Шевченко В.М. Ідентифікація громадської думки з проблем політики в соціологічних дослідженнях : Шевченко В.М. Идентификация общественного мнения из проблем политики в социологических исследованиях

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність та ступінь наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, визначено теоретико-методологічні засади, наукову новизну і практичну значимість отриманих результатів, наведені дані про апробацію роботи та публікації.

Перший розділ „Експлікація поняття громадської думки з проблем політики”, який композиційно складається з трьох параграфів, присвячений розгляду специфіки соціологічного бачення феномену „громадської думки”, атрибутивному визначенню поняття громадської думки з проблем політики та з’ясуванню характеристики суб’єктів останньої.

В суспільній свідомості пострадянського простору і в публікаціях певної частини фахових соціологів опитування громадської думки ототожнюються з соціологічними дослідженнями.  Однак, є підстави твердити, що між більшістю опитувань громадської думки і соціологічними дослідженнями існує суттєва різниця.

У дисертації підкреслено, що соціологічні дослідження громадської думки взагалі, громадської думки з проблем політики зокрема, відрізняються від розповсюджених полстерівських опитувань принаймні в наступних позиціях: 1) світоглядна позиція соціологів полягає у тому, що для них моделлю сучасного суспільства є структуроване плюралістичне суспільство, в той час, коли для полстерів моделлю суспільства є проста агрегація індивідів; 2) для полстерів громадська думка є простою сумою індивідуальних думок респондентів, які потрапили у вибірку, або їх окремих соціальних категорій. Для соціологів громадська думка – це феномен колективної свідомості, результат процесу комунікації і взаємодії індивідів в групах різної природи; 3) на відміну від полстерів для соціолога суб’єкт громадської думки не є сума індивідів, а органічна цілісність типу соціальної групи, характер і функціонування якої залежить від стану соціальної структури суспільства та особливостей суспільних відносин.

Здійснюючи пошук соціологічної специфіки досліджень громадської думки взагалі та з проблем політики зокрема, автор акцентує увагу на наступні характеристики громадської думки:  вона має властивість певних (як малих, так і великих) соціальних спільнот, в громадській думці знаходять вираз інтереси цих спільнот;  вона (думка) є специфічною формою переживання і пізнання суспільного світу; в громадській думці знаходять свій вираз усталені оціночні погляди, уяви, настрої, настанови в котрих виражено відношення соціальних суб’єктів до оточуючого їх суспільного середовища; громадська думка слугує інструментом розуміння і пояснення суспільного світу; вона виступає в якості одного з важливих засобів ініціації соціальних дій;  громадська думка є одним із засобів встановлення прямих і зворотних зв’язків громадськості різних форм з владними структурами суспільства.

Щодо політичної громадської думки, то вона відрізняється від інших типів думок своїм об’єктом – сферою політики, яка інтерпретується нами за Р.Ароном як: policy - концепції, програми дій, сама дія однієї людини, групи людей, уряду, тобто будь-якого соціального суб’єкта; politics – сфера суспільного життя, в середині якої конкурують різні особи і групи, які мають власну policy, тобто свої цілі, інтереси та цінності.

Виходячи із соціологічного бачення феномену громадської думки, її суб’єктом ми вважаємо соціальну спільноту, соціальний організм типу соціальної групи, в соціологічному розумінні цього терміну, соціальне утворення, що є похідним від особливостей соціальної структури суспільства на певному етапі його розвитку. У першому наближенні серед суб’єктів громадської думки в сучасному українському суспільстві можна виділити соціальні групи в соціологічному розумінні цього терміна. Ці групи можна в свою чергу поділити на утворення елітарної природи, як за їх функціями, так і за претензіями, і групи, що складаються із пересічних громадян заангажованих в політичний процес, оскільки останній зачіпає їхні інтереси, безпосередньо або опосередковано впливає на перебіг їх повсякденного життя.

Зважаючи на особливості суспільних процесів посттоталітарної доби, формування суб’єктів громадської думки взагалі, політичної громадської думки зокрема, слід зазначити певні особливості цього процесу. На його перебіг впливає спадщина тоталітаризму з притаманною йому разючою соціальною стратифікацією, руйнацією структур притаманних громадянському суспільству, відчуженістю громадян від власності і влади. З іншого боку, суперечливий процес суспільних трансформацій характеризується формуванням нових соціальних структур, диференціацій і статусних нерівностей груп і прошарків громадян, репродукцією і реанімацією старих структурних укладів та їх диференціацій; ліквідацією старих соціальних утворень, диференціацій та нерівностей.

