Особливості формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність проблеми дослідження Я-образу у школярів з церебральним паралічем, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження; висвітлено наукову новизну,  практичне значення роботи, визначаються шляхи апробації дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні передумови вивчення Я-образу у школярів з церебральним паралічем” - на основі аналізу та узагальнення численних досліджень представлено понятійне моделювання Я-образу як складноутвореного феномену в структурі особистості людини, розглянуто структурно-змістовий, фунціональний та генетичний аспекти його вивчення.

Проблема Я-образу розглядається в рамках більш загальної проблеми структури самосвідомості, яка визначається дослідниками як родове поняття та поєднує як процесуальні, так і структурні характеристики. Структурним утворенням, яке інтегрує в собі всі боки самосвідомості та представляє результуючі уявлення про себе, є Я-образ особистості (І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, І.В.Дубровіна, І.С.Кон, В.С.Мерлін, В.В.Столін, П.Р.Чамата, І.І.Чеснокова та ін.).

Згідно теорії соціальної установки, яка плідно розроблялася в працях вітчизняних та зарубіжних вчених,  самосвідомость являє собою установчу систему. Такий підхід дозволяє уявити її структуру не як випадковий набір уявлень, а як певну систему когнітивних, емоційних та поведінкових ознак. Ці три компоненти мають відносно незалежну логіку розвитку, однак тісно взаємопов’язані у їх реальному функціонуванні (Р.Бернс, М.Й.Боришевський, І.С.Кон, М.Розенберг, І.А.Слободянюк, О.Т.Соколова, В.В.Столін, П.Р.Чамата, В.А.Ядов та ін.)

У цьому зв’язку детально розглядається когнітивна схема самосвідомості, що базується на чотирьох основних принципах (iнтеоріоризації чужих оцінок, соціального порівняння, самоатрибуції та смислової інтеграції життєвих переживань) та відображає  механізми формування системи уявлень про себе. Під час аналізу когнітивного аспекту самосвідомості зазначається роль психічних пізнавальних функцій у гностичному ставленні суб’єкта до самого себе і розкривається їх значення при створенні окремого функціонального блоку, що підкорений центральному Я при досягненні особистістю певного рівня зрілості  (Р.Бернс, У.Джемс, І.С.Кон, Ч.Кулі, Д.Мід, А.А.Налчаджян, М.Розенберг, П.Р.Чамата та ін.).

Аналогічно розглядаються емоційно-оцінний та поведінковий аспекти самосвідомості, наголошується на тому, що певний Я-образ людини виступає важливим внутрішньоособистісним утворенням, який визначає спрямованість її діяльності, детермінує поведінку в ситуаціях вибору та впливає на взаємини із соціальним середовищем (Б.Г.Ананьєв, М.Й.Боришевський, А.В.Захарова, Я.Л.Коломинський, І.С.Кон, А.М.Прихожан, О.Т.Соколова, В.В.Столін, П.Р.Чамата, В.А. Ядов та ін.).

Аналіз різноманітних наукових підходів до змістової структури Я-образу вимагає розгляду цього феномену як багаторівневого утворення, що поєднує горизонтальну та вертикальну будову. Горизонтальну будову визначають рівні в залежності від міри усвідомленості індивідом певних своїх якостей. Вертикальну будову самосвідомості утворюють рівні активності людини як біологічного індивіда, соціального індивіда та особистості. Структурні характеристики Я-образу проаналізовано на основі робіт Р.Бернса, М.Й.Боришевського, І.С.Кона, В.С.Мерліна, В.В.Століна, П.Р.Чамати, І.І.Чеснокової, В.А.Ядова та ін. Аналіз та узагальнення відповідних даних обумовили  вибір  шляхів дослідження змістової структури Я-образу на основі схеми, що була запропонована Р.Бернсом: описова складова у сукупності фізичного, інтелектуального, соціального й емоційного аспектів Я-образу та самоприйняття.

Враховуючи прикладний характер нашого дослідження, особливе місце в огляді спеціальної літератури було присвячено розгляду фізичного Я-образу особистості як генетично первинного та такого, що впливає на формування інших аспектів уявлень про себе та значною мірою визначає самоприйняття та інтегральне ставлення людини до світу (А.Адлер, Б.Г.Ананьєв, Р.Бернс, А.Валлон, І.С.Кон, В.С.Мухіна, О.Т.Соколова, З.Фрейд та ін.)

Різноманітні види уявлень людини про себе можуть бути розглянуті як в реальному, так і ідеальному планах. Співвідношення між Я-реальним та Я-ідеальним як показник адекватності Я-образу, його суб’єктивної значущості, важливої детермінанти світоглядної спрямованості особистості було проаналізовано на основі досліджень В.О.Васютинського, Б.В.Зейгарник, А.М.Прихожан, К.Роджерса, З.Фрейда, К.Хорні та ін.

