Лялюк-Вітер Г.Д. Екологічна роль природно-заповідних територій на північному мегасхилі Українських Карпат



Название:
Лялюк-Вітер Г.Д. Екологічна роль природно-заповідних територій на північному мегасхилі Українських Карпат
Альтернативное Название: Лялюк-Витер Г.Д. Экологическая роль естественно заповедных территорий на северном мегасхили Украинских Карпат
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

СУЧАСНИЙ СТАН ТА БІОРІЗНОМАНІТТЯ ЛІСІВ


ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ


У розділі висвітлені історичні аспекти розвитку природоохоронної справи, важливим етапом яких є заповідання. Вагомий внесок у виділення й вивчення природно-заповідних територій і об’єктів у Карпатах зробили: С.М. Стойко (1977, 1982, 1993, 1999), Д.І. Ляхович (1999), Т.Л. Андрієнко, П.Г. Плюта, Є.І. Прядко (1991), О.О. Кагало (1999), П.Р. Третяк (1997), а в інших   регіонах – Т.Л. Андрієнко,  Р.Я. Арап,  Д.П. Воронцов  та  ін. (2003),   В.Д. Бондаренко, Г.Т. Криницький та ін. (2006), П.Т. Ященко (1999), Й.В. Царик (2003).


Важливими складовими природоохоронної діяльності є удосконалення мережі природоохоронних територій, підвищення їх репрезентативності та оцінка функціонування (Шеляг-Сосонко, 2005; Петрова, Третяк, 2004; Царик, 2003; Приходько, 2000, 2007; Кагало, 1999, 2003, 2007; Ященко, 1999; Борозець, Форощук, 1999; Ткачик, 1996). Акцентується увага, що в сучасній літературі домінує пасивний метод охорони; активні поліфункціональні засади, особливо їх рекреаційна цінність, опрацьовані фрагментарно (Лялюк, 2001; Лялюк-Вітер, 2008).


Проаналізовано участь України у виконанні міжнародних правових документів у галузі збереження біорізноманіття. Роботи із збереження генетичної мінливості лісів розпочались у Європі в 1995 році з часу утворення Європейської програми збереження лісових генетичних ресурсів (EUFORGEN). З 1996 року дослідження з цього напрямку проводяться у Карпатському регіоні (Яцик, Гайда, Парпан, 1998, 2001, 2005, 2007, 2008; Яцик, Феннич, Лялюк, 2000; Яцик, Лялюк-Вітер, Ступар, 2007) та інших регіонах України.


Важливими санітарно-гігієнічними функціями лісів рекреаційного призначення є киснепродуктивна й газопоглинальна функції, здатність очищувати повітря від хвороботворних мікроорганізмів завдяки продукуванню фітонцидів. Цим питанням присвячені праці С.В. Белова (1964, 1983), Л.Д. Єсімчика, Г.Д. Блюміна та ін. (1985), Т.В. Старовойтової, Є.С. Лахно (1964, 1967), М.М. Матвеєва (1972), З.В. Степанова (1975), М.В. Григорєвої (2000), а в Карпатському регіоні дослідження з цього напрямку проводили Я.М. Семчук, Г.Д. Лялюк (2000), Г.Д. Лялюк (2003).


Привернута увага широкого кола дослідників до проблем рекреаційного використання лісів. Це стосується розробки нормативів допустимих навантажень для основних типів лісу, встановлення типів порушень лісових фітоценозів (стадій дигресії) і діагностичних ознак для їх виділення, визначення загальних принципів функціонального зонування рекреаційних територій і ведення господарства в них (Дыренков, 1983; Маргус, 1983; Репшас, 1979, 1983; Смаглюк, Середин, Питикин, Парпан, 1983; Середин, Парпан, 1988; Рысин, 1983; Таран, 1977, 1979; Чижова, 1977; Уліганець, 2002; Гетьман, 2000). Стосовно природно-заповідних територій дослідження з рекреації є фрагментарними (Лялюк, 2001).


 


ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ


Об’єктами наших досліджень були лісові природно-заповідні території та об’єкти північного мегасхилу Українських Карпат, які знаходяться на території Надвірнянського та Делятинського державних підприємств лісового господарства Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства та лісові екосистеми Карпатського національного природного парку (КНПП).


В основу методичних підходів з вивчення оцінки стану лісового ПЗФ покладено збір, систематизацію й аналіз відомчих та лісовпорядних матеріалів, формування й роботу з базами таксаційних даних щодо об’єктів ПЗФ, натурні обстеження об’єктів та оцінка їх функціональної відповідності й перспектив існування. Під час натурних досліджень застосовувались лісівничо-таксаційні методи, встановлювали санітарний стан деревостанів, показники їх стійкості, перспективи довговічності.


На основі показників структурної організації проводився розподіл лісів на три категорії за походженням: умовно праліси, природні та антропогенні ліси (Парпан, 1994; Смирнова, 1999). Оцінка змін у лісовому покриві ПЗФ проведена за методичним підходом, запропонованим В.І. Парпаном (1987). Оцінка санітарного стану здійснена за шкалою А.А. Рижова, В.Т. Козака (1989). Функціональна відповідність об’єктів ПЗФ встановлювалась на основі показників деревостанів, відомчих даних про їх призначення, динаміку господарських заходів й матеріалів натурного обстеження.


Вивчення лісових генетичних ресурсів здійснювалось у деревостанах КНПП на постійних пробних площах за відповідною апробованою методикою (Яцик, 2005, 2006, 2007).


