СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ ПСИХОЛОГА-КОНСУЛЬТАНТА: ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ, ПРОФІЛАКТИКА ТА КОРЕКЦІЯ

Краткое содержание

У Вступі обгрунтовується актуальність проблеми пошуку психологічних чинників емоційного вигоряння психолога-консультанта, ступінь її розробленості в сучасній психології і зв’язок з науковими планами; визначаються об’єкт, предмет, мета та задачі дослідження; вказуються методологічні і теоретичні основи дослідження, методи дослідження; розкривається наукова новизна і практичне значення роботи; наводяться відомості про впровадження результатів дослідження та особистий внесок здобувача.

В першому розділі „Проблема емоційного вигоряння психолога-консультанта у науковій літературі” представлені загальні концептуальні положення, що стосуються дослідженого явища, визначаються його компоненти і стадії, а також специфічні ознаки.

Розробку проблеми емоційного вигоряння у зарубіжній психології ми пов’язуємо з роботами таких вчених, як К.Маслач, М.Лейтер, Х.Дж.Фрейденбергер, В.Б.Шауфелі, А.Пінес. Серед робіт вітчизняних авторів слід відзначити дослідження В.В.Бойко, Г.В.Ложкіна, Т.В.Форманюк, В.Є.Орла, Н.В.Грішиної.

На думку більшості дослідників емоційне вигоряння психолога-консультанта – це динамічний процес, що складається з трьох фаз, пов’язаних у часі причинно-наслідковими зв’язками (Х.Дж.Фрейденбергер; Б.Ешфорс, П.Лі; К.Черніс; Р.Голембієвскі). Найбільш обгрунтованою з методичної точки зору уявляється модель В.Бойко, який, спираючись на визначені К.Маслач компоненти вигоряння (емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція професійних досягнень) та теорію стресу Сельє, пропонує виділити наступні фази емоційного вигоряння: напруження, резистенцію та виснаження.

Емоційне вигоряння слід відрізняти від широкого кола споріднених явищ, в першу чергу – від професійної деформації (В.С.Медведев, Д.Трунов), а також депресії та професійного стресу.

В роботі підкреслюється, що явище емоційного вигоряння доцільно розглядати не окремо, а в континумі, де його позитивним антиподом є залученість: виснаження, цинізм і зниження рівня досягнень з одного боку і енергійність, зануреність у роботу, ефективність – з іншого (К.Маслач, М.Лейтер).

Найбільший інтерес вчених в контексті дослідження синдрому емоційного вигоряння викликає визначення чинників, що його обумовлюють. Традиційно ці чинники розподілялись на два блоки: індивідуальні (внутрішні) та організаційні (зовнішні) .

Індивідуальні, в свою чергу, можна розділити на дві групи: соціально-демографічні характеристики та особистісні властивості.

До зовнішніх чинників (синоніми – „організаційні” та „ситуаційні” чинники) належать такі характеристики, як умови праці та соціально-психологічні особливості організації.

Однак сучасні емпіричні дослідження вигоряння необхідно проводити на новій концептуальній основі в межах цілісного підходу до визначення його факторів. Крім двох груп психологічних чинників: індивідуальних (внутрішніх) та організаційних (зовнішніх), що традиційно вивчають в контексті вигоряння, в роботі обгрунтовується доцільність виділення третьої групи. Йдеться про чинники, пов’язані зі специфікою психотерапевтичних взаємовідносин (М.Кан, І.Ялом, Дж.Б’юдженталь).

Перспективним напрямком досліджень є пошук змінних-модераторів, що опосередковують зв’язки вигоряння з основними чинниками, а також розгляд не окремих властивостей, а їх структури і її зв’язків з вигорянням (В.Є.Орел).

У другому розділі „Методи дослідження особливостей клінічних взаємовідносин в контексті емоційного вигоряння психолога-консультанта” аналізуються методологічні засади, намічаються шляхи емпіричного дослідження, обгрунтовується обраний діагностичний інструментарій.

Розглянувши методики вимірювання рівня вигоряння, ми зупинились на опитувальнику В.В.Бойко. З метою перевірки ефективності методики В.В.Бойко було проведено дослідження, в якому взяли участь представники різних професій групи „людина-людина” (чоловіки та жінки, віком від 23 до 59 років, середній вік 36,3, стандартне відхилення 8,4; серед них: 30 психологів, 16 соціальних працівників, 21 юрист, 26 співробітників служб МВС, загалом – 93 особи).

Результати дослідження показали, що при застосуванні цього опитувальника найбільш надійні дані можуть бути отримані, якщо розглядати загальний показник вигоряння, а також показники його фаз (напруження, резистенції, виснаження). Значно обережніше слід ставитися до показників на рівні окремих симптомів, з яких складаються фази, оскільки показник їхньої надійності за внутрішньою узгодженістю в багатьох випадках не досягає належної величини.

Для вимірювання рівня емпатії, конгруентності психолога-консультанта і безумовного позитивного ставлення до клієнта, було перекладено та адаптовано шкали експертної оцінки Ч.Труа і Д.Кислера.

Поряд з такими широко визнаними „вимірами” консультативного процесу, як емпатія, конгруентність і безумовна позитивна увага психолога-консультанта, було обгрунтоване введення нового конструкту: тип професійної установки психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах. Методологічні засади для вивчення і подальшої операціоналізації цього конструкту утворює філософія діалогу, зокрема розробки Мартіна Бубера та Міхаїла Бахтіна. Було виділено два типи професійної установки психолога-консультанта: діалогічний та монологічний.

Консультант з монологічною установкою тяжіє до суб’єкт-об’єктних відносин з клієнтом, що проявляється як одинарна спрямованість реакцій консультанта на певний об’єкт взаємодії (наприклад – проблему клієнта).

Діалогічна професійна установка психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах проявляється як схильність до суб’єкт-суб’єктної взаємодії, виразом якої є подвійна спрямованість реакцій психолога-консультанта – на предмет взаємодії та на особливості його відображення клієнтом.