ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ДО СЛУЖБИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність дослідженої проблеми, ступінь її розробленості, визначено об`єкт, предмет, мету і завдання дослідження, проаналізовано теоретично-методологічну базу та категорійно-понятійний апарат дослідження,  розглянуто  його  хронологічні межі і  визначено теоретичну і практичну значущість роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано джерельну базу.

У першому розділі “Формування готовності старшокласників до служби в армії як педагогічна проблема” здійснено теоретичний аналіз психолого-педагогічної  та  методичної  літератури,  присвяченої  розвитку  загальних положень  і окремим аспектам формування у старшокласників   готовності   до   військової    служби, досліджено сучасний стан військово-патріотичного виховання і підготовки юнаків до військової служби у загальноосвітніх навчальних закладах України,  подається методика і організація проведеного дослідження.

Підготовку до служби в армії слід розглядати з позиції загальної структури діяльності, яка за Г.С. Костюком, є найважливішою формою прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності. С.Л. Рубінштейн слушно вбачав у підготовці до військової діяльності процес, через який реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, до різних ситуацій, до інших людей. За О.В. Скрипченком діяльність особистості слід розглядати в контексті впливу на неї соціальних норм, правил, певних суспільно-історичних умов її життя.

Вивчення стану проблем формування готовності старшокласників до служби в армії у наукових дослідженнях та педагогічній літературі показало, що допризовна підготовка юнаків та військово-патріотичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку нашої держави, спрямовані на формування готовності до служби в Збройних Силах України, мають низьку ефективність, формалізм, заорганізованість, орієнтацію на кон`юнктуру. Окремі наукові дослідження стосуються проблеми формування в учнів готовності до служби в Збройних Силах України (Л.В. Тєрєхова, Н.В. Ніколаєнко, А.С. Нікуліна, Л.О. Ярова, Л.Д. Березівська). Автори розкривають зміст, форми і методи військово-патріотичного виховання молоді на різних етапах розвитку держави. Характерним у їхніх роботах є висновки про вирішальне значення процесу навчання у військово-патріотичному вихованні учнів, а звідси і уроку, як найважливішої ланки системи військово-патріотичного виховання допризовної молоді.

Вивчення дисертаційних досліджень з проблеми формування готовності старшокласників до військової служби показує, що до цьго часу проведено кілька досліджень (А.М. Борисовський, П.В. Казенко, М.М. Конжієв, А.А. Кунцман, Є.М. Либін), виконаних на підгрунті марксистсько-ленінської ідеології.

За свідченнями І.Д. Беха, М.І. Бобнєва, С.Л. Рубінштейна, об`єктивні умови будь-якої діяльності  особистості  по-різному  впливають   на   неї   -   в залежності від рівня розвитку її свідомості: мотивації, досвіду, психічних функцій тощо. Підготовка до військової служби становить собою складну, багаторівневу і тривалу діяльність суспільства, яка розпочинається в ранньому дитинстві і реалізується в системі “сім`я-дошкільний заклад-школа-Збройні Сили України”. В основі формування готовності до захисту    держави лежить цілеспрямований навчально-виховний процес. Поряд з цим на становлення готовності впливає ціла низка випадкових, не достатньо регульованих чинників (“вулиця”, окремі групи людей, певні події).

Г.С. Костюк, П.Р. Чамата відзначають закономірність, виходячи з якої підготовка до служби в Збройних Силах може бути успішною за умови переходу нормативних вимог і діяльності суспільства у мотиваційно-цільову і виконавчу складові діяльності особистості.

Формування готовності особистості до служби у Збройних Силах України в контексті її загального розвитку відбувається у процесі засвоєння нею певного суспільного досвіду. Цілеспрямований навчально-виховний вплив, який має на меті формування захисника держави, досягає найбільшого ефекту за умови дотримання відповідних методологічних принципів, якими є: гуманізація процесу підготовки учнів до військової служби,  національна спрямованість та врахування суспільно-історичного досвіду України в розвитку готовності молоді до захисту держави, розгляд готовності до військової служби як системного утворення особистості, як результату навчально-виховного впливу, неперервність формування готовності особистості до військової служби, вдосконалення зовнішньої діяльності юнака як основи розвитку готовності до служби в армії, максимальне узгодження форм і методів підготовки особистості до служби у Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особливостями. Розвиток готовності дитини  до  майбутньої  військової  служби  формується  у  контексті формування суспільством загальної її готовності до життя на підставі встановлення конкретної мети, засобів, форм, методів навчання та виховання.