При розгляді загальної проблеми Я-образу відзначено роль самоставлення відносно сталого почуття, що пронизує самооцінку та Я-образ в цілому, і визначає його загальну спрямованість  позитивну чи негативну. Структурні особливості та типи самоставлення, а також зв’язок ставлення індивіда до себе з характером самосвідомості на різних рівнях його розвитку вивчалися на основі досліджень У.Джемса, Е.Дікстейна, С.Р.Пантілєєва, Н.І.Сарджвеладзе, В.В.Століна та ін.

Функціональний аспект вивчення Я-образу був розглянутий на основі робіт Р.Бернса, М.Й.Боришевського, В.О.Васютинського, Е.Еріксона, І.С.Кона, А.М.Крилова, О.Г.Спіркіна, В.В.Століна, О.О.Ящишин та ін. Для нашого дослідження особливий інтерес представляло вивчення основних функцій Я-образу через особливості його становлення під дією зовнішніх соціальних впливів (Р.Бернс). У зв’язку з цим  зазначається, що механізми формування позитивного Я-образу найбільш ефективні в дитинстві, коли  Я-образ є найменш структурованим та найбільш пластичним, що спонукає нас до пошуку шляхів активного впливу на цей процес у школярів.

Аналіз ряду систем психометричних критеріїв Я-образу  (М.Й.Боришевський, І.С.Кон, А.Р.Петруліте, І.А.Слободянюк. М.Розенберг та ін) зорієнтував до вибору найбільш універсальних параметрів дослідження Я-образу та визначив необхідність певної їх адаптації у відповідності до  діагностичних цілей.

Генетичний аспект вивчення Я-образу представлений на основі численних робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників (Б.Г.Ананьєв, М.О.Бернштейн, Л.І.Божович, Г.М.Бреслав, А.Валлон, В.В.Зеньковський, І.С.Кон, А.М.Прихожан, П.Р.Чамата, І.І.Чеснокова, О.В.Шорохова та ін.) Формування самосвідомості в онтогенезі розглядається в тісному зв’язку з провідними формами діяльності для певного віку та пізнанням навколишнього світу . Ці аспекти мають орієнтувати нас щодо пошуку причин своєрідності Я-образу у школярів з церебральним паралічем, враховуючи дефіцитарність умов розвитку, в яких знаходяться ці діти.

В кінці першого розділу представлені висновки, в яких визначаються напрямки емпіричного дослідження Я-образу у школярів з церебральним паралічем із вибором та використанням таких теоретичних засад, які найбільш відповідають характеру даного дослідження.

Підкреслюється, що розгляд феномену Я-образу особистості неминуче виводить нас у галузь взаємин індивіда та соціуму. Чим змістовніша структура життєдіяльності індивіда, чим ширше коло його соціальних взаємин, тим складнішою та диференційованішою буде його самосвідомість. Особливості розвитку Я-образу індивіда безпосередньо пов’язані з мірою гармонійності тих суспільних відносин, в яких задіяна особистість. Це обумовлює спрямованість прикладного характеру нашого дослідження, оскільки об’єктом його вивчення є Я-образ особистості, яка розвивається в специфічних умовах.

Другий розділ – “Постановка проблеми та методи дослідження” – присвячений розгляду особливостей психологічних передумов формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем та визначенню на основі цього  методичних засобів дослідження.

Спираючись на положення Л.С.Виготського, який проблему психологічного аналізу аномалії розвитку вбачав у переході від вивчення окремих симптомокомплексів до вивчення процесів розвитку, що виявляють себе у цих симптомах, та зазначав, що органічний дефект реалізується як соціальна ненормальність поведінки, обгрунтовується необхідність дослідження особистості дитини з церебральним паралічем,  виходячи із знань про особливості її фізичного та психічного розвитку.

Численні дослідження вказують на складний та поліморфний характер порушень фізичного та психічного розвитку у цієї категорії дітей  (Р.Я.Абрамович-Лехтман, Р.Д.Бабенкова, Л.О.Бадалян, М.Б.Ейдінова, М.В.Іпполітова, Е.С.Каліжнюк, В.В.Ковальов, В.В.Лебединський, І.І.Мамайчук, О.М.Мастюкова, О.Л.Раменська, М.В.Рождественська, К.О.Семенова, Н.В.Симонова та ін.). Рухові порушення, основними з яких є паралічі та парези, порушення м’язового тонусу, поєднуються з широким комплексом специфічних особливостей  пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та мовленнєвого розвитку.

