Емоційна стійкість людини та її діагностика : Эмоциональная стойкость человека и ее диагностика

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено його методологічні основи та методи дослідження, розкрито наукову новизну, особистий внесок автора, теоретичне і практичне значення та наведено відомості про апробацію і впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі «Сучасний стан розробки методологічних підходів до концептуалізації феномену «емоційна стійкість» як інтегративної властивості особистості» розглянуто категоріальну базу досліджень феномену «емоційна стійкість», оцінено внесок у розкриття змісту феномену прихильників започаткованого О.Р.Лурія підходу до дослідження емоційної стійкості людини безпосередньо в екстремальних умовах професійної діяльності, проаналізовано сучасні тенденції вивчення цієї інтегративної властивості особистості.

Зміни поглядів на зміст феномену «емоційна стійкість» знайшли відображення у термінології, що використовувалась на різних етапах дослідження проблеми. Від більш узагальнених термінологічних словосполучень типу: «психічна надійність», «психічна стійкість», «психологічна стійкість» (В.К.Калін, 1984; К.В.Фірсов, 1996 та ін.) дослідники перейшли до найбільш поширеного словосполучення «емоційна стійкість» (Л.М.Аболін, 1987; Л.Г.Дика, 1984, 1991, 2002; М.І.Дьяченко, Н.Б.Зільберман, 1974; Е.Л.Носенко, 1981; О.А.Сиротін, 1972; О.Я.Чебикін, 1984 та ін.) та варіантів, що конкретизують його: «стресостійкість» (Б.Рашел, 1983), «перешкодостійкість оператора» (Ф.Д.Горбов, 1964) та ін.

Аналіз розвитку категоріальної бази феномену показав, що проблема потребує більш детальної методологічної розробки, спроби здійснення якої призвели до виникнення нових понять і уявлень про проблему. Зокрема, емоційну стійкість почали розглядати не як стійку особистісну властивість, що зумовлює ефективність діяльності в екстремальних умовах, а як динамічне новоутворення, що формується в умовах екстремальної діяльності (Л.Г.Дика, 2002 та ін.) і протиставляється за більшістю ознак її виявлення емоційній вразливості.

Емоційна стійкість і емоційна вразливість при такому підході розглядаються як різні феномени. Обґрунтування цього припущення базується, зокрема, на даних сучасного німецького дослідника Ю.Куля (1985), який стверджує, що людині у складних умовах життєдіяльності притаманні або орієнтація на дію, або орієнтація на стан. Остання виявляється в ускладненнях на етапі ініціації діяльності та її здійснення. Відомі також спроби тлумачення емоційної стійкості і як особистісної властивості, і як психічного стану (М.С.Корольчук, 2003; В.В.Стасюк, 1999).

При всій різноманітності термінології, що використовується для визначення феномену, найбільш поширеною назвою якого можна вважати «емоційну стійкість», простежується єдина схема розкриття його сутності: через оцінку рівня складності умов професійної діяльності до визначення її ефективності (успішності) як ознаки емоційної стійкості. Остання, як вважають, зумовлює надійність суб’єкта діяльності. При такому підході до розкриття змісту емоційної стійкості операційна напруженість, завдяки якій можна забезпечити ефективність виконання діяльності, помилково розглядається як ознака емоційної стійкості, проте її часте переживання може призводити до емоційного вигоряння, появи психосоматичних розладів і, врешті-решт, до втрати працездатності (Г.Т.Береговий, О.І.Жданов, 1992).

Найменш розробленою з проблем, пов'язаних із вивченням емоційної стійкості, видається проблема її діагностики, що зумовлено недостатньою визначеністю підходів до операціоналізації цієї інтегративної властивості особистості.

У висновках до першого розділу роботи на підставі уточнення категоріального статусу феномену «емоційна стійкість» з позицій адаптаційної та когнітивної теорій стресу пропонується розглядати емоційну стійкість та емоційну вразливість за критерієм їх значущості для успішності врівноваження суб'єкта із змінюваним середовищем, спрямованого на збереження або відтворення гомеостазу. Показниками емоційної стійкості при такому підході є асиміляційна й акомодаційна активність, основною формою виявлення яких можна вважати збереження гомеостазу, а показниками емоційної вразливості – ускладнення в урівноваженні із змінами середовища, формою виявлення яких можна вважати зміну функціонального стану.

Отже, психічні стани пропонується розглядати як концентроване відбиття усіх психологічних властивостей особистості, за характеристиками яких можна робити висновки про різні рівні адаптованості суб'єктів до змінюваних умов життєдіяльності і досягнуті ними рівні психічного розвитку. Динаміку зміни психічного стану оптимального функціонування і появу стану емоційної напруженості доцільно простежувати на різних фазах розвитку емоційного стресу як неспецифічної емоційної реакції на зміни середовища. Це відкриває реальні шляхи для операціоналізації феномену «емоційна стійкість» у термінах психофізіологічних ознак перебігу психічних процесів та реалізації вищих психічних функцій, зумовлених особливостями функціональних станів.