Тим часом, аналіз стану військово-патріотичного виховання і підготовки юнаків до військової служби, проведений науковцями Інституту проблем виховання АПН України, виявив чимало суттєвих недоліків та упущень, що, зрештою, породило низку несприятливих зрушень у поведінці допризовників. У деяких регіонах країни поміж юнаками послабилася  військово-облікова дисципліна, виникло певне незадоволення щодо призову їх на військову службу, яка втратила свій престиж навіть серед офіцерів. До цього призвело, насамперед, послаблення уваги до військово-патріотичного виховання допризовної і призовної молоді, різке зниження інтересу педагогічної громадськості до цієї проблеми, зростання серед педагогів і учнів пацифістських настроїв. Результати, одержані у лабораторії фізичного виховання Інституту проблем виховання АПН України, свідчать, що головними причинами зниження рівня готовності старшокласників до військової служби є  багаторічне перенесення  в  загальноосвітні навчальні заклад змісту і методів військового виховання, які не відповідають віковим і психічним особливостям юнаків; відсутність ефективної національної системи військово-патріотичного виховання допризовної молоді; відставання розробок теоретичних основ військово-патріотичного виховання допризовників від сучасних вимог; відсутність науково обгрунтованих класифікацій форм і методів військово-патріотичного виховання; поява негативних тенденцій щодо зниження значущості й актуальності військово-патріотичної роботи у школах; нерозробленість   системи   стимулювання   і   самопідготовки юнаків до військової служби; ігнорування у військово-патріотичній роботі індивідуального підходу до кожного юнака, який передбачає поступове призвичаєння їх до повсякденного дотримання  усталених в Збройних Силах України норм і правил.

У відповідності до завдання та характеру дисертаційного дослідження використовувалася комплексна методика дослідження, яка вміщувала в собі теоретичний аналіз літератури, державних документів, творів видатних діячів освіти у галузі військового та фізичного виховання, поточних архівів обласних, районних та міських військових комісаріатів, шкільної документації; вивчення стану морально-психологічної готовності та рухової підготовленості старшокласників; комплексний педагогічний експеримент, який поєднував констатуючий, формуючий та контрольний експерименти.

За результатами теоретичного аналізу літературних джерел, державних документів, досліджень науковців оцінено стан теоретичної експериментальної розробки проблеми формування готовності старшокласників до військової служби, зокрема, їхню особисту мотивацію до служби в армії, морально-психологічну і рухову підготовленість та загальну фізичну працездатність, було конкретизовано мету дослідження, уточнено завдання і сформульована робоча гіпотеза.

У процесі констатуючого та контрольного етапів дослідження використовувалися методи візуального та експериментального обстеження, тести і процедури, які дозволили отримати фактичний матеріал, адекватний завданню дослідження, а також методи військово-патріотичного виховання. Згідно теорії тестів всі фізичні вправи відповідали критеріям стандартизації, надійності, інформативності і об`єктивності. При визначенні надійності використаних тестів використовувалися методи повторного тестування. Педагогічне спостереження та постійний медичний контроль за навчально-тренувальним та навчально-виховним процесом давало можливість систематично отримувати на основі прямих сприймань, хронометражу та інших вимірювань фактичну інформацію, як про тренувальний вплив використаних засобів, методів, форм побудови занять, так і про його комплексні ефекти, зрушення в показниках рухової підготовленості, функціональний стан кардіореспіраторної, психологічної, опорно-рухової та інших систем. Матеріали спостережень регулярно співставлялися з показниками комплексного тестування, що давало можливість судити про причинно-наслідкові відносини в досліджуваному процесі.

