Шестакова К.Ю. Етнічна ідентифікація на українському пограниччі : Шестакова К.Ю. Этническая идентификация на украинском пограниччи

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, визначено теоретико-методологічні засади, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження етнічної ідентифікації" проаналізовано накопичені у теоретичній та практичній соціології підходи щодо трактування соціальних ідентичностей, розглянуто соціологічні інтерпретації "етнічності", проведено аналіз змісту та суті процесу етнічної ідентифікації.

У підрозділі 1.1. "Поняття" ідентифікації" та "ідентичності" у соціології" відзначено нерозривність соціологічного ракурсу будь-якої ідентичності від психологічних засад цього явища; проаналізовано дослідження соціальної ідентичності у символічному інтеракціонізмі та когнітивній психології. Вихідним є положення, що ідентифікація особистості з певною соціальною спільнотою виконує стабілізуючу функцію. Завдяки цьому процесу, як підкреслюють С.Макеєв, П.Гнатенко, В.Павленко, особистість здобуває власні соціальні координати, уточнює своє місце у системі соціальних зв'язків та людських відносин. Таким чином, соціальна ідентифікація означає встановлення особистістю подоби з іншими людьми (за певними рисами, характеристиками), віднесення себе до конкретної категорії людей.

У підрозділі 1.2. "Рівні соціальної ідентичності" висвітлено особистісний та груповий аспекти ідентифікаційних процесів. Показано, що в рамках символічного інтеракціонізму етнічні відносини розуміються як форми соціальних зв'язків індивідуумів у процесі їх взаємного колективного визначення. Представляють інтерес розробки когнітивної психології, в яких соціальна ідентичність позначається через членство у певних соціальних групах. У теорії Дж.Тернера вибір між двома ідентичностями відбувається як контекстуальний процес. На наявності мотиваційних витоків особистісної та соціальної ідентичності наголошується у теорії Т.Тайлера та М.Брюера. Зазначене дозволяє стверджувати, що соціальна ідентичність групи виражається в усвідомленні нею своїх уявлень, норм, інтересів та проблем.

У підрозділі 1.3. "Етнічна ідентифікація як різновид соціальної ідентифікації" висвітлено місце етнічної ідентифікації у категоріальному апараті етносоціології та етнопсихології. У пункті 1.3.1. "Етнічна свідомість та самосвідомість" розглянуто етнопсихологічні та етносоціальні категорії, дотичні до етнічної ідентифікації. Встановлено, що процес етнічної ідентифікації вкладається у таку схему: етнічна свідомість – етнічна самосвідомість – етнічна ідентифікація. У пункті 1.3.2. "Концепції етноутворення" проаналізовано зміст соціологічних концепцій етнічності. Висвітлено розуміння того, що феномен етнічності у широкому значенні обіймає питання етнічної ідентичності етнічних груп, націй або етнічних ідеологій, процесів їх творення, трансформації та перебігу; він виникає у процесі інтеракції, у зв'язку з тим має ситуативний характер. Така перспектива скеровує інтерес дослідника не тільки до явищ, пов'язаних з етнічною ідентичністю, але й інших соціальних феноменів. У пункті 1.3.3. "Етнічна ідентифікація" наголошено на розумінні етнічної ідентифікації як одного з аспектів етнічності. Ідентифікація та свідомість створюються на базі певних об'єктивних рис, хоча й можуть бути незалежними від них. Будучи однією з форм соціальної ідентифікації, етнічна ідентифікація окреслюється в категоріях культурної єдності і спирається на самодефініцію, створену на підставі культурних характеристик даної групи в опозиції до інших груп.

У підрозділі 1.4. "Чинники етнічної ідентифікації" висвітлено вплив соціально-економічних, політичних та культурних умов, у яких перебуває етнос, на процес етнічної ідентифікації. Його чинники запропоновано згрупувати у такий спосіб: функціонально-організаційні, державно-політичні, історичні, загальнокультурні, особистісно-індивідуальні, регіональні, мовні та релігійні.

На підставі проведеного аналізу накопичених у теоретичній та практичній соціології відомостей щодо трактування процесу етнічної ідентифікації автор робить висновок: етнічність, що розглядається як ситуативна ідентифікація, залежить від ситуації, в якій опиняється індивід. Тим самим підноситься роль соціальних механізмів формування етнічності, детермінованість її соціальними факторами.

У другому розділі "Пограниччя як соціокультурний простір" систематизовано підходи щодо розуміння сутності та функціонування пограниччя, накопичені у галузевих соціологічних теоріях та суміжних дисциплінах; класифіковані основні принципи функціонування пограниччя як специфічного соціального та географічного простору.

У підрозділі 2.1. "Пограниччя як об'єкт наукового дискурсу" обґрунтовано необхідність виділення пограниччя в якості одного з ключових понять даного дослідження. Термін "пограниччя" широко розповсюджений у гуманітарних науках (культурній антропології, культурології, гуманітарній географії), на чому наголошується у пункті 2.1.1. "Поняття "пограниччя". Зацікавленість пограниччям соціологами зумовлена намаганням наукової спільноти пояснити глобалізаційні процеси, з'ясувати роль локальної ідентичності в умовах відділення етнічних кордонів від територіальних.

