Музика М.Я. Відтворення лісових природних комплексів заповідних територій Західного Поділля (на прикладі природного заповідника \"Медобори\") : Музика М.Я. Воссоздание лесных естественных комплексов заповедных территорий Западного Подолья (на примере естественного заповедника \"Медобори\")

Краткое содержание

ПРОБЛЕМИ ВІДТВОРЕННЯ КОРІННИХ ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ НА ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЯХ

На різних всесвітніх та європейських форумах, в державних актах ба­гатьох країн, в т.ч. і України, відзначена виключно важлива для планети роль природних територій, охорона яких здійснюється за особливим режи­мом. Для України актуальність питання підсилюється тим, що “Програмою пер­спективного розвитку заповідних територій” (1994) передба­чене збільшення площі територій, охорона яких здійснюється в заповідному режимі.

В Україні функціонує 17 природних і 4 біосферних заповідники (При­родно-заповідний фонд, 1999). Тре­тина з них заснована в останнє десяти­річчя на територіях, що характери­зуються попередньою тривалою та інтен­сивною господарською діяльністю з відповідною, переважно глибокою, тран­сфор­мацією природних комплексів. В Держлісфонді станом на 2003 рік заповідано 12,9 % лісових земель, які до загальної площі заповідних терито­рій України складають майже 60% (Лісове господарство України, 2003).

Науково-методичні принципи створення заповідників опрацював на по­чатку ХХ ст. проф. Г. Кожевніков (1928). Він вважав, що мета заповідання – збереження природних об’єктів від втручання людини для дос­лідження фундаментальних закономірностей функціонування живої природи.

В умовах України реалізація концепції невтручання у хід природних процесів на території, оголошеній заповідною, в багатьох випадках виявилась проблематичною. Зруйнованість первісної структури екосис­тем, порушеність механізмів їх саморегуляції, значна антропічна трансфор­мація природних геокомплексів зумовлюють необхідність переходу від пасив­ної форми природоохоронної роботи до активної стратегії збереження і від­творення біологічного різноманіття, до інтенсифікації природних сукцесій, особливо там, де можлива незворотна деградація об’єктів, взятих під охорону.

Повне відторгнення земель заповідників із господарського користуван­ня і з-під впливу господарських (лісогосподарських) заходів призводить до ви­никнення істотних проблем (Гамор, 1993; Довганич, 1993; Гузій, 1994; Чор­ний, 1993, 1998; Стеценко, Андрієнко та ін., 1994; Музика, Оліяр, 1995; Дзы­бов, 1998). Наприклад, в ПЗ “Медобори” дотримання абсолютного заповід­ного ре­жи­му, припинення догляду за молодняками штучного походження може при­зве­сти до подальшої зміни дуба і бука грабом та іншими породами (Музика 1999; Попадинець, Музика, Бондаренко, 2000). Це суперечить ос­новному завданню природного заповідника – збереження і формування ко­рінних дере­востанів дібров. У зв’язку з цим, Т.Л. Андрієнко та ін. (2001) про­понують для кожної ділянки формувати созологічний пріоритет, встанов­лю­вати відповідний для нього режим, визначати умови припинення пріоритету.

Отже проблеми розвитку природно-заповідної справи, функціонування при­род­них заповідників та їх роль у збереженні біорізноманіття, стабілізації при­родних проце­сів стратегічно і тактично актуальні. В цьому контексті пер­шо­чергового вирішення потребують питання опрацювання концепції розвит­ку заповідних територій і кожного заповідника, визначення созологічних пріоритетів, диференціації при­родоохоронного режиму, здійснення активних лісогосподарських заходів, спрямованих на попередження змін і деградації лісових екосистем, відтво­рення корінних деревостанів, сприяння їх функціо­нуванню в режимі саморе­гулювання

В умовах Західного Поділля корінні лісові екосистеми трансформу­ва­лися у похідні. Дуб, як головна лісотвірна порода, знач­ною мірою втратив ценотичні позиції і випадає із складу насаджень. Для його збереження і відтворення типових, близьких до природних лісових комплексів необхідне активне лісогосподарське втручання.