Симончук О.В. Міжпрофесійна мобільність та зміна соціальної ідентичності

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Симончук О.В. Міжпрофесійна мобільність та зміна соціальної ідентичності
Альтернативное Название: Симончук О.В. Межпрофессиональная мобильность и изменение социальной идентичности
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі викладено актуальність та міру наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено обєкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічні засади й емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію.


         У першому розділі “Методологічні основи вивчення міжпрофесійної мобільності” розглядається поняття міжпрофесійної мобільності, основні різновиди мобільності, її характеристики, канали здійснення; аналізується механізм індивідуального міжпрофесійного переміщення; описуються теоретичні та методологічні підходи до вивчення міжпрофесійної мобільності фахівців із вищою освітою у вітчизняній соціології радянського періоду і 90-х років.


            Міжпрофесійна мобільність становить сукупність конкретних процесів переміщення індивідів між різними професійними групами, які суттєво змінюють предмет, методи і мету діяльності, вимагають перекваліфікації - набуття спеціальних знань і навичок, опанування нової професійної культури, іноді викликають зміни у соціальному статусі, способі та стилі життя.


            Міжпрофесійна мобільність аналізується за її основними різновидами: горизонтальна - вертикальна, висхідна - низхідна, зовнішня - внутрішня, індивідуальна - колективна, вимушена - добровільна. Основними її характеристиками є напрям, масштаб, інтенсивність, новизна та легітимність. Сучасні процеси професійної мобільності проаналізовано із залученням даних статистики та конкретних соціологічних досліджень.


            Кадрове формування нової економічної структури суспільства відбувалося насамперед завдяки міжпрофесійним переміщенням індивідів. Здійснювалися вони через різні канали, найважливішими серед яких упродовж останніх 10 років були вторинна зайнятість, освіта, професійні організації, одні з яких слабшали (іноді зникали) і виштовхували на ринок праці зайвих працівників, інші - зявлялися і зростали, створюючи нові робочі місця, тобто обєктивні можливості для мобільності.


            Зміна професійної структури суспільства є сумарним продуктом низки окремих індивідуальних рішень і переміщень, тому аналіз їх важливий для розуміння безперервного процесу соціальних та професійних інновацій. Розглянутий механізм індивідуальної міжпрофесійної мобільності  містить такі елементи: зовнішні стимули мобільності; потенційна можливість мобільності; особистість працівника; мотивована оцінка доцільності переміщення; орієнтація на мобільність; прийняття рішення про мобільність; перехід на нове місце роботи; адаптація; оцінка переваг та недоліків нового місця; формування задоволеності (або незадоволеності) переміщенням; стабілізація на новому робочому місці (або повернення на попереднє чи пошук нового місця роботи).


            Порівняння даних вітчизняних соціологічних досліджень міжпрофесійної мобільності радянського періоду і 90-х років спонукає до висновку про значні зміни у напрямах, видах і характеристиках переміщень фахівців із вищою освітою. Масштаби міжпрофесійної мобільності були значними і за радянської економіки: працівники досить часто змінювали фах упродовж трудового шляху, проте переміщення частіше здійснювалися всередині професійної (інженерної, наукової, військової тощо) галузі, не мали високого ступеня інтенсивності і не змінювали значною мірою соціальний статус субєктів мобільності. Громадська думка оцінювала переміщення працівників поза спеціально організованими потоками, часту зміну місця роботи як явища негативні. Соціально нормальним і типовим був упорядкований характер професійної карєри - послідовне просування від посади до посади, бажано на одному підприємстві. Кардинальна зміна професійної карєри з ініціативи працівника була явищем рідкісним.


