Горбач О.В. Адміністративна відповідальність неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють : Горбач О.В. Административная ответственность несовершеннолетних, родителей или лиц, которые их заменяют

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, ступінь дослідження проблеми, визначається мета і завдання, об’єкт, предмет, методологічні основи дослідження, розкривається наукова новизна, висвітлюється теоретична й емпірична основи, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про їх апробацію та впровадження.

Розділ 1. „Адміністративна відповідальність у системі заходів адміністративного примусу, що застосовуються до неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють” складається з трьох підрозділів у яких, на підставі аналізу положень теорії права, філософії, адміністративного права, нормативної бази, історичного та зарубіжного досвіду досліджуються питання визначення системи суб’єктів, у тому числі суб’єктів владних повноважень всіх рівнів, що наділяються відповідною компетенцією стосовно неповнолітніх, особливостей їх функціонування. Аналізується система адміністративно-примусових заходів, що можуть застосовуватись до неповнолітніх правопорушників, а також визначається адміністративно-правовий статус неповнолітнього як особливого суб’єкта адміністративно-деліктних правовідносин.

У підрозділі 1.1. „Система суб’єктів владних повноважень щодо застосування до неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють, адміністративно-примусових заходів” досліджено правове становище, завдання, функції Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту, яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань сім`ї, дітей, молоді; статус служб у справах неповнолітніх; загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації органів освіти; центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх; притулків для неповнолітніх; приймальників-розподільників для неповнолітніх; підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх, а також судів.

Зроблено висновок про те, що, незважаючи на значну кількість спеціальних органів, установ та організацій, які наділяються відповідними повноваженнями щодо неповнолітніх, відсутні належна координація їх діяльності, системність роботи, має місце дублювання функцій. Діяльність названих органів, як єдиної системи, неефективна у боротьбі з правопорушеннями серед неповнолітніх та вихованні їх у дусі поваги до закону. Дисертантом пропонується внесення змін щодо оптимізації діяльності органів та служб у справах неповнолітніх. Зокрема, діяльність кримінальної міліції у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ пропонується поділити на два блоки: перший виконує роботу, пов’язану з виявленням та розкриттям злочинів, що скоюються неповнолітніми; другий – діяльність, пов’язану із запобіганням правопорушенням неповнолітніх. Дисертант вважає за доцільне надати службам у справах неповнолітніх право притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні прав неповнолітніх.

На підставі проведених досліджень зроблено висновок про необхідність розбудови системи служб у справах неповнолітніх на місцевому рівні без залучення допоміжних коштів, сформувавши їх за рахунок існуючих штатів різних галузевих служб: управлінь освіти (проблеми профілактики правопорушень серед учнів шкіл), управлінь соціального захисту (багатодітні сім’ї, сироти, одинокі матері), служб зайнятості (проблеми працевлаштування), педагогів-організаторів за місцем проживання, соціальних служб для молоді, податкових інспекцій (контроль за навчальними та дитячими закладами) та інших установ, які за змістом своєї роботи дублюють обов’язки служб у справах неповнолітніх.

Досліджується система нормативно-правових актів, які складають нормативні основи боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.

У підрозділі 1.2. „Система заходів адміністративного примусу, що застосовуються до неповнолітніх” досліджено особливості застосування заходів адміністративного попередження, припинення і відповідальності до неповнолітніх правопорушників. Проводиться порівняльний аналіз адміністративно-примусових заходів, що застосовуються до неповнолітніх, з примусовими заходами, які вживаються до неповнолітніх у інших країнах, а також з кримінальними та цивільно-правовими примусовими заходами, що застосовуються до неповнолітніх. Автор прийшов до висновків, що адміністративно-примусовим заходам притаманні певні переваги, оскільки вони: мають чітко виражений запобіжний характер; застосовуються не тільки правові, а й не правові заходи впливу; вживаються не лише до неповнолітнього, а й до батьків або осіб, які їх замінюють.

