Слободян П.Я. Лісівничо-екологічні особливості формування осередків всихання Picea Abies (L.) Karsten в Сколівських Бескидах

Краткое содержание

 ЛІСІВНИЧО-ЕКОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ PICEA ABIES (L.) KARSTEN

(ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

У розділі наведено літературні дані про причини виникнення осередків всихання ялини європейської за даними досліджень R. Hartig (1878), M. Nunberg (1930), O. Marcu (1933), Д. Ф. Руднева (1962), H. Gabler (1963), С. В. Шевченка (1968), Л. Є. Рижило (1973), G. Wolff (1973), Е. И. Ладейщиковой (1975), П. А. Трибуна (1975,1981), А. П. Василяускаса (1980), W. Knabe (1981), Г. В. Юхимчука (1981), М. А. Голубця (1983), Н. Н. Волкова (1984), H. Fichter (1987), Г. Томлинсона (1994), І. Ф. Калуцького (1998).

Приведено лісівничо-екологічну характеристику ялини європейської в Українських Карпатах (Воробьев, 1953; Кондратюк, 1960; Тышкевич Г. Л., 1962; Голубець, 1978; Цурик, 1981; Сабан, 1982; Герушинський, 1996; Рижило, 1996; Криницький, 2000; Парпан, 2000), а також за їх межами (Schiffel, 1904; Ehwald, 1956; Blanckmeister, 1971; Синицын, 1979; Шавлиашвили, 1986; Василяускас, 1989; Ott, 1994; Mlinsec, 1995; Cарнацкий, 1997). Охарактеризовано еколого-біологічні властивості кореневої губки – основного мікопатогена (Fries, 1821; Karsten, 1881; Saccardo, 1887; Клюшник, 1962; Василяускас, 1964; Соловьев, 1967; Алексеев, 1969; Федоров, 1970; Негруцкий, 1973; Трибун, 1985; Цилюрик, 1999; Коротков, 2000) і короїда-типографа – найнебезпечнішого ентомошкідника ялини (Karpinski, 1935; Roubal, 1937; Загайкевич, 1959; Васечко, 1971; Погориляк, 1973; Гириц, 1975; Кобец, 1975; Зотова, 1986). 

 Значну увагу приділено ролі мікроклімату як регулюючого фактору стійкості лісостанів. В роботі наводяться дані опубліковані в працях Н. Холл (1964), Р. Л. Спехт (1964), В. В. Протопопова (1965), Р. Интрибус (1965), В. А. Алексеева (1967), М. И. Щербаня (1968), Я. О. Сабана (1971), E. Heyer (1972), Е. И. Иерусалимова (1975), J. Cavelier (1990), K. Gartner (1994), C. R. Freitas (1995), B. Brzeziecki (1995), M. Lexer (1995). Акцентовано увагу на відсутність в літературі даних щодо ролі мікроклімату у формуванні осередків всихання ялинників в районі Сколівських Бескид.

Відмічено теоретичні і експериментальні особливості методу біоіндикації. При цьому використано наукові праці E. J. Jager (1980), W. Gluch (1980), G. B. Feige (1982), R. Rabe (1982), Г. В. Cтадницкий (1987), K. Haselwandter (1992), Я. П. Дідуха (1994), С. І. Позняковой (1999), І. Й. Случик (2000) та власні дослідження (Слободян, 1996; 1999; 2000; 2001; 2002).

ПРИРОДНІ УМОВИ І ЛІСОВИЙ ФОНД РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

На основі літературних даних подано характеристику географічного положення, рельєфу, грунтового покриву, клімату і рослинності району дослідження.

Оскільки центральну територію Сколівських Бескид займає Сколівське державне лісогосподарське підприємство, детально охарактеризовано його лісовий фонд. Окремо аналізуються співвідношення категорій земель, їх типологія, розповсюдження основних лісоутворюючих порід, їх вікова структура, повнота, бонітетність.

МЕТОДИКА І ОБ`ЄКТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Характер і особливості розвитку осередків всихання ялини вивчали на основі: матеріалів лісовпорядкування; даних лісопатологічного обстеження  Сколівського держлісгоспу (1994-1995 рр.) Львівським державним спеціалізованим лісозахисним підприємством (ЛДСЛЗП); власних досліджень на пробних площах, закладених в Коростівському, Козівському, Гребенівському, Тухлянському лісництвах. Закладка пробних площ здійснювалась з врахуванням основних положень загальноприйнятих методик (Анучин, 1950; Воробьев, 1967; Герушинський, 1984; Голубець, 1978). Лісівничо-екологічні особливості осередків всихання ялинових лісостанів вивчали на основі детального обстеження пробних площ з використанням спеціальних методик (Мозолевская, Катаев, Соколова, 1984; Шевченко, 1968). Оцінку санітарного стану насаджень проводили за шестибальною шкалою, згідно з "Санітарними правилами в лісах України".