Спираючись на сучасні наукові знання про високу корельованість різноманітних сенсорних функцій і провідну роль в цьому рухового аналізатора, який виконує своєрідну службу зв’язку між усіма аналізаторами, організуючи їх координацію в складних актах поведінки ( Б.Г.Ананьєв, П.К.Анохін, А.С.Батуєв, М.О. Бернштейн та ін.), доведено, що при ДЦП має місце не тільки порушення суто рухових функцій, але й системних зв’язків між аналізаторами, тобто порушується вся структура чуттєвого пізнання. В дослідженнях відмічаються відхилення від нормального онтогенетичного розвитку у хворої дитини, починаючи вже з перших місяців життя (Л.О.Бадалян, Т.О.Дворнікова,  М.В.Іпполітова, К.А.Семенова. Н.В.Симонова та ін.).

У результаті аналізу спеціальної літератури з’ясовано, що неповноцінне чуттєве відображення дійсності у дитини з церебральним паралічем впливає на формування уявлень – раціональне пізнання, затримує розвиток комплексних асоціацій, визначає своєрідність психічної сфери, оволодіння мовленням та становлення різних видів діяльності.

З одного боку, біологічно обумовлена специфічність психічних функцій у дитини з церебральним паралічем безпосередньо впливає на її особистісний розвиток, з іншого боку  велике значення належить соціальним факторам, які часто мають психотравмуючий характер. Вимушене перебування у просторово обмеженому світі, ізольованість від суспільства, недостатність повноцінних взаємин з однолітками та дорослими, переживання недоброзичливого ставлення оточуючих, явища госпіталізму, депривації та гіперопіки  ці та інші фактори не можуть не впливати на особистість дитини з церебральним паралічем, обумовлюючи її своєрідність. ( Є.С.Каліжнюк, В.В.Лебединський, І.І.Мамайчук, О.М.Мастюкова, О.Л.Раменська, Л.О.Ханзерук та ін.).

Слід зазначити, що більшість досліджень щодо своєрідності особистості хворих на церебральний параліч проводилося у клініко-педагогічному аспекті і, як зазначають самі дослідники, це питання до цього часу глибоко не вивчене.

Тому є очевидним, що проблема вивчення дітей з церебральним паралічем потребує подальших досліджень. Зокрема, особливо актуальною є потреба дослідження їх Я-образу, який у зв’язку з описаними особливостями у цих дітей повинен формуватися своєрідно.

У відповідності до  завдань дослідження було визначено та обгрунтовано комплекс методичних засобів, спрямованих як на вивчення структурних компонентів Я-образу, так і на інтегральне самоприйняття та ставлення до світу. Це, по-перше, система певних критеріїв, що були визначені на основі аналізу відомих універсальних параметрів, адаптовані для наших діагностичних цілей та використані у якості індикаторів Я-образу та його динаміки: особливості усвідомлення та розуміння значення окремих понять, що складають Я-образ; ступінь когнітивної складності та диференційованості Я-образу; характер співвідношення Я-реального та Я-ідеального за обсягом та змістом; міра самоприйняття. По-друге  це комплекс спеціально добраних методик з їх обгрунтуванням: методи стандартизованого та нестандартизованого самозвіту, шкала самооцінки, тест особистісної тривожності, проективний тест “Неіснуюча тварина”.

В дослідній роботі брало участь дві експериментальні групи школярів з ДЦП. Дослідженням було охоплено переважно дітей з діагнозом: “дитячий церебральний параліч у формі спастичної диплегії”. Ця форма є найбільш поширеною при ДЦП. Вона характеризується тетрапарезом, за якого переважно ушкоджені ноги, а відносно легше ушкодження рук дозволяє хворій дитині обслуговувати себе, реалізуватися в певній діяльності. У нашому експерименті для них було доступним самостійне написання самоопису, виконання проективного тесту “Неіснуюча тварина”. У всіх дітей був збережений інтелект, однак рухові розлади, що обмежували фізичну активність та контакти з оточуючими, обумовлювали своєрідність їх психічного розвитку, яка носила вторинний характер.

Першу експериментальну групу складали діти молодшого шкільного віку 9-10 років, що є передсензитивним для становлення Я-образу. Друга експериментальна група 1314 років була сформована під впливом наукових даних про “пік сензитивності” формування Я-образу у цьому віці (І.С.Кон, І.А.Слободянюк, І.І.Чеснокова та ін.).

Експеримент проходив впродовж  1998 - 2001 років на базі шкіл для дітей з церебральним паралічем. Для диференціації результатів, що констатують особливості формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем від уявлень про себе у їх здорових однолітків, було створено дві контрольні групи їх здорових ровесників. Всього в експерименті взяло участь 80 дітей з церебральним паралічем та 60 здорових дітей. Загальна вибірка констатуючого експерименту становила 140 школярів.