Зроблено висновки, що примусові заходи можна поділити на три групи: перша – так звані "разові" примусові заходи; друга – адміністративні стягнення; третя – заходи, спрямовані на припинення і подальше недопущення протиправної поведінки неповнолітніх, та заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Крім того, досліджуються адміністративно-примусові заходи, що застосовуються до неповнолітніх, з урахуванням вікового критерію та юридичної природи неправомірних вчинків неповнолітніх віком від 14-ти до 16 років. Дисертант доходить висновку, що, з одного боку, протиправні діяння зазначеної категорії підлітків підпадають під адміністративні проступки, а, з іншого – не можуть належати до них, оскільки 14-16-річні неповнолітні не є суб’єктами адміністративного проступку, що виключає наявність складу адміністративного проступку, а, отже, і самого адміністративного правопорушення. Для нормативного врегулювання даного питання дисертантом пропонується визначити протиправні діяння неповнолітніх осіб віком від 14-ти до 16 років як такі суспільно небезпечні діяння, що за своїми об’єктивними ознаками збігаються з адміністративними проступками і виражають зневажливе ставлення неделіктоздатних підлітків до суб’єктивних прав інших осіб та суспільних інтересів, які охороняються державою, за котрі не настає юридична відповідальність, але не виключається можливість застосовування до винних осіб інших заходів правового характеру.

Вивчення системи примусових заходів, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників, дало можливість внести пропозиції щодо проведення подальшої систематизації адміністративно-примусових заходів боротьби з правопорушеннями неповнолітніх, шляхом зібрання їх у одній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Підрозділ 1.3. "Адміністративно-правовий статус неповнолітніх, як особливих суб’єктів адміністративної відповідальності" містить матеріал щодо визначення правового становища неповнолітнього як суб’єкта адміністративної відповідальності через аналіз його прав і обов’язків у сфері публічних правовідносин. Досліджено співвідношення понять адміністративної відповідальності та адміністративної відповідальності неповнолітніх, з виділенням характерних ознак останньої та сформульовано визначення поняття адміністративної відповідальності неповнолітніх.

Адміністративна відповідальність неповнолітніх – це регламентована адміністративно-деліктними нормами реакція з боку уповноважених суб’єктів на діяння неповнолітніх осіб, які проявилися у порушенні ними встановлених законом заборон або невиконанні покладених на них обов’язків, що полягає у застосуванні до винних осіб заходів впливу у вигляді позбавлень особистого, майнового або фізичного характеру.

Як вбачається з наведеного визначення, адміністративній відповідальності неповнолітніх притаманні ті ж самі ознаки, що й інституту адміністративної відповідальності у цілому. Однак, крім загальних ознак, адміністративна відповідальність неповнолітніх має свої, характерні тільки для неї, специфічні особливості. Адміністративна відповідальність неповнолітніх більшою мірою, ніж адміністративна відповідальність дорослих правопорушників переслідує, насамперед, морально-виховні цілі, оскільки їх перевиховання і виправлення переважно можливе й без застосування заходів адміністративної відповідальності. Тому до неповнолітніх найчастіше застосовуються заходи громадського, морально-виховного впливу, а адміністративні стягнення накладаються лише у крайніх випадках, чітко визначених у законі. Специфічною ознакою адміністративної відповідальності неповнолітніх є можливість її перекладення („трансмісії”) на інших осіб. Юридичний склад деяких адміністративних правопорушень, що вчиняються неповнолітніми, має комплексний характер, тобто складається фактично з двох самостійних юридичних фактів, які у своїй сукупності утворюють обов’язкову ознаку об’єктивної сторони – діяння (це дії або бездіяльність батьків та дії неповнолітніх).

На підставі дослідження ознак, що характеризують фізичну особу як суб’єкта адміністративного проступку, доведено, що неповнолітні правопорушники належать не до спеціальних, а до особливих суб’єктів адміністративного проступку.

