Петрова Л.М. Стан та оптимізація мережі лісових заповідних об\'єктів Заходу України : Петрова Л.М. Состояние и оптимизация сети лесных заповедных объъектив Запада Украины

Краткое содержание

Природно-заповідний фонд — основа збереження біологічного різноманіття

Природно-заповідний фонд охоплює 3,8 % території України. Для нього властива диспропорція розміщення об’єктів у різних регіонах та залучення до їх складу величезних територій земель інтенсивного агро­культурного викорис­тання. Існуюча мережа об’єктів ПЗФ представляє лише частину наявного в Україні ланд­шафтного та біологічного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації. Тому вона потребує оптимі­зації з метою підвищення її репрезентативності. Це особливо стосується лісового фітоценофонду, оскільки існуюча мережа об’єктів ПЗФ охоплює охороною лише орієн­товно половину його синтаксонів [Попович, Устименко, 1998].

Оскільки, однією з основних функцій національної еко­логічної ме­режі є збереження біорізноманіття ландшафтів держави [Шеляг-Сосонко, 1999], то засадничою проблемою її організації є підвищення репрезента­тивності шляхом більш повного охоплення існуючого різноманіття видів, ценозів та природних комплексів в системі природоохоронних територій.

Харак­тер­ною особли­вістю мережі ПЗФ Заходу України є нерів­но­мірність її розпо­ділу в межах адміністра­тивних облас­тей (від 5,2 до 13 %).  Найбільш ефективна консервативна охорона лісових природних комп­лек­сів забезпечується на землях ПЗФ, які повністю вилучені з тради­ційного гос­по­дарського викорис­тання. Їх частка складає близько 2 % від загальної площі регіону. На об’єкти загальнодержав­ного значення в регіоні припадає коло 40 % площі ПЗФ. Найкраща ситуація у Закарпатській області, де 80 % площі мережі ПЗФ складають об’єкти загальнодержавного значення, є великий Біосфер­ний заповідник і два національні парки, один з яких, “Ужанський”, входить у склад трилатерального міжнародного біосфер­ного резервату “Східні Карпати”. Найгірше становище у Чернівецькій та Тернопільській областях, де на заповідні об’єкти загальнодержавного значення припадає лише 16,5 % і 19,4% площі ПЗФ відповідно.

Об’єкти, програма і методика досліджень

Об’єктом дослідження ландшафтно-географічної, лісівничої та фітоценотичної репрезентативності обрано мережу лісових територій ПЗФ Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівнен­ської, Терно­пільської і Чернівецької областей. Для оцінки ландшафтно-географічної та ценотичної репрезента­тив­ності мережі лісових об’єктів ПЗФ взято до уваги, головним чином, тери­торіально великі лісові об’єкти: біосферний і природні заповідники, національні природні парки, регіональні  ландшафтні парки, заказники  та заповідні урочища.

З метою розробки наукових засад оптимізації лісівничої та фіто­цено­тичної репрезентативності лісових заповідних об’єктів проведено поглиб­лене вивчення лісової рослинності низки заповідних об’єктів Львівської та Івано-Франківської областей.

Аналіз охоплення охороною в ПЗФ наявного біорізноманіття вико­на­ний із застосовуванням ландшафтно-екологічного підходу. Дослід­жен­ня репре­зен­тативності мережі ПЗФ регіону проведено, орієнтуючись на сучасне ланд­­шафтно-геогра­фічне районування. Узагальнено всі літера­турні та відомчі матеріали стосовно лісових об’єктів ПЗФ вищена­веде­них областей, проаналізовано категоріальну та територіальну структуру мере­жі об’єктів ПЗФ. Для визначення ландшафтно-геогра­фічної і цено­тичної репрезентативності мережі лісових заповідних об’єк­тів Заходу України застосовувався метод аналітичного узагальнення матеріалу на рів­ні фізико-географічних провінцій і областей. Для визначення ценотичної репрезентатив­ності мережі ПЗФ в межах фізико-географічних областей орієнтувалися на фітоценологічну класи­­фі­кацію синтаксонів рослинності України [Продромус ..., 1991].