Отже, розгляд психологічних передумов формування Я-образу у дітей з церебральним паралічем дозволив нам передбачити, що результат цього процесу залежатиме від особливостей взаємодії трьох основних чинників. По-перше, це біологічний (органічний) чинник, який стає перешкодою при утворенні образу власного тіла й уявлень про його можливості та чуттєвому пізнанні взагалі. Оскільки Я-образ формується під дією сенсорної інформації, яка надходить ззовні та зсередини і інтерпретується мозком, то внаслідок цього біологічний фактор неминуче спричинить дефіцитарну своєрідність уявлень про себе у досліджуваної категорії дітей. По-друге, це функціональний чинник, який відображає не тільки ступінь вираженості рухового дефекту, але й суб’єктивну значущість його для дитини, що значною мірою визначає здатність до  компенсації, а звідси  і подальший прогноз розвитку особистості. По-третє, це  соціальний чинник, який залежить як від характеру соціальних впливів, так і індивідуальних можливостей дитини адекватно сприймати ці впливи і інтерпретувати їх сприятливо для розвитку власної особистості. В значній мірі це залежить від сили та захищеності власного Я.

Визначення цих факторів обумовило постановку проблеми дослідження щодо з’ясування того,  як проявляється їх взаємодія, наскільки високою у зв’язку з цим є вірогідність формування особистості з деформацією структури Я, різноманітними викривленнями самооцінки та уявлень про себе, як це відображається на характері самоприйняття.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження особливостей формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем”  розглядаються основні емпірічні дані на основі кількісного та якісного аналізу, вивчаються змістові та структурні особливості Я-образу у школярів з церебральним паралічем у порівнянні з їх здоровими однолітками, простежується динаміка досліджуваного феномена, аналізуються причини його своєрідності.

Використання методики стандартизованого самозвіту дозволило охарактеризувати особливості розуміння школярами з ДЦП понять, що складають Я-образ особистості. В процесі дослідження з’ясувалося, що для хворих дітей у порівнянні з їх здоровими однолітками характерна більш сповільнена динаміка формування  цих понять. Адекватні пояснення склали 52,5% від загальної кількості відповідей у молодших школярів з ДЦП і 67,5% - у підлітків. У здорових однолітків ці показники становили відповідно 65% та 77,5%. Слід зазначити, що кількісні дані ілюстрували менш значні відмінності у сформованості понять, ніж це виявилося при якісному аналізі. Зокрема,  з‘ясувалося, що крім більшої кількості неадекватного розуміння понять, для висловлювань хворих дітей характерна слабка їх узагальненість та диференційованість, звуженість сфери вияву якості (переважно в навчальній діяльності), висока залежність від думки значущих дорослих, прив’язаність до штампу, егоцентричність суджень, що обумовлює недосконалість того інструменту, за допомогою якого формуються уявлення про власне Я.

Дослідження когнітивної складності та диференційованості Я-образу у школярів з церебральним паралічем на матеріалі їх самоописів дозволило  детально проаналізувати також аспекти його змісту: фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального; виявити їх суттєві та специфічні риси. Особливості презентації кожного з аспектів Я-образу в самоописах хворих школярів та їх здорових однолітків розглядалися на основі порівняння таких показників: виділення дітьми значущих складових того чи іншого аспекту Я-образу; наявнісь кількох модальностей при їх описі (Я-ідеального, Я-дзеркального тощо); наявність узагальнених самохарактеристик; наявність ситуативних самохарактеристик; обгрунтування наявності в себе певних якостей; визначення міри присутності певної якості; представленість як позитивних, так і негативних самохаратеристик.

В ході дослідження було встановлено, що когнітивна складність та диференційованість різнобічних аспектів Я-образу у школярів з церебральним паралічем характеризується більш низьким ступенем розвитку у порівнянні зі здоровими дітьми, сповільненістю у формуванні та недостатністю автономії когнітивних та афективних структур. При аналізі кількісних та якісних показників з’ясувалися специфічні особливості змістової структури Я-образу у школярів з ДЦП.

Інтелектуальний Я-образ представлений у них переважно на основі досягнень y навчальній діяльності, в той час як здорові діти виділяють як значущі інші інтереси, уміння, захопленя, що пов’язані з інтелектуальною сферою. Про свої позашкільні інтереси вказують  45% здорових молодших школярів і 60% підлітків, в той час як для школярів з ДЦП  ці показники становлять відповідно  22,5% та 35% .

Якщо у здорових школярів у структурі фізичного Я-образу важливе місце займає усвідомлення власних фізичних можливостей (75% у молодших школярів і 82,5% у підлітків), то у дітей з церебральним паралічем цей компонент Я-фізичного часто вилучається (лише 15% молодших школярів та 22,5% підлітків згадують про нього), що когнітивно обмежує фізичний Я-образ. Він представлений у самоописах хворих дітей в основному як опис зовнішніх рис.  Таким чином, слід відзначити статичність фізичного Я-образу у дітей з церебральним паралічем порівняно з динамічністю цього конструкту у їх здорових ровесників. Крім того, на усвідомлення Я-фізичного у хворих дітей  впливає також включення захисних психологічних механізмів, зокрема витіснення травмуючого для особистості відчуття власної фізичної неспроможності.