У дискусії з приводу теоретичного визначення "пограниччя" (чим, власне, воно виступає) відсутня одностайна думка науковців; головна розбіжність полягає у наявності предметних та теоретичних аспектів його розуміння. У пункті 2.1.2. "Види пограниччя" наведено інтерпретації дефініції "пограниччя". Перша, запропонована А.Садовським, містить просторовий, суспільно-культурний та особистісно-культурний аспекти. Друга, розроблена Г.Бабінським, поділяє пограниччя на "старі" та "нові", де наявні етнічні, культурні, політичні, економіко-соціальні аспекти формування простору пограниччя.

Один із найсуттєвіших моментів розуміння пограниччя розглянуто у пункті 2.1.3. "Соціокультурний аспект пограниччя". Важливе значення у формуванні культурного простору в координатах географічного належить етнонаціональній культурі. Значущості набувають висновки представників семіотичної школи, які вказують, що одним з основних механізмів семіотичної індивідуальності є кордон. Його можна визначити як межу, на якій закінчується періодична форма. Цей простір визначається як "наш", "свій", якому протистоїть "їхній", "чужий". Поняття кордону, як підкреслює Ю.Лотман, двозначне, він полілінгвістичний. Прикладом взаємопроникнення культур є двополярність міст, наприклад, Львова, Чернівців, Познані, Вроцлава. Відповідно до гнучкості культури зростає здатність ідентичності до зміни або трансформації. Наприклад, характерною рисою індивіда пограниччя є культурна маргінальність.

У підрозділі 2.2. "Соціологічні підходи до аналізу пограниччя" проаналізовано соціологічні дослідження пограниччя, проведені зарубіжними дослідниками. У пункті 2.2.1. "Виміри пограниччя у соціології" показано трансформацію розуміння пограниччя від дослівного та побутового (географічне) до пограниччя у ширшому значенні (атериторіальне). Запропонований А.Клосковською підхід дає можливість розширити способи трактування його меж. Як зауважує Е.Ґіденс щодо джерел динаміки модерну як історичної епохи, простір стає "незалежним" від певного місця чи регіону.

У пункті 2.2.2. "Пограниччя як регіон" звернено увагу на просторову перспективу аналізу суспільства, одним з аспектів якого може бути регіон. Специфічні соціально-культурні регіони викликають дослідницький інтерес українських за зарубіжних вчених. Як підкреслюють Т.Зарицький, Б.Яловецький, О.Стегній, М.Чурилов, регіон як соціально-територіальна спільнота характеризується локалізацією суспільних відносин. Регіон постає не лише економічним простором, але й простором певної соціальної структури. Ідентичність та ідентифікаційні процеси на таких теренах відбуваються на символічному рівні. Створюється регіональний символічний універсум, формуються транскордонні регіони із власною ідентичністю, в якій локальна, або регіональна ідентифікація домінує над іншими. При цьому на етнічно змішаних територіях (фактор міжетнічних контактів тут надзвичайно сильний, майже головний) спостерігається сукупність декількох ідентичностей, в яких етнічний аспект виражений найсильніше.

У пункті 2.2.3. "Пограниччя як соціальний простір" зазначено, що на вказаному терені відбувається накладення соціальних структурацій (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства. Тим самим закріплюється соціальний факт, який оформлюється географічно. В перебігу культурних глобалізаційних процесів акцентується увага дослідників на перспективах пограничних регіонів, що є предметом аналізу у пункті 2.2.4. "Формотворчі чинники пограниччя". Зазначено, що соціально-економічні та політичні фактори розвитку держав стануть основними чинниками формування соціального та фізичного простору пограниччя.

Застосування концепції пограниччя (в її трьохвимірному розумінні: територіальному, соціокультурному та особистісному) дає можливість пояснити специфіку етнічних ідентифікаційних процесів у пограничних регіонах, зрозуміти особливості формування етнічної ідентичності в українському соціокультурному просторі.

У третьому розділі "Українське пограниччя в перспективі етнічної ідентифікації" виявлено особливості його функціонування на прикладі його українсько-польської, українсько-румунської та українсько-російської частин. З'ясовано, що означені терени становлять пограниччя культур, етносів, держав, спільнот, традицій, норм та цінностей суспільного життя. Встановлено особливості етнічної ідентифікації етнорелігійних спільнот пограниччя.

У підрозділі 3.1. "Особливості українських погранич" наголошено на тривалості процесу їх формування, локалізації на периферії великих політико-адміністративних центрів. Доведено, що в Україні відсутні політичні пограниччя. Більшості з них притаманний характер реліктових (українсько-польське, українсько-румунське), етнічно-культурних (Закарпаття) або змішаних (українсько-російське, українсько-білоруське) погранич. Етнічно-культурні пограниччя зустрічаються навіть у ситуації дисперсного розселення представників етнічних спільнот серед титульного українського етносу, як, наприклад, в Одеській та Хмельницькій областях.