Протягом 90-х років значно зросли інтенсивність, масштаби, інноваційний характер міжпрофесійних переміщень фахівців. У суспільній свідомості соціуму, що трансформується, зміна професії стає явищем легітимним і сприймається як поведінково нормальна реакція індивіда на нові умови на ринку праці. Соціально нормальною й цінною стає карєра, яка передбачає мобільність, перекваліфікацію і перенавчання. Сучасні переміщення частіше відбуваються між професіями “далекими” за змістом й умовами праці, нерідко за рівнем і профілем освіти й підготовки. Основними напрямами мобільності є підприємництво, організації приватної форми власності, різні види офіційного та неофіційного сумісництва. Часто зміна професії суттєво відбивається на характеристиках соціального статусу, як у висхідному, так і низхідному плані.


На думку авторів досліджень професійних переміщень, сучасна міжпрофесійна мобільність фахівців має переважно вимушений характер, оскільки здійснюється під впливом насамперед несприятливих обєктивних чинників, а саме: значного скорочення фінансування бюджетної сфери; зниження розміру заробітної плати та нерегулярної виплати її; різкого падіння рівня життя працівників державних підприємств; реструктуризації галузей економіки та ліквідації значної кількості робочих місць. Проте ринок праці  характеризується водночас появою нових карєрних, матеріальних та соціальних можливостей, що ініціюють зміну професії.


Мобільність і вимушено звільнюваних фахівців, і ініціаторів добровільної зміни карєри спрямовується переважно у приватний сектор (як найманих працівників, рідше - роботодавців), де значно більше ресурсів для трудової карєри і зростання матеріального добробуту. За даними соціологічних досліджень, соціальна група підприємців, яка була відсутньою у соціально стратифікаційній структурі радянського суспільства, а протягом останніх 10 років стала найвідкритішою стосовно трудових ресурсів, формується переважно за рахунок фахівців з вищою освітою, віком 25-50 років, частіше чоловіків.


У другому розділі “Методологічні засади вивчення соціально-професійної ідентичності” розглядається поняття “професійна ідентичність”, аналізується механізм формування ідентичності, дано класифікацію її різновидів, які характеризують її якість за низкою ознак, описується феномен кризи ідентичності та її трансформації.


У перспективі запропонованого підходу індивідуальна міжпрофесійна мобільність є трансформацією соціально-професійної ідентичності працівника під час переміщення його від однієї професії до іншої. Професійна ідентичність як один з аспектів соціальної ідентичності становить субєктивну реальність (Я-концепцію, образ-Я, самість), що відбиває належність особи до певної професійної групи та регулює поведінку її та сприймання світу й оточення.


Формування ідентичності відбувається у процесі ідентифікації, яка є одним з механізмів соціалізації особистості. Саме завдяки цьому механізму у процесі безпосереднього спілкування та спільної діяльності з колегами працівник день у день відшукує, приймає і відтворює цінності, погляди, норми, установки, специфічні форми поведінки, мови, зовнішнього вигляду представників професійної групи, членом якої він прагне стати. У процесі неусвідомлюваної й усвідомлюваної поведінки він уподібнюється іншим членам трудового колективу, а тому стає передбачуваним, професійно ідентифіковуваним.


Для нормального функціонування професійна самоідентичність працівника має бути визнана, отримати позитивну оцінку колег. Якщо  поведінка працівника відповідає рольовим очікуванням, груповим цінностям і нормам, група наділяє його ідентичністю та підтримує самоідентичність. Невідповідність очікуванням утруднює ідентифікаційні процеси.


Професійна ідентичність може мати різну якість. Класифікувати її можна за низкою ознак: за емоційною оцінкою належності до певної професійної групи (позитивна чи негативна); за глибиною проникнення професійної ролі в особистісну структуру (генералізована чи епізодична); за мірою стійкості (стабільна чи нестабільна); за кількістю здійснюваних професійних ролей (єдина чи множинна).


Пронести єдину, стабільну професійну ідентичність через увесь трудовий шлях більшості працівників не вдається. За соціологічними даними, щороку 12-14% працездатного населення України змінюють місце роботи або професію, приблизно половина фахівців з вищою освітою працює не за фахом. Трудові переміщення супроводжуються трансформацією соціально-професійної ідентичності працівника.


