СУПРУЖЕСКАЯ ДЕЗАДАПТАЦИЯ И ВНЕБРАЧНЫЕ СЕКСУАЛЬНЫЕ СВЯЗИ Причины, механизмы формирования, проявления, психокоррекция и психопрофилактика

Краткое содержание

Характеристика обстежених подружжів. Під нашим спостереженням перебувало 300 подружніх пар, які звернулися по лікувальну допомогу до кабінету сексопатології Хмельницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру з приводу подружньої дезадаптації. У 250 із цих пар відзначалася первинна дезадаптація, в 50 мала місце вторинна дезадаптація, зумовлена первинною сексуальною дисфункцією (у всіх чоловіків і 35 жінок). В усіх цих подружніх парах дружина, чоловік чи обидва подружжя (179 чоловіків і 247 жінок) мали позашлюбні зв’язки. Було обстежено також як контрольну групу 50 подружніх пар із гармонійними стосунками.

У 90 подружніх парах із дезадаптацією подружжя захворіли на венеричні хвороби (трихомоніаз – 42, гонорею – 35, сифіліс – 13), причому в 57±5% випадків джерелом зараження були жінки і в 43±4% – чоловіки.

Серед дезадаптованих подружніх пар, які перебували під спостереженням, було виокремлено дві групи: першу склали 250 пар із первинною дезадаптацією, другу – 50 пар із вторинною дезадаптацією, зумовленою первинною сексуальною дисфункцією у чоловіка, дружини чи обох подружжів. У першій групі 47 (15±3%) подружжів скаржилися на погані взаємини, решта подружжя (253, або 85±3%) – на сексуальну невдоволеність.

Раніше зверталися по допомогу до різних спеціалістів (сексопатологів, психотерапевтів) переважна більшість (98±3%) обстежених подружніх пар, і в половини з них після проведеної корекції наставало тимчасове (на 1-2 міс.) поліпшення взаємин та сексуальних контактів.

Обстежені подружжя були віком від 21 до 45 років, причому чоловіки й дружини в кожній подружній парі належали до тієї самої вікової групи, що охоплювала 5 років, до того більшість обстежених в усіх групах були віком до 35 років (переважно від 26 до 35).

Мотивом вступу до шлюбу у переважної більшості чоловіків (87±3%) і жінок (85±3%) було кохання. Тривалість шлюбу складала від деяких місяців до 15 років, найчастіше від 3 до 5 років. Подружня дезадаптація та сексуальна дисфункція у більшості подружніх пар тривала у 49±3% обстежених від 3 до 5, але в значній кількості випадків (25±3%) і від 6 до 10 років; найрідше (7±3%) вона починалася з самого початку подружнього життя. При цьому чимало подружжів, особливо в першій групі, і частіше жінки, думали про розлучення й навіть вдавалися до спроб розлучитися (57±3% чоловіків і 86±3% жінок). У контрольній групі ніхто з подружжя не замислювався про розлучення.

З подружніх пар, що перебували під спостереженням, 7±3% першої групи не мали дітей, у другій групі бездітними були 14±5% подружніх пар.

Понад половину обстежених мали вищу освіту, особливо часто – подружжя першої групи, куди входили особи із соціально-психологічною дезадаптацією.

Більшість подружжя (58±3%) складали працівники розумової праці та учні. При цьому 20±3% обстежених чоловіків і 28±3% жінок відзначили негативний вплив подружньої дезадаптації на трудову діяльність, 16±3 та 8±3% відповідно – на соціальні зв’язки. При цьому більш поглиблене дослідження дало змогу з’ясувати, що зриви у трудовій діяльності в більшості випадків були наслідком не подружньої дезадаптації, а системи ставлення особистості до дійсності загалом, у її домінуючій мотивації.