В структурі Я-соціального школярів з церебральним паралічем встановлені суттєві відмінності у виділенні значущих складових Я-образу у порівнянні зі здоровими ровесниками. Так, переважне значення для них має спілкування зі значущими дорослими (57,5% молодших школярів та 52,5% підлітків вказують на це). Ці взаємини зберігають свою важливість і для хворих підлітків, в той час як у здорових однолітків пріоритетності набуває спілкування з ровесниками та прагнення до емансипації від дорослих. (Про взаємини з дорослими згадують 42% молодших здорових школярів та 30% підлітків). Хворі діти більше значення приділяють ставленню до себе з боку інших, ніж власному ставленню до них. У їх здорових ровесників спостерігається зворотна тенденція. Така висока чутливість до чужих оцінних ставлень у хворих дітей вказує на низьку когнітивну диференційованість їх Я-образу, перевагу в його структурі зовнішніх ідентифікацій, сприяє формуванню та закріпленню таких особитісних рис як невпевненість, навіюваність, егоцентричність та значно загострює соціально-комунікативні проблеми.

В структурі Я-емоційного у школярів з церебральним паралічем нами була встановлена недостатність уявлень про свій внутрішній світ, низький діапазон вияву тих чи інших якостей, висока кількість ситуативних характеристик, що  пов’язана з мінливістю емоційних відчуттів та станів. Значною мірою це обумовлюється слабкістю суб’єктивних відчуттів, неадекватністю емоційного реагування, що вкладається в структуру психічної своєрідності при ДЦП, та часткового захисного витіснення внаслідок кумуляції негативних емоцій. В структурі емоційного Я-образу у хворих школярів як в молодшому шкільному, так і в підлітковому віці, дещо компенсаторно перебільшеною є презентація моральних якостей на відміну від суто емоційних як результат засвоєння виховних педагогічних впливів. У здорових школярів, особливо у підлітковому віці, спостерігається зворотна тенденція, що вказує на більш високий рівень розвитку Я-емоційного, початок відкриття власного емоційного світу. Так опис моральних якостей фіксувався нами у 57% підлітків з ДЦП та 47,5% їх здорових однолітків, в той час як власні емоційно-вольові риси  стали предметом уваги  45%  хворих підлітків та 67,5% їх здорових ровесників.

Порівняльний аналіз результатів методик самоопису, стандартизованого самозвіту та шкали самооцінювання Дембо-Рубінштейн виявив своєрідність співвідношення Я-реального та Я-ідеального за обсягом та змістом у хворих дітей. В ході констатуючого дослідження встановлено, що в структурі загального Я-образу  Я-ідеальне часто не виділяється школярами з церебральним паралічем як окреме утворення, відмінне від Я-реального (37,5% – в молодшому шкільному віці та 30% – у підлітковому).  Результати комплексного аналізу  вказують на те, що формування Я-ідеального у хворих дітей не відбувається спонтанно, та вказує на дефіцит позитивного співробітництва з дорослими у цьому напрямку. Наслідками несвоєчасного становлення Я-ідеального є порушення адекватності Я-образу, затримка розвитку його регулятивного компоненту та складнощі формування мотиваційної сфери.

Співставлення даних батарейного комплексу методичних засобів (самоопису, шкал самооцінювання та тривожності, проективного тесту “Неіснуюча тварина”) показало, що формування самоставлення у дитини з церебральним паралічем значною мірою залежить від її уявлень про власне Я-фізичне. У результаті дослідження  встановлено наявність варіативності характеру самоставлення, що обумовлена специфікою різних типів формування особистості при ДЦП та суб’єктивною значущостю дефекту для хворої дитини, що не завжди прямо корелює з його вираженістю.  З’ясовано, які саме детермінанти, що впливають на самоставлення, були найбільш значущими для досліджуваної категорії дітей, яким є співвідношення об’єктивних (соціальних та поведінкових) і суб’єктивних (мотиваційних) аспектів Я, що визначають самоприйняття. На суб’єктивні детермінанти самоставлення вказували 7,5% молодших школярів з церебральним паралічем та 12,5% хворих підлітків, у їх здорових однолітків ці цифри виявилися значно більшими - відповідно 27,5% та 42,5%. На основі комплексного аналізу виявлено тенденцію до формування самоставлення за типом суб’єкт-об’єктних відношень, що значною мірою залежить від несприятливих умов виховання та наявності ригідних рис в структурі особистості хворої дитини. Супутниками цього стають почуття малоцінності, підвищена тривожність, відгородженість, несталість, прояви агресивності в структурі Я-образу.