            Ідентичність може зазнавати кризи під впливом обєктивних і субєктивних обставин: структурних економічних змін, здобутків науково-технічного прогресу, зміни потреб особи, розчарування у професії, відчуття нереалізованості тощо. Криза, яка проблематизує ідентичність, виникає за невідповідності соціальної реальності основним потребам особистості, її цінностям й інтересам.


Під час кризи автоматизм ідентифікаційних процесів втрачається, звужується емоційно-позитивне ставлення до професійних зразків, усвідомлюється зміна інтересів і прагнень, ставляться під сумнів цінності та пріоритети групи, які людина поступово перестає відтворювати повною мірою у своїй повсякденній практиці, а тому ухиляється від традиційних моделей поведінки та солідаризації зі своєю професійною групою.


Субєктивний план ситуації кризи ідентичності для різних працівників може бути або стресовим, або нейтральним. Криза позитивної, стабільної професійної ідентичності може супроводжуватися відчуженням від колег і рідних, сумнівами щодо обраних життєвих цінностей, перепадами настрою, депресивним станом, відчуттям постійного напруження. Для працівника з негативною, нестабільною ідентичністю ситуація кризи буде, найімовірніше, психологічно нейтральною.


Криза випробовує самоідентичність і є передумовою ідентифікаційних  пошуків, самовизначення і вибору подальшого професійного шляху. Криза професійної ідентичності може мати своїм наслідком: руйнацію її і перехід працівника до іншої професійної групи; позитивне розвязання професійних суперечностей та відновлення стабільної ідентичності на новій основі; подальше тривання у вигляді хронічного рольового стресу та нестійкої негативної ідентичності.


Варіант виходу працівника з критичної ситуації залежить і від конкретних характеристик його професійної групи (рівня її солідарності, ефективності колективної діяльності, матеріальних та моральних ресурсів ідентифікації, наявності загальновизнаного лідера, спільної мети, групових перспектив розвитку), і від соціального контексту (наявності у людини реальної альтернативи зайнятості, зобовязань перед колективом, підтримки чи опору з боку сімї), і від субєктивних обставин (якості професійної ідентичності, рівня освіти, віку тощо).


У разі зміни соціальної ситуації особливості індивідуального типу професійної ідентичності зумовлюють ймовірність утримання її особистістю чи руйнації, різний ступінь легкості зміни ролей у процесі мобільності. Можна припустити, що, наприклад, генералізована, позитивна ідентичність буде стійкішою, а епізодична, негативна - потенційно мобільною.


У разі, якщо криза професійної ідентичності завершується руйнацією, розпочинається як такий процес міжпрофесійної мобільності працівника, етапами якого є формування мотивації і прийняття рішення про зміну професії, яке реалізується в актах реальної поведінки.


Втрата особистістю професійної ідентичності передбачає негайний початок роботи над конструюванням нової. Запускається механізм вибору та засвоєння нових цінностей, установок, соціальних норм, ідеалів та форм поведінки, тобто процес ідентифікації. За субєктивно значущими чинниками людина відшукує привабливу групу і зараховує себе до неї, орієнтуючись на збіг власних цінностей із пропонованими групою.


Через зовнішні і внутрішні дії відновлюється цілісна професійна Я-концепція, яка передбачає нову ціннісну свідомість, нову життєву стратегію і професійну роль. Оскільки ідентичність не лише формується і підтримується, а й видозмінюється соціальними процесами, нова ідентичність повинна визнаватися новою групою і значущими людьми. Таким чином, механізм конструювання нової професійної ідентичності за своєю соціально-психологічною динамікою не відрізняється від механізму формування первісної самоідентичності.


Отже, механізм міжпрофесійної мобільності у перспективі соціологічної теорії ідентичності містить такі етапи: формування та повсякденне функціонування певної професійної ідентичності - криза її - руйнація - конструювання нової ідентичності та її соціальне підтвердження.


