Фактори формування вартісної основи валютного курсу

Краткое содержание

У економічній літературі загальноприйняте, що вартісною основою валютного курсу є внутрішня купівельна спроможність валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. Як зазначається у підручнику Л. Н. Красавіної, „ця економічна вартісна категорія (валютний курс. – Я. Б.) властива товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком. Тому вартісна основа валютного курсу обумовлена тим, що у кінцевому результаті інтернаціональна ціна виробництва, що лежить в основі світових цін, базується на національних цінах виробництва…” [139, C. 46]. Принциповим моментом цього підходу є визнання змін національного цінового рівня головною передавальною ланкою імпульсів з монетарної та реальної сфери економіки до ВК. Отже на передній план аналізу процесів формування вартісної основи ВК висувається дослідження специфіки взаємозв’язків між ВК та цінами.

Теоретико-методологічним підґрунтям для розвитку таких поглядів слугує теорія паритету купівельної спроможності (ПКС). Вона ґрунтується на міжнародній версії закону єдиної ціни, згідно з яким, абстрагуючись від транспортних витрат, ідентичні товари у різних країнах повинні мати однакові ціни, якщо їх перерахувати в одну валюту [325, P. 4]. Теорія ПКС має глибокі історичні корені, адже питання пошуку вартісної основи обмінного курсу національної грошової одиниці піднімалося ще на початку ХІХ ст. у працях Дж. Уітлі [325, P. 204], В. Блейка і Д. Рікардо [цит. за: 3, C. 646]. Найвищого розвитку теорія ПКС набула у працях шведського вченого Г. Касселя та Дж. Кейнса.

Спираючись на ідею Д. Рікардо, що між ВК та рівнем цін має бути чіткий взаємозв’язок, Кассель у своїй праці „Світові проблеми грошового обігу” (1921) обґрунтував, що ВК має відповідати  паритету купівельної спроможності [116, C. 23]. Розвиваючи цю думку, Дж. М. Кейнс у праці „Трактат про грошову реформу” (1923) пише: „Валютний курс між національною та іноземною валютою в стані рівноваги повинен мати тенденцію до вирівнювання купівельної сили національної валюти всередині країни та іноземної валюти за кордоном. Це співвідношення між купівельною силою валют кожної країни називають паритетом купівельної спроможності”. Разом з тим Дж. М. Кейнс визнає, що така рівновага може бути відсутньою, через те, що валютні курси відхиляються від паритетів купівельної спроможності. Тому він стверджує, що більш значущою макроекономічною змінною для аналізу і прогнозування є паритет купівельної спроможності, а не ВК, завдяки її швидшій реакції на монетарну політику центрального банку: „коли коливання паритетів купівельної сили суттєво відрізняються від коливань валютних курсів, це свідчить про вже існуючу чи можливу зміну відносних цін двох груп товарів – тих, що є об’єктом міжнародної торгівлі, і тих, які ними не є” [117, C. 2].