Чигринець В.П. Сучасний стан і перспективи розвитку постійної лісонасінної бази дуба звичайного на Сумщині

Краткое содержание

Програма з організації елітного насінництва в Україні, яка включала відбір плюсових дерев головних лiсотвірних порід, плюсових насаджень і створення на їх основі лісонасінної бази, була розроблена ще у 60-ті роки ХХ сторіччя і виконується понині (Каплуновский, 1970; Пятницкий, 1970; Белоус, 1970, 1973; Давыдова, 1983; Патлай та ін., 1994). На основі аналізу результатів розроблено рекомендації щодо створення та експлуатації об’єктів постійної лісонасінної бази (Давыдова, 1970; П’ятницький та ін.,  1971; Рекомендации по улучшению..., 1977). Систематичні дослідження на плантаціях, створених за різними схемами і різними методами, дали змогу зробити певні узагальнення, визначити їх переваги й недоліки (Белоус, 1980; Молотков та ін., 1982; Лось, Свердлова, 1998; М’ясоїд, 1999; Волошинова, 1999). Проаналізовано роботи щодо відбору, збереження та використання генетичних резерватів, плюсових насаджень, плюсових дерев (Кобранов, 1925; Каппер, 1953; Ромедер, Шенбах, 1962; Вересин, 1963; Основные положения ..., 1965, 1991; Положение о выделении..., 1982; Молотков та інш., 1982; Настанови ..., 1993) та ПЛНД (Правдин, 1963; Настанови ..., 1993; De Vries et al, 2002). Нині багать із цих об’єктів досягли значного віку, не всі з них мають у задовільний стан (Волосянчук, Лось та інш. 2003). Вирішення питань збереження дубових лісів у першу чергу має бути спрямоване на збереження та відтворення генетичного різноманіття лісових деревних порід.

Критеріями відбору плюсових дерев є фенотипові ознаки, які обумовлені як спадковістю, так і лісорослинними умовами. Для визначення ступеня впливу зазначених чинників на фенотип необхідне вивчення насіннєвих потомств плюсових дерев у випробних культурах (Ромедер, Шенбах, 1962; Роне, 1972; Молотков та ін., 1982). Щодо оптимального віку оцінки росту потомств єдиної думки не існує. Так, за даними Ю.П. Єфімова (1990), стабілізація рангового положення за ростом потомств у висоту настає у 7 років, В.Б. Лук’янця (1979) – до 10 років, В.І.Долголікова (1974) – наприкінці другого десятиріччя. Н.І. Давидова (1970) вважає можливим оцінювати перспективність  генотипів за результатами росту їх 3–4-річних потомств.

Основним критерієм, що визначає ефективність ЛНП, є урожайність насіння (Ефимов, 2001). Особливості репродукції дуба звичайного викладені у працях С.С. П’ятницького (1947, 1951), О.І. Устинової (1952), О.Г. Мініної (1954), М.В. Ромашова (1955). Кількісні та якісні показники врожаю жолудів залежать від умов середовища. Виявлено вплив погодних умов на рясність цвітіння та урожай жолудів (Каппер, 1916; Пятницкий, 1933, 1951; Минина, 1954; Sharp, Chisman, 1961; Горохова, 1999). З іншого боку, на значну індивідуальну мінливість ступеня плодоношення  окремих екземплярів дуба вказували  Н.П. Кобранов (1925), J.W.Wright (1953), F.Ledig (1971), О.С. Мажула, О.І.Свердлова (1992), С. А.Лось, Т.П.Попова (1999). Значну шкоду врожаю дуба спричиняє жолудевий довгоносик (Юркевич, Червяков, 1939; Черствин, 1967; Kanazava, 1975;  Шелак,1999). Ця проблема, яку С.С. П’ятницький (1951) вважав найбільшою проблемою збереження врожаю жолудів, не вирішена й дотепер (Білоус, 2004).

У розробці теоретичних засад лісового насінництва все більше уваги привертає метод цитогенетичного контролю. Порушення нормального ходу мікроспорогенезу призводять до структурних порушень у мейозі і часто – до часткової або повної чоловічої стерильності організму (Шкутина,1975; Пожидаева та ін., 1980; Буторина, 1989). Вивчення мікроспорогенезу різних за ступенем плодоношення клонів дуба на клонових насінних плантаціях Харківської області  показало наявність зворотного зв’язку між часткою порушень у мейозі при мікроспорогенезі  і плодоношенням дерев(Свердлова, 2002).

Одним із шляхів підвищення продуктивності лісонасінних плантацій є застосування методів стимулювання плодоношення. Позитивний вплив на формування жіночих квітів і чоловічих суцвіть, а також на iнтенсивність плодоношення дуба звичайного встановлено при обробці дерев хлорхолінхлоридом (Красноштан, 2000) і внесенні комплексних мінеральних добрив (Угаров, Лось, 2000).