Розділ 2. "Особливості реалізації адміністративно-правових норм, що передбачають відповідальність неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють" складається з двох підрозділів.

На підставі аналізу теорії права, чинного адміністративного законодавства та практики його реалізації, вивчення спеціальної літератури досліджено питання граничного віку, з якого може наставати адміністративна відповідальність, межі особистої відповідальності і підстави адміністративної відповідальності неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють. Досліджено застосування адміністративних стягнень за порушення правових норм даними суб’єктами та доцільність їх застосування.

У підрозділі 2.1. "Реалізація норм адміністративної відповідальності щодо неповнолітніх" визначаються адміністративно-правові норми, які регламентують порядок притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб.

Дисертантом досліджено наступні проблеми: у якій мірі адміністративна відповідальність реалізується стосовно неповнолітніх та особливості її реалізації. Доведено, що в сучасних умовах адміністративна відповідальність не виконує своїх функцій у боротьбі з девіантною поведінкою неповнолітніх, оскільки при притягненні останніх до адміністративної відповідальності до них (у переважній більшості випадків) застосовуються заходи виховного впливу, передбачені ст. 24¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення, які не є адміністративними стягненнями і не призводять до настання юридичних наслідків для правопорушника. Застосування відповідних заходів до неповнолітніх правопорушників не дає бажаного результату, оскільки безкараність призводить до безвідповідальності.

Обґрунтовано зниження (у деяких випадках) віку адміністративної відповідальності до 14 років, оскільки неповнолітні у вказаному віці, в силу свого фізіологічного та психічного розвитку, повністю розуміють суть і наслідки своїх вчинків та поведінки і можуть керувати нею.

На погляд дисертанта, спеціальної уваги потребує питання про доцільність застосування до неповнолітніх деяких адміністративних стягнень. Доведено, що при існуючому порядку накладення адміністративних стягнень порушується принцип особистої відповідальності особи, тому що, як правило, негативні наслідки настають для батьків або осіб, які їх замінюють. Доцільніше було б до неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, застосовувати такий примусовий захід як громадські роботи.

Крім того, потребує законодавчого врегулювання питання притягнення до адміністративної відповідальності на загальних підставах неповнолітніх за адміністративні проступки, за які санкцією правової норми передбачена конфіскація (оплатне вилучення) предмета, що став знаряддям вчинення проступку чи об’єктом посягання.

У підрозділі 2.1. „Реалізація норм адміністративної відповідальності щодо батьків або осіб, які їх замінюють” дисертант зазначає, що відповідно до адміністративного законодавства батьки або особи, які їх замінюють, як спеціальні суб’єкти можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання своїх обов’язків з навчання і виховання дітей чи у разі вчинення неповнолітніми особами, котрі не досягли віку юридичної відповідальності за адміністративне правопорушення або скоєння злочину. Увага дисертанта акцентується на тому, що у науці адміністративного права немає одностайності стосовно вини батьків за протиправні вчинки неделіктоздатних підлітків. Автор поділяє точку зору тих вчених-адміністративістів, які вважають що у випадку притягнення до адміністративної відповідальності згідно ч. 3, ч. 4 ст. 184 КУпАП відбувається „трансмісія” відповідальності.

Дисертантом обґрунтовується позиція, що такі протиправні діяння можна вважати особливим різновидом адміністративних проступків, які мають специфічний характер. Складність полягає у тому, що адміністративна відповідальність батьків пов’язана не з юридичним фактом, а з їх сукупністю, які мають юридичне значення, тобто правопорушення виступає у вигляді фактичного складу. Даний різновид адміністративних проступків можна визначити як протиправні, винні, адміністративно карані діяння батьків або осіб, які їх замінюють, по невиконанню своїх юридичних обов’язків з виховання дітей і нагляду за ними, що призвели до порушення правових норм неповнолітніми.

