Порушення подружніх стосунків при віддалених наслідках воєнної закритої черепно-мозкової травми у чоловіків та їх психокорекція

Краткое содержание

Характеристика хворих та їхніх дружин. Нами було обстежено 109 подружніх пар, у яких чоловіки в 1979 – 1989рр. брали участь у бо­йо­вих діях у Демократичній Республіці Афганістан і перенесли за­криту черепно-мозкову травму.

Більшість обстежених чоловіків мали середню та середню тех­­ніч­ну освіту, 48±5% займалися фізичною і 29±5% – розу­мо­вою пра­цею, решта (22±4%) не працювали, оскільки в них було ви­зна­чено інвалідність ІІ групи; 17±4% були інвалідами ІІІ групи.

Серед обстежених подружніх пар було виділено дві групи. До пер­шої, основної, групи ввійшло 89 (82±4%) пар із порушеннями по­друж­ніх стосунків, до другої – 20 (18±2%) пар, у яких, нез­ва­жа­ючи на на­яв­ність травматичної хвороби мозку у чоловіка, таких по­ру­шень не спостерігалося, цю групу було обстежено як кон­трольну. Залежно від причини порушення комунікації подружжя в основній гру­пі по­дружніх пар було ви­ді­ле­но дві підгрупи: 1-а з них скла­да­ла­ся з 53 (60±5%) пар із порушенням соці­аль­но-психологічної, 2-а – з 36 (40±5%) пар із порушенням сексуальної адапта­ції.

Більшість обстежених подружніх пар були віком від 32 до 40 років. Давність отриманої травми складала найчастіше близько 20 років. У шлюбі подружжя здебільшого перебували від 11 до 20 ро­ків. Давність порушення подружніх стосунків становила найчастіше від 6 до 10 років. У більшості подружжів було по одній дитині, у решти – по двоє дітей, не мали дітей лише три подружні пари.

Методи обстеження подружніх пар. До комплексу проведених дос­лід­жень входило вивчення психологічного анамнезу кожного з по­друж­жів та психодіагностичне обстеження. Усіх пацієн­тів було об­стежено також терапевтом, невропатологом та психі­атром.

Вивчали на­явні в подружжів ак­це­н­ту­ації характеру за Г.Шмі­ше­ком; харак­те­ро­логічні особли­вос­ті за до­по­могою 16-факторного питальника Р.Кеттела; спрямованість осо­бис­тості за домінуючою мо­тивацією, ціннісними орієнтаціями і про­веден­ням дозвілля; мо­ти­ви вступу до шлюбу; причини ви­ник­нен­­ня по­дружніх конфліктів і порушення функцій сім’ї за І.А.Семьон­­кі­ною (2001). Способи уре­гу­лювання конфліктів дослід­жу­­вали за методикою К.Томаса в модифікації Н.В.Гришиної (2003). Досліджували дисгармонійні риси особистості та характеру за В.Д.Мен­делевичем (2001).

З метою вивчення статеворольової поведінки подружжів ви­ко­­ристовували проективну психодіагностичну методику L.Szondi (1960) та методику A.B.Heilbrun (1981). Статеворольову шкалу Dur-Moll L.Szondi застосовували для визначення мас­ку­лін­ності по­друж­жя на біогенному рівні, статеворольову ACL-шкалу A.B.Heilbrun – для характеристики маскулінних та фе­мі­нінних рис особистості на рів­ні Я-концепції.

Подружню комунікацію і рівень подружнього щастя вив­чали за допомогою питальника Bienvenu, згуртованість сім’ї та сі­мейну адап­тацію – за методикою D.Sprencle, B.Fischer (цит. за О.С.Ко­ча­ря­­ном, 1996). Використовували також шкалу сексу­аль­нос­ті W.E.Snell, D.R.Papini (1989), яка дає змогу визначити самооцінку по­дружжям своїх сексуальних мож­ли­востей, сек­су­альну закло­по­та­ність та сексу­аль­ну депресію. Міжособистісні стосунки подружжя дос­­ліджували за допо­мо­гою багатоаспектного пи­­­таль­ника T.Leary (1957).

Для виявлення стану сексуального здоров’я обстежуваних по­дружжів і визначення причин та умов розвитку порушення їх між­осо­бистісних стосунків при віддалених наслідках ЗЧМТ у чоловіків було вико­рис­тано ме­тод системно-структурного аналізу сексу­аль­но­го здо­ров’я, роз­роб­лений В.В.Кришталем (2002). Тип статевої конс­ти­туції чоловіків визначали за векторною шкалою Г.С.Васильченка (1977), тип статевої конституції жінок – за шкалою І.Л.Ботнєвої (1983). Психо­сек­суальний тип чоловіка й жінки досліджували за методикою С.С.Лібіха (1983).

Здобуті дані клінічних, психодіагностичних та соціологіч­них дос­ліджень було оброблено методом математичної статис­тики кри­те­ріїв знаків, ре­зультати пси­хо­діагностичних досліджень, окрім того, – за допо­мо­гою кореля­цій­ного аналізу (коефіцієнт кореляції Пірсона r) і методики перевірки ві­рогідності різниць вибірки (t критерій Стьюдента).

Результати досліджень. Проведене обстеження дало змогу виз­на­чити, що в усіх чоловіків та жінок основної групи мали міс­це ак­центуації характеру. Можна було відзначити різницю між типами акцентуації у чоловіків із провідними соціально-психо­ло­гіч­ними по­рушеннями (1-а під­група) і з порушенням сексуального спіл­кування (2-а підгрупа): у перших пере­важала акцентуація збуд­ливого, у других – дистимічного та три­вож­ного типу. У жінок з обо­ма ва­рі­ан­та­ми порушення стосунків найчас­ті­ши­ми були демон­стра­тивна й три­вожна акцентуації. У 1-й підгрупі в біль­шості подружніх пар спостерігалося неспри­ятливе сполучення ак­цен­туацій, а саме збіг однакових її типів або збудливого і демон­стра­тив­ного, дистимічного і тривожного.

Усі подружжя основної групи дістали неправильне загаль­не ви­ховання, частіше за типом гіперпротекції: при соціально-психо­ло­гічних порушеннях – переважно домінуючої, при порушенні сек­су­­аль­ного спілкування – потураючої, іноді в умовах жорстоких вза­ємин. Жінки з порушенням сексуальної адаптації часто вихову­ва­ли­ся і в умовах емо­цій­­ного відторгнення. Статевого виховання не здо­була переважна біль­шість подружжів,  у тому числі жоден чоло­вік із порушенням сексуальної ­адаптації.

Було виявлено й певний зв’язок між типом акцентуації ха­рак­теру і типом здобутого в батьківській сім’ї виховання. Ви­ховання в умовах жорстоких взаємин і гіпопротекція сприяли розвиткові ак­центуації збудливого типу, домінуюча гіперпротек­ція – дисти­міч­но­го та емотивного.