Андрущенко Г.І. Кредитні відносини у структурі фонду життєвих засобів: соціологічний аспект : Андрущенко Г.И. Кредитные отношения в структуре фонда жизненных средств: социологический аспект

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено рівень її наукової розробленості, виявлено зв’язок з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет; окреслено теоретико-методологічні засади та емпіричну базу дослідження; висвітлено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та публікації результатів дослідження.

У першому розділі «Досвід вивчення соціальних відносин у соціології» виявлено тенденції розвитку наукової думки щодо визначення сутності поняття «соціальні відносини»; проаналізовано основні підходи до розуміння поняття «довіра» як різновиду соціальних відносин; вивчено особливості формування кредитних відносин та їх еволюцію на різних етапах розвитку суспільства.

Для забезпечення послідовності вивчення сутності соціальних відносин з’ясовано зміст понять «відносини» та «суспільні відносини».

Розглянуто трактування поняття «соціальні відносини» в роботах таких класиків, як К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер. Докладно розглянуто розуміння цього поняття М. С. Грушевським. Крім того, акцентовано увагу на поглядах соціологів (Л. Я. Авер’янов, Г. С. Арефьєва, Л. В. Борецька, В. Г. Городяненко, М. Н. Перфільов та ін.), соціальних психологів (Д. В. Джонсон, Л. Е. Орбан-Лембрик, Є. В. Руденський, М. В. Савчин та ін.), філософів (В. В. Парцванія та ін.), економістів (Д. Белл, Ю. Борк, Дж. Б’юйкен, Т. Веблен, В. І. Відяпін, Дж. Гелбрейт, К. Ероу, Л. Ерхард, В. Іноземцев, М. Каргалова, Д. Норт, В. Ойкен, Т. Парсонс, Дж. Стігліц, О. Тоффлер, Й. Шумпетер та ін.), політологів (Р. Гринюк, М. Гуренко, А. П. Заєць, А. Б. Козлов, А. Колодій, А. Ластовецький, А. Олійник, Ж. Пустовіт, О. Пушкіна, П. Рабінович, О. В. Скрипнюк та ін.).

Оскільки соціальні відносини вважають повноцінними за умови їх заснованості на таких головних цінностях соціального життя, як солідарність, взаємна допомога, справедливість, повага до гідності кожної особи й, особливо, довіра, то в роботі приділено увагу детальному вивченню сутності поняття «довіра» як основи будь-яких соціальних відносин.

Поняття «довіра» має свою інтерпретацію в економіці. Зокрема цій проблемі присвятили праці такі відомі економісти, як П. Дасгупта, К. Ерроу, Р. Коуз, Ф. Фукуяма. Серед сучасних вітчизняних економістів варто виокремити наукові доробки О. Євтуха.

Щодо поглядів соціологів, то сутність поняття «довіра» розглядалась Е. Дюркгеймом, Г. Зіммелем, Ф. Тьонісом, П. Штомпкою. Також питання довіри в суспільстві представлене в працях таких відомих соціологів, як Ш. Н. Айзенштадт, А. Байер, Б. Барбер, Е. Вейгерт, Д. Гамбетт, Е. Гідденс, Т. Гов’єр, П. Джонсон, Д. Коуман, Н. Луман, Д. Г. Льюіс, Р. Д. Патнам, Д. Роттер, А. Селігмен, Р. Хардін, Л. Херцберг, Р. Холтон, С. Шапіро. Серед вітчизняних соціологів доцільно згадати наукові ідеї Ю. О. Свєженцевої, А. Сіліна, Н. І. Соболєвої, Ю. Тарана та ін.

Поняття «довіра» також є предметом досліджень психологів (Т. П. Скрипкіна та ін.), соціальних філософів (С. В. Гельфанова й К. П. Стожко) а також релігієзнавців, політологів, правознавців.

Отже, вивчення теоретичних засад розуміння сутності соціальних відносин показало, що з цього приводу існує плюралізм думок як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. З’ясовано, що найбільшого розповсюдження в сучасній літературі набуло трактування поняття «соціальні відносини» в широкому й вузькому розуміннях через очевидність такого способу плюралістичного уявлення будь-чого. Згідно з широким розумінням соціальних відносин, це система соціальних зв'язків між людьми, у які вони вступають у процесі соціально-економічної, соціальної, політичної, духовної взаємодії; це відносини, в основі яких лежить процес обміну, відносини соціальної залежності та влади. Сутність вузького розуміння соціальних відносин полягає в розгляді тільки системи соціально-групових відносин.

