Зима О.Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб : Зима О.Т. Административная ответственность юридических лиц

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дисертації, проводиться аналіз стану її дослідження, визначається об’єкт, предмет, методи, мета і основні завдання роботи, характеризується наукова новизна, теоретичне та практичне значення дослідження. Міститься інформація відносно зв’язку роботи з науковими програмами, апробації та публікації результатів дослідження, структури та обсягу дисертації.

У розділі 1 “Проблеми адміністративної відповідальності юридичних осіб” досліджується правова природа адміністративної відповідальності юридичних осіб, встановлюється її місце в системі юридичної відповідальності.

На думку автора, юридична особа є суб’єктом правової поведінки, може скоювати правопорушення, а отже має нести за їх скоєння відповідальність. Для вітчизняного права характерним є притягнення юридичної особи до цивільно-правової відповідальності. Адміністративна відповідальність юридичних осіб отримала відновлення після проголошення Україною незалежності та переходу до ринкових відносин (ринкової економіки).

Необхідність існування адміністративної відповідальності юридичних осіб зумовлена тим, що останні є не лише учасниками суспільних та правових відносин. Вони також виступають одним з об’єктів державного управління. Таким чином, органи державної виконавчої влади, здійснюючи державне управління мають вчиняти на них певний вплив, застосовувати відповідні управлінські (регулятивні) методи. За однією з поширених класифікацій ці методи поділено на переконання і примус, одним з видів якого є адміністративна відповідальність.

Історія появи, розвитку та становлення адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні у ХХ столітті загалом  може бути умовно поділена на чотири етапи:

1. Виникнення і становлення за часів НЕПу, коли чіткої межі між відповідальністю фізичних і юридичних осіб майже не було. Часом мова велась про приватних осіб (фізичних та юридичних).

2. Чітка межа між адміністративною відповідальністю фізичних та юридичних осіб була проведена в 1961р., Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку”. Цей документ підкреслював спеціальний статус адміністративної відповідальності юридичних осіб. Він її не відміняв, а скоріше впорядковував, а також став передумовою наукових дискусій з цього приводу.

3. З прийняттям 1980р. Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік, а потім у 1984-85р.р. в республіках кодексів про адміністративні правопорушення, акцент змістився на відповідальність фізичних осіб. В Основах законодавства і кодексах адміністративна відповідальність юридичних осіб не знайшла свого місця і хоча продовжувала існувати, стала мало привертати до себе увагу науковців.

4. Сучасний етап - відродження адміністративної відповідальності юридичних осіб - розпочався на початку дев’яностих років і пов’язаний зі змінами в економічній системі суспільства, а також в методах державного управління. Його можна пов’язати з переходом до ринкових відносин, урівнянням правового статусу всіх форм власності, прийняттям ряду законів, які встановлюють адміністративну відповідальність юридичних осіб (наприклад, закони України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування” та інші).

На наш погляд, адміністративна відповідальність юридичних осіб - це складова частина адміністративної відповідальності. Вона розвиваючись набула ряду ознак, що відрізняють її від адміністративної відповідальності фізичних осіб і дають змогу говорити про неї, як про окремий підінститут адміністративної відповідальності.

До числа згаданих його ознак слід віднести:

специфічний (не спеціальний) суб’єкт відповідальності;

правову поведінку суб’єкта, яка реалізується в діяльності фізичних осіб, що складають соціальний субстрат юридичної особи, внаслідок чого вина юридичної особи серйозно відрізняється від вини особи фізичної;

стягнення, яке застосовується до правопорушника, тягне негативні наслідки не лише відносно порушника (юридичної особи), а й пов’язаним з нею фізичним особам.

Виділення адміністративної відповідальності юридичних осіб в окремий підінститут має істотне практичне значення. Саме з ним пов’язано розмежування процедури притягнення до відповідальності фізичних та юридичних осіб, а також встановлення системи стягнень, що можуть застосовуватись до юридичних осіб.

У розділі 2 “Адміністративна відповідальність юридичних осіб як окремий підінститут адміністративної відповідальності” детально розглянуті особливості функцій, ознак, підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб, а також проведено аналіз стану законодавства, що регламентує цю відповідальність.

Так, на відміну від адміністративної відповідальності фізичних осіб, домінуючою в нашому випадку є не превентивна (виховна), а правовідновлююча (компенсаційна) функція. Її може доповнювати репресивно-карна.

Основна підстава адміністративної відповідальності юридичних осіб - проступок. Сучасними російськими науковцями неодноразово підкреслювалась тотожна природа проступку фізичної та юридичної особи і пропонувалось ввести одне спільне визначення. На нашу думку, з цим не варто поспішати, враховуючи відмінності в природі вини та суспільної шкідливості цих правових явищ.

Склад проступку, скоєного юридичною особою, має ряд особливостей. Вони пов’язані переважно з суб’єктом та суб’єктивною стороною правопорушення.

Загальним суб’єктом правопорушення є правосуб’єктна юридична особа, тобто така, яка пройшла процедуру державної реєстрації в порядку встановленому для цього виду юридичних осіб і включена до єдиного державного реєстру.

Існує і спеціальний суб’єкт – юридична особа, яка крім загальних має спеціальні, додаткові ознаки. Такі ознаки, необхідні для статусу спеціального суб’єкта, можна набути двома шляхами:

- нормативним – отримання державного дозволу, ліцензії, делегування повноважень, наявність яких робить можливим скоєння правопорушення;

- фактичним – набуття певних реальних ознак (монопольне становище на ринку), не пов’язаних з державним дозволом, але за відсутності яких конкретне правопорушення вчинене бути не може.