Третій розділ “Історія життя як метод дослідження міжпрофесійної мобільності” присвячено обгрунтуванню використання біографічного методу при вивченні процесів професійних переміщень, розглядові практики застосування якісних методів у конкретних дослідницьких проектах із проблем соціальної мобільності, а також описові технології емпіричного дослідження зміни професії фахівців із вищою освітою.


Метод історії життя є релевантним засобом дослідження процесів професійної мобільності, оскільки він придатний для фіксації процесуальності професійної карєри, чутливий до особистісних значень, стимулює самостійне осмислення субєктом трудового життя, дає цілісний погляд на професійний шлях людини, робить можливим осмислення події переміщення як вплетеної у логіку життя, досліджує процес зміни професії у єдності соціального та індивідуального, дає змогу аналізувати субєктивну різноманітність зовнішньо схожих обєктивних дій і вчинків. Метод передбачає вільне, засноване на розумінні, спілкування інтервюєра та респондента, відсутність прагнення забезпечити статистичну репрезентативність даних, розвиток та перевірку гіпотез під час дослідження.


Досвід застосування якісних методів, оприлюднений у конкретних проектах дослідження соціальної, професійної та культурної мобільності, демонструє ефективність їх використання.


Розділ містить опис вибірки, методів і технології збирання інформації, транскрипції, принципів інтерпретації даних. Дослідження (емпіричний етап якого здійснено у 1994 році) спирається на 17 напівстуктурованих інтервю, лейтмотив яких – історія професійного життя та зміни професії. Обєктом дослідження стали індивіди, які з власної ініціативи кардинально змінили напрям професійної діяльності. До вибірки увійшли фахівці з вищою освітою віком 25–36 років, які раніше працювали у державній сфері, мали стійкий соціальний статус, стаж роботи за базовою освітою не менш як два роки і на момент інтервю працювали у приватній структурі (банку, страховій компанії, спільному чи малому підприємстві) як наймані працівники або роботодавці. У додатку до дисертації наведено текст одного з інтервю.


У четвертому розділі “Емпіричне вивчення механізму зміни соціальної ідентичності у процесі міжпрофесійної мобільності” подано результати емпіричного дослідження.


В історіях життя респондентів аналізувалися всі етапи їхньої професійної біографії, але насамперед відстежувався рух від послаблення ідентифікації з певною професійною групою до солідаризації з новою. В результаті інтерпретації біографічних даних виокремлено типовий механізм міжпрофесійного переміщення фахівців з вищою освітою у структури приватної економіки. Його елементами є: 1) перебіг обєктивної ситуації, яка проблематизує ідентичність; 2) руйнація ідентичності та формування мотивації до зміни професії; 3) прийняття рішення та реальні кроки до зміни професії; 4) адаптація та конструювання нової ідентичності.


В аналізованих біографічних контекстах причини, які проблематизували соціально-професійні ідентичності, респонденти приписують насамперед суперечностям і конфліктам, які випливають зі структурних суспільних трансформацій. Серед них: скорочення фінансування галузі, старіння матеріальної бази, зниження оплати праці та нерегулярна виплата її, поява професійних груп із сприятливішими ресурсами для ефективної роботи, карєрного просування та матеріального добробуту, гранична диференціація за матеріальною ознакою, руйнація відносин престижу, послаблення трудової дисципліни, криза професійної ідеології.


Якщо перебіг обєктивних соціальних подій, що спонукали до мобільності, сприймався та інтерпретувався респондентами подібним чином, то субєктивні причини зміни професії особистісно різнилися. Емпірично виокремлено чотири типи особистості згідно з особливостями мотивації: “професійно незадоволений”, “карєрно орієнтований”, “професійно орієнтований” та “потенційно мобільний”. Кожен тип містить ціннісно-мотиваційні характеристики, які відображають рушійну силу трудової діяльності та міжпрофесійної мобільності респондентів.