Комплексне тестування включало в себе показники, що визначали фізичний розвиток, рухову підготовленість, функціональний стан, загальну фізичну та морально-психологічну працездатність, зміни у процесі формування мотивації до конкретної діяльності (у нашому випадку - до військової). Окрім того, проводилися визначення і оцінювання фізичного розвитку, рухової підготовленості, розвитку фізичних якостей, загальної фізичної працездатності, успішності юнаків, показників їхньої гемодинаміки, рівня активності у підготовці до служби в армії, особливостей мотивації до військової служби. Організовувалися та контролювалися самовизначення готовності до військової служби, аутотренінг та самопідбадьорювання.

У другому розділі “Процес формування у старшокласників готовності до військової служби” представлено аналіз системи допризовної підготовки, визначені чинники, які впливають на формування мети та мотивації військової служби юнаків, розроблена система психолого-педагогічної підготовки допризовників до служби  в Збройних Силах України в загальноосвітніх закладах, а також подаються способи, методи  підготовки  учнів до військової служби і вдосконалення власної готовності допризовника, визначається мета виховання майбутніх воїнів, характеризується розвиток емоційно-вольової готовності учнів загальноосвітніх закладів до строкової військової служби, визначаються детермінанти готовності старшокласників до військової служби, подаються результати аналізу наукових досліджень з питань оцінки системи військово-профінформаційної роботи в загальноосвітніх закладах, стану військово-професійної орієнтації старшокласників, визначаються мотиви утворення ціннісних ставлень допризовників до служби в контексті оцінювання ними соціальної дійсності.

Аналіз динаміки змін готовності юнаків до військової служби протягом 1989-2001 років виявив тенденцію до її суттєвого зниження, що можна пояснити впливом складних соціально-політичних, економічних, інших змін у суспільстві, екстремальним зниженням рівня патріотичної свідомості молоді, престижності і особистісного сенсу для неї служби в Збройних Силах України. На основі проведеного експерименту вдалося визначити та впровадити  принципи, шляхи та способи удосконалення процесу формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України. Встановлено, що для успішного формування готовності до військової служби, необхідно закладати основи розвитку виділених нами компонентів у молодшому шкільному віці. Готовність старшокласників до служби в Збройних Силах України найуспішніше розвивається внаслідок поступового цілеспрямованого впливу на особистість, у процесі застосування елементів ігрової, суспільно корисної діяльності. Допризовна підготовка юнаків, яка проводиться за сучасною програмою в загальноосвітніх навчальних закладах України, потребує досконалого коригування та спрямування на дієвість її проведення. Позитивні результати досягаються лише при активному залученні школярів до військово-патріотичної роботи.

В процесі формуючого етапу експерименту ми намагалися максимально усунути причини, що породжують вплив негативних факторів, ми висували перед собою завдання, щоб це був цілісний, організований, поступовий, безперервний, активний вплив всього навчально-виховного процесу на свідомість, відчуття та поведінку старшокласників з метою вироблення у них патріотичної свідомості, поглядів, переконань та поведінки, схильності і готовності до захисту Батьківщини. Експериментальна робота проводилася в загальноосвітніх навчально-виховних закладах Київської, Дніпропетровської, Донецької, Чернігівської та Закарпатської областей України.

Спираючись на теоретичні положення і враховуючи специфіку формування готовності до служби в Збройних Силах України, в процесі формуючого експерименту нами використовувалися такі методи:

- методи формування у допризовників патріотичної свідомості, поглядів та переконань (розповіді, бесіди, лекції, диспути, приклад, переконання), які спираються на принцип єдності свідомості та діяльності, тобто – активним захисником своєї країни майбутній воїн стане не внаслідок цілеспрямованого зовнішнього впливу, а переважно завдяки внутрішній усвідомленій потребі особистості у своєму вихованні, через її високу свідомість, активну розумову діяльність;

- методи організації військово-патріотичної діяльності та формування особистого досвіду поведінки допризовників (педагогічна вимога, доручення, метод вправ, привчання), бо військово-патріотична діяльність в процесі формування готовності до військової служби виражає не лише внутрішню позицію і зміст особистості допризовника, а й є вирішальним фактором його саморозвитку та самовиховання;

