Стовбчатий М.М. Особливості створення лісових культур у дібровах Придністров\'я

Краткое содержание

1.            Природно-історичні умови регіону досліджень. Придністров'я вузькою смугою витягнуте вздовж лівого берега Дністра. Згідно з геоботанічним районуванням М.Л. Римбу (1982), регіон займає три округи: Кам'янський лісостеповий, Дубосарський гірнецьовий лісостеп і Кучурганський типчаково-ковиловий степ.

У Кам'янському лісостеповому окрузі на типових і вилужених, рідше опідзолених чорноземах у лісах головною породою є дуб звичайний, інколи (на підвищених місцях) з домішкою дуба скельного (Quercus petraea L.). Переважають сухі, рідше свіжі багаті умови місцезростання.

В окрузі Дубосарський гірнецьовий лісостеп основний фон ґрунтового покриття становлять карбонатні малогумусні й слабогумусовані чорноземи. На крутих кам'янистих схилах переважають перегнійно-карбонатні, місцями кам'янисті ґрунти. Тут ліси збереглися у вигляді невеликих урочищ у глибоких вершинах балок, рідше з виходом на прибалкові ділянки плато, де спостерігаються сухі й дуже сухі багаті та відносно багаті умови місцезростання. В нижніх частинах схилів балок та  по їх днищах у складі насаджень найбільша частка припадає на дуб звичайний; вище і на прибалкових частинах плато – на дуб пухнастий (Querсus pubescens Willd.), який утворює гірнецьовi діброви з характерним для них вертикальним розмежуванням. Гербовецький лісовий масив, розташований на правому березі Дністра, також належить до округу гірнецьового лісостепу.

У Кучурганському типчаково-ковиловому степу переважають звичайні та карбонатні чорноземи. Ліси розташовані тільки у плавнях Дністра, де склалися вологі й свіжі умови місцезростання. Тут поширені, в основному, тополя біла (Populus alba L.), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), рідко дуб звичайний, під яким у минулому знаходилися великі площі.

Таким чином, у районі досліджень на більшій частині зональними типами є сухі та дуже сухі, в пониженнях i на значних площах північної частини Лівобережжя Придністров’я – свіжі умови місцезростання.

За даними М.М. Тимко (1947) у 1945 р. на лівобережжі Дністра в межах Молдавської АРСР площа лісів досягала 6,1 тис. га. Відповідно до матеріалів лісовпорядкування, в 1995 р. природних  лісів залишилося всього 3,1 тис. га. Це 16,8% лісових земель Держлiсфонду, або 0,8% усієї площі Придністров’я.       Зменшення площі природних лісів відбувалося за рахунок їх рубання та передачі земель сільському господарству, а також через застосування протягом десятків років технології лісовідновлення через лiсовi культури по суцільній      оранці. На даний час природні ліси розташовані на схилах та інших важкодоступних місцях, представлені малопродуктивними деревостанами порослевого походження кількох генерацій, у складі яких дуб звичайний наявний у незначних кількостях або зовсім відсутній.

Основою збільшення площі лісів у Придністров’ї стало вирощування  їх на землях, непридатних для використання у сільському господарстві – зруйнованих ерозією та зсувами. Тут для заліснення висаджували акацію білу (Robinia pseudoacacia L.), а на кам'янистих схилах – сосну кримську (Pinus Pallasiana Lamb.) та сосну звичайну (Pinus sylvestris L.). Внаслідок цього, згідно з даними лісовпорядкування 1995 р., насадження акації білої становлять 22,3% лісової площі, поступаючись лише перед дубом звичайним (28,7%). Значна частина покритих лісом земель припадає на насадження сосни звичайної (16,5%).

В умовах Придністров’я, де протягом трьох-чотирьох років спостері-гаються посухи, акація виявилася недостатньо стійкою. В такі періоди бiлоакацiєвi насадження віком більше 20-25 років засихають навіть на родючих ґрунтах.