Встановлено, що науковці приділяли увагу детальному вивченню поняття «довіра» як основи будь-яких соціальних відносин. У результаті вивчення поглядів провідних науковців виявлено, що сутність цього поняття виходить за межі інтересів економістів, оскільки довіра охоплює всі сфери людського буття, а не тільки економічну. Вона відображає перш за все соціальну складову сутності людей, їх прагнення до формування взаєморозуміння поміж собою. У процесі вивчення сутності поняття «довіра» підкреслено сутність поняття «символічний кредит». Різні варіанти символічного кредиту як головної складової подібної впевненості, уможливлюючи економічне життя, структурують соціальні відносини та соціальний обмін, що свідчить про тісний зв’язок поняття довіри з поняттями кредиту й кредитних відносин.

На основі вивчення походження кредиту з’ясовано, що сутність кредитних відносин ґрунтується на таких соціально-економічних критеріях, як соціальний зв’язок, довіра, справедливість, відповідальність, значущість яких в організації процесу кредитування має тенденцію до підвищення як у кожній із суспільно-економічних формацій, так і на сучасному етапі розвитку суспільства.

У другому розділі «Теоретичне обґрунтування кредитних відносин як соціологічного поняття» визначено зміст кредитних відносин як різновиду соціальних зв’язків; виявлено особливості та механізм функціонування кредитних відносин як форми соціального обміну; з’ясовано сутність кредитних відносин як різновиду соціально-довірчих відносин. У роботі на підставі з’ясування сутності соціологічного поняття «соціальні зв’язки» виявлено, що соціальні зв’язки виникають не з примусу людей, а об’єктивно. Ця риса характерна й для кредитних відносин, оскільки вони також формуються на засадах добровільності. Характер зв’язків соціально зумовлений обставинами, у яких живуть і діють індивіди. Так само й кредитні відносини часто виникають у складних обставинах, наприклад, коли люди не мають грошей для задоволення своїх потреб, що стимулює їх участь у кредитних відносинах.

Доведено, що кредитні відносини є різновидом соціальних зв’язків, оскільки вони побудовані на основі таких їх різновидів, як соціальна взаємодія та соціальні відносини; у кредитних відносинах, як і в соціальних зв’язках, присутня спільна діяльність суб’єктів таких відносин з метою досягнення конкретних цілей. Процес кредитування об’єднує суб’єктів кредитних відносин, метою останніх безпосередньо є отримання кредиту. Проте трактування змісту кредитних відносин як різновиду соціальних зв’язків є досить узагальненим. У ньому нечітко простежується пояснення безпосередньо механізму функціонування кредитних відносин як двостороннього (обмінного) процесу, у результаті якого обидві сторони отримують винагороду, здійснюючи обмін благами як матеріального, так і нематеріального характеру.

У зв’язку з виявленням нового аспекту в механізмі кредитування уточнено сутність кредитних відносин на основі теорії соціального обміну Дж. Хоманса. Із самого змісту соціального обміну як взаємовинагороджувальних реакцій людей доведено, що в результаті кредитних відносин кожен з їх учасників отримує матеріальну винагороду за свої дії. Крім того, обґрунтовано, що кредитні відносини будуються на взаємній доброзичливості й повазі кредитора і позичальника.

Процес організації кредитних відносин, як і соціальний обмін, ґрунтується на соціальних властивостях (діяльність, винагорода, цінність, витрати, вкладення, прибуток, справедливість розподілу), моральних принципах (успіх, стимул, цінність, насичення, справедливість розподілу), а також універсальному законі вигоди (людина завжди прагне досягти максимальних винагород за мінімальну ціну).

Можливість пояснення мотивів та цілей дій їхніх суб’єктів за допомогою принципів теорії соціального обміну Дж. Хоманса підтверджує, що кредитні відносини дійсно виступають особливою формою соціального обміну, адже дії як позичальника, так і кредитора винагороджуються, причому як матеріальною винагородою, так і довірою, доброзичливістю, порядністю та взаємоповагою.