Натурні дослідження заповідних об’єктів проводили, застосовуючи загальноприйняті методики польових ландшафтно-географічних, лісів­ни­чих та геобо­та­­ніч­них досліджень [Міллер, 1996]. Фактичний матеріал дисертації зібраний шляхом закладання описових ділянок (тимчасових пробних площ) за методикою, яка є загальноприйнятою у лісовій фіто­ценології [Нестеров, 1940; Сукачев, 1938, 1964], а також у гео­ботаніці [Вальтер, 1982]. Типи лісу виділяли за методикою З.Ю.Геру­шинсь­кого [1987]. Дослідження природного поновлення проводили за методикою М.М.Горшеніна [1959].

Застосовано оригінальні методичні розробки збору, комп’ютерної підготовки та аналізу матеріалів ландшафтно-геоботанічних досліджень [Третяк  та ін., 1986; Tretjak, Kulchyckyj, 1996].

Поглиблене вивчення лісової рослинності проведено на прикладі модельної частини регіону (приблизно 440 тис. га), де розташовані мало­досліджені природно-заповідні об’єкти Львівської та Івано-Франківської областей. Аналіз охоплення охороною в ПЗФ лісових рослинних комп­лексів здійснювався шляхом дослідження структури лісового фонду на ландшафтно-географічній основі. Використано матеріали ділянкового облі­­ку лісового фонду держлісгоспів, загальна площа якого становить близько 219 тис. га. На його основі у середовищі “Access-2000” було створено базу даних, до якої залучено матеріали натурних обстежень заповідних територій. Обробка фактичного матеріалу здійснювалася із зас­то­суванням стандартних комп’ютерних технологій. Аналітичні дослід­ження здійснювали на підставі оригінальної інформаційно-аналітичної системи “Еколог” географо-ботанічної орієнтації. Для аналізу лісової рослинності застосовано метод побудови фітоценонів [Миркин, 1986].

Ландшафтно-географічна репрезентативність мережі
лісових заповідних об’єктів заходу України

Виявлена нерівномірність охоплення запо­від­ним режимом лісо­вих ландшафтів фізико-географічних областей (ФГО) та провінцій (рис.). Зокрема, відносна площа територій ПЗФ у межах  Полісся складає більше, ніж 10 %, у Західному Лісостепу – 4,6 %, а в Українських Карпатах – майже 13 %.

Ефективною консервативною охороною в заповідниках і націо­нальних природних парках охоплено 3,6 % площі Волинського Полісся, 6,7 % – Українських Карпат і лише 0,5 % – площі Західному Лісостепу в межах регіону. Відносна частка заповідних територій на Малому Поліссі є в сорок разів меншою, ніж в межах Рахівсько-Чивчинської ФГО (табл.).

Найширше охороною у заповідниках і національних природних парках охоплені лісові природні комплекси Рахівсько-Чивчинської (21,0 %), Вододільно-Верховинської (19,6 %), Полонинсько-Чорногірської (9,8 %) і Зовнішньо-Карпатської (8,4 %) ФГО. На Західному Поділлі і Розточчі-Опіллі такий показник становить лише 1 %. На Малому Поліссі, Волинській височині, Прут-Дністровському межиріччі і Передкарпатті такі об’єкти  відсутні. Такі диспро­порції в охопленні ФГО заповідним режимом свідчать про неоднаковий рівень загально­природничої репре­зента­тивності мережі ПЗФ.

Суттєво розширяють ландшафтно-географічну репрезентативність мережі ПЗФ лісові території регіональних ландшафтних парків та вели­ких заказників. В них охороняються типові і унікальні лісові природні комплекси. Зокрема, мало поширені в регіоні і в середньогір’ї і низь­когір’ї Зовнішньокарпатської ФГО угруповання різного складу за участю сосни кедрової, сосни звичайної, клена-явора, вільхи сірої, липи дрібнолистої. Представлені криволісся сосни гірської, а також унікальні лісо-болотні комплекси та агрегації деревно-чагарникової рослинності на кам’янистих розсипах. Висока природнича цінність цих заповідних об’єк­тів зумовлена також поширенням ендемічних і рідкісних видів трав’янис­тих рослин. В межах Передкарпатської височинної ФГО в заказниках охо­роняються мало ­поширені автохтонні угруповання старшого віку за участю дуба зви­чайного, ялиці білої, а також унікальні сосняки на боло­тах, у Розтоцько-Опільській ФГО — типові угруповання з перевагою дуба і бука, а також залишки вікових заплавних дібров. Представлені мало по­ширені яворові,  в’язово-дубові і дубово-ясеневі угруповання. На Малому Поліссі охороняються у ПЗФ переважно типові середньовікові сосняки.