Методи обстеження подружжів. Із позицій системного підходу до досліджуваної патології з урахуванням багатомірності забезпечення сексуального здоров’я було проведено всебічне обстеження кожного з подружжя, що перебували під спостереженням; воно включало клінічні дослідження і вивчення соціальних, психологічних, соціально-психологічних та соматичних (біологічних) аспектів подружньої дезадаптації. До комплексу клінічного обстеження подружжя входило вивчення їхнього соматичного стану, в тому числі гінекологічного статусу жінок, урологічного статусу чоловіків, неврологічного й психічного стану жінок і чоловіків та спеціальне сексологічне дослідження.

З метою виявлення причин і умов порушень сексуального здоров’я подружжя було використано розроблений В.В.Кришталем (1994) метод системно-структурного аналізу сексуального здоров’я за його компонентами та складовими і за інтегральними критеріями.

Аналіз сексуального здоров’я за його критеріями передбачає оцінку стану соціального, психологічного, соціально-психологічного та біологічного (анатомо-фізіологічного) його компонентів. Як випливає із запропонованої автором чотирифакторної концепції забезпечення сексуального здоров’я, сексуальна поведінка індивіда являє собою інтеграцію всіх чотирьох зазначених компонентів. Інтегральними критеріями сексуального здоров’я є темп та характер сомато- і психосексуального розвитку, статеворольова поведінка, психосексуальна орієнтація, тип сексуальної мотивації і мотиви статевого акту, статева конституція. Аналіз за переліченими критеріями дає змогу отримати доволі повне уявлення про сексуальність кожного з подружжя і про їхню сексуальну адаптацію.

Для оцінювання статевої конституції чоловіків було застосовано критерії, розроблені Г.С.Васильченком (1990), статевої конституції жінок – І.Л.Ботнєвою (1983).

Зважаючи на найважливішу роль психологічних та соціальних чинників у розвитку сексуальної і соціально-психологічної дезадаптації подружньої пари, ми вивчали особистісні відмінності кожного з подружжя, їхні взаємини, соціальні й мікросоціальні чинники, що впливають на них.

Психодіагностичне обстеження було спрямовано на вивчення особистісних рис чоловіків і жінок, ступеня їхньої адаптації на різних рівнях взаємодії. При цьому враховували характеристики дошлюбних стосунків: тривалість знайомства, мотиви вступу до шлюбу, відмінності міжособистісних стосунків у дошлюбний період, потім аналізували характер зміни взаємин подружжя з початку спільного життя до моменту обстеження.

Психосексуальні типи чоловіка і жінки та ступінь їхньої відповідності в подружній парі досліджували за методикою С.С.Лібіха (1990), сексуальну мотивацію й сексуальну культуру – за В.В.Кришталем (1995), акцентуації характеру – за Г.Шмішеком (1970).

Вивчали також ступінь порушення функцій сім’ї та типи шлюбу за подружньої дезадаптації, сполученої з позашлюбним сексом. Типологію шлюбу визначали за класифікацією В.В.Кришталя, В.З.Кузьменка (1998), виконання сімейних функцій і відносну функціональність сім’ї – за І.А.Семьонкіною (2006), спілкування подружжя в сім’ї – за методикою Ю.Є.Альошиної зі співавт. (1985).

Для психодіагностичного дослідження використовували проективну методику L.Szondi (1960) та статеворольову шкалу ACL A.B.Heilbrun (1981). Перша дає змогу визначити маскулінність пацієнтів на біогенному рівні, друга дозволяє характеризувати маскулінні й фемінінні  риси особистості, визначити маскулінність і фемінінність на рівні Я-концепції (на соціогенному рівні).

Подружню комунікацію вивчали за допомогою опитувальника Bienvenu (1982). Заcтосовували також шкалу сексуальності W.E.Snell, D.R.Papini (1989), яка дає змогу подружжям визначити самооцінку своїх сексуальних можливостей та наявність у них сексуальної заклопотаності й сексуальної депресії.

Соціологічні дослідження включали вивчення стажу сімейного життя та міцності сімейних стосунків, сімейного середовища, рівня освіти наших пацієнтів, їхньої трудової діяльності, соціальних зв’язків із метою виявлення взаємовпливу цих характеристик та сексуальної дезадаптації подружжя.

