ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ВІЙСЬКОВОГО ПРОФІЛЮ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію дисертації та впровадження результатів у практику.

У першому розділі – “Управлінська компетентність магістрів військово-соціального управління як проблема психологічного дослідження” – проаналізовано підходи до розуміння сутності професійної компетентності, визначено психологічні особливості управлінської діяльності офіцерів ВСУ на оперативно-тактичному рівні управління, обґрунтовано структуру та психологічні компоненти управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ.

У вітчизняній військовій психологічній науці за останні роки науковому завданню щодо підвищення ефективності діяльності військового керівника приділено значну увагу. Так, науковим обґрунтуванням підготовки та психологічного забезпечення управлінської діяльності військових керівників займалися Е.С. Алехнович, В.П. Печеніжський, А.О. Тихончук, Х.Д. Хац; психологічні характеристики ефективності управлінської діяльності військового керівника досліджувалися В.С. Афанасенком. Проте управлінська компетентність як інтегральний показник підготовленості офіцера до виконання управлінських функцій, психологічні особливості її формування та розвитку досліджені недостатньо, що знижує якість професійної підготовки та ефективність діяльності військового керівника.

Загальний аналіз наукових джерел (В.А. Адольф, А.О. Деркач, Д.Б. Ельконін, Ю.Н. Ємельянов, І.О. Зімня, І.А. Зязюн, Е.Ф. Зеєр, Л.М. Карамушка, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, А.В. Хуторський, М.А. Чошанов та ін.) дозволив сформулювати вихідні теоретичні засади дисертаційного дослідження.

Компетентність розглядається як адекватна орієнтація фахівця в різних галузях його діяльності. Її необхідно розглядати у взаємозв’язку з активною практичною діяльністю. Вона характеризується через діяльність і має динамічний характер. На нашу думку, компетентність це прояв, якість і рівень засвоєння компетенції певної професійної діяльності, яка визначається вимогами до фахівця, обсягом його професійних функцій, умовами професійної діяльності, уявленнями про цю діяльність, які сформовані у професійному середовищі.

Особливі умови управлінської діяльності офіцера військово-соціального управління, на думку військових дослідників (І.І. Єфремов, В.Ф. Перевалов, О.Д. Сафін, В.В. Ягупов та ін.), визначаються опосередкованим зв'язком між метою його діяльності та очікуваними результатами функціонування військової соціальної системи (певний рівень морально-психологічного стану особового складу та умови його вдосконалення); специфічністю об’єкту впливу (особовий склад, військові підрозділи, військові частини і види їх діяльності); жорсткою регламентованістю діяльності суб’єкта управління (підпорядкованість командиру і старшому органу управління), інтенсивністю функціонування його психіки, високою інтелектуальною напруженістю при реалізації основних управлінських функцій; специфічністю засобів досягнення мети соціального управління (вербальні, технічні засоби виховання, соціально-психологічні й педагогічні технології впливу на предмет діяльності тощо).

Управлінська діяльність у силу своїх особливостей і унікальності висуває підвищені вимоги до особистісних якостей офіцера. Серед них висока внутрішня мотивація, бажання й уміння за власною волею вирішувати найскладніші завдання, що постають перед військово-соціальною системою; високі адаптивні здібності й емоційно-вольова стійкість офіцера щодо стресів і стресогенних ситуацій; високий рівень прогностичних здібностей і можливостей офіцера, а також здатностей комплексно оцінювати ситуацію за відсутністю оптимальної кількості інформації про неї; розвиненість комунікативної культури, здатність до гнучкого корегування комунікативних програм управлінської взаємодії; висока відповідальність за результати власної управлінської діяльності та високий рівень розвиненості самосвідомості як її суб’єкта.

Особливі умови управлінської діяльності офіцерів ВСУ визначають основу їх компетенції, що дає можливість для з’ясування сутності та змісту управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління. Сутністю їх управлінської компетентності є готовність до управління виховним процесом, соціально-психологічними явищами у військових частинах (з’єднаннях) у мирний і воєнний час, а змістом − є система їх управлінських знань, навичок і вмінь, рівень сформованості особистісних, професійних і провідних індивідуально-психічних якостей та культури військового менеджера, які сприяють його ефективній управлінській діяльності та творчій особистісній і професійній самоактуалізації у військово-професійній діяльності.