 Все це ускладнює процес як структурації суспільства в цілому, так формування суб’єктів громадської думки, в тому числі і політичної громадської думки. Ці суб’єкти в ситуації суспільної суперечливості і невизначеності фундуються не стільки на грунті усвідомленого соціального інтересу, скільки на грунті ціннісних орієнтацій, досить плинних і ситуативних, спричинених, досить часто дією маніпулятивних впливів засобів масової інформації. Ця ситуація не може не ускладнити як процес функціонування політичної громадської думки, так і її ідентифікацію. Взагалі є всі підстави стверджувати, що з поміж соціальних суб’єктів, що діють на пострадянській суспільній сцені, обмаль стабільних агентів, які б в своїх діях керувались перспективними інтересами. Як серед суб’єктів політичної громадської думки, що склались з пересічних громадян, так і „елітарних” суб’єктів громадських думок, домінують короткострокові уподобання і орієнтації – вижити, зберегти статус, або його покращити будь-яким засобом, отримати негайний виграш. Тому, зважаючи на особливості соціальної структури транзитивного українського суспільства, ми  не маємо стабільних, інституціолізованих суб’єктів політичної громадської думки. Єдино стійким соціальним утворенням залишається відчужений від політики лукавий розрахунок певної множини населення на те, що – на противагу всім суспільним змінам, реальним і віртуальним, на різних щаблях владної та елітарної драбини – вдасться перетерпіти на власний кошт всі соціальні негаразди трансформацій. Отже, у розділі робиться висновок, що говорити про існування і функціонування стабільних суб’єктів політичної громадської думки ще зарано. Їх суспільний статус має бути результатом радикальних суспільних перетворень на шляху побудови поліцентричного відкритого громадянського суспільства з притаманною йому розвинутою і сталою соціальною структурою, а, отже, і вагомими в суспільному житті суб’єктами політичної громадської думки.

У другому розділі „Методологія та технологія ідентифікації громадської думки з проблем політики” розглядаються методологічні засади та технологічні проблеми ідентифікації громадської думки з проблем політики, аналізується залежність, обумовленість та вплив соціокультурного контексту дослідження на процес ідентифікації громадської думки з проблем політики.

Головним завданням розробки процедури ідентифікації громадської думки з проблем політики в процесі опитування респондентів – її носіїв є, перш за все, виявлення пустих відповідей, так званих „реакцій паперу на олівець”, розрізнення відповідей, які презентують показники саме громадської думки від вербальних симптомів суспільного настрою. Інструментом вирішення цього завдання може бути використання різних форм питань-фільтрів, адресованих респонденту під час опитування.

Першим кроком в процесі ідентифікації громадської думки може бути пропозиція респонденту в формі стандартного фільтру, квазі-фільтру або повного фільтру, обрати відповідь на питання інтерв’юера типу „не знаю”, „не маю власної точки зору” тощо. Але, як свідчать результати методичних експериментів, можуть бути випадки, коли респондент, що не має певної точки зору щодо об’єкту громадської думки, не буде користуватись можливістю обрати в якості відповіді на питання позицію типу „не знаю” під тиском ціннісно-нормативних структур культури, до якої належить респондент, і навпаки, респондент, який має певну змістовну позицію, свою індивідуальну думку, яка слугує індикатором думки громадської, обирає відповідь типу „не знаю”, якщо артикуляція змістовної власної позиції пов’язана з табуйованою в даній культурі проблематикою опитування або якщо респондент побоюється соціальних санкцій в разі оприлюднення своєї нонконформіської точки зору.

Як показує досвід проведення опитувань громадської думки найбільш ефективною технологією емпіричної ідентифікації громадської думки є використання п’ятимірного плану Дж.Геллапа у поєднанні з питаннями-фільтрами, які дозволяють з’ясувати чи вважає респондент, що суспільна проблема і спосіб її вирішення зачіпає його власний та його соціальної групи соціальний інтерес і чи відбулась в процесі формування його позиції комунікація з іншими представниками групи, його соціальним оточенням.