Щодо суб’єктивної сторони проступку, то вина юридичної особи визначається автором, як суб’єктивне відношення до проступку фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи чи перебувають з нею в іншому зв’язку (членство, право власності) і трудова діяльність чи управлінські повноваження яких, пов’язані з вчиненням протиправного діяння. Вина має визначатись за переважаючою волею, під якою слід розуміти волю адміністрації та інших осіб, які мають право давати вказівки в межах юридичної особи та її підрозділів.

Законодавство про адміністративну відповідальність юридичних осіб в Україні не складає цілісної системи, що веде до зниження його ефективності. Необхідна систематизація, яка може бути проведена шляхом включення норм про адміністративну відповідальність юридичних осіб до КУпАП, або шляхом об’єднання їх в самостійну систему. Другий шлях більш перспективний, оскільки потребує менше часу, не вимагає об’єднання правових норм, що стосуються згаданого питання в одному документі, дасть змогу здійснити апробацію окремих загальних положень і, разом з тим, не перешкоджає можливості провести в майбутньому кодифікацію норм про адміністративну відповідальність в єдиному законодавчому акті.

Система законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб може мати такий загальний вигляд:

закон (Основи законодавства), що містить загальні положення відносно адміністративної відповідальності юридичних осіб;

спеціальні закони, що встановлюють відповідальність за правопорушення, скоєні юридичним особами в різних сферах;

підзаконні нормативні акти, які регламентують окремі питання механізму та порядку застосування адміністративної відповідальності до юридичних осіб.

При створенні такої системи слід пам’ятати, що у відповідності з конституційними нормами, адміністративна відповідальність може бути встановлена лише законом. Постане питання про долю підзаконних актів, які встановлюють адміністративну відповідальність юридичних осіб, або деталізують її, причому дуже істотно (наприклад, Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”, інструкція про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами державного контролю за цінами, затверджена наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України та ін.). Як видається, такі підзаконні акти повинні пройти серйозну експертизу з приводу їх відповідності Конституції та законам України. Офіційне (нормативне) визнання юридичної особи суб’єктом адміністративної відповідальності зніме всі протиріччя відносно цього питання.

У розділі 3 “Адміністративні стягнення, що застосовуються до юридичних осіб” проаналізовано види стягнень, які нині застосовуються до юридичних осіб в Україні. Вони не складають цілісної системи, їх кількість значно перевищує необхідну для ефективного функціонування даного виду адміністративної відповідальності.

Моделюючи адміністративну відповідальність, ми розглядаємо її, як сукупність трьох складових:

А) реакція державного органу на правопорушення (безпосередньо стягнення);

Б)  система прав особи, на яку накладено стягнення;

В) порядок накладення стягнення (юридична процедура).

Ефективність відповідальності, в цілому, значною мірою залежить саме від адміністративних стягнень і може бути забезпечена лише за існування наступних умов:

чітке розуміння природи стягнення;

струнка система стягнень;

адекватність порушення і стягнення;

чітка процедура накладення стягнення.

В сучасному українському законодавстві процедура накладення стягнень на юридичних осіб залишається майже не врегламентованою, не визначена і система стягнень. Це підтверджується наступним.

Нині, жодним нормативним актом не встановлений повний перелік стягнень, які можуть бути застосовані до юридичних осіб, хоча окремі закони дають переліки стягнень, що можуть бути застосовані за порушення в певній сфері (наприклад, закони “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про об’єднання громадян”). Загалом різними нормативними актами встановлено близько 12 стягнень, які можуть бути застосовані до юридичних осіб. Причому, в ряді випадків, не проведено розмежування стягнень з заходами припинення і іншими формами юридичного впливу.

Існуючі стягнення, на думку автора, можна розділити на фінансові та організаційні. Фінансові стягнення це такі, що впливають виключно на фінансову сторону діяльності юридичної особи і розмір яких може бути визначений  у  грошовій  формі.  Сюди ми відносимо штраф, пеню, вилучення незаконно отриманої виручки, конфіскацію предметів, що безпосередньо пов’язані зі скоєнням проступку, а також спеціальні стягнення близькі до конфіскації.

Організаційні (нефінансові) стягнення спрямовані на обмеження, певні зміни в організації виробничої, підприємницької, соціально-політичної діяльності порушника або в його структурі. Застосування деяких з них часто слугує й заходом припинення правопорушення. До них слід віднести: офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; анулювання дозволу чи ліцензії; зупинення певного виду діяльності чи зупинення всієї діяльності юридичної особи на певний строк; припинення юридичної особи (примусовий поділ (реорганізацію) або ліквідацію).

Окремо стоїть попередження. Воно не здійснює на порушника ні фінансового, ні організаційного впливу. За таких обставин його слід розглядати виключно як приюдиційний факт – передумову застосування більш суворих адміністративних стягнень.

На наш погляд, для ефективного функціонування адміністративної відповідальності юридичних осіб цілком достатньо семи видів стягнень, які мають бути розділені на основні і додаткові. До їх числа слід віднести попередження, штраф, конфіскацію предметів, що безпосередньо пов’язані зі скоєнням проступку, безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря, анулювання дозволу чи ліцензії, зупинення певного виду діяльності, припинення юридичної особи (примусовий поділ (реорганізація) або ліквідація). Складаючи цілісну систему, ці стягнення мають бути поділені на основні та додаткові.

Основними стягненнями доцільно визнати попередження, штраф, зупинення діяльності юридичної особи (певного виду діяльності), анулювання дозволу (ліцензії), припинення юридичної особи, додатковим - безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря. Конфіскація може виступати, як основним, так і додатковим стягненням.