Для з’ясування суб’єктів кредитних відносин, особливостей їх поведінки, мотивів і основних засад формування особистих стосунків між ними, авторське розуміння сутності кредитних відносин ґрунтується на основних положеннях теорії П. Бурдьє щодо формування обмінних відносин, відносин дарування, боргових відносин і визначальної ролі загальнолюдських цінностей у них. Виявлено низку факторів, що набувають значущості та для процесу організації кредитних відносин: час, невизначеність, соціальна дієвість, відстрочка, символічність плати.

З’ясовано, що успішність кредитних відносин повинна побудуватись не тільки на економічних, але й на соціальних зв’язках між суб’єктами. Крім матеріальних вигод, учасники кредитного процесу набувають ще й різних духовних благ. Довіра є єдиною цінністю, що має бути присутня в різного роду обмінних відносинах (у тому числі кредитних) між людьми. Це підтверджує, що кредитні відносини є різновидом соціально-довірчих відносин. Проте зважаючи на мету вступу до кредитних відносин кожного з їх учасників (а це – отримання вигод) повністю виключити матеріальну складову із сутності кредитних відносин неможливо.

Встановлено нерозривний зв’язок між кредитними відносинами та символічним капіталом, довірою, прозорістю інформації, на яких вони базуються. Адже символічний капітал П. Бурдьє є уособленням довіри, яка базується на набутому учасниками відносин авторитеті, репутації, іміджі, виявлених лише завдяки прозорості інформації щодо діяльності партнерів. Крім того, символічний капітал виступає символом надійності будь-яких зобов’язальних відносин, і кредитних відносин зокрема.

Виявлено, що в соціологічній теорії існує значна кількість трактовок і дефініцій поняття «соціальний інститут», які різняться своїм розумінням його сутності. Узагальнивши ці підходи, соціальний інститут доцільно розглядати як історично зумовлене, відносно усталене структурно-функціональне утворення соціальних зв’язків та відносин, що склалися між соціальними суб’єктами в процесі спільної поведінки і/або діяльності, яке забезпечує соціальне відтворення суб’єктів шляхом виконання ними взятих на себе зобов’язань у межах суспільно визнаних норм і цінностей для досягнення певної мети.

Вивчено основні методики обґрунтування інституціонального підходу до будь-якого соціального феномену, розроблені як вітчизняними, так і зарубіжними соціологами (Дж. Хоманс і Д. П. Гавра). Розгляд процедури становлення, розвитку та функціонування кредитування за цими методиками свідчить про проходження ним усіх етапів інституціоналізації.

Отже, кредитні відносини є різновидом соціальних зв’язків, адже вони охоплюють усі сфери життєдіяльності суспільства; в основі їх механізму – процес надання різного роду благ у тимчасове користування одними соціальними суб’єктами іншим з метою задоволення обопільних потреб усіх учасників цих відносин. Унаслідок того, що кредитування є двостороннім процесом, за якого досягається взаємна винагороджуваність суб’єктів, то кредитні відносини доцільно розглядати і як форму соціального обміну. Доведено, що кредитні відносини мають зобов’язальний характер і побудовані з урахуванням довіри, часу, невизначеності, відстрочки, символічної платності, соціальної дієвості, що у свою чергу досягаються завдяки взаємній повазі, люб’язності, чесності, порядності, іміджу, честі та репутації суб’єктів кредитного процесу; вони також виступають і різновидом соціально-довірчих відносин. Оскільки кредитування сформувалось історично, відображає практичну взаємодію людей, задовольняє їх потреби та інтереси, підвищуючи життєвий рівень, засноване на формальних і неформальних принципах та сприяє соціальному відтворенню фондів життєвих засобів громадян, то це дає підставу стверджувати, що за своїми сутнісними характеристиками кредитування відповідає ознакам соціального інституту.

У третьому розділі «Фонд життєвих засобів як об’єкт соціологічної науки» з’ясовано погляди вчених щодо сутності фонду життєвих засобів і поглиблено теоретичне обґрунтування цього поняття в соціологічному аспекті; вивчено критерії класифікації та основні складові в структурі фонду життєвих засобів.

З’ясовано, що трактування сучасними науковцями поняття «фонд життєвих засобів» (ФЖЗ) базується на особливостях його історичного розвитку та механізму формування. В економічній інтерпретації ФЖЗ виступає суто як набір різного роду предметів і послуг, якими користується людина в процесі своєї життєдіяльності. Однак такий зміст ФЖЗ не розкриває повною мірою його суспільної значущості.