- методи стимулювання і мотивації військово-патріотичної та фізичної діяльності і поводження допризовників (змагання, заохочення, примус, перспектива), адже рівень формування готовності до військової служби й захисту країни має отримувати громадську оцінку і визнання, вони покликані закріплювати та зміцнювати мотиви і форми їхньої поведінки за екстремальних умов, наближених до військової служби; окрім того, означену діяльність необхідно постійно стимулювати, спонукаючи інтерес, думки, почуття та дії допризовників у потрібному для країни напрямі;

- методи самовиховання і самопідготовки допризовників до військової служби (самозобов`язання, самопереконання, самостійні вправи) тому, що особистість є активною силою не лише в процесі перебудови оточуючого світу відносно власних потреб, а й особистому формуванні особистості; до того ж військово-патріотичне та фізичне виховання, самовиховання і самопідготовка - дві складові єдиного процесу формування й удосконалення активного та свідомого допризовника, формування у нього  почуття патріотичного обов`язку, позитивного ставлення до служби в армії.

На констатуючому етапі дослідження (1989-90 навчальний рік) проводилася оцінка фізичного розвитку, рухової активності, психологічної та моральної   підготовленості,  загальної   фізичної  працездатності  учнів  10-11 класів загальноосвітніх шкіл №№ 1,3,4,5,6,7,8,9,10 м. Бровари Київської області. Всього було обстежено 966 старшокласників, віднесених до основної медичної групи, котрі займалися фізичною культурою та допризовною підготовкою за шкільною програмою, 32 старшокласники-спортсмени та 30 допризовників, яких приписною медичною комісією військового комісаріату було за станом здоров`я звільнено від призову на строкову військову службу.

Одночасно було проведено санітарно-гігієнічні обстеження та облаштування приміщень для обладнання в них першого в державі Центру патріотичного і фізичного виховання  і  почато  діяльність  на базі  примішень самого центру та  на базах шкіл і за місцем проживання 5 атлетичних клубів, гуртків рукопашного бою (на основі козацьких видів боротьби), козацьких забав, краєзнавчо-пошукового загону “Шана”, гуртків: гірського, пішохідного та велотуризму, юних десантників, юних кінологів, секції самовиживання в екстремальних умовах, мережі патріотичних та краєзнавчих гуртків з елементами безпеки життєдіяльності, футболу.

В ході формуючого етапу педагогічного експерименту (1990-96 рр.) були відібрані і перевірені різні варіанти тренувальних засобів, дозування рухових навантажень, розроблено досконалий руховий режим для юнаків експериментальних груп, проводилися пошук, удосконалення і вишкіл кращих організаційних форм занять фізичною культурою та військово-патріотичною діяльністю. Вся система постановки фізичного виховання та морального і психологічного впливу в експериментальних групах була побудована з урахуванням необхідності підвищення об`єму рухової   активності юнаків, навчання їх самостійно самовдосконалюватися у фізичному та морально-психологічному аспектах життєдіяльності, прищеплення навичок та інтересу до здорового способу життя, впровадження фізичної культури в їхній побут, формування їхньої готовності до майбутньої строкової військової служби у Збройних Силах України.

Фізичне та військово-патріотичне виховання юнаків експериментальних груп проводилося за спеціально розробленими руховим режимом та програмою удосконалення і розвитку готовності до військової служби, які стали складовою частиною загального режиму дня учнів 10-11 класів експериментальних загальноосвітніх навчальних закладів. Весь руховий режим був підпорядкований меті підготовки юнаків до майбутньої трудової діяльності та службі у Збройних Силах України. Це обумовило необхідність об`єднати між собою комплекси фізичних вправ, які виконували юнаки протягом доби, тижня, місяця, четверті, року (експериментального періоду). Контрольна група юнаків займалася традиційними фізичними вправами на уроках фізкультури і в позаурочний час, залучалася до військово-патріотичної діяльності в межах шкільної програми. Щороку контрольна та експериментальна групи поновлювалися.

До участі в експерименті було залучено учнів загальноосвітніх шкіл інших районів Київської області та Донецької (мм. Торез, Сніжне, Макіївка), Дніпропетровської   (Новомосковський,   Павлоградський    р-ни), Чернігівської (Бахмацький, Остерський р-ни) і Закарпатської (Ужгородський, Мукачівський, Виноградівський р-ни) областей. Всього взяло участь у експериментальній роботі 1000 учнів загальноосвітніх шкіл.