У підрозділі 3.2. "Українсько-польське пограниччя" проаналізовано специфіку процесу етнічної ідентифікації на означеному терені. У відповідних пунктах 3.2.1. "Історичні та соціокультурні особливості розвитку" та 3.2.2. "Політичні та економічні засади розвитку" зазначено, що у географічному аспекті та макросуспільній перспективі польсько-українське пограниччя має виразний стиковий характер; характерною ознакою є просторова звуженість (у сенсі соціального простору). Етнічні контакти можна зрозуміти досить конкретно – контакт з іншою етнічною групою. У суспільно-культурному значенні пограниччя має частково перехідний характер. У пункті 3.2.3. "Історична пам'ять як формотворчий чинник етнічної ідентифікації" доведено, що пам'ять історичного минулого накладає відбиток і надає особливих, своєрідних ознак цьому регіону. Зокрема, ототожнення етнічної ідентичності з релігійною, низький соціально-економічний рівень розвитку протягом тривалого часу, станове підґрунтя етнічної культури призводили до необхідності зміни етнічної приналежності у випадку переміни соціального статусу.

У пункті 3.2.4. "Мовно-релігійна ідентифікація" доведено, що етнічні групи цього терену історично сформувалися на засадах релігійної відмінності; релігія посідала почесне місце у народній думці як поляків, так і українців. Велика роль у пробудженні національної свідомості належить духовенству. Наслідки цього укорінені у культурі стереотипів: поляка - католика та українця – греко-католика (православного). Таким чином, релігійний поділ накладений на етнічний. Віросповідання виступає вказівкою для поділу на "своїх" та "чужих". Фактично кордони між тим, що є етнічне, а що релігійне, стираються.

У підрозділі 3.3. "Буковина як українсько-румунське пограниччя" увага зосереджена на просторі історико-етнографічного регіону. У пункті 3.3.1. "Межі пограниччя" доведено, що регіон є частиною українсько-румунського пограниччя (до якого у географічному сенсі можна віднести Закарпатську, Івано-Франківську та Одеську області). Однак, згідно з нетериторіальним тлумачення пограниччя, Буковина становить цілісний терен пограниччя та історико-етнографічного регіону. У пункті 3.3.2. "Міжетнічна взаємодія на Буковині" проаналізовано специфіку міжетнічних контактів. Попри збереження традиційно доброзичливих стосунків у міжетнічному спілкуванні, наявна динаміка формування негативних тенденцій у заявленій сфері. Це проаналізовано у пункті 3.3.3. "Етнічна ідентифікація та локальна ідентичність", адже у випадку Буковини спостерігається виразна міжетнічна відмінність на мовних засадах, оскільки переважна більшість румунів та молдаван вважає рідною мову свого етносу. Ведучи мову про етнічні контакти на пограниччі, слід пам'ятати, що розпорошеність етнічних меншин у його обох частинах є причиною створення на даному терені відмінного укладу етнічних стосунків. Джерелом цього розрізнення є поява більших і менших спільнот в оточенні домінуючого людства. Змальована ситуація спонукає звернути особливу увагу на локальні середовища, в яких опиняються етнічні спільноти.

У підрозділі 3.4. "Етнічна ідентифікація в українсько-російському пограниччі" проаналізовано специфіку етнічної ідентифікації на означеному пограниччі, яке є просторовим структуруванням певного соціального характеру. У пункті 3.4.1. "Межі пограниччя" встановлено, що "класичний" (територіальний) спосіб розуміння пограниччя вміщує його в рамки тих областей України та Російської Федерації, які знаходяться у безпосередній близькості від державного українсько-російського кордону. Даний етнокультурний рубіж виступає як державний кордон лише протягом останніх п'ятнадцяти років.

Невідповідність адміністративного та історико-культурного районування вимагає розширення пограниччя в межах нетериторіального підходу, тобто як соціокультурного та етносоціального простору. Таким чином, у структурі українсько-російського пограниччя можна виділити декілька етнокультурних регіонів, зокрема, Сіверщину, Слобожанщину, Донщину, специфічною рисою яких є етнічна відмінність, лінгвістична та культурна специфіка. У повсякденному житті індивідуумів відбувається інтенсивне взаємопроникнення соціоекологічного та соціокультурного середовища (на чому наголошується у пункті 3.4.2. "Етносоціальна структура").

Предметом уваги пункту 3.4.3. "Мовна ідентифікація" виступає етнічна приналежність українців та росіян, яка ґрунтується головним чином на мовній приналежності. Релігія стає найменш вагомим фактором етнічної ідентифікації. Ця особливість є наслідком політичної історії регіону. Відсутність в українському етнонаціональному просторі спільного знаменника у вигляді єдиного мовного та релігійного просторів є причиною того, що на українсько-російському пограниччі підставою для етнічної ідентифікації етнічних спільнот слугує мова.

Ступінь вираженості етнічності на пограниччі, таким чином, конструюється не тільки через формування почуття приналежності до етнічної групи (афективна складова етнічної ідентифікації). Ця ознака вагомим чином конструюється зовнішніми, соціальними обставинами, якими на пограниччі виступають мова, релігія, історична пам'ять, традиції, норми та цінності (когнітивна складова етнічної ідентифікації).