В розділі доведено на емпіричному матеріалі, що окрім методичних аспектів дослідження громадської думки, особливо думки з проблем політики, на процес ідентифікації особливо впливає соціополітичний і соціокультурний контекст проведення дослідження, зокрема стан соціального диморфізму і особливості постототалітарного менталітету в суспільстві. Ці суспільні феномени можуть сприяти артефактуальності даних опитувань не менш, а інколи і більш ніж суто методичні прорахунки в проведенні опитування.

Третій розділ дисертаційного дослідження „Методи ідентифікації громадської думки з проблем політики” присвячений особливостям застосування традиційних методів соціології для дослідження стану і динаміки громадської думки з проблем політики, зокрема – вибірки респондентів та методів збору та аналізу первинної інформації про політичні орієнтації населення.

Дослідження громадської думки взагалі, громадської думки з проблем політики зокрема, потребують перш за все визначення і ретельного дотримування парадигмальних, нормативних чи інтерпретативних методологічних засад отримання і аналізу даних, які визначають технологію побудови вибірки, обрання тих чи інших методів і технік проведення дослідження.

Одна з головних проблем організації і проведення дослідження політичної громадської думки – це проблема розробки репрезентативності спеціально спроектованої вибірки респондентів – представників суб’єкта політичної громадської думки. Слід зауважити, що вивчення громадської думки з проблем політики утруднюється перш за все відсутністю необхідного обсягу вірогідної інформації, яка відображає стан всієї генеральної сукупності індивідів, що складають суб’єкта думки про ту чи іншу політичну проблему. Крім того, діючі політичні сили, форми їх діяльності, ступень популярності у населення і т.ін., досить динамічні, швидко змінюються під впливом різних, не завжди вчасно фіксованих чинників.

В тому випадку, коли стратегія і тактика організації і проведення дослідження політичної громадської думки ґрунтується на нормативній парадигмі, слід застосовувати традиційні статистичні методи побудови вибірки, в основі яких лежить принцип рандомізації (проста випадкова вибірка, кластерна вибірка, стратифікована вибірка тощо). Іноді більш корисними можуть виявитись інші види вибірок, зокрема – квотна вибірка, цільова вибірка і т.ін.

В разі використання дослідником інтерпретативної парадигми для організації і проведення дослідження, побудова вибірки реалізується за допомогою не статистичної, а аналітичної індукції – методу так званих типових випадків. Прикладом застосування аналітичної індукції може бути експертна вибірка, коли дослідник вибирає ті об’єкти, які він обґрунтовано вважає типовими для всієї сукупності.

Обсяг вибірки по можливості повинен бути мінімальним, що дозволить вирішити завдання оперативності в прикладних дослідженнях, але мінімальним до такої міри, щоб не порушити можливість забезпечити достовірний і коректний аналіз даних. Вибір того чи іншого типу відбору респондентів зумовлюється специфікою предмету дослідження – громадської думки з конкретної політичної проблеми та умовами її дослідження.

Серед найбільш поширених методів вивчення політичної громадської думки виступає масове опитування, яке використовують як полстери, так і соціологи, застосовуючи різноманітні його варіанти і технічні процедури. Говорячи про пізнавальні можливості методу масового опитування, який в переважній більшості випадків ґрунтується на нормативній парадигмі, необхідно враховувати його певну обмеженість і проблематичність отримання за його допомогою будь-якої інформації про громадську думку. Саме тому в останні часи в практиці досліджень громадської думки набувають поширення методи і техніки, органічно пов’язані з інтерпретативною методологічною парадигмою (глибинне та наративне інтерв’ю, фокус-групи, експертне опитування тощо).

Дослідження політичної громадської думки вимагає розробки і застосування адаптованих до предмету аналізу психосемантичних методів, які дозволяють реконструювати політичну картину внутрішнього світу суб’єкта у режимі „вживання”, не тільки пояснювати дію зовнішніх і внутрішніх причин думок, а і глибинний сенс вербальної поведінки, розуміння перебігу політичних подій.

У вивченні громадської думки з проблем політики досить активно застосовується метод спостереження, який міцно увійшов в арсенал дослідницьких методів. За допомогою спостереження, реалізуючи цей метод на зборах, мітингах, маніфестаціях тощо, шляхом застосування його включеного варіанту, можна фіксувати процес формування і вираження політичної громадської думки.