Стан лісових насаджень Придністров'я погіршився у зв'язку з потужним льодоламом  кінця листопаду 2000 р. Неминуче збільшення суцільних рубань стало поштовхом до опрацювання технології відновлення лісів, яка б враховувала існуючі фінансові і матеріально-технічні можливості лісогосподарських підприємств.

Наявність на значній площі всихаючих бiлоакацiєвих насаджень, природних насаджень незадовільного складу та стану, в тому числі пошкоджених   льодоламом, непридатність як з біологічної, так i з екологічної позицій технології лісовідновлення, що застосовувалася протягом десятків років, робить актуальним опрацювання такої технології лісовідновлення та реконструкції, яка б враховувала потреби створення біологічно стійких, високопродуктивних на-саджень, необхідність зберігання захисних, природовідновних та рекреаційних функцій, а також існуючі матеріально-технічні та фінансові можливості. 

2. Програма і методика досліджень. В основі досліджень використані положення академіків В.I. Вернадського (1946), Г.М. Висоцького (1950), П.С. Погребняка (1955) про взаємозв'язок організмів i середовища в рослинних ценозах.

У Придністров’ї загальна площа лісів складає 31,1 тис.га (7,5% території регіону). Площа вкритих лісом земель Держлiсфонду – 24,5 тис.га. Всi лiси       мають пріоритетне, природоохоронне значення. Природні ліси, крім того – це бiоценотичнi оазиси, невід’ємна умова i фактор дії природної екомережi, що створюється з метою екологічної оптимізації ландшафту, відтворення бiорiзноманiття та бiорiвноваги. Поряд із цим, ліси Придністров’я є джерелом лісової продукції, без якої не здатна ефективно функціонувати жодна галузь народного господарства. Але залишки природних та створені штучні ліси переважно з акації білої – малопродуктивні, низькотоварнi і біологічно не стійкі. Звідси виникає необхідність опрацювання способів з підвищення їх стійкості, продуктивності та якості. Огляд літератури та узагальнення практичного досвіду дозволяють нам стверджувати, що початок цьому процесу – в опрацюванні технології лісовідновлення і реконструкції, якi б забезпечували вирощування дуба звичайного в природних лісових ценозах та проведення реконструкції не-задовільних за складом і станом насаджень, заміни їх на цінні, високо-продуктивні та високотоварні.

Натурні роботи зі збору дослідного матеріалу проводилися шляхом експедиційних обстежень, в процесі яких підбиралися об’єкти досліджень із закладанням пробних площ у дослідно-виробничих культурах згідно із загальноприйнятими в лісовій таксації методиками, зокрема ОСТ 56-69-83 “Площади пробные лесоустроительные. Метод закладки”.

Ґрунти характеризували відповідно до методики М.І. Гордієнка (1979). Тип лісу, тип лісорослинних умов визначали на основі робіт П.С. Погребняка (1955), Г.С. Гейдемана та ін. (1964). Кількісний облік кореневих систем у ґрунті виконували за методикою М.І. Калініна (1979).

Приживлюваність, збереженість i ріст саджанців у дослідних i дослідно-виробничих культурах оцінювали на облікових рядах за методикою Б.Й. Логгiнова (1966). Облікові ряди розміщували рівномірно по закультивованій площі. Вимірювали висоту (загалом не менше 200 шт. саджанців дуба) з     точністю до 1 см.

На ділянках, де планували природне лісовідновлення, облік самосіву дуба здійснювали на площадках розміром 1х1 м за допомогою спеціально виготовленої рамки. Облікові площадки закладали рядами через 5 м упоперек зрубу, в рядку – через 3 м. У подальшому розраховували кількість самосіву дуба на 1 га та рiвномiрнiсть його розміщення.

У культурах, що вже зімкнулися, дослідження проводили на пробних площах з дотриманням вимог лісової таксації. Висоту й діаметр стовбура, довжину безсучкової зони та  крони, категорію стовбурів (ділові, напiвдiловi та дров’яні) визначали загальноприйнятими методами. Агрохiмiчнi аналізи ґрунтових зразків проводили за типовими методиками. Одержані результати обробляли за методами математичної статистики (Доспехов Б.А., 1965).

