| Краткое содержание: | Розділ 1. Природні умови регіону досліджень
Західне Поділля є окремою фізико-географічною областю, яка чітко визначена в межах Подільського плато між Опіллям і Товтровим кряжем. Дослідженнями охоплено в основному територію Західно-Подільського Лісостепу, яка відповідає трьом фізико-географічним районам: Тернопільській рівнині, Товтровому кряжу і Західно-Подільському Придністров’ю (Геренчук, 1968).
Орографія та географічне положення Західного Поділля зумовлюють м’який вологий клімат регіону з помірно холодною зимою і нежарким літом, з рясними опадами. Найсприятливіші умови для зимівель кажанів складаються у Західно-Подільському Придністров’ї, де на схилах південної експозиції значно зростає радіаційний баланс території і формується тепліший (на 0,5-0,70С середньорічної температури повітря) клімат з тривалішим безморозним періодом (160-165 днів) та більшими сумами активних температур (до 28000С) порівняно з кліматом навколишніх та північніших територій (Андріанов, 1979; Свинко та ін., 1994). Територія Західно-Подільського Придністров’я сильно закарстована, тут відомо близько 90 печер карстового походження. Велика кількість підземель, їх морфологічне різноманіття та стабільність фізичних параметрів зумовлюють унікальність району дослідження, як осередку сховищ багатьох видів кажанів. В роботі наведено характеристики 13 підземель, в яких проведено обліки рукокрилих.
Західне Поділля є територією давньої і високої сільськогосподарської освоєності: орні землі тут займають 75-80%, ліси - 10-11%, луки – менше 6% від загальної площі регіону. Природні ліси складені в основному широколистяними породами, переважаючими є дубово-грабові ліси. Поширеними є також грабові ліси, як похідні на місці дубових, почасти букових лісів. Останні тепер займають значно менші площі. За лісотипологічним районуванням більшість території відноситься до району поширення свіжих і вологих грабових та букових дібров, зрідка – грабових бучин і свіжих грабових судібров області вологого груду D3. У лісовому фонді регіону переважають насадження твердолистих порід, які складають 74-80% лісовкритої площі. Найпоширенішими породами є дуб звичайний, бук лісовий, сосна звичайна і граб звичайний, які займають понад 85% вкритої лісом площі (Гринь, 1950, 1971; Шеляг-Сосонко, 1977).
Території ПЗ “Медобори” та НПП “Подільські Товтри” цілком достатньо репрезентують різноманіття умов Західного Поділля, тому вони були обрані для проведення наших базових досліджень. Загалом, комплекс природничо-географічних характеристик та антропогенних особливостей Західного Поділля формує досить сприятливі умови помешкань кажанів.
Розділ 2. стан вивченості питання та Історія досліджень
Природна самобутність Західного Поділля і Товтрового кряжу здавна привертала увагу науковців. В різний час свій внесок в дослідження хіроптерофауни зробили А. Л. Андржієвський (1823), Е. І. Ейхвальд (1830), G. Belke (1858), R.Goldhammerуwna (1903), О.О. Браунер (1911), В.П. Храневич (1925), R. Kuntze, J. Noskiewicz (1938), Б. М. Попов (1956), В.І. Абелєнцев (1950, 1956), К.А. Татаринов (1953, 1956, 1962, 1967, 1968, 1969, 1972, 1973, 1974, 1980), Р. Варгович (1998), Н.А. Полушина (1998) та ін. За період з середини ХІХ ст. до кінця 90-их рр. XX ст. у більш ніж 30 пунктах Західного Поділля різними авторами відмічено 14 видів кажанів, хоча деякі повідомлення є сумнівними і потребують підтвердження. Більшість праць загаданих авторів мають описово-інвентаризаційний характер і недостатньо розкривають характер поширення кажанів, а деякі застаріли внаслідок істотних змін теріофауни впродовж останніх десятиліть. Загальний стан вивченості фауни кажанів регіону можна оцінити як недостатній, хіроптерофауністичні дослідження на території Західного Поділля є нечисленними і фрагментарними, а рівень вивченості рукокрилих і теріофауни загалом на даній території є одним з найнижчих в Україні.