Військово-патріотичне виховання було спрямоване на удосконалення особистості старшокласників, формування їхніх індивідуальних якостей, патріотичних почуттів  та  переконань  з   метою   утворення   нових   потреб,   певних поглядів на майбутню військову службу, внесення суттєвих коректив до перспективної мети, яка пробуджує активні вчинки і дії. З огляду на це, в процесі військово-патріотичного виховання у допризовників, ми намагалися сформувати високу патріотичну свідомість, навчали вміло діяти за різних емоційних станів, виробляли практичні уміння,  навички та звичку самостійно готувати себе до роботи у несприятливих і навіть екстремальних умовах військової служби.

Формування, розвиток і вдосконалення будь-якої з названих сторін особистості вимагали від нас відповідних способів виховного впливу на допризовників, вироблення в них певних стилів взаємин з однолітками у процесі різноманітної діяльності, орієнтованої на підготовку себе до майбутньої військової служби. Спираючись на теоретичні положення щодо класифікацій і враховуючи специфіку військово-патріотичного виховання допризовників, усі використані нами методи військово-патріотичного виховання умовно можна об`єднати в чотири тісно пов`язані між собою групи. До першої групи віднесено методи формування в допризовників патріотичної свідомості, поглядів та переконань: лекції, бесіди, розповіді, диспути, наведення прикладів, переконання, дії громадської думки.  Теоретичні основи цієї групи методів спираються на принцип єдності свідомості та діяльності.

До другої групи увійшли методи організації військово-патріотичної діяльності та формування особистого досвіду поведінки допризовників: педагогічна вимога, доручення, метод вправ, привчання, пошук, виховні ситуації. Їх об`єднання пояснюється тим, що  військово-патріотична  діяльність  виявляє  не  лише  внутрішню позицію і зміст особистості допризовника, а й є вирішальним фактором його саморозвитку та самовиховання.

Третя група поєднувала методи стимулювання і мотивації військово-патріотичної діяльності та поводження допризовників: змагання, заохочення, примус, перспектива. Необхідність виокремлення цієї групи методів пояснюється тим, що військово-патріотична діяльність допризовників (йдеться про підготовку до військової служби й захисту країни) має отримувати громадську оцінку і визнання. Окрім того, означену діяльність необхідно постійно стимулювати, спонукаючи інтерес, думки, почуття та дії допризовників у престижному і потрібному для суспільства, країни напрямі.

Також в окрему групу можна виділити методи самовиховання і самопідготовки допризовників до військової служби, що мають першорядне значення у формуванні готовності особистості старшокласника до майбутньої військової служби: самозобов`язання, самопереконання, самостійні вправи, самоспостереження, самоконтроль, самозвіт. Виокремлення цієї групи методів пояснюється особливостями старшого шкільного віку, інтенсивним проявом у старшокласників усвідомленої потреби у самовихованні, самоствердженні та самопідготовці до майбутнього самостійного життя.

Під час третього періоду  (1996-2001 роки) було проведено контроль та перевірку ефективності запропонованих у формуючому етапі методів фізичного та морально-психологічного впливу на формування готовності старшокласників до служби у Збройних Силах України і майбутнього самостійного життя.

Узагальнення результатів дослідження дає підстави для висновків, викладених в заключній частині дисертації:

1. Результати проведених досліджень підтвердили, що формування готовності старшокласників до військової служби в сучасних умовах є провідним і керуючим напрямом у системі військово-патріотичного виховання школярів.  Місце  і  роль цього напряму визначається завданнями, змістом роботи з формування готовності юнаків до служби в армії за сучасних умов існування.

2. Аналіз результатів досліджень показав, що найважливішою ланкою підготовки школярів є навчальний процес. Практично всі загальноосвітні предмети містять значні можливості для становлення готовності допризовників до служби в Збройних Силах України. Ці можливості не обмежуються оволодінням військовою тематикою того чи іншого предмету, а передбачають, перш за все, формування наукового світосприйняття, поглиблене вивчення історії українського народу, рідного краю, країни в цілому, виховання любові до своєї незалежної держави та гордості за неї, чітке уявлення про внутрішню і зовнішню політику суверенної України за сучасних умов.