Таким чином, за допомогою комплексної діагностичної методики  було виявлено своєрідні особливості  формування Я-образу у школярів з ДЦП порівняно з їх здоровими однолітками: когнітивна спрощеність різноаспектних уявлень про власне Я, специфічність співідношення структурних компонентів Я-образу; недостатня автономія когнітивних та афективних структур, що вказує на низьку когнітивну диференційованість Я-образу; уповільненість формування Я-ідеального як конструкту, що відмінний від Я-реального; порушення адекватності у сприйнятті власної особистості; проблематичність позитивного самоприйняття внаслідок інтеріоризації чужих негативних ставлень; включення захисно-компенсаторних механізмів, що впливає на усвідомленість уявлень про себе.

В четвертому розділі дослідження – “Активні форми впливу на розвиток Я-образу у школярів з церебральним паралічем” – теоретично обгрунтовуються загальні напрямки та основні принципи психокорекції особистості, розкривається необхідність адаптації та специфіка практичного використання методів і прийомів формуючих впливів на особистість дитини з церебральним паралічем, обгрунтовується створення моделі психокорекційної програми, що будувалася орієнтовно до найбільш дефіцитарних шляхів розвитку Я-образу у школярів з ДЦП, які були виявлені в процесі констатуючого експерименту.

Створення корекційної програми було спрямовано на вирішення таких завдань:

1. Удосконалення когнітивних структур Я-образу у школярів з церебральним паралічем шляхом розвитку навичок рефлексії та здатності до когнітивної диференційованості різноаспектних уявлень про себе.

2. Формування конструкту Я-ідеального та здатності співвідносити його з реалістичними уявленнями про себе, що сприятиме формуванню адекватності Я-образу.

3. Гармонізація Я-образу, розвиток позитивного самоприйняття.

4. Корекція соціальних взаємин школярів, хворих на церебральний параліч, на основі позитивних та адекватних уявлень про себе.

Ці завдання визначили створення основних блоків психокорекційної програми з формування  Я-образу у школярів, хворих на церебральний параліч, відповідно: когнітивного, адекватності, гармонізаційного та соціально-комунікативного. Крім основних, на початку та по завершенню занять передбачались установчий та інтегруючий блоки. Означені блоки характеризувалися наступністю проведення і являли собою єдину структуровану систему. Послідовність проведення блоків була обумовлена тим, що досвід від попередніх занять складав підгрунтя для проведення наступних.

Метою проведення занять установчого блоку було створення позитивного настрою на заняття та організація групи як цілого. Враховуючи особливості емоційно-вольового та сенсорного розвитку дітей з церебральним паралічем, на початковому етапі роботи важливе місце посідало психорегулююче тренування, спрямоване на пом’якшення емоційного дискомфорту, формування здатності до релаксації, розвиток навичок саморегуляції поведінки.

Методика когнітивного блоку складалася з чотирьох етапів, на першому з яких проводилася робота з розвитку навички до рефлексії на прикладі різнобічного опису предметів, на другому – приверталася увага до іншої особистості, на третьому – до власного Я, на четвертому – розширювалися уявлення дітей про діапазон виявлення різних якостей.

Корекційні завдання блоку адекватності були спрямовані на формування уявлень про свій Я-ідеал та співвіднесення його з уявленнями про Я-реальне шляхом освоєння школярами рольової поведінки та надання кожному з учасників групи зворотного зв’язку стосовно рис його особистості.

Гармонізаційний блок складали вправи, спрямовані на те, щоб допомогти підліткам з церебральним паралічем звернутися до себе з позитивного боку та актуалізувати сильні сторони їх особистості.

Завданням соціально-комунікативного блоку було попередження та корекція порушених взаємин із соціумом у школярів з ДЦП, формування у них комунікативних умінь та соціальних навичок.

Інтегруючий блок узагальнював весь досвід, набутий дітьми в процесі психокорекційних занять.

Уявлення про динаміку розвитку Я-образу внаслідок цілеспрямованого формування спиралися на порівняльний аналіз даних констатуючого та постформуючого дослідження з залученням контрольної групи. Кількість учасників експериментальної та контрольної групи становила по 20 школярів. Експериментальна група була розбита на дві підгрупи по 10 чоловік, оскільки при більшому наповнюванні втрачається ефект особистісної участі.

Через кілька місяців після завершення формуючого експерименту було здійснено тестовий замір, використовуючи експериментальні завдання того ж типу, що і на констатуючому етапі. Зокрема, застосовувався модифікований варіант самоопису на тему “Що я знаю про себе” без надання орієнтовного плану викладення, як це мало місце в констатуючому дослідженні, та методика “Хто я, який я?”.