Вивченням екології лісових видів рукокрилих в різний час займались: А.П. Кузякин, Л.С. Лавров, П.П. Стрелков, К.К. Панютин, Е.А. Сологор, Ю.І. Крочко, V. Hanбk, J. Gaisler, А.Н. Курсков, A. Walsh, B. Mayle, A. Schmidt, A. Rachwald, J. Rydell, W. Bogdanowicz, I. Ruczyсski ; M. Boonman та інші, проте більшість праць присвячено хіроптерофауні інших районів і недостатньо розкривають екологічні особливості видів.
У розділі проаналізовано ряд наукових праць, присвячених вивченню раціону живлення кажанів (Борисенко и др., 1999; Крочко, 1970, 1993; Курсков, 1968; Bauerova, 1978, 1982, 1989; Абелєнцев, Попов, 1956; Кузякин, 1950; Сологор, 1980; Сологор, Петрусенко, 1973; Петрусенко, Сологор, 1981; Rostovskaya at al., 2000) та біологічним особливостям об’єктів їх живлення (Падій, 1972, 1993; Аверкиев, 1973; Ключко, 1978). Це дозволило виявити у раціоні живлення рукокрилих більше 500 видів комах – представників 13 рядів, з яких 55-70% є видами, які здатні завдавати значної шкоди лісовим насадженням і сільськогосподарським культурам. Результати досліджень окремих аспектів живлення кажанів, які містяться у працях Е.С. Гусевой, Е. И. Алексеевой и др., В. Г. Топилиной, C.M. McAney, J.S. Fairley, M.F. Robinson, R.E. Stebbings, C.M. Sullivan, Ch. Drescher, P. Weiner, A. Zahn., свідчать про недостатність вивченості живлення, біоценотичних зв’язків та господарського значення кажанів, за винятком окремих видів.
Розділ 3. Матеріали та методика досліджень
В основу роботи покладені матеріали польових досліджень, проведених у 1998-2004 рр. під час 15 напівстаціонарних досліджень та експедиційних виїздів на території Тернопільської і Хмельницької областей, які проводились в усі сезони року. За весь час дослідженнями охоплено 68 пунктів (рис. 1) на території Бучацького, Тернопільського, Чортківського, Кам’янець-Подільського та Ярмолинецького державних лісогосподарських підприємств. Базові напівстаціонарні дослідження проведено у літні сезони 1999-2001 рр. на територіях ПЗ “Медобори” з філіалом “Кременецькі гори” (10454 га, Тернопільська обл.) та НПП “Подільські Товтри” (261316 га, Хмельницька обл.).
Польові дослідження проводились за загальнопринятими і оригінальними хіроптерологічними методиками: пошуком сховищ кажанів у лісових масивах та обстеженням ділянок зі сховищами; відловлюванням кажанів павутинною сіткою поблизу сховищ, на шляхах добових міграцій і на місцях живлення; відловлюванням кишеньковою пасткою і сачком; оглядом та обліком у зимових сховищах; кільцюванням кажанів; пошуком та аналізом слідів їх життєдіяльності; маршрутними і точковими дистанційними детекторно-візуальними обліками (Новиков, 1953; Кузякин, 1961; Kunz, Kurta, 1990; Limpens, Kapteyn, 1991). Видову належність і стать відловлених тварин визначали прижиттєво шляхом зовнішнього огляду та проведення основних промірів (Покиньчереда, 1997; Schober, Grimmberger, 1998; Загороднюк та ін., 1999). Для запобігання повторної реєстрації відловлених особин застосовувалось їх мічення. Проведено також вибіркове кільцювання кажанів кільцями з маркуванням: “Krakow CIC А*****” за стандартною методикою (Башта, 2001). Для з’ясування біотопічного розподілу кажанів та оцінки їх чисельності проведено 12 маршрутних і 63 точкових детекторно-візуальних обліків за допомогою ультразвукового детектора “Pettersson D 200”. Облікові маршрути (довжина 2-4 км, ширина облікової смуги – 30-70 м) прокладались вздовж узлісь, просік, стежок і доріг з охопленням різних типів угідь (Jьdes, 1989; Лимпенс, 2000; Kowalski et al., 2000; Шehak, 2000).
Для оцінки комплексу умов в місцях розташування сховищ кажанів та їх кормових стацій закладено 14 тимчасових пробних площ (ТПП) на території ПЗ “Медобори” з урахуваням вимог Д.В. Воробйова (1967). На пробних площадках (середня площа 0,1 га) оцінювались орографічні особливості, лісорослинні умови, проводились геоботанічні описи та з’ясовувались лісівничо-таксаційні показники.