Тож для уточнення змісту ФЖЗ як соціологічного поняття та його ролі у відтворенні соціальної сутності людини використано такі соціологічні поняття, як «потреба», «благо», «інтерес», «цінність», «ціннісні орієнтації», «мотив», «доход», «споживання», «заощадження», а також «якість життя», «спосіб життя», «стиль життя», «соціальне відтворення».

Визначено, що в залежності від рівня доходів людина може наповнювати свій ФЖЗ, тобто спрямовувати свої доходи на придбання різного роду товарів і послуг. При цьому головним у трансформації доходних надходжень у ті чи інші споживацькі витрати є підтримка необхідного балансу витрат і надходжень, дотримання рівноваги між можливостями (що лімітуються доходом) і споживацькими бажаннями, що постійно перевищують ці можливості. Тобто ФЖЗ повинен відповідати потребам суспільства, що відтворює своє природне та соціальне існування. Однак сам по собі ФЖЗ ще не пояснює як соціально-економічну діяльність людей, так і структуру їх соціальних витрат. ФЖЗ – це поки що функціональна характеристика рівня життя, яка свідчить тільки про ступінь можливого задоволення індивідуальних і суспільних потреб людей, усього населення, різноманітних соціальних груп і верств суспільства, суспільних класів.

У процесі вивчення структури ФЖЗ встановлено, що всі види послуг, які надаються людині упродовж її життя, економісти розглядають лише в контексті тривалості користування ними й визначають їх як одноразові. Проте із соціологічного погляду такі послуги, як отримання освіти, медичної допомоги тощо, не є одноразовими. Адже незважаючи на те, що всі вони за своєю природою є нематеріальними й мають чітко визначену тривалість часу користування, результати від їх надання є дуже важливими для людини. Людина користується цими послугами все своє життя; за їх допомогою вона перетворюється на справжню особистість, яка приносить користь суспільству.

Обґрунтовано необхідність залучення до усієї сукупності доходів грошової частини ФЖЗ доходів, яких стосуються суто ФЖЗ людей і джерела яких не пов’язані з трудовою діяльністю (спадщина, дарування рухомого та нерухомого майна, виграші, використання соціальних зв’язків тощо). Крім того, до цієї групи доходів доцільно долучити доходи населення, отримані в тіньовому секторі економіки, наявність яких неможливо ігнорувати, адже вони суттєво впливають на якість структури ФЖЗ.

Під час детального вивчення поняття ФЖЗ і його структури з’ясовано, що в економічному аспекті структура ФЖЗ включає цінності, згруповані без урахування їх впливу на процес відтворення сутності людини як особистості, як повноцінного члена суспільства. У зв’язку з цим відокремлено окрему (третю) групу, що включає всі види послуг, які отримує людина в процесі своєї життєдіяльності, і має назву «соціально-відтворююча».

Таким чином, у дисертації доведено, що ФЖЗ як поняття є соціальним надбанням, має міждисциплінарний характер, оскільки виступає предметом вивчення економіки та соціології. Як явище, ФЖЗ, окрім натурально-речової та грошової, має соціальну константу, що полягає в задоволенні потреб людини, забезпеченні її якісним рівнем життя та набутті нею бажаного соціального статусу в суспільстві шляхом збагачення та накопичення ФЖЗ.

У четвертому розділі «Місце кредитних відносин у структурі фонду життєвих засобів» з’ясовано основні мотиви кредитної діяльності людей; виявлено соціальний вплив кредитних відносин як на формування структури фонду життєвих засобів особистості, так і особистісний розвиток конкретної людини; обґрунтовано необхідність і практичні можливості подальшого розширення кредитних відносин з метою збагачення фонду життєвих засобів; запропоновано шляхи вдосконалення механізму кредитних відносин як основи для формування фонду життєвих засобів у сучасному українському суспільстві.

Оскільки характер попиту на ті чи інші кредитні послуги визначається в першу чергу наявністю в населення потреб у додаткових грошових коштах та їх структурою, то в роботі з’ясовано, що загальне фінансове положення громадян за їх самооцінкою є наступним: 2,2 % респондентів вважають його злиденним, 18,5 % – бідним, 74,1 % – середнім, 5,0 % – заможним і тільки 0,2 % респондентів вважають матеріальне становище своєї сім’ї багатим.