Управлінська компетентність майбутнього магістра військово-соціального управління – це інтегральна характеристика його професійної підготовленості, основним критерієм якої є готовність до управління виховним процесом, соціально-психологічними й соціальними явищами у військових частинах (з’єднаннях) у мирний і воєнний час, що сприяє його творчій особистісній і професійній самоактуалізації у військово-професійній діяльності.

Управлінська компетентність магістра ВСУ охоплює всі сфери особистості офіцера. Реалізація компетенції посади офіцера з гуманітарних питань не обмежується виключно управлінськими функціями, оскільки структура управлінської військово-професійної компетентності має складний ієрархічний характер від ключових компетентностей щодо ефективної взаємодії з оточуючим світом до власне управлінської компетентності як рівня засвоєння компетенції управлінця процесу виховання військовослужбовців на оперативно-тактичному рівні управління.

Проведений аналіз досліджень і підходів до розуміння та визначення структури компетентності фахівців у різних видах професійної діяльності, психологічної сутності та структури готовності особистості до професійної діяльності, а також врахування особливостей формування та прояву компетентності в умовах поліфункціональної військово-професійної діяльності дали нам можливість визначити таку структуру професійної компетентності магістрів ВСУ:

1.  Загальна компетентність, сутністю якої є знання, навички, вміння, особистісні якості, мотиваційні та емоційно-вольові складові, які дозволяють офіцеру ефективно взаємодіяти з оточуючим середовищем.

2.  Загальнонаукова компетентність, яка передбачає опанування певними нормами діяльності фахівця щодо наукового пізнання навколишнього світу.

3.  Загальновійськова компетентність, яка є проявом підготовленості особистості як військового.

4.  Військово-спеціальна (психолого-педагогічна) компетентність офіцера з гуманітарних питань, яка передбачає опанування такими сферами теоретичної та практичної діяльності, що дозволяють ефективно організовувати та проводити заходи з формування та корегування соціально-психологічних процесів у військових колективах відповідно до їх завдань.

5.  Управлінська компетентність магістрів ВСУ – це рівень опанування офіцером компетенціями менеджера (управлінця) процесу гуманітарного розвитку та соціального захисту військовослужбовців на оперативно-тактичному рівні. У психологічному аспекті ця компетентність розглядається як характеристика особистості офіцера з такими якостями‚ які зумовлюють його позитивне ставлення до управлінської діяльності‚ можливість її активного творчого здійснення‚ а також актуалізацію цієї можливості при суспільній і особистісній необхідності та характеризується здатністю правильно оцінювати ситуацію, що склалася, й ухвалювати у зв’язку з цим обґрунтоване рішення, яке дозволяє досягти практичного чи іншого значущого результату. Вона передбачає розвиненість таких психологічних компонентів: мотиваційного‚ емоційно-вольового, когнітивного, операційно-діяльнісного та особистісного.

У другому розділі – “Організація дослідження особливостей розвитку управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління” – викладено структуру, методи та методики дослідження управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Практичне розв’язання проблеми розвитку професійної компетентності у сучасній психологічній теорії і практиці досягається за допомогою “моделей компетентності”, які дають можливість обґрунтувати умови її розвитку та з’ясувати чинники й шляхи їх впровадження.

Аналіз найбільш відомих моделей компетентності − Н.В. Кузьміної, А.К. Маркової, Л.М. Мітіної, Дж. Равена − показав, по-перше, що є суттєві розбіжності у підходах щодо розуміння сутності компетентності; по-друге, виникає варіативність і неоднозначність у визначенні критеріїв побудови моделей компетентності; по-третє, у моделюванні враховується положення про те, що компетентність − це складне утворення, яке має компонентний характер.

Розробка моделі розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ у процесі їх професійної підготовки в НАОУ є одним із необхідних кроків для диференційної діагностики її психологічних компонентів. В моделі виділено такі елементи: блок управлінської компетентності; блок управлінської компетенції; блок професійної підготовки. Невідповідність між вимогами професійної діяльності до особистісних якостей управлінця (блок управлінської компетенції) та наявним рівнем підготовленості слухача до неї (блок управлінської компетентності) є основою для здійснення психолого-педагогічного впливу на особистість офіцера у навчальному процесі академії (блок професійної підготовки).

