Гузій А.І. Вплив структури лісостанів на просторово-типологічну організацію населення птахів західного регіону України : Гузий А.И. Влияние структуры лисостанив на пространственно типологическую организацию населения птиц западного региона Украины

Краткое содержание

Огляд літератури, вибір напрямів досліджень

Абсолютна більшість робіт із західного регіону України присвячена резу­льтатам або загальнозоологічних, включаючи птахів, або орнітофауністичних чи орнітологічних досліджень загалом.

Фрагментарні відомості про видовий склад і чисельність населення птахів ок­ремих вікових категорій деяких груп і підгруп типів лісу Українських Карпат у гніздовий період (темношпильково-букові, букові, смерекові насадження) зна­ходимо в роботах Д. В. Владишевського (1960, 1980). Особливості орніто­фауни і населення птахів Сколівських Бескидів, зміни іх структури під впливом антро­погенних факторів розглядаються в публікаціях А.-Т. В. Башти (1996, 1999, 2000).

Про історію формування орнітофауни Українських Карпат пише Ф. Й. Страут­ман (1954), Лісостепової зони – М. Ф. Коваль (1993), О. Є. Луговой (1994), А. І. Гу­зій, Я. І. Дубина (1992). Місцезнаходження, систематика, особливості палео­екології пізньокайнозойських тварин заходу України наводяться в роботах К. А. Татаринова (2000).

Питання формування узлісь і їх впливу на населення птахів розглядаються в роботах В. Д. Бондаренка, А. І. Гузія (1994), В. Д. Бондаренка, О. І. Фурдичка (1993).

Абсолютна більшість розглянутих у дисертації питань досі залишалася не вив­че­ною, чи недостатньо вивченою. Зокрема, якщо про населення птахів Україн­сь­ких Карпат у гніздовий період ми знаходимо деякі дані, то про осінній і зимовий періоди населення птахів таких матеріалів немає. Поза увагою дослідників зали­ши­лися орнітологічні комплекси західної частини Лісостепової зони і Полісся. Вивчення впливу узлісся на населення птахів обмежувалося загальними даними. Не було публікацій, присвячених впливу на населення птахів типу лісорослинних умов, гетерогенності лісостанів регіону. Не виявленою залишалася просторово-типологічна структура населення птахів, не було проведено лісівничої класи­фікації видів і їх угруповань, не встановлена тіснота зв’язків птахів з різними елементами лісового середовища. У літературі були також відсутні узагальнюючі роботи стосовно можливих шляхів формування, закономірностей поширення лісової рослинності та їхнього впливу на фауністичну структуру угруповань птахів регіону. Ці та інші питання  визначили напрямок досліджень автора.

РАЙОНИ РОБІТ, МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ

На досліджуваній території чітко простежується висотна поясність і рівнинна зональність: від найбільших гіпсометричних рівнів в Українських Карпатах (пояс сланких чагарників, 1400-1800 м н.р.м.), через західний лісостеп, до найнижчих рівнів на Поліссі, в зоні мішаних лісів (чорновільхові угруповання, 100 м н.р.м.). Завдяки цьому, регіон характеризується високим біогеоценотичним різнома­ніт­тям, що розширяє можливості досліджень.

Територія регіону належить до двох фізико-географічних країн: Карпатської гірської і південно-західної частини Руської рівнини. У свою чергу, перша вклю­чає Українсько-Карпатську провінцію, а друга – Західно-Українську Лісостепову і Поліську.

Українські Карпати – частина Східних Карпат мають ширину гірської смуги близько 100 км і довжину вздовж північно-східного краю – до 280 км. До Карпат належать також їх передгір’я, представлені Передкарпатською височиною і Закар­патською низовиною. Загальна площа регіону становить більше 37 тис. км², а власне гірського сектора – 24 тис км². В Українських Карпатах М. А. Голубець (1978) виділяє п’ять рослинних поясів: дубових, букових і смерекових лісів, суб­альпійський і альпійський.

У межах поясу букових лісів чітко виділяються три висотні смуги: чистих букових, ялицево-букових і ялицево-смереково-букових лісів. Населення птахів двох останніх смуг, у зв’язку з подібністю структури, об’єднується в орніто­ло­гічний комплекс темношпильково-букових угруповань. Пояс смерекових лісів, у свою чергу, диференціюється на смуги чистих і мішаних (за участю ялиці в пер­шому і бука в другому ярусі) угруповань з відповідними підкомплексами насе­лення птахів.

На північному заході до Українських Карпат прилягає Західно-Українська Лісостепова фізико-географічна провінція. Тут переважають грабові ліси вторин­ного походження, що виникли на місці дубових, частково, букових деревостанів. Особливою своєрідністю рослинного покриву відрізняється Розтоцько-Опільська горбогірна область. Розташування зазначеної області між Карпатами й Поліссям сприяє міграції з боку Карпат ялиці білої, смереки звичайної, бука лісового, а збоку Полісся – сосни звичайної, які, змішуючись з характерним для лісостепу дубом звичайним, формують унікальні за складом рослинного покриву і тварин­ного світу біокомплекси.