Оцінка санітарно-гігієнічних функцій лісів ПЗФ полягала у встановленні киснепродуктивної й газопоглинальної функцій насаджень за методиками С.В. Белова (1964); М.І. Чеснокова, В.М. Долгошеєва (1978) і визначенні фітонцидної активності головних лісоутворюючих видів за методиками П.Л. Іванченко (1959), М.М. Матвеєва (1972), Б.П. Токіна (1980).


Розрахунок рекреаційної ємності лісових масивів проводився за характеристиками окремих виділів через визначення гранично допустимої чисельності рекреантів для основних типів лісу із поправками-коефіцієнтами за стрімкістю схилу, гігротопами, кам’янистістю грунтів, типом деревостанів, віком, повнотою, ярусністю та за категоріями лісів для національних парків (Середін, Парпан, 1988; Шпарик, Лопарьова, 2006, 2007).


 


ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ


У розділі дисертаційної роботи наведено характеристику геологічних і геоморфологічних особливостей північного мегасхилу Українських Карпат з використанням праць П.М. Цися (1967), А.М. Маринича (1963), К.І. Геренчука (1973), К.І. Геренчука, М.М. Койнова, П.М. Цися (1964), М.М. Койнова (1968). Проаналізовані основні риси клімату досліджуваного регіону за М.С. Андріановим (1957), дається короткий опис ґрунтів, з використанням праць П.С. Пастернака (1967). Характеризується рослинність у відповідності до геоботанічного і лісорослинного районування М.А. Голубця (1978), П.І. Молоткова (1966), М.А. Голубця, К.А. Малиновського (1967, 1978).


Акцентовано увагу на цінних із ландшафтно-екологічної, ботаніко-географічної й природоохоронної точок зору гірських екосистемах КНПП, одного з найбільших природоохоронних об’єктів, де зосереджено 240 ендемічних видів і підвидів рослин, тобто 6,5% усієї карпатської флори Європейського континенту (Стойко, Тасєнкєвич, Мілкіна та ін., 1982). Тут також охороняються гірські лісові та високогірні чагарникові й трав’яні субальпійські та альпійські фітоценотичні комплекси, насичені елементами середньоєвропейської, частково західно- та південно-європейської флор (Приходько, Парпан, 2000; Адаменко, Приходько, 2000; Приходько, 2004, 2006, 2007). Охарактеризовано сім рослинних поясів КНПП, залежно від гіпсометричних рівнів і кліматичних зон та підзон, кожний з яких характеризується притаманній лише йому рослинністю й екологічними умовами.


 


ЕКОЛОГО-ЛІСІВНИЧА ОЦІНКА 


ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ


На північному мегасхилі Українських Карпат у межах Івано-Франківської області природним ядром регіональної екомережі є 456 природно-заповідних територій та об’єктів, загальною площею 195,6 тис. га. Це складає біля 14% території області. На заповідних територіях із 1500 видів судинних рослин охороняється більше 1100 видів, із яких 162 занесені до Червоної книги України, а 210 видів – до Регіонального червоного списку. Збереженню підлягають і 435 видів фауни (в тому числі 278 видів птахів), з яких відповідно 23 і 24 види віднесено до Червонокнижних (Стойко, Тасєнкєвич, Мілкіна та ін., 1982; Приходько, Парпан, 2000; Шеляг-Сосонко, 2004; Шеляг-Сосонко, Гродзинський, Романенко, 2007).


Інтенсивне антропогенне використання деревних ресурсів у післявоєнні і до 60-их років минулого століття вплинуло на вікову, видову і просторову структуру лісового покриву, що прискорило виділення і формування об’єктів ПЗФ (Трибун, 2000). У 70-их роках минулого століття на території області було оформлено в природно-заповідний фонд 92 об’єкти на площі 4670 га (2,4%), у 80-их – 194 на площі 60175 га (30,8%), у 90-их – 152 площею 121705 га (62,2%). На початку ХХІ ст. оформлено 18 об’єктів на площі 9050 га (4,6%). За весь період відбору ПЗФ найбільше об’єктів в області оформлено у 1980-му (55822 га), 1993-му (26988 га) та 1996-му (70322 га) роках. За цей термін заповідано понад 78% (153132 га) об’єктів.


Домінуючим деревним видом на об’єктах ПЗФ регіону є ялина європейська (Picea abies Karst.), деревостани якої займають 46% покритих лісовою рослинністю земель. При цьому, на ялинові типи лісу припадає 32%. Біля 14% ПЗФ займають похідні ялинники, стійкість і довговічність яких є відомою (Слободян, 2005; Криницький, Калуцький, Гаврусевич, Іванюк, 2006).


Пристигаючі, стиглі і перестійні насадження займають понад 75% площі ПЗФ. Старовікові деревостани разом з похідними ялинниками є однією з головних проблем природоохоронних об’єктів, що вимагає розробки ефективних заходів щодо їх оцінки і опрацювання заходів щодо управління.


 


Сучасне просторове розташування об’єктів ПЗФ на північному мегасхилі Українських Карпат є різноманітним. Біля 2/3 лісових заповідних урочищ та 3/4 ботаніч­них пам’яток природи не відповідають вимогам через те, що знаходяться на віддалі до 1,0 км від лісових доріг, а 62,5% розташовані до 2,0 км від населених пунктів. На пам’ятки природи, які відповідають вимогам, припадає 71,4%. Вони знаходяться на віддалі 4-8 км від населених пунктів і антропогенний вплив на них мінімальний.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины