НАРУШЕНИЕ ЗДОРОВЬЯ СЕМЬИ ПРИ АЛКОГОЛИЗМЕ У ЖЕНЩИН И ЕГО ПСИХОТЕРАПИЯ

Краткое содержание

Характеристика хворих та членів їхніх сімей. Під нашим спо­сте­реженням перебувало 100 сімей, у яких дружини хворіли на алко­го­лізм. 1-шу стадію алкоголізму, що супроводжувалася сек­су­аль­ною гіперфункцією, було діагностовано у 35 жінок, 2-а стадія, яка сполучалася в 90% випадків із сексуальною гіпо­функ­цією, спо­сте­рі­галася у 65 пацієнток. Обстежені мали вік від 23 до 45 років.

Подружжя перебували у шлюбі від 2 до 25 років, най­частіше 15 – 20 років. Тривалість алкоголізму у дружин стано­ви­ла від 5 до 20 років.

В усіх сім’ях були діти, в 60±3% сімей – по 1 дитині, в 40±3% – по двоє дітей. Серед них було 64 дитини – 29 хлопчиків і дівча­ток – віком від 7 до 14 років, решта – віком 18 – 20 років.

У більшості хворих була середня освіта, за характером вико­нуваної роботи переважна більшість із них були вико­нав­цями. Подружжя переважно жили самостійно.

Методи обстеження сімей. Із позицій системного підходу до вив­­чення здоров’я сім’ї було проведено комплексне всебічне об­сте­ження хворих на алкоголізм жінок, їхніх чоловіків та дітей. До комплексу обстеження входили клінічні – вивчення стану со­ма­тичного та психічного здоров’я членів сім’ї, сексуального здо­ров’я подружжів, а також психодіагностичні дослідження – вивчення їхніх осо­бис­тісних відмінностей та особливостей поведінки. Було прове­дено також соціологічне обстеження сімей.

Особистісні відмінності дітей вивчали за допомогою мето­дики Р.Жиля та 12-факторної методики Р.Б.Кеттела та Р.В.Коа­на – шкіль­ного опитувальника для молодших школярів (Най­кра­щі пси­хо­логічні тести для профорієнтації та профвідбору, 1992). За допомогою спеціально розробленої анкети з’ясовували взає­ми­ни ді­тей у сім’ї та школі.

Для вивчення статеворольової поведінки на біогенному рів­ні використовували статеворольову шкалу Dur-Moll L.Szondi (1960), на соціогенному рівні (рівні Я-концепції) – статево­рольо­ву ACL-шкалу A.B.Heilbrun (1981). Акцентуації характеру вив­ча­ли за Г.Шмішеком (Найкращі психологічні тести для проф­орієн­та­ції та профвідбору, 1992).

Стан сексуального здоров’я подружжів досліджували мето­дом системно-структурного аналізу за В.В.Кришталем (2002). Ти­по­логію шлюбу визначали за класифікацією В.В.Кришталя, В.З.Кузь­­менко (1988).

Для вивчення адаптивності сім’ї використовували методи­ку D.H.Sprenkle, B.L.Fisher (за Г.С.Кочарян, О.С.Кочарян, 1994), для визначення рівня подружнього щастя – одношкальний опи­ту­валь­ник подружньої комунікації Bienvenu (за C.Schaap, 1982). Стан функцій сім’ї і ступінь їх порушення вивчали за І.А.Семь­он­кіною (1998), способи урегулювання сімейних конфліктів – за ме­то­дикою К.Томаса в модифікації Н.В.Гришиної (2003). Для виявлення сту­пеня вираженості конфліктів нами було розроб­ле­но спеціальний опитувальник на основі методу семантичного дифе­ренціала.

Соціологічне обстеження включало вивчення рівня освіти, трудової діяльності, соціальних зв’язків членів сім’ї, мікро­соці­аль­них чинників та вплив цих характеристик на здоров’я сім’ї.