Автор доводить, що адміністративна відповідальність зазначених суб’єктів за ч.ч. 3, 4 ст. 184 КУпАП повинна наставати лише за наявності протиправної поведінки батьків і протиправної поведінки неповнолітньої особи.

Розділ 3. „Адміністративно-деліктне провадження щодо неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють, та проблеми його оптимізації” містить обґрунтування напрямів удосконалення і розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх та їх батьків.

Дисертантом зазначено, що розгляд справ про вчинення адміністративних правопорушень неповнолітніми провадиться на підставі процесуальних норм, які регламентують також порядок притягнення до адміністративної відповідальності дорослих правопорушників. КУпАП не містить норм, які визначали б правове становище неповнолітнього як одного з учасників процесуальних відносин. На думку автора, ігнорування специфіки даного провадження призводить до неповноти розгляду справи і підриває його виховно-профілактичну спрямованість.

Звертається увага, що одним із суттєвих елементів правосуддя у справах неповнолітніх є загальна вікова специфіка. Саме вік особи, як соціальна категорія, визначає головні особливості розгляду справ про притягнення неповнолітніх до адміністративної відповідальності.

У зв’язку з цим дисертантом запропоновано виділити самостійний правовий статус неповнолітнього у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Неповнолітній у провадженні у справах про адміністративні правопорушення – це особа, яка на момент вчинення протиправного діяння не досягла 18-річного віку, участь котрої в адміністративно-процесуальних відносинах визначається достатнім рівнем її психічного та фізіологічного розвитку.

Автор доводить доцільність відновлення системи правосуддя у справах неповнолітніх в Україні, що може існувати у вигляді судів у справах неповнолітніх, або ж шляхом введення у судах загальної юрисдикції посади судді у справах неповнолітніх. Крім того, акцентовано увагу на необхідності обов’язкової участі у розгляді справ стосовно неповнолітніх педагога, психолога, а у разі потреби – й психіатра, які (до прийняття рішення суддею) повинні надати свої висновки щодо особи неповнолітнього та можливих причин його протиправної поведінки. На думку дисертанта, це дало б можливість не тільки підвищити ефективність боротьби з правопорушеннями неповнолітніх, а й усунути причини, що негативно впливають на формування їх як особистостей.

Дисертант зазначає, що провадження у справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх може бути ефективним і об’єктивним лише у поєднанні двох головних елементів: правового статусу особистості і механізму судової охорони.

Адміністративна відповідальність неповнолітніх нерозривно пов’язана з адміністративною відповідальністю батьків або осіб, які їх замінюють.

Зазначено, що провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вказаних суб’єктів на даному етапі провадиться без врахування специфіки їх протиправних діянь. Підкреслюється, що при складанні адміністративних протоколів стосовно батьків про факт вчинення ними адміністративного проступку, передбаченого ч.ч. 3, 4 ст. 184 КУпАП, фіксується сам факт скоєння протиправного діяння неделіктоздатним підлітком. Автор зазначає, що подібна процесуальна процедура свідчить про те, що фактично суб’єктом, який вчинив адміністративний проступок, є неповнолітній,
а стягнення накладається на батьків.

Підкреслено, що головним недоліком процесуального законодавства є те, що чинні матеріальні і процесуальні норми враховують лише протиправне діяння неповнолітнього і не беруть до уваги протиправну поведінку батьків, а тому не визначають їх правового становища як самостійних учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Акцентовано увагу на тому, що для удосконалення процесуальних норм, котрі регламентують порядок притягнення до адміністративної відповідальності батьків або осіб, які їх замінюють, необхідно враховувати роль і місце цих норм у процесі, де вони виступають і стороною провадження у справі, і одночасно захищають інтереси своїх неповнолітніх дітей. Разом з тим автор вважає за необхідне передбачити: якщо інтереси батьків суперечать інтересам неповнолітнього, то шляхом прийняття суддею мотивованої постанови вони позбавляються статусу особи, яка представляє інтереси неповнолітнього.