Виявлено, що дані опитування відрізняються від наукових висновків щодо великої полярності між бідними та багатими й нечисленності середнього класу в Україні. Це зумовлено значним впливом ознаки місця проживання та розміру щомісячного доходу громадян. Крім того, причини таких розбіжностей криються в розмитому уявленні населення про поняття «середній клас»; у присутності поняття «суб'єктивна бідність» (визначається за самооцінкою, тобто людина визнається бідною, коли сама себе так ідентифікує) або навпаки, демонстрації населенням з високим доходом свого багатства; у врахуванні індивідуальних рис характеру тощо.

Порівняння майнового стану населення Дніпропетровської області та населення України в цілому показало, що Дніпропетровська область за багатьма показниками (зокрема володіння нерухомістю, транспортними засобами та комп’ютерним оснащенням) випереджає аналогічні показники по Україні. Причиною такого високого результату є природне багатство Дніпропетровської області, що сприяє функціонуванню на її території значної кількості великих промислових підприємств, зокрема гірничо-збагачувальних комбінатів, шахт, які є джерелами достатньо високого доходу громадян.

Об’єктивними показниками, що дозволяють сконструювати межу, яка розділяє соціальні верстви населення, виступають: забезпеченість майном; наявність житла, ступінь задоволеності житловими умовами та способом проведення відпустки; можливість отримання послуг різного роду (освіти, охорони здоров’я, транспорту, мобільного зв’язку) та ін.

Щодо майнового стану населення, то в процесі дослідження виявлено, що більшість респондентів (більше 80 % з них) мають домашню побутову техніку; майже половина – комп’ютер; до 40 % респондентів – автомобіль, швейну машину, нові меблі, садову ділянку; третина респондентів – бібліотеку обсягом більше 100 книг, модний одяг; до 20 % респондентів – дачну будівлю; до 18 % – знаряддя для відпочинку. Таким чином, населення Дніпропетровської області володіє більшістю товарів із запропонованого переліку, необхідних для їх життєдіяльності. Разом з тим, значна частина респондентів (близько 70 %) оцінює якість власних товарів тривалого користування як таку, що потребує покращення. Це у свою чергу є стимулом для їх вступу до кредитних відносин.

Під час аналізу стану житлового забезпечення населення Дніпропетровської області в цілому виявлено, що більше половини респондентів (55,3 %) мають власне житло. Проте, якщо зважати на ознаку вікових груп при аналізі, то доцільно відзначити, що забезпеченість житлом є особливо гострою проблемою для населення віком 30–49 років (лише 53,5 % населення віком 30–39 років і 59,3 % віком 40–49 років мешкає в приватних квартирах чи будинках). Тому, зважаючи на бажання покращити житлові умови, громадяни саме цієї вікової групи мають найбільш вагомі мотиви вступу до кредитних відносин.

Виявлено, що ступінь задоволеності населення власними житловими умовами має достатньо низький рівень, адже серед респондентів виявилось лише 16,7 % тих, хто повністю задоволений житловими умовами й покращувати їх не планує. Майже половина респондентів (48,3 %) частково задоволена житловими умовами своєї сім’ї, а тому хоче їх покращити. Поряд з цим серед респондентів виявилась приблизно третина (29,7 %) осіб, які зовсім незадоволені житловими умовами та хочуть їх покращити. Тож житлова проблема дійсно існує й потребує вирішення.

За допомогою результатів дослідження з’ясовано, що майже половина респондентів вважає кредитування головним способом покращення їхніх житлових умов.

На підставі даних щодо способів проведення відпустки населенням Дніпропетровської області визначено, що значний вплив має розмір його доходу, що зумовлює диференціацію доходу в залежності від виду професійно-соціальної сфери діяльності. При цьому необхідним є врахування вміння людей зважати на реальну величину свого доходу при обранні того чи іншого способу відпочинку.

На основі результатів аналізу даних щодо мотиваційних чинників кредитної поведінки населення визначено, що основними мотивами участі людей у кредитних відносинах (67,8 % респондентів – користувачів кредитом) є відчуття нестачі та неналежної якості як матеріальних благ (продуктів харчування, одягу, меблів, товарів для дому, житла тощо), так і соціальних послуг різного характеру (отримання гідної освіти, медичної та юридичної допомоги, проведення повноцінного відпочинку й відпустки тощо). Крім того, виявлено, що особи, які вже мали справу з кредитом, використовують його для виконання бажань відповідати новим віянням моди (55,9 %), отримати визнання у своєму оточенні (29,4 %), задовольнити власні егоїстичні міркування (15,9 %) тощо. З’ясовано, що в цілому значна частина респондентів (89,9 %) ознайомлена, щоправда різною мірою, з основними засадами кредитного процесу. При цьому важливим є вплив рівня отриманої освіти людини на її обізнаність у цій сфері, правильність розуміння сутності кредитних відносин.

