Чекрізов І.О. Історичний аспект розвитку основного обробітку грунту на Полтавщині : Чекризов И.О. Исторический аспект развития основного возделывания почвы на Полтавщини

Краткое содержание

У вступі сформульована актуальність досліджень, їх наукова новизна та мета дисертаційної роботи.

Розділ 1. Виникнення землеробства.  Обробіток ґрунту в давні часи історії людства. Характеризується виникнення та становлення обробітку ґрунту з часу виникнення землеробства в період формування ранніх цивілізацій, його місце у відтворювальному господарстві, аналізуються досягнення античного землеробства.

Застосування людиною обробітку ґрунту за допомогою “землекопальної палиці” з метою вирощування придатних для харчування рослин, історична наука датує епохою неоліту – нового кам’яного віку на різних його етапах, залежно від регіональних особливостей природних умов.

Але такий спосіб забезпечення людини харчуванням відігравав дуже незначну роль, панівною формою діяльності лишалась привласнювальна (полювання, збирання, рибальство).  Ефективність землеробської діяльності первісної людини помітно зросла, коли на зміну “землекопальної палиці” прийшло більш досконале знаряддя для обробітку ґрунту – мотика.

Але і мотикове землеробство за умов помірного та континентального клімату, важких ґрунтів, не могло бути основним джерелом забезпечення людини продуктами харчування.  Більш логічним і аргументованим є погляд, що поряд з мотиковим землеробством у ті часи племена займались розведенням великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, коней.  Значне місце займали привласнювальні форми господарства – збиральництво, полювання, рибальство.

Землеробство, як самостійну і провідну галузь відтворювального господарства і одночасно основного фактору економічної осілості, доречніше прив’язувати не до освоєння людиною мотикового обробітку ґрунту та вирощування окремих злакових і зернобобових культур, а до обробітку ґрунту першими елементарними знаряддями, в які впрягли одомашнену худобу – волів, коней, буйволів.  Це була значима технологічна революція в історії людства.  Сучасні експерименти з археологічними моделями примітивних дерев’яних плугів засвідчили підвищення продуктивності праці порівняно з мотичним обробітком у 50 разів.  Це було основною передумовою переходу від привласню вальної до виробничої діяльності людства.

Наші уявлення про землеробство і обробіток ґрунту у первісної людини формувались в основному на підставі археологічних джерел.  З кінця другого тисячоліття до н.е. з’являються перші письмові джерела, які засвідчують особливості ведення землеробства у ті часи.  З них відомо про паровий обробіток на Близькому Сході.  Наприклад, в Іудеї це до певної міри пов’язувалось з релігійними канонами.  Вважалось, що земля повинна парувати через шість років, як це робить людина, відпочиваючи на сьомий день, беручи за приклад Бога-Творця Всесвіту.

Глибше і ширше почав висвітлюватися землеробський досвід в античній літературі.  Відомості про особливу роль обробітку ґрунту в справі ефективнішого використання землі і одержання на ній більшої кількості продукції можна зустріти в письмових пам’ятках древньогрецьких і римських авторів.  У Гомерівській Іліаді, за 1000 років до нашої ери, йдеться про значення пару і глибини його обробітку.  Інший грецький публіцист Феофраст (370-285 рр. до н.е.) досить ґрунтовно для свого часу висловлює думку про сівбу і обробіток ґрунту, підкреслюючи особливу роль диференційованого застосування глибини обробітку ґрунту залежно від кліматичних особливостей тієї чи іншої місцевості.  Та більш фундаментальну спадщину про античне землеробство залишили римські письменники і агрономи: Катон, Варрон, Вергілій, Колумелла, Пліній та ін.  З їх праць відомо, що землеробство Візантійської та Римської імперій досягло високого рівня, і для свого часу було досить розвинутим і прогресивним.

Розділ 2. Землеробство середніх віків до епохи технічних революцій.  З початком завоювання Римської імперії варварськими племенами, послідуючими війнами, хрестовими походами, інквізицією, нетерпимістю католицизму, іншими потворними соціально-політичними явищами спостерігається регрес, занепад у всіх сферах діяльності людини європейського континенту, у тому числі і сільському господарстві.  Ця похмура доба середніх віків у Європі (з кінця V до XVII століття н.е.), майже нічого не додала до того, що знали і вміли древні греки і римляни.

Документи середніх віків свідчать, що за часів Карла Великого (742-814 рр.) домінуючою галуззю сільського господарства Європи ще залишалось тваринництво.  Про те, що і у нас на Україні, і Полтавщині зокрема, довгий час скотарство залишалось провідною галуззю сільськогосподарського виробництва можна довідатись із даних  “Рум’янцевської описі” 1767 року.  Із її даних , які характеризують господарський стан у населених пунктах, які входили до Переяславльського полку, у порівнянні з переписом у цих же населених пунктах 1900 року, видно: на 100 десятин землі, що засівалась у 1767 р. припадало 82 голови робочої худоби, а у 1900 р. лише 29.  Тобто, значна частина робочої худоби у середині 18 столітті зовсім не була потрібна для землеробства і, отже, скотарство у ті часи ще відігравало роль головної товарної галузі. 

