Марчук О.О. Біорізноманіття деревних видів у дендраріях і парках Харківщини та перспективи їх використання в лісовому господарстві й озелененні

Краткое содержание

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

ІНТРОДУКЦІЇ ЛІСОВИХ ДЕРЕВНИХ РОСЛИН

На кінець ХХ століття генофонд інтродукованих рослин в Україні нараховував понад 3 тис. видів, форм і культиварів дерев, кущів та ліан, що у 6 разів більше кількості видів природної дендрофлори (Кохно, 1999). Все це дендрологічне багатство зосереджене у 25 ботанічних садах, 10 дендропарках та більше, ніж 50 парках-пам’ятках, а також у дендраріях різних установ (Кузнєцов, 1994). В основу цього підходу до збереження біорізноманіття рослин покладено принцип комплексної охорони генофонду дикорослої і культурної флори поза межами природного зростання видів – ex situ (Криницький, 1999; Черевченко, 1999).

Теоретичним узагальненням в області інтродукції рослин присвячено роботи багатьох авторів (Бекетов, 1886; Воєйков, 1908; Малеев, 1933; Вульф, 1944; Культіасов, 1953; Русанов, 1954; Гурський, 1957; Шликов, 1963; Базілевська, 1964; Соколов, 1969; Маурінь, 1970; Лапін 1971; Лапін, 1978; Липа, 1980; Некрасов, 1980; Гродзинський, 1984; Кохно, 1994, тощо). Однак в них переважно розглядаються прогнозування можливостей інтродукції рослин лише на рівні роду, виду або створення колекцій інтродуцентів. Не вирішено і низку прикладних аспектів цієї проблеми (Логгінов, 1988).

Першим етапом інтродукції рослин є їх попереднє випробування в ботанічних садах і дендрологічних парках. Другий етап інтродукції деревних порід – випробування видів, форм та екотипів, які добре зарекомендували себе в попередніх випробуваннях, у дослідних та дослідно-виробничих культурах (Божок, Божок, 1999; Виклюк, Сидорович, Гаранович, 1999; Івченко та ін., 1999; Лучник, Семенюк, 1999; Олійник, Шляхта, 1999;  Шукель, 1999)

Накопичено значний досвід лісокультурного використання інтродуцентів, що знайшло відображення в багатьох роботах (Болотов, 1766; Сіверс, 1903; Висоцький, 1907; Арцибашев, 1925; Георгієвський, 1927; Керн, 1934; Несторович, 1950; Щєпотьєв, 1953; Гіргідов, 1955; Гурський, 1957; Шкутько 1970; Лапін, 1971; Лапін, 1978; Редько, 1981; Смаглюк, 1981; Калуцький, 1982; Ільїн, 1983; Логгінов, 1983; Патлай, 1985; Лось, 1999; Мусієнко, 1999).  У лісових насадженнях України за цей час апробовано близько 200 видів деревних і чагарникових інтродуцентів, із них 58 видів успішно ростуть у лісових культурах (Калініченко, 1997). Але ще багато питань щодо лісівничого використання екзотів  чекають вирішення.

Методи збереження та розмноження рослин in vitro допомагають вирішити низку проблем, пов’язаних з малою кількістю або труднощами природного відновлення цінного чи унікального матеріалу. Ріст експлантів у культурі часто залежить від сезону, коли було зібрано донорський матеріал (Benson, 1990; Bonga, Pond, 1990). Має значення також вік маточної рослини: старий матеріал є найскладнішим для введення в культуру in vitro (Калинин и др., 1980; Edvin, George, 1996). Багато дослідників однією з переваг мікроклонального розмноження вважають здатність до реювенілізації матеріалу в культурі in vitro (Brand, Lineberg, 1992, 1992a; Ewald, Kretzschmar, 1996; Ewald et al., 2005).  Велике значення має також морфологічне джерело експланта (Kretzschmar, 1993; Kretzschmar, Ewald, 1994; Chalupa, 2002; Haapala, 2004; Ewald et al., 2005).

МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Натурним обстеженням дендропарків  передувала робота з літературою, архівними та лісовпорядними матеріалами. Якщо за цими даними дослідний об’єкт видавався вартим уваги, планувалися його натурні обстеження. Під час обстеження об’єктів здійснювалася інвентаризація наявності та видової належності рослин, визначення їх стану. При вивченні видового складу увага приділялася розповсюдженості виду в культурі (за межами об’єктів). Тип лісорослинних умов визначали за Алєксєєвим-Погребняком (1953, 1955).

Для подальших досліджень підбиралися лише мало розповсюджені у культурфітоценозах види. Аборигенні види використовувалися як контроль. Для кожного дерева визначали загальноприйняті таксаційно-біометричні показники та показники адаптації виду в нових умовах (Методика сортовипробування лісових деревних рослин в Україні, 1997). Для оцінки зимостійкості використано шкалу Є.Л.Вольфа, деталізовану М.К.Вєховим та доповнену О.В.Лукіним (1977). Посухостійкість оцінювалася за шкалою С.С.П’ятницького (1961). Оцінку репродуктивної сфери інтродуцентів здійснено за О.В.Лукіним (1977), оцінку наявності самосіву – за методикою  С.Н.Осавлюк (2004), загального стану дерев – за “Методикою сортовипробування...” (1997). Для характеристики декоративних ознак використано методику О.Г. Хороших та О.В. Хороших (1999).

Для узагальнення використано інтегральну числову оцінку (акліматизаційне число) перспективності вивчених інтродуцентів за  методикою М.А.Кохна (1982) з нашими доповненнями, яке розраховується за формулою:

А = 2*Р+5*Гр+10*Зм+3*Пс+5*Ст,

де Р – показник росту, Гр – показник репродуктивного розвитку, Зм – показник зимостійкості, Пс – показник посухостійкості, Ст – показник загального стану, помножені на відповідні коефіцієнти вагомості ознаки.

При розробці адаптованого протоколу для мікроклонального розмноження Sorbus domestica за основу частково використовувати методику, запропоновану Халупою для S. aucuparia (2001). Як базове середовище використовували MS з повною концентрацією мікро- і макросолей та вітамінів. До базового середовища додавали різні концентрації гормонів кінетинового та ауксинового типів і, в деяких випадках, L-глютамін та гідролізат казеїну. Використовували фенологічно різний матеріал, відібраний протягом різних пір року.

Математико-статистичну обробку отриманих даних проведено за загальноприйнятими  методиками (Доспехов, 1985) з використанням прикладного програмного пакету MS Excel.

ПРИРОДО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ І ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ОБ’ЄКТІВ

Представлено опис кліматичних умов Харківщини, фізико-географічних областей, їх підзон, провінцій та фізико-географічних районів. Описано природні умови, лісорослинні зони та інтродукційні райони Харківської області

Розглядається коротка природно-історична характеристика об’єктів, яка здійснена за даними архівних пошуків. Виявилося, що дендропарки, які створені у ХХ столітті, мають досить вірогідні архівні дані. Разом із тим об’єкти, створені у ХІХ ст., такими даними забезпечені недостатньо (табл. 1).

Для проведення детальних досліджень відібрано 5 об’єктів, які мають у складі достатньо значні ділянки насаджень лісового типу і переважно безпосередньо прилягають до лісових масивів. Подано характеристику грунтово-кліматичних умов кожного із об’єктів, історію створення, виявлену інформацію про джерела залучення садивного матеріалу і динаміку видового складу. На рис. 1 показано схематичне розташування досліджених об’єктів у межах Харківської області.