  3. Отримані результати дослідження підтвердили, що позашкільна та позакласна робота зі старшокласниками щодо вирішення завдань формування готовності до служби в Збройних Силах України визначається тими можливостями, які вона створює для перетворення патріотичних почуттів у стійкі патріотичні переконання, звички. Позакласна та позашкільна робота містить в собі можливості масового охоплення учнів старших класів різними формами військово-спортивної та військово-патріотичної діяльності, в процесі якої вони набувають досвіду патріотичної поведінки, оволодівають навичками та уміннями, необхідними майбутньому воїнові-захисникові, удосконалюють фізичний стан організму і починають загартовувати своє тіло, готувати його до більш серйозних навантажень та екстремальних умов.

4. Дослідження підтвердили, що визначальними напрямами формування готовності старшокласників до військової служби у процесі позакласного і позашкільного навчання та виховання є:

- поєднання методологічної основи, органічний взаємозв`язок військово-патріотичної діяльності та роботи на уроках і в позаурочний час  з  вивченням програмного матеріалу загальноосвітніх предметів, активність і, в розумних межах, самостійність старшокласників у військово-патріотичній діяльності;

- єдність виховних зусиль школи і сім`ї, оборонно-масових організацій, воїнських колективів, спрямованих на вирішення завдань формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України.

5. У результаті проведених досліджень було уточнено критерії морально-психологічної, фізичної підготовленості старшокласників до військової служби. Основні з них це:

 - наявність в учнів знань про морально-психологічні якості українських людей, воїнів Збройних Сил України;

 -   висока дисциплінованість;

 - безпосередня участь старшокласників у військово-патріотичній діяльності;

 - вміння виховувати у себе морально-психологічні якості, необхідні майбутньому воїнові;

 - свідомий вибір професії офіцера чи інших військових фахів;

 - удосконалення всіх складових власного фізичного розвитку шляхом поєднання занять спортом з розумовим розвитком.

Готовність до військової служби є складним системним утворенням, що поєднує мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий та поведінково-діяльнісний компоненти, які у своєму розвиткові детермінуються специфікою суспільно-історичних впливів, індивідуально-ціннісними особливостями, характером організації навчально-виховного процесу. Виділені нами соціально-психологічна, фізична, військово-професійна та емоційно-вольова складові загальної готовності до служби в армії перебувають у взаємозв`язку між собою.

Проведені дослідження констатували, що найактуальнішими напрямами роботи педагогічних колективів загальноосвітніх навчальних закладів з формування готовності старшокласників є:

   - ефективне використання когнітивних можливостей навчального процесу, особливо літератури, історії, основ юридичних знань, предметів фізико-математичного та природничого циклів;

   - ефективне використання в навчальному процесі загальноосвітніх навчальних закладів міжпредметних зв`язків з метою вирішення питань формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України;

   - зміцнення взаємозв`язку навчального процесу з позакласною та позашкільною роботою у справі фізичного розвитку та військово-патріотичного виховання школярів;

   - активне залучення старшокласників до безпосередньої військово-патріотичної, фізкультурної та оборонно-масової діяльності;

   - створення умов для активного залучення батьків та громадськості до цієї діяльності спільно з педагогічним колективом школи.

Виконане дисертаційне дослідження не претендує на повне висвітлення усіх питань, що стосуються розглянутої проблеми. В ньому досліджені лише основні фактори, що впливають на формування готовності школярів до військової служби та військово-патріотичне виховання майбутніх громадян України.

Нині існує нагальна потреба досконального дослідження, наукової розробки та впровадження комплексної системи національного військово-патріотичного виховання учнівської молоді з урахуванням набутого досвіду всіх поколінь українського народу, починаючи з найдавніших часів. Але це питання окремого наукового дослідження.

Лише за умови активного залучення школярів, а разом з ними і громадськості, до військово-патріотичної роботи як в шкільний, так і в позаурочний час можливо добитися позитивних результатів у процесі формування готовності  допризовної  молоді до служби в Збройних Силах України та виховання справжніх патріотів нашої держави. 