У 20-ті роки минулого сторіччя було виділено морфологічні форми дуба звичайного з певною комбінацією ознак в різних регіонах (Погребняк, 1926; Мачинський, 1927, Андрєєв, 1927 – 1928; Кривошия, 1969).  Методичні підходи до вивчення морфологічних особливостей дуба звичайного висвітлено у роботах Н.І.Давидової, Г.І. Кожокіної (1974),  С.А. Лось, В.В. Борисової (2002).

Аналіз літературних джерел підтвердив необхідність підвищення стійкості дубових лісів, у тому числі й селекційними методами, шляхом покращення стану лісонасінної справи, приведення його у відповідність до сучасних уявлень лісової селекції і районування.

МЕТОДИКА ТА ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Інвентаризацію генетичних резерватів, плюсових насаджень і ПЛНД проведено шляхом закладання тимчасових пробних площ (Анучин, 1977) з додатковим визначенням селекційних категорій дерев (Молотков, 1982), їх стану, наявності в них вад і пошкоджень. Відбір нових ділянок генетичних резерватів, плюсових насаджень, ПЛНД та плюсових дерев здійснено на основі їх натурного обстеження, при цьому використовувались матеріали лісовпорядкування. Для визначення відповідності плюсових насаджень і генетичних резерватів статусу використано шкалу комплексної оцінки, побудовану на основі визначення суми балів показників, які характеризують повноту насадження в цілому, частку дуба у його складі, відносну кількість дерев і стан дуба (Волосянчук, Лось, 2003).

Успадкування особливостей росту й морфологічних ознак листків досліджено шляхом вивчення насіннєвих потомств плюсових дерев у випробних культурах. Для дослідження успадкування ростових ознак проведено обміри висот, діаметрів і здійснено селекційну оцінку потомств (Молотков, Патлай, Давыдова, 1982; 1989; Основные положения ..., 1982). Морфологічні особливості листя потомств плюсових дерев вивчали за методиками, запропонованими Н.І.Давидовою, А.І.Кожокіною (1974), С.А.Лось, В.В.Борисовою (2002).

Iнтенсивнiсть цвітіння і плодоношення клонiв на КНП і дерев у насадженнях було визначено вiзуально за шестибальною шкалою. Для перевірки чоловічої генеративної сфери плюсових дерев було використано цитогенетичний метод А.К.Буторіної (1989).

Обробку отриманих даних здійснено за допомогою загальноприйнятих методів таксації (Анучин, 1977, Нормативно-справочные материалы..., 1987) та варіаційної статистики (Доспехов, 1985) з використанням пакету програм  Microsoft Excel.

Для визначення сучасного стану об’єктів постійної лісонасінної бази дуба звичайного на Сумщині було обстежено всі наявні в області плюсові насадження,  генетичні резервати та ПЛНД. В них закладено 115 тимчасових пробних площ.

Відбір нових об’єктів було здійснено у лісових насадженнях природного та штучного походження ДП „Глухівське ЛГ”, „Краснопільське ЛГ”, „Кролевецьке ЛГ”, „Охтирське ЛГ” та „Сумське ЛГ. Закладено 13 пробних площ.

Дослідження особливостей успадкування ознак насіннєвими потомствами плюсових і кращих дерев проведено на ділянках випробних культур, створених у Харківській області – у Данилівському ДДЛГ (1958 р.) та „Гутянське ЛГ” (1996 р.).

Особливості репродукції плюсових дерев вивчали на клонах сумського походження, представлених на АМП та КНП у Сумській і Харківській областях.

ТИПОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ТА ВІДНОВЛЕННЯ

ДУБОВИХ ЛІСІВ СУМЩИНИ

Наведено дані щодо кліматичних і грунтових умов регіону досліджень; проаналізовано особливості розповсюдження дубових лісів по території області; описано їх особливості за природними зонами, типами лісорослинних умов. Дуб звичайний є однією з найбільш поширених лісових порід у Сумській області. Насадження, де переважає цей вид, займають 37,8 % від усієї вкритої лісом  площі.

Лісорослинні умови Сумщини на значній частині площі сприятливі для росту дуба. Ділянки з типом D₂ – кл-лД (свіжа кленово-липова діброва) становлять від загальної площі дубових лісів області 35,7%, а серед площ, де переважає дуб звичайний  – 73,2%.

Дубові ліси нерівномірно поширені по території області. Найменше їх у державних підприємствах, розташованих у поліській частині області (ДП „Свеське ЛГ”, „С.-Будське ЛГ”, „Кролевецьке ЛГ”, „Шосткінське ЛГ”). Найбільші площі дубових лісів зосереджені у ДП „Краснопільське ЛГ”, „Охтирське ЛГ”, „Сумське ЛГ” й „Тростянецьке ЛГ”.

Останнім часом в області щорічно створюються лісові культури дуба в середньому на площі 360 га. Це обумовлює необхідність заготівлі жолудів до 40 т у рік (з урахуванням проведення доповнень у раніше створених культурах). Але таку кількість жолудів було отримано лише у 1992, 1994, 1996, 2001 рр., тобто 4 роки із 11 були врожайними. Резервом для збільшення заготівлі жолудів мають бути об’єкти постійної лісонасінної бази.