Постформуюче дослідження проводилося у двох групах - тій, що зазнала впливу формуючого експерименту, та в контрольній, яка не брала в ньому участь. Залучення контрольної групи та тестування, що проводилося тільки після експериментального впливу, забезпечували вірогідність отриманих даних.

Кількісний аналіз результатів постформуючого дослідження проводився за показниками, які корелювали зі змістом параметрів констатуючого дослідження. Крім кількісних показників, які ілюстрували позитивну динаміку розвитку Я-образу школярів з церебральним паралічем, нами був проведений також якісний аналіз даних постформуючого дослідження. Зокрема, з’ясувалося, що крім якісного поглиблення змісту самоописів, перевага віддається внутрішнім, суб’єктивним рисам, а не констатації належності до статі, певної групи, як це мало місце  перед проведенням психокорекції. Збільшися діапазон вияву певних якостей, вони стали більш диференційовані, частіше визначалася міра їх вираженості.

Однак слід зазначити, що в результаті цілеспрямованого формування приріст суджень про себе для різних аспектів Я-образу виявився неоднаковим. Зокрема, на 10% зросла кількість згадувань про Я-інтелектуальне, на 15% - про Я-фізичне, на 20% - про Я-соціальне, на 5% - про Я-емоційне. Кількісні показники та результати наших спостережень свідчать про те, що формування емоційного Я-образу викликало найбільші утруднення у школярів з церебральним паралічем, оскільке воно передбачає найбільше включення та розкриття свого внутрішнього світу, а для хворих дітей це може бути пов’язано з великою кількістю травмуючих переживань, невідреагованими негативними емоціями у зв’язку з депривацією, недостатнім досвідом прийняття та схвалення.

Після проведення цілеспрямованого психокореційного впливу у згадуваннях про Я-ідеальне частіше був присутній порівняльний аспект, тобто школярами експериментальної групи в більшій мірі усвідомлювалась різниця між Я-реальним та Я-ідеальним, достатня кількість негативних якостей відносилася до свого Я, що в цілому свідчить про розвиток модальності Я-ідеального та формування більш адекватного ставлення до власної особистості. Якщо в контрольній групі кількість висловлювань, які вказують на усвідомлення  значення Я-ідеального як конструкту, відмінного від Я-реального, становила 35%, то в експериментальній групі вона склала вже 45%.

В експериментальній групі у порівнянні з контрольною збільшилася кількість вказівок на позитивне ставлення до себе, можливість глобального самоприйняття, незважаючи на власні недоліки. Кількість суджень про позитивне самоставлення та глобальне самоприйняття становила 35% (порівняно з контрольною – 20%). Причини певного типу самоставлення були більш обгрунтованими та краще усвідомлювалися дітьми експериментальної групи.

Таким чином, кількісний та якісний аналіз результатів формуючого експерименту свідчить про те, що розроблена методика цілеспрямованого формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем в цілому зумовила позитивні зміни у їх самосвідомості.

Результати психокорекційної роботи вказують на те, що особистісна реабілітація школярів з церебральним паралічем є необхідною ланкою психологічної допомоги цим дітям, що оптимізує ситуацію їхнього розвитку. В ході формуючого експерименту чітко визначилася необхідність орієнтації на системно-структурні та онтогенетичні моделі психічного розвитку при ДЦП, що обумовлюють диференційовані засоби психокорекційного впливу на особистість хворої дитини та формування у неї позитивних та адекватних уявлень про власне Я.

На підставі теоретичних та експериментальних результатів дослідження зроблено такі висновки:

1. Своєрідність формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем обумовлена особливостями взаємодії трьох основних факторів:

По-перше, біологічним чинником, оскільки при дитячому церебральному паралічі порушується інтеграція сенсорної інформації, що поступає ззовні та зсередини та інтерпретується мозком. Це стає перешкодою при формуванні різного виду уявлень, що складають Я-образ особистості.

По-друге, функціональним чинником, що визначається мірою дефіцитарності рухової сфери, обмеженістю можливостей хворої дитини до активного пізнання оточуючого світу та її взаємодії з нею.

По-третє, соціальним чинником, що поєднує в собі як психотравмуючий характер спілкування з соціумом, так і особливості реагування на свій фізичний дефект, його суб’єктивну значущість для дитини.

2. У школярів з церебральним паралічем відмічається більш низький ступінь розвитку когнітивного компоненту Я-образу порівняно зі здоровими однолітками. Це проявляється у сповільненій динаміці формування понять, що складають Я-образ особистості, у неадекватності їх розуміння, слабкій узагальненості та диференційованості. Причинами когнітивної спрощеності Я-образу є як недостатність умов для повноцінного розвитку внаслідок рухового дефекту, так і захисно-компенсаторне витіснення травмуючого для особистості усвідомлення власних якостей.