Поліська фізико-географічна провінція – місцевість у зоні мішаних лісів, яка характеризується низинним рельєфом, що сформувався під дією воднольодо­ви­кових та алювіальних відкладів, надмірного зволоження, густої гідрографічної сітки. Для Полісся характерна висока лісистість і заболоченість (до 40 і 20 % від­повідно). На підвищених ділянках найчастіше зростають соснові бори, в низинах – чорновільхові ліси. Поширені також ліси за участю дуба звичайного, сосни звичайної, смереки європейської, грабово-дубові та інші угруповання.

Матеріал для виконання роботи збирали впродовж 22 років (1978 –2000 рр.) на 12 постійних стаціонарах з системою облікових маршрутів, закладених у різних провінціях регіону, та серії експедиційних маршрутів.

В Українських Карпатах, зокрема в Закарпатській області, дослідження  насе­лення птахів проводили в околицях сс. М. Угольки, Широкого Лугу Тячівського району (Угольсько-Широколужанський масив Карпатського біосферного заповід­ника, Буштинський лісокомбінат), с. Богдан Рахівського району (Чорногірське ліс­­ництво Карпатського біосферного заповідника, Рахівський лісокомбінат), смт. Між­гір’я, с. Синевирська Поляна Міжгірського району (національний при­родний парк “Синевир”, Міжгірський лісокомбінат). В Івано-Франківській області обстежували ліси на околицях смт. Яремча, с. Ворохти (Карпатський природний національний парк), у Львівській – м. Старого Самбора (Старо-Самбірський держ­лісгосп, Міжгосподарський лісгосп), у Чернівецькій – с. Камінка Сторожене­ць­кого району (Камінське мисливське господарство, Стороженецький держлісгосп).

У Лісостеповій зоні збір матеріалу проводили в Гусятинському районі Терно­пільської області (природний заповідник “Медобори”) та в Яворівському Львів­сь­кої (природний заповідник “Розточчя”, природний національний парк “Яворівсь­кий”, мисливське господарство “Майдан”, Яворівський лісгосп), а на межі з Передкарпаттям – у Самбірському держлісгоспі Львівської області.

На Малому Поліссі населення птахів вивчали у лісах Радехівського держлісгоспу Львівської області. На Волинському Поліссі регулярні дослідження птахів проводили по усій території Шацького природного національного парку. 

 Поряд з цим, вивченням населення птахів були охоплені прилеглі райони Польщі (Розточанський і Б’єбжанський Парки Народові), Білорусі (Брестська обл.). Експедиційними маршрутами пройдені території, що розташовуються між постійними стаціонарами.

Загалом було закладено понад 300 облікових маршрутів. З метою вияснення питання структури населення птахів, автором проведено аналіз усіх існуючих методик (Гузій, 1997). Для вивчення поставлених у роботі завдань найпридат­нішою виявилася методика маршрутного обліку птахів А. П. Кузякіна (1963). Згідно з цією методикою розрахунок щільності населення птахів проводили за формулою:

                                                                     М=V/2W AL,                                         (1.1)

 у якій: М – щільність виду (кількість особин/км²), V – число зареєстрованих особин, 2W – подвійна віддаль виявлення птахів за голосами (ширина облікової смуги), L – довжина маршруту в км, A – повнота обліку або активність співу (недооблік) в %. У середньому недооблік становить близько 25 % особин від усіх підрахованих на маршруті птахів і враховується в разі визначення щільності населення птахів лише в гніздовий період. В осінньо-зимовий період обліки проводили маршрутним методом без урахування недообліку (Кузякін, 1963; Рав­кін, 1961). Для встановлення середніх максимальних віддалей визначення птахів за голосами проведено близько 2400 замірів.

Вивчення особливостей диференціації птахів за парцелами, їх обліки прово­ди­ли на основі картографічної методики Р.Л.Наумова (1963, 1964), адаптованої О. Є. Луговим, А. І. Гузієм (1992). Закартовано і проведено обліки на 24 марш­рутах. З урахуванням пір року, обліками пройдено близько 8 тис. км і підраховано понад 0,5 млн. особин. Близько 260 варіантів населення птахів опрацьовано на ЕОМ, із застосуванням програмного забезпечення лабораторії зоологічного моніторингу Інституту систематики та екології тварин СВ РАН (м. Новосибірськ).

Для виявлення просторово-типологічної структури населення птахів вико­рис­тані алгоритм і програма В. Л. Куперштоха, В. І. Трофимова (1975), В. І. Тро­фимова (1978), а для проведення факторної класифікації видів і населення птахів – алгоритм і програма В. А. Трофимова (1978) з використанням коефіцієнта подібності Жаккара для кількісних ознак (Наумов,1964; Jaccard,1902). Розрахунок тісноти зв’язків населення птахів з факторами лісового середовища проведено з використанням методу лінійної якісної апроксимації виділених градацій факторів середовища.

Територіальну організацію видів та їх угруповань, причини, що впливають на розподіл птахів у просторі, послідовність змін та ієрархію вагомості факторів середовища в розподілі тварин по території виявляли за еколого-географічними класифікаційними схемами. Схеми відображають максимальну величину перекри­вання видів і населення тварин за чисельністю в зонах факторів, яким вони від­да­ють перевагу.