Основним знаряддям для обробітку ґрунту був український важкий дерев’яний двоколісний плуг (сабан).  Тільки таким міцним і надійним знаряддям можна було виорати на 5-6 вершків важкий полтавський чорнозем.  Щоб орати цим плугом такі ґрунти на необхідну глибину, необхідно було впрягати у нього 3-4 пари сильних волів.  Бідняцьким господарствам доводилось обробляти свій наділ первісним знаряддям – ралом.  Часто ґрунт після жита, гречки засівали без всякого попереднього обробітку.  Тільки після розкидання насіння поле волочилось боронами, або проводилось розпушування ґрунту ралом.

На Полтавщині залізні плуги почали використовуватись у другій половині ХІХ століття.  Процес заміни дерев’яного плуга залізним проходив дуже швидко.  Якщо у 1900 році у селянських господарствах ще налічувалось біля 70 тис. дерев’яних плугів, або 36%, то у 1910 р. частка дерев’яних плугів скоротилася до 4%.  Із введенням залізного плуга на Полтавщині потреба у робочій худобі скоротилася у два рази, а робітників на одну третину.  Одночасно відбувся перехід з тяги волами на більш продуктивну кінську тягу.

У країнах західної Європи, за умов достатнього зволоження і невисокого рівня природної родючості ґрунтів, обов’язковою умовою ефективного ведення землеробства вважався глибокий обробіток ґрунту з обертанням скиби.  Цю ідею в основному розділяли, підтримували і рекомендували застосовувати на практиці провідні вчені-агрономи Росії тих часів.

Першу спробу порушити існуючі стереотипи у поглядах на глибину обробітку ґрунту під озимі було зроблено на Полтавщині у кінці 80-тих років 19 сторіччя.  Цю ініціативу проявив князь Кудашев Володимир Олександрович, власник маєтку у селі Кірьяківка кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині село Глобинського р-ну Полтавської обл.).  На підставі результатів  12-ти річних дослідів він прийшов до висновку, що на переважно чорноземних ґрунтах і посушливого клімату під озимі слід застосовувати мілкий, а не глибокий обробіток.

Розділ 3. Вивчення обробітку ґрунту на Полтавщині.  У 1865 році, майже відразу після скасування кріпацтва, за ініціативою кн. С.В. Кочубея було засновано Полтавське сільськогосподарське Товариство.  Основним своїм завданням воно вважало пошуки такої системи ведення сільського господарства, яка б за нових економічних умов забезпечувала його високу стабільність і прибутковість.  Уже з перших років існування у Товаристві виникає ідея про заснування полів і ферм для сільськогосподарських дослідів.  Майже через 20 років такий заклад було засновано.  У листопаді 1884 року обирається перша рада Полтавського дослідного поля.  Перші досліди було закладено у серпні 1985 року.

Одним з провідних, першочергових питань, які передбачалося з’ясувати програмою польових досліджень Полтавського дослідного поля, було вивчення впливу глибини обробітку ґрунту на врожайність озимої пшениці, жита, ярої пшениці, вівса.  У звітах за перші роки досліджень спостерігається певна тенденція зростання врожайності при поглибленні оранки з 13,5 до 20 і з 20 до 27 см.  Поглиблення оранки забезпечувало підвищення врожайності зерна пшениці на 4,3-6,5%.  Аналогічна тенденція впливу глибини оранки спостерігалась у дослідах з житом, ярою пшеницею, вівсом.

Та згодом спостерігаються зміни у поглядах  вчених Поля щодо впливу глибини оранки.  Маньковський К.Г. підводячи підсумки дослідів по вивченню глибини обробітку ґрунту під озимі та ранні ярі зернові за 20 років, досить чітко наголошує, що поглиблення оранки з 13,5 до 20 і з 20 до 27 см хоч і забезпечує певне підвищення врожайності зерна озимої пшениці, жита, ярої пшениці, вівса, але це підвищення незначне.  Часто витрати, пов’язані з поглибленням обробітку, не компенсуються одержаним приростом продукції.  Тут же він констатує, що поглиблення оранки парів, підвищуючи вологість верхніх шарів ґрунту, може служити одним із заходів боротьби
з посухами, але вплив його на врожайність озимих значно слабший, ніж час їх оранки.  Тому, якщо треба вибирати – орати мілко і прискорити обробіток, чи орати глибоко і його затягти, то слід вибирати перше.