3. Когнітивні та афективні компоненти Я-образу у школярів з церебральним паралічем мають негативну причинно-наслідкову залежність, що обумовлюється переживанням свого фізичного дефекту та неуспішним досвідом соціального спілкування, особливо у підлітковому віці. Усвідомлення власної неспроможності через інтеріоризацію негативних ставлень оточуючих повертається в самосвідомість у вигляді хворобливих відчуттів тривожності, невпевненості, несталості уявлень про себе.

4. Слабкість когнітивного компоненту Я-образу у школярів з церебральним паралічем перешкоджає формуванню адекватних уявлень про себе. Особливу роль в цьому відіграє несформованість Я-ідеального в загальній структурі Я-образу як окремого феномену, відмінного від Я-реального. Тотожність Я-реального та Я-ідеального, що характерна як для молодших школярів, так і підлітків з ДЦП, може вказувати на наявність захисно-ригідної самооцінки з характерним компенсаторним витісненням якостей, усвідомлення яких є травмуючим для особистості хворих дітей.

5. Несформованість модальності Я-ідеального у школярів з церебральним паралічем затримує розвиток регулятивного компоненту Я-образу, обумовлює складнощі становлення мотиваційної сфери, гальмує прогресивні зміни в реальному способі життя та розвитку особистості. Це вказує на дефіцитарність позитивного співробітництва хворих школярів та дорослих і обумовлює необхідність цілеспрямованих психолого-педагогічних впливів.

6. Своєрідність розвитку когнітивного, афективного та регулятивного компонентів самосвідомості у школярів з церебральним паралічем вказують на уповільнений та нерівномірний процес її розвитку у порівнянні зі здоровими однолітками та дефіцитарність формування продукту цього процесу  певного Я-образу.

7. Позитивна спрямованість Я-образу у школярів з церебральним паралічем є проблематичною внаслідок формування у них самоставлення за типом суб’єкт-об’єктних відношень, чому сприяють висока залежність від інших, схильність до інтеріоризації чужих негативних ставлень та наявність ригідних рис в структурі особистості. Формування самоставлення у хворих дітей залежить від характеру взаємодії двох основних факторів: суб’єктивної значущості власного дефекту та здатності особистості до компенсації, що значною мірою обумовлено своєчасністю та спрямованістю відповідних педагогічних впливів.

8. Результати дослідної роботи показали, що дефіцитарні особливості Я-образу у школярів з церебральним паралічем спонтанно не змінюються, а вимагають цілеспрямованого психокорекційного впливу. Найбільш сензитивним для такого впливу є молодший підлітковий вік (12-13 років), оскільки в цьому віці тема самопізнання вже набуває актуальності для дітей, а їх Я-образ є достатньо пластичним для корекції, доки негативні для розвитку особистості мотиви не закріпилися, як провідні.

9. Розроблено теоретично і методично обгрунтовану корекційну програму, зорієнтовану на попередження найбільш дефіцитарних шляхів розвитку Я-образу та його якісне поглиблення у школярів з ДЦП. Вона являє собою єдину систему у сукупності послідовних блоків, наступність яких обумовлена тим, що досвід від попередніх занять складає підгрунтя для проведення інших. Отримані результати проведеної роботи з цілеспрямованого формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем дали певні зрушення, які свідчать про її ефективність і в цілому оптимізують ситуацію розвитку хворих дітей.

10. Приріст суб’єктивних суджень в структурі Я-образу школярів з церебральним паралічем внаслідок психокорекції вказує на підвищення особистісного рівня їх самосвідомості, що сприяє можливості формування власної активності дітей з церебральним паралічем.

11. Ефективність застосування ігрових методів в процесі психокорекції свідчить про їх значущість для становлення Я-образу школярів з ДЦП, зокрема, неспівпадаючих конструктів Я-реального та Я-ідеального, які у здорових дітей розвиваються вчасно внаслідок повноцінної ігрової діяльності.

12. Отримана в процесі дослідження наукова інформація не вичерпує усіх аспектів проблеми формування особистості школярів з церебральним паралічем. Зокрема, в перспективі подальшої розробки цієї проблеми цікавим є питання впливу уявлень про себе на такі умови компенсації дефекту, як “багатовершинність” мотиваційної структури особистості та ступінь її психологічної захищеності. Оскільки, діючи синергічно, ці фактори забезпечують можливість розвитку особистості в обмежених умовах дефекту та цілеспрямоване регулювання поведінки, то вивчення можливості впливу на ці детермінанти шляхом корекції уявлень про власне Я має велике значення для поліпшення умов розвитку школярів з церебральним паралічем та успішної інтеграції їх у суспільство.