Заключні висновки можуть бути доповнені наступними рекомендаціями, спрямованими на успішну реалізацію актуальних питань формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України:

- розробити та внести до підручників та навчальних посібників такі розділи: навчально-методичний - “Військово-патріотичне виховання шкільної молоді”, навчально-пізнавальний - “Історичні аспекти формування готовності дітей України до військової служби”;

- впровадити в межах навчальних програм усіх загальноосвітніх предметів конкретні рекомендації  щодо  форм  і  методів   формування  готовності   учнів загальноосвітніх навчальних закладів до військової служби у процесі їхнього навчання та в позакласній роботі;

- замінити програми спецкурсу для студентів, а також слухачів курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців зі спеціальності “Допризовна підготовка та фізичне виховання” на “Військово-психологічна адаптація та фізичний вишкіл”;

- створити систему підготовки організаторів військово-патріотичного виховання при факультетах суспільних професій вищих педагогічних навчальних закладів, передбачити видання для них навчальних програм; при плануванні та проведенні педагогічної практики для студентів молодших курсів передбачити їх активну участь у військово-патріотичному вихованні  учнів загальноосвітніх навчальних закладів;

- з метою доведення до свідомості кожного вчителя сучасного рівня вимог військово-патріотичного виховання в цілому, більш широко практикувати проведення занять, семінарів з учителями всіх загальноосвітніх предметів по лінії вищих навчальних закладів та інститутів удосконалення та післядипломної освіти педагогічних кадрів, військових комісаріатів на місцях, на курсах підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх предметів акцентувати на необхідності використання міжпредметних зв`язків з військово-патріотичними аспектами;

- з метою координації виховних зусиль школи, сім`ї, оборонно-масових організацій та військових колективів практикувати:

·         створення рад з військово-патріотичного виховання;

·         складання спільних планів педагогічних колективів шкіл, оборонно-масових організацій, військових колективів з військово-патріотичної роботи;

·         внесення питань методики організації та проведення військово-патріотичних заходів до планів методоб`єднань класних керівників, вчителів-предметників;

·         внесення до планів педагогічних рад проведення лекторіїв, доповідей для батьків з питань військово-патріотичного виховання в контексті організації системи громадянського виховання (освіта дорослих);

·         проведення науково-практичних конференцій, навчально-методичних семінарів з питань формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України та військово-патріотичного виховання;

·         висвітлення діяльності передових навчальних закладів з даних проблем через засоби масової інформації;

·         проведення навчально-методичних семінарів для керівників пошукових  загонів,  шкільних  музеїв  бойової   слави,  керівників   і консультантів військово-спортивної гри “Сокіл”, начальників оборонно-спортивних оздоровчих таборів, керівників військово-спортивних профільних об`єднань “Юний десантник”, “Юний прикордонник”, “Січ”, “Джура”, спортивних та спортивно-ужиткових секцій тощо;

- враховуючи значні виховні можливості походів місцями бойової слави українського народу, пошукових експедицій, максимально залучати шкільну  молодь  до  здорового способу життя, пошукової та наукової діяльності;

- залучення школярів до військово-патріотичної діяльності та фізичного удосконалення необхідно починати з молодшого шкільного віку. Початковий етап формування готовності до військової служби має супроводжуватися індивідуальною та груповою діагностикою її розвитку. Зі зростанням кількості методик, їх ознак, зростає і можливість більш досконалої оцінки та аналізу готовності особистості до військової служби;

- аналіз стану готовності юнаків до служби в Збройних Силах України засвідчив необхідність докорінної перебудови процесу їх допризовної підготовки та військово-патріотичного виховання, відповідно, слід активно впроваджувати методи психодіагностики готовності юнаків і груп допризовників до служби в армії з метою подальшої корекції її розвитку. Основний акцент необхідно зробити на формування в учнів навичок самооцінки рівня готовності до служби в армії та його самовдосконалення;

- розгорнути на місцях мережу позашкільних навчально-виховних закладів з військово-патріотичним напрямом діяльності, в роботі яких передбачити допризовну підготовку юнаків на зразок викладання деяких курсів у міжшкільних комбінатах, вилучивши цей курс зі шкільних програм.