Мікроклімат вивчався відповідно до основних положень методики Є. І. Ієрусалімова (1975). Спостереження за температурним режимом і вологістю повітря здійснювали психрометрами аспіраційними великої моделі на градієнтних пристроях з фіксованими рівнями вимірювання на висоті 200 см від поверхні грунту; безпосередньо біля відземку дерева встановлювався терміновий термометр. Освітленість визначали люксметром Ю-116 в полуденні години, враховуючи низку методичних положень Е. А. Акулової та ін. (1966). Вологість грунту вивчали ваговим методом (Роде, 1960; Хєнкс, Ашкрофт, 1985). Кислотність та механічний склад грунту визначали відповідно ГОСТу 27753, 2 - 88 і 28268 - 89. Всі параметри мікроклімату визначали безпосередньо в зоні осередку всихання та в лісовому масиві. Основну увагу акцентували на осередки всихання, які характеризуються найбільш екстремальними показниками температури і освітленості.

Для біоіндикації осередків всихання за чисельністю короїда-типографа, використовували феромони і пастки польського виробництва, відповідно доданих інструкцій застосування та деяких методичних притримок, висвітлених в наукових працях (Жуков, 1986; Мозолевская, 1990; Озолс, 1986; Слободян, 2001). Біоіндикацію впливу мікрокліматичних факторів на розвиток осередків всихання за допомогою кореневої губки досліджували шляхом використання її чистої культури, отриманої згідно з існуючими методами (Бухало, 1988). Закладання експериментів здійснювали відповідно до вказівок наведених в роботах низки авторів (Лагутина, Черняева, Муромцев, 1979; Бухало, 1966; Слободян, 1999; 2001).

Об`єктами досліджень вибрано похідні ялинники в лісництвах Сколівського і Славського держлісгоспів. Закладено 20 пробних площ, 8 стаціонарних пунктів спостережень і 8 пунктів обліку. Всього для вирішення завдань дисертаційної роботи проведено і проаналізовано близько 10 000   вимірювань.

 ЛІСІВНИЧО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОШИРЕННЯ

ОСЕРЕДКІВ ВСИХАННЯ ЯЛИНОВИХ ДЕРЕВОСТАНІВ

Аналіз даних лісопатологічного обстеження показує, що осередки всихання ялини спостерігаються як на південних так і північних схилах. На схилах північних експозицій характер розподілу пошкоджених дерев в основному одиничний та груповий. На схилах південних експозицій спостерігається в основному куртинне та суцільне всихання ялини. Площі осередків тут значно більші.

Особливо небезпечним для Сколівських Бескид є локальне відмирання насаджень на границях суцільних вирубок. В цих умовах всихання має найвищу інтенсивність і охоплює найбільш цінні масиви стиглих деревостанів, які складають основний резерв головного користування. Розрахункова лісосіка головного користування в даній ситуації більш як на 80% формується за рахунок всихаючих  насаджень,  де здійснюються санітарні рубки.

Розподіл дерев за категоріями стану вказує на проходження процесів всихання ялинових насаджень як на границях суцільних вирубок, так і схилах усіх експозицій. Зокрема, нами для порівняння отримані дані лісопатологічного обстеження в осередках всихання ялини на пробних площах окремих протилежних схилів. Дослідження показали, що частка дерев І-ІІІ категорій стану на південних схилах складає 30,3%, а на протилежних їм північних - 72,9%, тобто в 2,4 рази більше; на південно-західних - 28,3%, на протилежних їм північно-східних - 74,2%, тобто в 2,6 рази більше; на південно-східних - 44,4%, на протилежних їм північно-західних - 64,5%, тобто в 1,5 рази більше. Частка дерев IV-VI категорій стану на різних за експозицією гірських схилах розподіляється таким чином: на південних - 69,7%, на північних - 27,1%, тобто в 2,6 рази менше; на південно-західних – 71,7%, на північно-східних – 25,8%, тобто в 2,8 рази менше; на південно-східних – 55,6%, на північно-західних – 35,5%, тобто в 1,6 рази менше. Це вказує на кращий санітарний стан насаджень ялини на північних схилах.