За допомогою іншого методу – контент-аналізу текстів документів, наративних інтерв’ю, біографій та життєвих історій тощо, дослідники можуть фіксувати і узагальнювати ті або інші об’єктивовані в текстах прояви поведінки, дій і стосунків різних типів політичних суб’єктів, їх думки і уподобання.

У висновках дисертаційної роботи викладені підсумки узагальнення теоретичного доробку і практики організації і проведення емпіричних досліджень стану і динаміки громадської думки з проблем політики.

1. Політичну громадську думку не можна розглядати спрощено як понятійну абстракцію від політичної поведінки людей, чи математичний підсумок емпірично фіксованого особистого бачення індивідом змісту та способів розв’язання політичних проблем суспільства. Вона є певним станом суспільної свідомості, що обумовлений комунікативними стосунками (ставленнями) суб’єктів громадської думки з проблем політичного життя та діяльності політичних інститутів.

2. Як різновид громадської думки, політична громадська думка може розглядатись двояко. По-перше, як колективна свідомість, що відображає поведінку соціального суб’єкта, артикульовану в оціночних судженнях щодо змісту та способів реалізації його інтересів. По-друге, політична громадська думка може розглядатись як суб’єкт соціального контролю за політичною діяльністю державних, партійних та громадських (провладних та опозиційних) структур, що є суб’єктами політичної діяльності.

3. Політична громадська думка, як суб’єкт соціального контролю, не є єдиним інститутом контролю діяльності суспільних політичних структур. Суб’єктом політичної громадської думки виступають також соціальні утворення (спільності, групи), на які справляють вплив засоби масової інформації та можливості міжособистісних комунікацій. Функціональний зміст цих суб’єктів політичної громадської думки формується під впливом процесів соціальної диференціації і стратифікації та досягнутого рівня розвитку громадянського суспільства. В перехідних суспільствах, до яких належить і сучасне українське суспільство, суб’єкти політичної громадської думки остаточно не склалися (як стабільні атрибутивні структури), що не сприяє здійсненню ними повноцінного соціального контролю, як це має місце в усталених, економічно іполітично розвинених суспільствах.

4. На сучасному етапі суспільного розвитку методологія досліджень політичної громадської думки повинна враховувати соціокультурний та соціополітичний контекст їх проведення, зокрема, стан соціального деморфізму і особливості пострадянського менталітету в суспільстві. Ці явища суспільного життя можуть впливати на процедури емпіричної ідентифікації політичної громадської думки та сприяти утворенню артефактів у висновках.

5. Ідентифікація політичної громадської думки забезпечується методологією наукового пізнання та інструментально за допомогою відповідних концепцій та технологічних процедур. В дисертації обґрунтовується правомірність застосування перевірених досвідом емпіричних досліджень фільтрів та контрольних питань, за допомогою яких на когнітивному рівні ціннісних орієнтацій відрізняють громадську думку від таких проявів масової свідомості як суспільні настрої, буденне та наукове знання, емоційні судження тощо. Такими фільтрами можуть бути відомі геллапівські стандарти питань щодо поінформованості та компетентності респондента про об’єкт громадської думки, сталості та раціональності його позиції. Таким чином неважко визначити лідерів громадської думки. Проте розроблені Геллапом фільтруючі інструментальні процедури треба доповнювати такими, що надають змогу з’ясувати чи ідентифікує респондент власні інтереси з інтересами своєї референтної групи при оцінці змісту і способів розв’язання політичних проблем. Важливо також емпірично зафіксувати необхідну умову перетворення особистих суджень в громадську думку – наявність комунікаційного зв’язку в міжособистому та масовокомунікативному  спілкуванні. 

6. Емпіричні соціологічні дослідження політичної громадської думки ґрунтуються на тій же теоретично-методологічній базі, що і дослідження громадської думки взагалі. Це, насамперед, визначення і послідовне дотримання парадигмальних стратегічних нормативних та інтерпретативних вимог, що забезпечують наукове обгрунтування накопичення, обробки та аналізу даних, які орієнтують дослідження на застосування надійних кількісних та якісних методів, пошук вірогідного пояснення причин формування певної громадської думки або з’ясування того справжнього стану, яким просякнутий зміст певної політичної громадської думки.