Обґрунтовуючи у заключній частині першого розділу роботи роль психічного стану як джерела операційних ознак для розпізнавання емоційної стійкості, ми спираємось на визначення провідної ролі стану у міжфункціональній системі форм виявлення психічного. Оскільки психічний стан, як підкреслює С.Д.Максименко (2006), не лише «цементує» функціональну систему, а й «замикає» її на індивідуальність», саме психічні стани доцільно розглядати як концентроване і синтетичне відображення всіх психологічних особливостей особистості, тобто як джерело операційних критеріїв для діагностики цих особливостей.

Результати детермінантного синтезу основних аспектів психофізіологічних розбіжностей у станах, притаманних суб’єктам, яких можна вважати потенційно емоційно стійкими або емоційно вразливими, дозволили сформулювати гіпотезу про доцільність пошуку діагностичних параметрів емоційної стійкості у характеристиках стану оптимального функціонування, а параметрів емоційної вразливості – у характеристиках стану емоційної напруженості (психофізіологічні особливості яких детально досліджені, Є.П.Ільїним, 1974, 1981, 2005; Е.Л.Носенко, 1978, 1981; В.В.Суворовою, 1975 та ін.).

Урахування того факту, що психічні стани є «всеохопними» (П.К.Анохін, 1973) і «виходять у галузь біології» (С.Д.Максименко, 2006), дозволило обґрунтувати припущення про можливість опосередкованої (відображеної) оцінки емоційної стійкості через показники стану здоров’я людини, її психологічного благополуччя, усвідомленого вибору стратегій психологічного подолання стресу, особливостей реалізації вищих психічних функцій, зокрема, комунікативної.

У другому розділі роботи «Методичні основи психофізіологічного підходу до діагностики емоційної стійкості людини з використанням комп’ютерних технологій» обґрунтовується можливість прогнозування емоційної стійкості за психофізіологічними ознаками функціонального стану, що виникає в людини в ситуації «стресу неуспіху» при виконанні перцептивно-мнемічної інформаційно-переробної діяльності, змодельованої засобами комп’ютерних технологій (І.Ф.Аршава, Е.Л.Носенко, О.Л.Хижа, 2006). Зміст змодельованої діяльності імітує радіообмін інформацією між «авіадиспетчером» та «пілотом» літака – умовним абонентом, голос якого записано у звуковому файлі комп’ютера. Умовний абонент подає три серії запитань виконавцеві завдань (по 20 запитань у кожній серії) щодо місць розташування на карті-схемі (імітації зображення секторів льотного поля, що експонуються на екрані дисплея) геометричних фігур різної форми, кольору, розміру. Виконавцеві завдань пропонується не тільки встановити координати фігур на схемі, а й ідентифікувати свій «позивний», який йому привласнюється, «позивний» умовного абонента і дати відповідь на запитання останнього або у звуковій формі, або за допомогою «миші». У першій та третій серіях запитань обсяг інформації, що переробляється, не перевищує обсягу короткочасної пам’яті людини (7±2 дискретних «одиниці»). У другій серії умови сприйняття інформації ускладнюються (шляхом перевищення у запитаннях обсягу короткочасної пам’яті, введення дефіциту часу та інших спеціальних прийомів створення перешкод для сприйняття інформації). У такий спосіб моделюється ситуація «стресу неуспіху», що за гіпотезою викликає в емоційно вразливих суб’єктів стан емоційної напруженості як при виконанні другої серії завдань, так і при виконанні завдань третьої серії (що можна розглядати як ознаку «післядії» стресу). Виникнення функціонального стану емоційної напруженості, або, навпаки, збереження стану оптимального функціонування (за термінологією Є.П.Ільїна, 2005) розпізнається як за характеристиками перебігу перцептивно-мнемічних процесів, зумовлених функціональним станом людини, так і за характеристиками усного мовлення виконавця завдань (при звуковій формі надання відповідей) та за параметрами моторних дій (при надані відповідей на запитання за допомогою «миші») (Е.Л.Носенко, І.Ф.Аршава, 2006). Для розпізнавання типу функціонального стану суб’єкта, що виникає в умовах дії «стресору неуспіху», обрано психофізіологічні показники, які характеризують: 1) збереження чи порушення функцій уваги та короткочасної пам’яті як ознак змін перешкодостійкості, зумовлених функціональним станом суб’єкта; 2) оперативність виконання моторних актів, у тому числі актів усного мовлення; 3) тип модусу контролю за виконанням інформаційно-переробної діяльності, який суб’єкт обирає залежно від його функціонального стану.

Вибір відповідних психофізіологічних показників здійснено на основі системного аналізу функціонального стану емоційної напруженості: його мозкових механізмів і поведінкових корелятів, детально проаналізованих у дисертації та у нашій монографії (Е.Л.Носенко, І.Ф.Аршава, 2006, розділ 2).