Кількість дерев, що переходять в категорію сухостою на південних експозиціях  за  короткий  період  (2-3 роки)  може  досягати  в  середньому  62,3 % ,   тоді   як   на   північних   експозиціях   цей   показник   становить   28,1 %. Загалом в межах оголеної  стіни  лісу  на   південних  схилах,  деревостани відрізняються  приблизно  вдвічі  інтенсивнішими  процесами  всихання,  ніж на  північних.

Всихання  ялинників  на  границях  вирубок  може  проходити настільки   швидко, що  перехід  більшості  дерев   з  І - ІІ   категорій в категорію всихаючих здійснюється на  протязі  вегетаційного  періоду. Розміщення   сухостою після   суцільної   вирубки   деревостану чітко   орієнтоване  вздовж  границі  зруба,  у   вигляді   смуг   шириною  до  20м  та  більше   і   залежить   також    від   періоду   утворення   відкритої  стіни   лісу.   З  кожним роком  відсоток  сухостою,  який  утворюється  в  примикаючій   до   зрубу   стіні   лісу,   зростає   в   наростаючому   темпі  і  може  охопити  масив  ялинового лісостану  в  межах  декількох  таксаційних  виділів.       

Сколівські Бескиди відзначаються значним типологічним різноманіттям. Тут нараховується 24 типи лісу, в яких зустрічаються ялинові деревостани. Площа таких насаджень в Сколівському держлісгоспі становить близько 15,2 тис. га, або майже половину вкритих лісом земель (45,6%).

Осередками всихання охоплено чотири типи лісорослинних умов, а саме: B₃ - вологий субір, C₂ - свіжий сугруд, C₃ - вологий сугруд, D₃ - вологий груд. Причому величина площі та інтенсивності всихання корелює як з трофністю, так і вологістю грунту. Ці два показники стрімко зростають від свіжих до вологих гігротопів та від суборів до грудів.

Найбільші площі ялинових насаджень знаходяться в смерекових типах лісу – 6 518,4 га (88,3%), дещо менші в типах лісу ялиці білої – 5065,9 га (58,2%). У типах лісу бука лісового вони складають 3657,7 га (22,8%) і незначна їх площа знаходиться в типах лісу дуба звичайного – 24,3 га (9,6%).

Осередки всихання ялинових насаджень за площею переважають в типах лісу ялини європейської - 5710,8 га  (87,6%), а за інтенсивністю всихання  -  в типах лісу бука лісового - 3498,4 га (95,7%). Аналогічна ситуація спостерігається в типах лісу ялиці білої, де осередками охоплено 4278,1 га (84,5%). У типах лісу дуба звичайного наявність ялинових насаджень незначна, але і тут більшість з них віднесено до осередків всихання – 57,2%, що становить 13,9 га.

Найбільш представлені ялиною волога буково-ялицева смеречина - більше 3,4 тис. га, волога смереково-букова яличина - більше 3,2 тис. га, волога буково-ялицева смеречина - 2,3 тис. га та волога смереково-ялицева бучина - 2,2 тис. га. На інші типи лісу припадає 27%. В основних типах лісу відсоток всихаючих деревостанів становить 78,9-99,7%.

У Сколівських Бескидах ялинові лісостани найбільше уражаються кореневою губкою (Heterobasidion annosum (Fr.) Bref.) та пошкоджуються короїдом-типографом (Ips typographus L.). В гірських лісах Бескид коренева губка особливо розповсюджена в похідних ялинових насадженнях, створених після вирубування корінних букових деревостанів. Найбільш  ураженими кореневою  губкою є насадження старші 80 років (49,2%), найменше - молодняки  і  жердняки (7%). Осередки більшої площі  та сильнішого ступеня пошкодження розміщені на південних схилах (57,2%), в середньоповнотних насадженнях ялини, де зустрічаються і найбільші площі осередків кореневої губки (68,1%). Осередки сильного ступеня пошкодження складають 26,5%, слабкого - 61,0%.

Короїд-типограф при виборі кормової бази майже без виключень надає перевагу ялині європейській, заселяє лише ослаблені насадження. На території Сколівських Бескид виявлено 8515,0 га пошкоджених ялинових лісостанів, з них короїдом-типографом - 13,2%, що в 1,6 раза перевищує площу пошкодження іншими видами стовбурних шкідників  разом узятими (8,4%).