СИСТЕМНЫЙ ПОДХОД К ДИАГНОСТИКЕ, ПСИХОКОРРЕКЦИИ И ПСИХОПРОФИЛАКТИКЕ ДЕЗАДАПТАЦИИ СТОМАТОЛОГИЧЕСКИХ БОЛЬНЫХ

Краткое содержание

          Відповідно до мети роботи було обстежено 300 хворих (основна група) – 130 чоловіків та 170 жінок віком від 16 до 65 років, які звернулися по стоматологічну допомогу. З них 155 пацієнтів (перша підгрупа, 65 чоловіків та 90 жінок) отримали лише терапевтичне лікування, а 145 хворих (друга підгрупа, 65 чоловіків та 80 жінок) було направлено на протезування після відповідного терапевтичного лікування. У всіх цих хворих спостерігалася дезадаптація до свого стану і наступного лікування. 60 пацієнтів (30 чоловіків і 30 жінок) з аналогічною стоматологічною патологією, але без ознак дезадаптації було обстежено як контрольну групу.

У хворих діагностовано наступні стоматологічні захворювання: карієс (47±3%), періодонтит (15±3%), пульпіт (10±3%), захворювання слизової порожнини рота (8±3%), комбінована патологія (карієс та періодонтит, пульпіт та періодонтит, 9±3%), ураження тканин парадонту (14±3%).

84%  обстежених  (43±3% чоловіків і 41±3% жінок) мали вищу, решта – середню та середню спеціальну освіту. 50±3% чоловіків і 44±3% жінок були робітниками фізичної, решта – працівниками розумової праці. Одружені серед чоловіків складали 34±3%, а жінок – 47±3%.

            Вивчення психічного статусу засвідчило, що в усіх хворих основної групи були первинні, дезадаптаційні розлади, зумовлені больовими почуттями та дискомфортом, пов’язаним із порушенням функцій зубощелепного апарату. При цьому у 40±3% із них спостерігався змішаний тривожно-депресивний розлад (F43.22), короткочасна депресивна реакція (F43.20), порушення емоцій та поведінки (F42.25), що призводили до вторинної дезадаптації, а у 60±5% мали місце специфічні ізольовані фобії (F40.2) та іпохондричний розлад (F45.2), які зумовлювали третинну дезадаптацію хворих.

Невротичні реакції і розлади, як відомо, тісно пов’язані з існуючими у хворих акцентуаціями характеру, і їхня форма залежить від типологічних відмінностей особистості. Дослідження преморбідних рис обстежених пацієнтів дало змогу визначити, що в усіх хворих основної групи були явно виражені акцентуації характеру. У чоловіків найчастіше відзначалися педантичний (32±3%) та збудливий (24±3%), у жінок – тривожний (25±3%), демонстративний (22±3%) та емотивний (19±3%) типи акцентуацій. Набагато рідше (9±3%) у чоловіків можна було відзначити застрягаючий і в поодиноких випадках  - дистимічний та афективно-екзальтований типи, тоді як у жінок останні траплялися в 9±3% і 7±3 % відповідно. Ні в кого з обстежених основної групи не виявлено гіпертимної акцентуації характеру, яка спостерігалася у 30±9% чоловіків і 27±8% жінок контрольної групи. У решти пацієнтів цієї групи явні акцентуації характеру не визначалися.

Суттєво сприяють дезадаптації також дисгармонійні риси характеру й особистості. У переважної більшості обстежених нами пацієнтів (у 97±3% чоловіків та 94±3% жінок) спостерігалися такі риси характеру, як нереалізм сприйняття дійсності й небажання адаптуватися до неї та до оточення, а також риси порушеної самоактуалізації, найчастіше нереалізм самооцінки (у 92±3% чоловіків та 86±3% жінок), нерозсудливість, ригідність, неадекватний рівень домагань тощо. Таку саму негативну роль відігравали й наявні у хворих дисгармонійні риси особистості – найчастіше боязкість (у 63±3% чоловіків і 76±3% жінок), у чоловіків також песимізм, недостатньо усвідомлена життєва позиція та відсутність її затвердження (близько 58±3%), у жінок – егоїзм (69±3%). У жодного з обстежених основної групи не було таких необхідних для адаптації рис особистості, як довірливість, упевненість у собі, терплячість, вольова регуляція поведінки.

Під час дослідження статеворольової поведінки пацієнтів, які перебували під нашим спостереженням, визначено, що в чоловіків і в жінок на рівні Я-концепції мали місце високі показники фемінінності. Тут, проте, також відзначалася залежність від типу акцентуації характеру: вищою у тих та інших була маскулінність і нижчою – фемінінність за збудливою  демонстративною, нижчою маскулінність і вищою фемінінність – за тривожною, дистимічною, педантичною та емотивною акцентуаціях.

У процесі дослідження емоційного стану хворих з’ясувалося, що практично в усіх обстежених основної групи мав місце високий рівень реактивної тривоги, за винятком хворих зі збудливим типом акцентуації, серед яких у 32±8% він був помірним. У рівні особистісної тривожності відзначалася досить чітка залежність існуючої у хворого акцентуації характеру: він був високим у всіх обстежених із тривожною, емотивною, дистимічною акцентуацією, у 93±7% – з афективно-екзальтованою та у 57±12% – із застрягаючою акцентуацією; низьким був рівень тривожності у більшості (78±7%) обстежених зі збудливою та помірним – у більшості осіб (60±7%) із педантичною та демонстративною акцентуацією характеру.