Здобуті дані клінічних та психодіагностичних досліджень було оброблено методом математичної статистики критеріїв знаків за таблицями відсотків та їх помилок (В.С.Генес, 1967). Верифікація результатів психодіагностичного дослідження проводилася з використанням кореляційного аналізу (коефіцієнт рангової кореляції Кендала τ) і методики перевірки вірогідності відмінностей вибірки (t-критерій Стьюдента).

Результати досліджень. Проведене обстеження показало, що хронічні соматичні захворювання були порівняно в небагатьох з подружжів, але при цьому значно частіше відзначалися хронічний аднексит у жінок (11±3%) та хронічний простатит у чоловіків (12±3%), що, можливо, було пов’язано з перенесеними ними венеричними захворюваннями.

У процесі системно-структурного аналізу сексуального здоров’я подружжів за його інтегральними критеріями було визначено, що соматосексуальний розвиток їх переважно був нормальним, тоді як психосексуальний розвиток – порушеним у 83±4% чоловіків і 11,3% жінок першої і в 32±6% чоловіків і 82±5% жінок другої групи. При цьому в чоловіків, як правило, спостерігалася ретардація психосексуального розвитку, за винятком осіб із соціально-психологічною дезадаптацією, у яких мав місце передчасний розвиток. У жінок також переважав затриманий психосексуальний розвиток. Характерними для обстежених були й асинхронії статевого дозрівання, у другій групі частіше сукупні, зумовлені дією психогенних та соціогенних чинників. Статеворольова поведінка в чоловіків найчастіше була трансформованою, у жінок нерідко гіперрольовою, особливо у другій групі. Серед типів сексуальної мотивації переважали дисгармонійні – генітальний та шаблонно-регламентований. Тип сексуальної культури у переважної більшості жінок був ліберальний, у чоловіків другої групи – переважно невротичний.

Статева конституція у чоловіків другої групи – слабка й послаблена середня, у першій групі у частини з  них середня і сильна, у жінок – переважно середня, ерекція була послаблена у більшості чоловіків, особливо часто – у другій групі, оргастич­ність практично у всіх жінок не перевищувала 30%. Любов, що була основним мотивом вступу до шлюбу, частіше зберегли чоловіки, ніж жінки, – відповідно 71±5 і 47±7% у першій, 82±5 і 46±7% у другій групі. Поінформованість у питаннях психогігієни статевого життя була недостатньою у всіх чоловіків і переважної більшості жінок обох груп, виняток складали лише подружжя із соціально-психологічною дезадаптацією. Усі обстежені чоловіки й жінки зазнавали психосексуальної незадоволеності.

Аналіз за інтегральними критеріями сексуального здоров’я подружжя показав певні відмінності в його стані за первинної і вторинної подружньої дезадаптації. У першому випадку більшою мірою були порушені показники, що характеризують сексуальну поведінку, у другій – психофізіологічні показники.

Системно-структурний аналіз сексуального здоров’я за його компонентами й складовими дав змогу визначити їх стриж­неве ураження як причину різних форм первинної сексуальної дезадаптації та первинної сексуальної дисфункції, що зумовила вторинну дезадаптацію подружжя. Так, причиною розвитку сек­су­ального різновиду комунікативної форми дезадаптації стало ураження соціально-психологічного компонента; причиною соціо­культурної форми – сукупне ураження соціального та пси­хологічного компонентів; причиною статеворольової форми – ураження психологічного, сексуально-еротичної форми – також психологічного та інформаційно-оцінної складової соціального компонента. Причиною сексуально-аверсійної форми дезадап­та­ції стало сукупне стрижневе ураження психологічного та соці­аль­но-психологічного, а конституціональної форми – уражен­ня нейрогуморальної та психічної складових анатомо-фізіоло­гіч­ного компонента сексуального здоров’я. Причиною формування вто­ринної сексуальної дезадаптації, незалежно від форми пер­винної сексуальної дисфункції, що її зумовила, було стрижневе ура­ження психічної складової анатомо-фізіологічного компонента.