Розроблено алгоритми обробки відповідей досліджуваних на однотипні завдання змодельованої інформаційно-переробної діяльності при виконанні різних серій завдань: 1) до появи стресора; 2) під впливом стресора; 3) після припинення дії стресора. До складу параметрів, що зумовлені психофізіологічними характеристиками функціональних станів, віднесено: правильність та повноту сприйняття і передачі інформації; латентні періоди мовленнєвих та моторних актів; показники стаціонарності / нестаціонарності виконання когнітивних процесів, що відбивають, зокрема, тривалість збереження максимуму функцій; показники асиметрії при виконанні взаємопов’язаних компонентів завдань. Останні характеризують ознаки макроструктури процесів переробки інформації, операціоналізовані у вигляді вибору суб’єктом цілісно-інтуїтивного або послідовно-аналітичного модусів контролю за здійсненням процесів переробки інформації як ознак різних функціональних станів.

У цьому розділі роботи розглянуто також особливості організації та результати пілотажного дослідження, проведеного для первинної оцінки валідності обраного методичного підходу до вирішення центрального завдання дослідження – операціоналізації феномену «емоційна стійкість» і виокремлення його діагностичних психофізіологічних параметрів. Для пілотажного дослідження було обрано групу досліджуваних – студентів Дніпропетровського університету (у кількості 80 осіб – юнаків та дівчат віком від 20 до 23 років).

Оскільки за численними даними як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, узагальненими, зокрема, А.Г.Маклаковим (2001), відсоткова частка емоційно стійких осіб у будь-якій рандомізованій вибірці становить лише 20-25 %, ми висунули гіпотезу, що у разі валідності обраного методичного підходу до діагностики емоційної стійкості ми зможемо ідентифікувати серед досліджуваних осіб з різними рівнями емоційної стійкості. До складу емоційно стійких увійдуть ті суб’єкти, які продемонструють у змодельованих засобами комп’ютерних технологій умовах дії стресора неуспіху розглянуті вище психофізіологічні ознаки стану оптимального функціонування, а до складу емоційно вразливих – досліджувані, що продемонструють ознаки функціонального стану емоційної напруженості. Тому при обробці результатів ми розподіляли досліджуваних методом кластеризації (алгоритм К – середніх) на три групи: гіпотетично з високим, середнім та низьким рівнями емоційної стійкості.

Для контролю валідності методики дослідження у пілотажному емпіричному дослідженні використовувались також деякі психодіагностичні методики, за допомогою яких, за літературними даними, можна встановити стійкі особистісні властивості, що притаманні емоційно стійким та емоційно вразливим суб’єктам. Для цієї мети було обрано, зокрема, опитувальник для оцінки формально-динамічних характеристик індивідуальності В.М.Русалова, тест самооцінки особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д.Спілбергера, адаптований Ю.Л.Ханіним; тест «Нетолерантність до невизначеності» Р.Нортона; трифакторна модель когнітивної структури мотивації досягнень М.Ш.Магомед-Емінова та інші.

Пілотажне емпіричне дослідження було проведене у двох форматах: як кореляційне й ідеографічне дослідження. При кореляційному дослідженні було виявлено статистично значущі зв’язки між індивідуально-типологічними характеристиками досліджуваних (зокрема, такими, як «пластичність» та «емоційна сенситивність»), особистісними ознаками емоційності (тривожність, нетолерантність до невизначеності), а також рівнем мотивації досягнень, з одного боку, і психофізіологічними показниками характеру перебігу когнітивних процесів при виконані завдань другої та третьої серій комп’ютерної методики, тобто серій, у яких моделювався стресогенний вплив і очікувалась його «післядія», – з іншого. Це дало підстави відхилити нульову гіпотезу і почати перевірку альтернативної гіпотези про можливість прогнозування емоційної стійкості людини за параметрами розробленої комп’ютерної методики.

На матеріалі аналізу найбільш контрастних даних досліджуваних, які взяли участь у кореляційному дослідженні, ми провели також ідеографічні дослідження окремих випадків і зробили попередні висновки відносно тих операційних параметрів, за якими можна диференціювати гіпотетично емоційно стійких та емоційно вразливих суб’єктів залежно від особливостей виконання ними завдань розробленої комп’ютерної методики діагностики емоційної стійкості. До складу цих параметрів було віднесено: 1) ознаки макродинаміки процесу переробки інформації, що характеризується реалізацією двох модусів переробки інформації: цілісно-інтуїтивного (притаманного гіпотетично стійким суб’єктам) і послідовно-аналітичного (властивого гіпотетично емоційно вразливим суб’єктам); 2) характеристики мікродинаміки процесу, що дають уявлення про різні рівні пошукової активності суб’єктів у процесі виконання інформаційно-переробної діяльності (операціоналізовані у кількісних показниках ефективності, витратах часу на виконання діяльності, підтримування максимуму виявлення функції), про коливання показників ефективності, що свідчить про рівень стаціонарності / нестаціонарності перебігу психічних процесів як ознаки фрустраційної толератності/ нетолерантності.