Юськевич Т.В. Смолопродуктивність інтродукованих видів роду Pinus L. в умовах Малого Полісся : Юскевич т.в. Смолопродуктивнисть интродукованих видов рода Pinus L. в условиях Малого Полесья

Краткое содержание

З давніх часів людство знайоме із застосуванням природних смол. Їх використовували в якості лаків, покриттів, клеїв для укріплення наконечників стріл і списів, в косметиці, при проведенні релігійних обрядів, в медицині. Застосування смол вважалося в якийсь період навіть мірилом культури і достатку народу або верстви населення.

Як відомо, підсочку здійснюють, головним чином, на різних видах роду Сосна. Ці види зустрічаються виключно в північній півкулі, переважно у помірній зоні. У найбільш багатій на хвойні породи Північній Америці в природному стані відомо 33 види сосни, в східній частині Азії - 17 видів, у Європі - їх налічується лише 12 видів (Иванов, 1940). Однак, із усього досить великого різноманіття видів сосни підсочують відносно невелику їх кількість.

Аналіз літературних джерел свідчить, що у ряді наукових робіт як об’єкт підсочки розглядається, в основному, сосна звичайна. Тільки в окремих роботах висвітлюється смолопродуктивність інтродуцентів. Вивчення й аналіз науково-технічної літератури дає змогу стверджувати, що відсутні дані смолопродуктивності інтродукованих видів роду Сосна в умовах Малого Полісся. Не досліджено також залежність смолопродуктивності цих видів від морфометричних показників стовбура, крони, анатомічної будови деревини. Фізичні та хімічні властивості живиці інтродукованих видів вивчені лише у природних умовах їх місцезростання. Тому для умов Малого Полісся необхідно вивчити смолопродуктивність, хімічний і фізичний склад живиці хвойних інтродуцентів, виявити критерії відбору дерев з підвищеною смолопродуктивністю, дослідити анатомічну будову деревини.

Біолого-екологічна характеристика досліджуваних видів. На основі літературних даних, наведена біолого-екологічна характеристика, природні ареали зростання, використання сосни Банкса, сосни Веймутова, сосни жорсткої, сосни звичайної та сосни чорної для потреб підсочки.

Методика досліджень. Теоретичні й експериментальні роботи здійснені протягом 1996-1998 рр. з використанням загальноприйнятих лісівничих, таксаційних, фізіологічних, анатомічних і математичних методик.

Смолопродуктивність визначали методом мікропідсочки (Высоцкий 1979, 1983, 1991; Проказин 1959). Величину смолопродуктивності сосни звичайної приймали за 100 %.

Для більш повної характеристики біологічної смолопродуктивності інтродуцентів у межах насадження, визначали коефіцієнт смолопродуктивності (Вишневская, 1973; Высоцкий, 1979, 1991; Киров, 1973; Куликов, 1979; Суханов, 1979).

Товщину кори та лубу визначали шляхом взяття висічок за допомогою бурава Преслера (Максим, 1996; Матыцын, 1986).

Параметри крони вимірювали за допомогою висотоміра-крономіра та екліметра. Площу проекції крони визначали за методикою І.М. Распонова (1955).

Показники макроскопічної будови деревини вивчали за методикою Б.Н. Уголева (1986); О.П. Божка, І.С. Вінтоніва (1992).

При вивченні мікробудови деревини використовували методики, наведені в роботах В.Е. Вихрова (1949), Е.С. Чавчавадзе (1979), А.О. Яценко-Хмелевского (1954, 1979).

Визначаючи вміст терпентинного масла в живиці, застосовували методики ряду авторів (Вершук, Гурич, 1960; Губен-Вейль, 1963; Никитин, 1962; ОСТ 13-128-82; Портной, Гриб, 1990). Для визначення вмісту чистого, обезводненого скипидару, осушували водний скипидар прокаленим хлоридом кальцію (Бардышев 1958; Вершук, Гурич 1960; Машков 1988). Визначення густини скипидару та каніфолі здійснювали за допомогою найбільш точного пікнометричного методу. Для визначення показника заломлення використовували універсальний  лабораторний рефрактометр УРЛ-1 типу Аббе. Температуру початку кипіння скипидару заміряли на приладі для мікроперегонки (Черонис, 1960). Температуру краплепадіння каніфолі визначали у приладі Уббелоді (Вершук, Гурич, 1960). Кислотне число каніфолі та скипидару встановлювали за методикою (Вершук, Гурич, 1960; Зандерманн, 1964). Число омилення каніфолі та скипидару визначали у тому ж розчині, що й кислотне.

Для перевірки та підтвердження проведених досліджень, застосовували більш точний потенціометричний метод титрування. Точніше точку еквівалентності отримували графічним методом, наносячи залежність pH/V від V, тобто від об'єму титранту, який відповідає інтервалу титрування, де pH - зміна електрорушійних сил, зумовлена додаванням об'єму титранта V. Побудувавши таким чином графіки і проаналізувавши їх, визначали витрату титру на нейтралізацію  кислоти (Жукова, Шеронова, 1980; Лаптанович, 1980; Лопатин, 1975).

Отримані експериментальні дані опрацьовували методами математичної статистики (Доспехов, 1979; Дудюк, 1992).

Õàðàêòåðèñòèêà îá’ºêò³â äîñë³äæåíü. Ïîëüîâ³ äîñë³äæåííÿ здійснювали íà òåðèòî𳿠Áðîä³âñüêîãî, Áóñüêîãî òà Çîëî÷³âñüêîãî äåðæë³ñãîñï³â íà òðüîõ ïîñò³éíèõ ïðîáíèõ ïëîùàõ.

Îá’ºêòàìè äîñë³äæåíü áóëè íåï³äñî÷åí³ ë³ñîâ³ íàñàäæåííÿ ç íàÿâí³ñò&tho ; ñîñíè Áàíêñà, ñîñíè Âåéìóòîâà, ñîñен æîðñòêî¿, ÷îðíî¿ òà çâè÷àéíî¿.

Характеристика природних умов району досліджень. На підставі огляду літератури описано географічне положення, гідрографічні та гідрологічні умови, рельєф і грунти, клімат, лісову рослинність району досліджень. В цілому клімат району досить сприятливий для успішного зростання досліджуваних видів.