У період виконання дисертаційних досліджень було закладено 41 пробну ділянку, у тому числі в насадженнях 35-45-літнього віку – 9; на об'єктах із відновлення корінних типів лісових фітоценозів з перевагою дуба – 20; на об'єктах із реконструкції незадовільних за складом і станом насаджень – 12.

На площі 31,5 га закладено дослідно-виробничо-показовi культури з відновленням корінних типів лісових фітоценозів, на 12,9 га – з реконструкції незадовільних за складом і станом насаджень.

Виконано 12 ґрунтових розрізів, у тому числі чотири повнопрофільних. Здійснено розкопки кореневих систем на чотирьох дослідних ділянках.

3. Аналітичний огляд літератури i постановка експерименту. Пошуки способів рубань, які б забезпечили відновлення корінних насаджень із перевагою дуба, відносяться до кінця XIX – початку XX століття. У 70-х  роках минулого століття виокремилися два способи вирішення проблеми відновлення дібров. Перший спосіб ґрунтується на біологічних особливостях дуба, використанні природного поновлення (самосіву, підросту), а за його відсутності – вирощуванні культур (за 1-3 роки до рубки) посівом чи посадкою. Сюди ж відноситься й вирощування часткових культур дуба на зрубах рядами, площадками, смугами. При цьому частково зберігається лісове середовище, використовується природне поновлення супутніх порід і чагарників.

В основу другого способу покладено  застосування важкої техніки, придатної для суцільного корчування зрубів, плантажної оранки, використання площі під тимчасове сільськогосподарське користування тощо. Це веде до деградації лісового біоценозу, втрати стійкості всіх його компонентів. У такому випадку повністю знищується природозахисне, стабілізуюче значення лісової території. В культури після суцільної підготовки ґрунту висаджуються лише   кілька порід – у кращому випадку головна, супутня та чагарник. Тому відновлення лісового середовища, лісового фітоценозу відповідного складу і структури відкладається на невизначений час. Усе це та інші суттєві недоліки ведення лісового господарства зумовлюють зниження біоекологічної стійкості дубових насаджень, спад їх продуктивності, патологічне усихання дуба.

Аналіз причин усихання дуба в насадженнях дозволяє зробити висновок, що підвищення стійкості дібров та якості деревостанів дуба звичайного можливо лише за вирощування його в притаманнім для нього середовищі, в тісному оточенні природних супутніх порід та чагарників, але з відкритою верхівкою, тобто в лісових фітоценозах корінного типу. Такі насадження не лише різнитимуться за стійкістю проти несприятливих умов, підвищеною продуктивністю, матимуть високий захисний або природозберігаючий ефект, а й слугуватимуть за своєрідні біоценотичні оазиси, які сприятимуть в цілому відновленню біологічної різноманітності та біологічної рівноваги. Тут завдання, мета лісоводів – вирощувати високопродуктивні й стійкі насадження, та екологів – вирощувати насадження, які б сприяли відновленню біологічної різноманітності й біологічної рівноваги у ландшафтах, збігаються: необхідно відновлювати, відтворювати лісові насадження корінного типу.

Більшість дослідників стверджують, що в дуже сухих та сухих умовах місцезростання самосів дуба практично відсутній. Це й робить актуальним необхідність пошуку способів лісовідновлення стійких та високопродуктивних у відповідних умовах місцезростання насаджень дуба звичайного, які б і надалі зберігали природозахисні функції та бiорiзноманiття.

У цьому відношенні певний інтерес являють собою узагальнення досвіду лісовідновлення та реконструкції в Гербовецькому лiсi в умовах гiрнецiв. Тут встановлено, що найбільшою стійкістю в сухих і дуже сухих умовах відзначаються чисті насадження дуба звичайного з обов'язковим другим ярусом із тіневитривалих порід, фітоценотично адаптованих, тобто відповідних до при-родних фітоценозів.