Результати клінічних досліджень статистично оброблено за таб­лицями відсотків та їх помилок (В.Генес, 1967), дані психо­ді­аг­ностичних досліджень – за допомогою t-критерію Стьюдента з  рівнем довірчої імовірності р=0,05 і методом факторного ана­лізу.

Результати досліджень. Клінічні спостереження дали змогу вия­вити у переважної більшості хворих на алкоголізм жінок со­ма­тичне неблагополуччя, особливо часто неврологічну симпто­ма­тику (72±3%) та гінекологічну патологію (86±3%). Під час дос­лід­ження психічного стану більш ніж у половини жінок (52±3%) бу­ло діаг­нос­товано різні типи специфічного розладу особистості – дисо­ціаль­ний (найчастіше), демонстративний, шизоїдний, за­леж­ний, три­вож­ний, параноїдний, у решти – загострення харак­т­е­ро­логічних рис.

У всіх жінок мали місце сексуальні розлади, до того від­зна­чав­ся чіткий зв’язок сексуальної дисфункції з характером пере­бі­гу алкоголізму: за низькопрогредієнтного його перебігу найчас­тіше спо­стерігалася гіперсексуальність, а злоякісний розвиток алкого­лізму супроводжувався сексуальною гіпофункцією.

Аналіз за інтегральними критеріями сексуального здоров’я по­казав, що в пацієнток усі ці критерії, за винятком статевої само­свідомості та психосексуальної орієнтації, були порушені. У їхніх чоловіків у переважної більшості випадків не позначалося якихось сексуальних порушень, проте всі вони зазнавали психо­сексуальної незадоволеності. Аналіз сексуального здоров’я за його компонентами і складовими дав змогу визначити сукупне стриж­неве ураження психологічного, соціально-психологічного компо­нен­тів та психічної складової біологічного компонента, що спри­чи­ни­ло сексуальну дезадаптацію подружньої пари. Чинни­ком, що сприяє виникненню й посилює дезадаптацію, стало по­ру­шення в жінок соціального компонента, нейрогуморальної та генітальної складових біологічного компонента сексуального здоров’я. У ре­зуль­таті цього аналізу було виявлено клінічні фор­ми сексуальних розладів у жінок: сексуальна дисфункція внаслі­док алкоголізму (53±5%) та дезадаптивні форми сексуальної дис­функції, а саме сек­су­ально-еротична (21±4%), статеворольова (18±4%) та конститу­ціо­наль­на (8±3%).

Отже, сексуальний розлад у хворих у переважній більшості випадків був зумовлений алкоголізмом. Прояви сексуальної дис­функції були сукупними, до того частіше відзначалися гіпо-ан­ор­газмія (за 2-ї стадії алкоголізму – у всіх жінок) та відсутність гені­тальних реакцій.

Дослідження зв’язку між проявами сексуальної дисфункції і роз­ладом особистості в жінок показало, що найчастішими за всіх його типів були гіполібідемія та гіпо-аноргазмія. Із дезадап­тив­них форм переважала сексуально-еротична, але в жінок із де­мон­стративним – статеворольова форма; конституціо­наль­на фор­ма сексуальної дезадаптації траплялася лише за за­леж­ного та тривожного розладів особистості. Ті самі законо­мір­ності відзнача­ли­ся і в залежності порушень сексуального здо­ров’я від акценту­а­цій характеру пацієнток.

Серед жінок з акцентуаціями характеру найчастіше мали міс­це порушення оргазмічної функції, але в половини хворих із демонстративним, збудливим та гіпертимним типами акцентуа­ції спостерігалася гіперлібідемія. З дезадаптивних форм сексуа­ль­ної дисфункції, як і за розладів  особистості, суттєво пере­ва­жа­ла сек­су­ально-еротична форма, а конституціональна була від­зна­чена лише за тривожного типу акцентуації характеру.

Результати психодіагностичного обстеження показали, що в жінок з алкогольною хворобою існують явно виражені акцен­туації характеру, найчастіше збудливого та демонстративного типів, за­гос­трення яких було зумовлене здобутим ними непра­виль­ним ви­хованням. До того ж загострення збудливої акцен­туації най­біль­шою мірою було пов’язано з вихованням в умовах жорстоких вза­ємин, демонстративної – з потураючою гіперпро­текцією, гіпер­тим­ної та тривожної – з гіпопротекцією; загост­рен­ню гіпертимних рис сприяло й виховання в умовах емоцій­ного відторгнення, а дис­тимічній акцентуації – умови підвище­ної моральної відпові­даль­нос­ті. Існує зв’язок і між загальним та статевим вихованням жі­нок: ліберальний та ігноруючий типи статевого виховання най­час­тіше мали місце за гіпопротекції, гіпергендерне – за жорстоких взаємин, патріархальне – за емо­цій­­ного відторгнення. Непра­виль­не статеве виховання сприяло виробленню у жінок особливостей сексуальності, які поглиб­лю­вали їхню сексуальну дезадаптацію.

Проведене дослідження показало, що хворим на алкоголізм жінкам притаманні дисгармонійні риси характеру (дезадаптивні риси та риси порушеної самоактуалізації), а також дисгармо­нійні якості особистості, її незрілість. В жодної з них не спо­стерігалося й саногенних антиципаційних патернів поведінки.

Із прогресуванням алкогольної хвороби існуючі в жінок ак­цен­туації характеру ще більше загострювалися. Збудливі осо­бис­тості реагували збудженням на будь-які подразники, у три­вожних і залежних хворих посилювалася дратлива слабкість, нездатність протистояти негативним впливам, у демонстратив­них властиві їм риси (етична недостатність, "спрага визнання" тощо) швидко на­бу­ва­ли утрированої форми. У пацієнтки з дис­тимічною акцен­ту­а­цією посилювалися перепади настрою, до того ж їх циклічність збігалася з циклічністю запоїв. У всіх хворих виразніше прояв­ля­лися негативні наслідки алкоголізму, передусім нехтування сімей­ними та службовими обов’язками, втрачалося почуття обов’язку.

Щодо ставлення до хвороби для всіх пацієнток була харак­терна некритичність  до свого стану.

Статеворольова поведінка обстежених жінок була пов’я­зана з існуючими в них акцентуаціями характеру й розладами осо­бис­тості. Показники маскулінності на соціогенному рівні були висо­ки­ми у збудливих та гіпертимних пацієнток і низькими – у три­вож­них, а показники фемінінності – навпаки. На біогенному рівні та сама закономірність зберігалася. Проте й на тому, й на другому рівні на 2-й стадії алкоголізму маскулінність хворих закономірно знижувалася. Маскулінність жінок із розладами осо­бистості на рів­ні Я-концепції була високою за дисоціального та демонстратив­ного розладів і низькою – за залежного;  фемі­нін­ність була найви­щою за тривожного й залежного типів роз­ладу особистості. Цьому відповідали й індекси маскулінності жінок на біогенному рівні. Лише за шизоїдного розладу від­зна­чалася статеворольова дискор­дант­ність: низька маскулінність на соціогенному й висока – на біо­генному рівні, що свідчить про наявність у цих хворих внут­рішньо­особистісного конфлікту.

Усі діти в обстежених сім’ях здобули неправильне вихо­ван­ня, найчастіше за типом гіпопротекції, особливо з боку матері, та в умовах жорстоких взаємин. У процесі вивчення відмін­нос­тей особистості дітей (табл.1) з’ясувалося, що найрідкіснішими риса­ми в них були життєрадісність і довіра до людей, а найчас­ті­ши­м­и – агресивність, дратливість, тривожність (особливо у хлопчи­ків), зни­жене тло настрою, відгородженість та недовіра (частіше у дівчаток).