Володимиренко Особливості росту та прогноз продуктивності штучних модальних ялинових деревостанів Українських Карпат : Володимиренко Особенности роста и прогноз производительности искусственных модальных еловых деревостанив Украинских Карпат

Краткое содержание

Розділ 1. Основні положення методики моделювання росту та продуктивності насаджень. Математичні методи дослідження операцій – це важлива складова сучасного періоду розвитку наукового методу пізнання.

Як загальна методична база використано системний підхід. Останній дає можливість значно раціональніше використати теоретичні та емпіричні методи з метою всебічного вивчення об’єкта, його структури, причинно-наслідкових зв’язків та управління ним. Лісова екосистема – одна з найскладніших для вивчення та математичного опису. Для неї характерні: складність внутрішньої будови, багатофакторність зовнішнього середовища, енергетична незамкнутість, саморегуляція, мультистабільність, динамічність, суттєва нелінійність між елементами системи, переривчастий характер біосистемних зв’язків.

О.А.Атрощенко (2004) виділяє моделювання росту лісу як один з етапів у системі контролю і управління лісовими ресурсами. Такі моделі слугують основою в розробці нормативно-довідкових даних, їх актуалізації, росту та прогнозу насаджень. Д.Манро (1973) як одиницю моделювання розглядав як окреме дерево, так і деревостан. Моделі, що будуються для сукупності насаджень за середніми таксаційними показниками знайшли своє відображення в таблицях ходу росту, які широко використовувалися у колишньому СРСР. Основу таблиць ходу росту становлять складні регресійні моделі, які можуть обробляти сучасні персональні комп’ютери. Над моделюванням росту на ЕОМ працювали К.Є.Нікітін (1972, 1973, 1978); В.В.Загреєв (1975, 1988); В.В.Антанайтіс (1977); М.М.Свалов (1978); Я.А.Юдицький  (1982); А.З.Швиденко (1983, 1985, 1986, 1989); А.А.Строчинський (1985, 1986, 1989); П.І.Лакида (1985, 1986, 1989); О.П.Бала (2004) та багато інших вчених.

У розділі розглядаються методи вивчення ходу росту деревостанів та формування таблиць. В.В.Загреєв (1978) розробив загальні таблиці ходу росту соснових деревостанів, враховуючи специфіку росту залежно від географічного положення. М.М.Свалов (1979) виконав детальний огляд і аналіз методів складання таблиць ходу росту, розробив новий метод їх створення, що включає випадковий відбір вихідних даних, здійснив класифікацію насаджень за верхньою висотою та продуктивністю деревостану.

Застосування типологічного методу при складанні таблиць продуктивності одержало негативну оцінку  з боку таких вчених, як Д.І.Товстоліс (1926), М.М.Орлов (1925), О.В.Тюрін (1945), М.П.Анучин (1982), В.В.Антанайтіс (1976), А.А.Строчинський (1992). За типами лісу було складено таблиці ходу росту деревостанів І.М. Науменком  (1927), О.Д.Дударевим (1983), В.І.Левіним (1962), М.В.Давидовим (1972). Але, формуючи ряди продуктивності деревостанів, пріоритет був наданий класу бонітету. Такої ж думки притримувались Г.А. Ходот (1959) та Д.П. Логутов (1958) при складанні таблиць ходу росту ялинників Карпат. З.Й. Бодлак (1986) віддавав перевагу типам лісу при вивченні будови ялинників Карпат. В.В.Загреєв (1978) відмічав, що ні тип лісу, ні клас бонітету, кожний окремо, не можуть претендувати на роль єдиного класифікаційного критерію насаджень при вивченні їх ходу росту: тип лісу – через відсутність чіткості в його визначенні і єдиної загальноприйнятої класифікації власне типів лісу, а клас бонітету – через статичний характеру існуючих бонітетних шкал. Взаємопов’язати два важливих лісівничих поняття, таких як тип умов місцезростання та клас бонітету дозволяє підхід, основою якого є групування вихідного матеріалу за рівнями продуктивності, що визначаються середньою висотою в базовому віці.

Широкого практичного застосування набули комбіновані методи  (Поляков А.Н., 1959; Воропанов П.В., 1960; Моісеєнко Ф.П., 1965; Загреєв В.В., Гусєв І.І., Саліков Н.Я., 1975).

На даний час при вивченні закономірностей формування лісових насаджень визначено два основних напрями їх класифікації: 1) об’єднання деревостанів за подібністю умов місцезростання (типів лісу); 2) за подібністю таксаційних показників. Основні принципи, покладені в основу обох класифікацій, не перестають бути предметом дискусій з часів М.М.Орлова і Г.Ф.Морозова. Один із напрямів класифікації лісових насаджень при вивченні закономірностей їх формування, а саме об’єднання деревостанів за подібністю умов місцезростання, був використаний в наукових дослідженнях даної роботи.

Розділ 2.. У Карпатський регіон входять Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області. Основну частину регіону складають гори Карпати. На Українські Карпати припадає 10,3% площі усіх Карпат. На основі літературних джерел описано географічне положення, геологічні та грунтово-кліматичні умови Українських Карпат (Алісов Б.П., 1950; Андріанов М.С., 1957; Герушинський З.Ю., 1957; Солдатов А.Г.та ін., 1960; Цись П.М., 1962; Пастернак П.С., 1967; Генсірук С.А., 1981, 1995). Кліматичні умови Українських Карпат надзвичайно різноманітні. У ґрунтовому покриві переважають бурі гірсько-лісові, щебенисті ґрунти. Середньогірські ландшафти вкриті смерековими та смереково-ялицево-буковими лісами. Крім ялини і бука, в Карпатах також ростуть дуб, граб, сосна, модрина, вільха, черешня, горіх, а також тис (Голубець М.А., 1978). Є.В.Алексєєв, 1928; П.С.Погребняк, 1955; С.В.Шевченко, 1957; Б.Ф.Остапенко, 1961; Г.Л.Тишкевич, 1962 в основі класифікації типів лісу розглядали рослинність. У букових лісах формуються бучини і субучини, у смерекових – смеречини (рамені) і сусмеречини (сурамені). Зниження біологічної стійкості лісів Карпат викликане створенням на значних площах букових змішаних лісів чистих ялинових культур.