Перевірено рівень довіри респондентів до своєї сім’ї та родичів, сусідів, колег, а також рівень їх довіри до комерційних банків. У результаті з’ясовано, що найбільшою довірою в респондентів (а точніше, у половини з них) користується власна сім’я та родичі, 16 % респондентів цілком довіряють банківським установам. При цьому частка респондентів, які взагалі не довіряють цим установам, складає 19,3 %. Однією з важливих причин такого ставлення людей до банків є їх розчарування в діяльності банківських установ і фінансових пірамід на початку 1990-х років, що на той період була мімікрійною, через що більшість з вкладників втратили свої заощадження. Тому зараз негативні спогади постраждалих від тодішньої банківської діяльності позначаються на довірі населення сучасним комерційним банкам.

У процесі дослідження встановлено, що з усього обсягу вибіркової сукупності (1200 осіб) кредитом користувались 45,9 % респондентів. Виявлено, що важливу роль у прийнятті рішення щодо вступу людини до кредитних відносин відіграє її інформованість у цій сфері, отримана як під час навчання, так і з різних джерел інформації (телебачення, радіо, газети, рекламні буклети, Інтернет, родичі та знайомі, банки тощо). Крім того, значну роль відіграє місце проживання потенційного позичальника (місто чи смт, село, селище).

Щодо впливу матеріального стану на доступність респондентів до джерел інформації про банківське кредитування, то встановлено: чим вищим є рівень добробуту громадян, тим більша їх частка знайомиться з кредитною діяльністю банків через Інтернет, банки та їх рекламні буклети, газети. Знайомство з кредитуванням банків за допомогою телебачення та родичів, знайомих відіграє значну роль для всіх груп респондентів незалежно від їх матеріального стану.

З’ясовано, що, крім активності банків, преси та інших джерел інформації, важливим є й активна позиція громадян щодо їх вступу до кредитних відносин. Під час дослідження виявлено, що серед 550 респондентів – користувачів кредиту лише 26,9 % з них особисто ініціювали укладання кредитного договору.

На основі аналізу результатів опитування населення Дніпропетровської області виявлено, що мета отримання ним кредиту значно зумовлена віковою ознакою, оскільки населення внаслідок великого діапазону у віці має різні потреби й ціннісні пріоритети, а, отже, і різну мету отримання ними кредиту та різний ступінь кредитної активності. А це у свою чергу спричиняє різне наповнення частин ФЖЗ.

Встановлено, що ефективність кредитного процесу (отримання взаємної винагороди) є можливою лише за виконання певних умов, які задовольняють обох його учасників: сума наданого кредиту; речі, які можна купити за кредитні гроші; розмір плати за кредит тощо. Оскільки доведено, що кредитування сприяє збагаченню всіх складових фонду життєвих засобів, то й для цього процесу виконання перелічених умов кредитування також є вкрай важливим, що й зумовило необхідність їх виявлення.

Поширення та розвиток кредитних відносин у сучасному українському суспільстві можливі за таких умов:

– відродження в суспільстві довіри до фінансово-кредитних установ, закладів державного та регіонального рівнів;

– удосконалення законодавчо-правового фундаменту для функціонування кредитних відносин, а також трудової сфери;

– виховання в людей як комерційними банками, так і державою, «кредитної культури», тобто вміння правильно, грамотно брати участь у кредитних відносинах для збагачення їх ФЖЗ;

– розробка чіткої державної програми стабілізації кредитної системи, забезпечення оптимально необхідних розмірів валютних фондів, налагодження переговорів з міжнародними організаціями з питання впорядкованої програми повернення отриманих від них кредитів.

На підставі отриманих даних здійснено соціальне прогнозування щодо подальшого розвитку й можливостей поширення кредитних відносин в українському суспільстві. У результаті доведено, що уявлення людей про можливості реалізації власних життєвих перспектив (покращення умов існування, доступність послуг, важливих для їх соціального відтворення) є більш чіткими й оптимістичними за умови залучення їх до кредитування як соціально-довірчого процесу.