Експериментальні дослідження здійснено у 1999-2004 рр. шляхом щоденного аналізу кількості спожитого корму представниками трьох модельних видів кажанів, які утримувались в лабораторних умовах у Центрі реабілітації кажанів при Київському зоопарку. Отримані під час експерименту дані аналізувались подекадно, з визначенням середньодобової калорійності спожитого корму для кожного з видів. Загальна тривалість експерименту склала понад 600 днів. Опрацювання матеріалів досліджень виконано з використанням програм статистичного пакету “XomStat – V.0.44” (Chomenko V.N., Kiev, 1993) та основних біометричних показників для статистичної характеристики сукупності експериментальних даних (Деркач та ін., 1977; Одум, 1986).
Розділ 4. Еколого-фауністична характеристика кажанів лісів Західного Поділля
Під час досліджень на території Західного Поділля нами зареєстровано 17 видів рукокрилих, які належать до восьми родів двох родин – Rhinolophidae: підковик малий Rhinolophus hipposideros (Bechstein, 1800) та Vespertilionidae: нічниця велика Myotis myotis (Borkhausen, 1797), нічниця довговуха Myotis bechsteinii (Kuhl, 1817), нічниця ставкова Myotis dasycneme (Boie, 1825), нічниця війчаста Myotis nattereri (Kuhl, 1817), нічниця водяна Myotis daubentonii (Kuhl, 1817), нічниця вусата Myotis mystacinus (Kuhl, 1817), нічниця Брандта Myotis brandtii (Eversmann, 1845), вухань звичайний Plecotus auritus (Linnaeus, 1758), вухань сірий Plecotus austriacus (Fischer, 1829), широковух європейський Barbastella barbastellus (Schreber, 1774), вечірниця дозірна Nyctalus noctula (Schreber, 1774), вечірниця мала Nyctalus leisleri Kuhl, 1817), нетопир малий Pipistrellus pipistrellus (Schreber, 1774), нетопир лісовий Pipistrellus nathusii (Keyserling & Blasius, 1839), лилик двоколірний Vespertilio murinus Linnaeus, 1758 та кажан пізній Eptesicus serotinus (Schreber, 1774). Знахідки 15-ти з них підтверджені відловлюваннями тварин (усього відловлено 550 особин (395m, 113f) на 32 ділянках, або реєстрацією безпосередньо у підземеллях (12 підземель, 21 облік – зареєстровано 1109 особин (91m, 52f) восьми видів). На 12-ти облікових маршрутах і на 63 облікових точках відмічено 731 реєстрацію 11 видів, а також надвидових груп Myotis sp., Pipistrellus sp., Nyctalus sp., Plecotus sp. Нетопир лісовий і лилик двоколірний неодноразово достовірно реєструвались нами за ультразвуковими сигналами під час детекторних маршрутних обліків та на облікових точках. Помешкання або сховища 16 видів виявлені в межах лісових масивів.
Вперше для території регіону досліджень відмічено фактичні знахідки 4 видів кажанів: нічниці ставкової M. dasycneme, нічниці війчастої M. nattereri, нічниці Брандта M. brandtii та широковуха європейського Barbastella barbastellus. Нічницю довговуху Myotis bechsteinii відмічено вперше для території Тернопільської області. Дослідженнями не підтверджено сучасне перебування у складі теріофауни регіону нічниці триколірної та вечірниці велетенської, знахідки яких відомі лише з середини минулого століття. Вперше для фауни ПЗ “Медобори” зареєстровано 11 видів рукокрилих та підтверджено літнє перебування на цій території ще чотирьох видів. Осілими та осіло-кочовими є десять видів. За екологічною структурою лісові угруповання кажанів поділяються на такі групи: дендрофільно-лісова – 18% (3 види), спелеотропно-дендрофільно-лісова – 18% (3), спелеотропно-дендрофільно-гідрофільна – 12% (2), евритопно-лісова – 28% (5), спелеотропно-лісова – 12% (2) та синантропно-факультативно-лісова 12% (2).
У розділі містяться еколого-фауністичні характеристики видів, розглядається характер поширення у регіоні та просторовий розподіл, типи літніх і зимових помешкань, характер добової активності, статевий склад груп, колоніальність, морфологічна мінливість, особливості поведінки. Хіроптерофауна Західного Поділля репрезентує фауністичне багатство регіону і складає майже 70% видового складу рукокрилих України. |
