Концептуальні основи моделювання управління інноваційною діяльністю регіонів Активізація науково-інноваційної діяльності є одним з визначальних факторів структурної перебудови й прискорення економічного зростання. У зв\'язку з необхідністю всебічної під

Краткое содержание

Активізація науково-інноваційної діяльності є одним з визначальних факторів структурної перебудови й прискорення економічного зростання. У зв'язку з необхідністю всебічної підтримки науки, активізації інноваційної діяльності виникає й потреба в управлінні інноваційними процесами на рівні регіону.

Формування й реалізація державної регіональної політики, спрямованої на забезпечення комплексного збалансованого розвитку економіки регіонів, досягнення відповідних соціальних параметрів рівня і якості життя населення на основі ефективного використання соціально-економічного й наукового потенціалу регіонів, їхніх конкурентних переваг, об'єктивно передбачає використання сучасного інструментарію управління регіональним розвитком. Першочерговими в цьому контексті стають проблеми підвищення конкурентноздатності регіонів в умовах відкритої економіки, здатності центральних і місцевих органів влади до здійснення регіональної політики європейського типу. Відповідно зростає роль комплексу спеціальних організаційно-функціональних механізмів управління соціально-економічним розвитком регіонів, особливе місце в якому займає інноваційний розвиток.

Як зазначалося раніше, необхідність вибору інноваційної моделі розвитку економіки нашої країни обґрунтована багатьма авторами, але невизначеним залишається питання про роль кожного рівня управління в інноваційному розвитку держави. Кожен суб'єкт управління зобов'язаний внести свій внесок, виконати свої повноваження й відповідати за виконану роботу. Однак повноваження повинні базуватися на органічно пов’язаних, властивих даному рівню управління функціях – завданнях органа управління [132, 188].

Кожен рівень управління виникає об'єктивно. В основі об'єктивізації виділення рівнів управління лежать два протилежно спрямованих процеси: делегування повноважень центру нижчим рівням та об'єднання, кооперація людей, первинних виробничих і соціальних осередків і навіть держав, з метою виділення загальних функцій, централізоване виконання яких в даних історичних умовах стає більш доцільним й ефективним. Перший процес відноситься до децентралізації, другий - до централізації управління. Автором [187] була висунута концепція існування двох основних ланок суспільного виробництва, суть якої зводилася до обґрунтування існування поряд з основною ланкою переважно виробничого типу – підприємства, основної ланки переважно соціального типу – регіон, місто, поселення. При цьому найважливішою функцією місцевих органів влади автор виділяє створення сприятливого інноваційного середовища, чого, на наш погляд, не досить.

З метою підвищення конкурентноздатності продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках, переходу на нові форми розв’язання економічних, екологічних і соціальних проблем регіону, необхідне вироблення відповідальної регіональної політики стосовно управління і розвитку інноваційної діяльності, активізації взаємодії регіональних і державних органів управління.