Важливим чинником формування управлінської компетентності в процесі професійної підготовки є комплекс обґрунтованих психологічних умов. Зовнішнім механізмом формування управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ оперативно-тактичного рівня є моделювання управлінських ситуацій в умовах тренінгу, яке забезпечуватиме психологічну регуляцію самостійної творчо-пошукової діяльності слухачів, що спрямована на виявлення детермінуючих зв’язків, аргументацію та пошук способів розв’язування як реальних, так і умовних військово-професійних управлінських завдань.

Внутрішнім механізмом становлення управлінської компетентності є рефлексія, яка дає змогу осмислити набутий управлінський досвід, емоційні переживання й інтегрувати в культуру вибору і побудови способів розв’язування управлінських ситуацій.

До комплексного дослідження було залучено 129 офіцерів – слухачів факультету підготовки фахівців з гуманітарних питань, які навчалися за кваліфікацією магістра військово-соціального управління, офіцера оперативно-тактичного рівня управління (очної та заочної форми навчання) віком від 28 до 39 років. Організаційно робота проводилась у три етапи.

Підготовчий (2004-2005 рр.) – вивчення та теоретичний аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз військового досвіду з розвитку управлінської компетентності слухачів, визначення завдань, добір методів і методик дослідження.

Емпіричний (2005-2007 рр.) – визначення й аналіз рівнів розвиненості управлінської компетентності офіцерів ВСУ; розроблення методичних аспектів програми розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності; проведення констатувального та формувального експериментів. Для досягнення поставленої мети необхідно було, по-перше, з’ясувати у процесі констатувальної частини дослідження вихідний рівень управлінської компетентності обраного контингенту; по-друге, на основі теоретичного дослідження та визначених у емпіричній частині особливостей розвиненості основних компонентів управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ розробити програму розвитку її психологічних компонентів; по-третє, впровадити розроблену програму в професійну підготовку слухачів.

Заключний (2007 р.) – систематизація й узагальнення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та дослідницької роботи, проведення статистичної обробки отриманих експериментальних даних, перевірка методами математичної статистики ефективності розробленої програми, її придатності саме для даної вибірки; формулювання загальних висновків дослідження, розроблення науково-методичних рекомендацій щодо впровадження основних результатів дослідження у підготовку військових фахівців.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління” – викладені методи та результати експериментальної роботи, мета якої полягала у визначенні особливостей розвиненості управлінської компетентності та впровадженні оптимальних психологічних технологій підвищення її в офіцерів, які навчаються за програмою підготовки магістрів ВСУ. На першому етапі емпіричного дослідження сформовано пакет методик для психологічного діагностування рівнів розвиненості управлінської компетентності офіцерів; уточнено психологічні критерії оцінювання рівнів розвиненості управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління; проведено психодіагностування рівнів розвиненості психологічних компонентів управлінської компетентності слухачів, які навчаються за програмою підготовки магістрів військово-соціального управління у НАОУ; визначено за результатами діагностування основні напрямки психологічного корегування актуального стану управлінської компетентності слухачів.

Аналіз результатів діагностування рівнів управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління за психологічними показниками дав можливість виявити такі психологічні особливості їх розвитку:

а)   у розвитку мотиваційного компонента: мотиваційні реакції досліджуваних є достатньо амбівалентними, символізують про недостатню визначеність ставлення до майбутньої управлінської діяльності на оперативно-тактичному рівні; неоднозначна тенденція розвиненості мотивації досягнення та мотивації уникнення невдач у слухачів; переважно виражені тенденції прагнення до особистої переваги і престижу, орієнтація на пряму винагороду, пріоритетність статусного самовизначення, постановка власних інтересів вище інтересів справи та підлеглих, авторитарність, потреба у владних функціях і засобах тощо;

б)   у розвитку емоційно-вольового компонента: слухачі переважно мають високий рівень адаптаційних здібностей і середній рівень загального рівня саморегуляції, що дозволяє прогнозувати високу ефективність майбутніх магістрів військово-соціального управління у пристосуванні та емоційному корегуванні власних станів під час виконання управлінських завдань на оперативно-тактичному рівні; у процесі професійної підготовки необхідна індивідуальна психокорекційна робота з офіцерами, які мають низькі показники розвиненості адаптаційних здібностей і рівня емоційно-вольової саморегуляції;

