості всього, що серйозно загрожує цілісності „Я – образу”.

На сучасному етапі психологи відмічають, що зрозуміти особистість у всій різноманітності її проявів можна лише у контексті реальної життєвої ситуації, у якій особистість перебуває. У зв’язку з цим відмічається підвищений інтерес до понять “ситуація”, “значуща ситуація” в різних галузях дослідження. Психологами показано, що стратегії поведінки у значущих ситуаціях – це особистісні поведінкові реакції, що характеризуються актуалізацією адаптивних механізмів психічної саморегуляції, серед яких – інтрапсихічні адаптивні механізми  – від копінг-механізмів до психологічних захисних механізмів. 

Психологічний захист – це спеціальна система стабілізації особистості, яка спрямована на зняття психологічного переживання, поєднаного з внутрішнім і зовнішнім конфліктами. Активізація дії індивідуальних захисних механізмів відбувається під впливом ситуації психологічного напруження. Психологічні захисні механізми розглядаються як процеси інтрапсихічної адаптації особистості підлітка за умов підсвідомої переробки інформації, що надходить, і поділяються на перцептивні, інтелектуальні і рухові. У процесах інтрапсихічної адаптації беруть участь усі психологічні функції: пам’ять, увага, уява, емоції, та одна з них бере на себе провідну функцію. Психологічний захист як частковий випадок стратегії поведінки виступає водночас діючим адаптивним механізмом психічної саморегуляції у “важкій” ситуації, якою є ситуація примусової ізоляції підлітків-правопорушників.

У дисертації зазначено, що у процесі ресоціалізації неповнолітніх правопорушників, що перебувають в умовах примусової ізоляції (“важка ситуація”), функцію стабілізації беруть на себе переважно інтрапсихічні адаптаційні механізми. Це пов’язано з обмеженістю арсеналу механізмів опанування, соціальною незрілістю, психологічною занедбаністю особистості підлітка-правопорушника, а також наявністю високого рівня психоемоційного напруження, яке зумовлює їхній запуск.

Дослідниками встановлено, що до основних захисних поведінкових реакцій підлітків відносять: відмову (пасивний протест), опозицію (активний протест), імітацію, компенсацію, емансипацію. Поведінкові реакції носять експресивний характер, доступні зовнішньому спостереженню і реєстрації. З подальшим формуванням особистості підлітка з’являються більш зрілі психологічні захисні механізми, в реалізації яких беруть участь психічні функції від сприйняття та емоцій до пам’яті і мислення, а саме: заперечення, витіснення, подавлення, заміщення, раціоналізація, регресія, реактивне утворення. Вони дозволяють підліткові адаптуватися до середовища не за рахунок змін зовнішнього світу, а через внутрішні зміни – трансформації світу та образу свого „Я”. Однак вибір психологічних захистів частіше пов’язаний з адаптивними здібностями підлітка, які визначають можливість адаптивної регуляції психічного стану. Адаптивні здібності особистості містять у собі рівень розвитку психологічних характеристик, найбільш важливих для регуляції психічної діяльності та процесу соціальної адаптації і ресоціалізації.  Виявлено, що дотриманість підлітками тих або інших стратегій психологічної захисної поведінки багато в чому визначається якостями особистості,  нормативністю поведінки та актуальним психічним станом. Вибудовуючи свою захисну поведінку, підлітки опираються на притаманні їм особистісні якості, і це є характерним також для підлітків-правопорушників.

Наукове осмислення інтрапсихічних адаптивних механізмів як психологічного явища має важливе значення для системи роботи психолога з вихованцями соціально-реабілітаційних установ закритого типу, яка спрямована на ефективність процесу ресоціалізації підлітків.

У другому розділі “Організація і методичне забезпечення емпіричного дослідження підлітків-правопорушників в умовах примусової ізоляції” обґрунтовано методичні аспекти роботи з підлітками-правопорушниками. Зазначено, що корекційно-діагностична робота в соціально-реабілітаційних установах має свою специфіку взаємодії з підлітками. Розглянуті конкретні психодіагностичні методи і методики, узгоджена схема емпіричного дослідження з темою роботи. Залучення до методичного апарату конкретних тестових методик здійснювалось за такими критеріями: концептуальна обумовленість методу, висока валідність, психометрична надійність, можливість порівняння результатів, отриманих за допомогою психодіагностичного методу з результатами інших досліджень. Проведено попереднє дослідження, яке було спрямоване на формування вибірки. Обґрунтовувалися і обговорювалися умови роботи психолога з підлітками – правопорушниками в соціально-реабілітаційних закладах з метою уникнення проблем у процесі подальшого діагностування. У цьому розділі подано процедуру попереднього дослідження, спрямованого на виявлення соціально адаптованих і соціально дезадаптованих підлітків.

Попереднє дослідження дозволило виявити основну і контрольну групи. Основну групу склали неповнолітні правопорушники. У контрольну ввійшли підлітки з правомірною поведінкою із загальноосвітньої школи. Середній вік респондентів обох груп – 14, 8 років. Основна і контрольна групи статистично не розрізнялися за статтю (чоловіча) і віком (14 – 16,5 років), але мали розходження за ступенем соціальної адаптованості (соціально адаптовані – соціально дезадаптовані), за формою поведінки (нормативна – девіантна), за рівнем розвитку правосвідомості (підлітки з правомірною поведінкою – правопорушники), а також враховувалися різні умови функціонування навчального закладу (відкритий тип – закритий тип).

У другому розділі вивчався психічний стан підлітків-правопорушників на момент прибуття до соціально-реабілітаційної установи.

У третьому розділі “Зв'язок інтрапсихічних адаптаційних механізмів підлітків – правопорушників з особливостями їх актуального психічного стану” розкрито специфіку прояву інтрапсихічних механізмів, саме механізмів психологічного захисту, їх типовість прояву, частоту активізації у підлітків – правопорушників як фактору стабілізації особистості в умовах примусової ізоляції, залежність активізації адаптивних механізмів від актуального психічного стану.