в)   у розвитку когнітивного компонента: слухачі мають переважно середні здібності до адекватного сприймання, аналізу та прогнозування емоційних станів, почуттів, намірів і поведінки людей у ситуаціях міжособистісної взаємодії; за достатньо розвинутих інтелектуальних якостей щодо прогнозування та аналізу ситуацій соціальної взаємодії, на недостатньому рівні розвиненості є здатності, які складають основу невербальної та вербальної чутливості;

г)   у розвитку операційно-діяльнісного компонента: майбутні магістри ВСУ переважно мають достатній розвиток відповідного компонента для забезпечення ефективного засвоєння та реалізації управлінської діяльності на оперативно-тактичному рівні; при застосуванні комунікативного впливу офіцери мають недостатній набір комунікативних програм, тобто вузький „репертуар способів взаємодії з людьми”;

д)   у розвитку особистісного компонента: за досить високих показників загальної інтернальності, в професійній сфері остання є низькою, що свідчить про відсутність чіткого бачення перспективи і заниження своїх можливостей в організації управлінської професійної діяльності; для більшості досліджуваних властива висока та неадекватно висока самооцінка, що виражається в недостатньо критичному ставленні до себе, невмінні прогнозувати адекватне ставлення оточуючих до результатів своєї діяльності, задоволенні собою та більш розвинутому відчутті власної гідності.

Результати діагностування рівневого розподілу розвиненості психологічних компонентів управлінської компетентності у майбутніх магістрів ВСУ показують необхідність внесення змін у програму їх професійної підготовки щодо цілеспрямованого їх формування, а з’ясовані психологічні особливості розвитку є визначальними в обґрунтуванні напрямків корекційної програми.

До формувального експерименту було залучено 63 офіцерів, які були розподілені на дві контрольні групи (КГ), що налічували 17 і 14 слухачів, та на дві експериментальні групи (ЕГ) з 14 і 18 слухачів.

Основною формою реалізації програми були тренінгові заняття, які проводилися в ЕГ протягом одного навчального семестру (навчального збору). Всього було 9 занять, кожне тривалістю 1 година 30 хвилин. Під час занять застосовувалися такі методи тренінгової роботи: тематичні та інтеракційні дискусії; методи групового розв’язування проблемних ситуацій; ділові та рольові ігри; система психотехнічних вправ (змістовні, зворотного зв’язку та корегування психічного стану).

Програма тренінгу управлінської компетентності передбачає поступовий перехід від одного етапу до іншого відповідно до визначених напрямків і психологічних умов її розвитку в майбутнього магістра ВСУ. У зв’язку з цим, тренінг складається із чотирьох взаємозалежних блоків.

I блок (1 заняття) – “Вступ до тренінгу управлінської компетентності” – був спрямований на введення учасників заняття в ситуацію соціально-психологічного тренінгу; ознайомлення з принципами роботи групи і вироблення групових ритуалів; засвоєння ігрового стилю взаємодії; актуалізація учасниками власних очікувань, мети і смислу участі у роботі в групі.

II блок (1 заняття) – “Управлінська компетентність як результат професійної підготовки” – був орієнтований на розширення і структурування уявлення слухачів про управлінську діяльність офіцера ВСУ оперативно-тактичного рівня, критерії та складові його компетентності; на усвідомлення значущості досягнення високого рівня управлінської компетентності як основного результату професійної підготовки.

III блок (5 занять) – “Психологічний розвиток управлінської компетентності” – був націлений на розвиток управлінської компетентності за відповідними напрямками (розвиток мотивації досягнення, формування спрямованості на справу та результат; розвиток комунікативних навичок; засвоєння широкого набору комунікативних і поведінкових програм; розвиток навичок, вмінь і культури рефлексії своєї управлінської діяльності, адекватного сприйняття свого місця і ролі у вирішенні завдань управлінської діяльності).

IV блок (2 заняття) – “Усвідомлена трансформація” – був орієнтований на усвідомлення і закріплення змін, що відбулися в процесі реалізації програми; на формування спрямованості на подальший активний саморозвиток власної управлінської компетентності.