Аналіз реальних кроків щодо зміни професії засвідчує, що відбувалися вони через маргіналізацію трудового життя субєктів мобільності, через офіційне й неофіційне сумісництво: “випадкові угоди”, “підробіток”, “економічний досвід” у підприємницькій сфері. У разі закріплення успіхом (матеріальним чи психологічним, наприклад задоволенням від нового виду діяльності, колективу тощо) перших економічних ініціатив респонденти переходили до стабільної форми роботи: одні переміщувалися на існуючі вакансії приватних підприємств, інші - створювали з однодумцями фінансові, страхові, рекламні, комерційні компанії. Міжпрофесійний перехід більшості респондентів відбувався упродовж одного-трьох років і був багатофазним. Фахівців характеризує високий рівень мобільності до переходу в структури приватної економіки.


З моменту входження новачка до трудового колективу і початку реальної діяльності починається процес адаптації та конструювання нової соціально-професійної ідентичності. Здійснювався він прийняттям професійної ідеології, лексикону, належного зовнішнього вигляду, оволодінням мізансценами, здобуттям необхідних специфічних знань та навичок, моделей професійної поведінки, вибудуванням мережі знайомств тощо.


Зясувалося, що подібність мотивів та обставин зміни професії не зумовлює подібність результатів цього процесу. Представники одного типу мотивації професійних змін нерідко мали низку протилежних наслідків і, навпаки, представники різних типів мотивації - однакові результати.


Результати свідчать про рівень адаптованості субєктів трудових переміщень до нової професії, що виявляється насамперед у ефективній діяльності, зовнішніми критеріями якої слугують висока продуктивність праці та якість результату, відповідність поведінки правилам і нормам середовища, а внутрішніми - оптимальні енергетичні та психологічні витрати, задоволеність фахівця власним статусом, стосунками з колегами тощо.


Емпірично виокремлено чотири типи, які описують ступінь і характер адаптації особи в результаті зміни професії: “прогресивний”, “зовнішньо адаптований”, “внутрішньо адаптований”, “регресивний”. Кожен тип містить прогностичний потенціал, оскільки дає змогу описати варіативність майбутнього завдяки аналізові “напруженості” його складових елементів.


Залежно від характеру адаптації людини до нової професії відбувалися або стабілізація повсякденної трудової поведінки і кристалізація нової позитивної професійної ідентичності (за умови її визнання соціальним оточенням), або формування мотивації подальших професійних змін.


Емпірично встановлено специфічні види трансформованої ідентичності: амбівалентна і залишкова. Амбівалентна ідентичність становить присутність у свідомості індивіда ролей, цінностей та нормативних структур водночас нової і попередньої професійних груп, співіснування яких формує відкриту (чи приховану) суперечність і роздвоєність його світосприйняття та поведінки.


Амбівалентна професійна ідентичність є закономірним атрибутом переходу від однієї професійної ролі до іншої. Однак у разі прогресивної адаптації поступово формувалася нова позитивна моноідентичність, витісняючи попередню у "залишок". Залишкова ідентичність зберігається утриманням у памяті автоматизованих навичок, символів, моделей й етики професійної поведінки, які впливають на повсякденні вчинки людини, але не викликають суперечностей у Я-концепції. У разі зовнішнього чи регресивного типу адаптації (або виконання суперечливих ролей у паралельній професійній практиці) амбівалентна ідентичність зберігалася, що призводило до хронічного професійного стресу, негативно відбивалося на здоровї та соціальному самопочутті респондентів.


Як свідчать дані інтервю, амбівалентністю характеризується також соціально-верствова, класова ідентичність фахівців, які змінили професію. Респонденти почувалися невпевнено стосовно того, на соціальний статус нової чи попередньої групи їм варто орієнтуватися, підкреслювали несформованість нової системи престижу, невизначеність соціального статусу групи підприємців. Їм важко було дати оцінку престижеві нової і попередньої професії, визначити свої статусні набутки і втрати (однозначно зазначалося підвищення матеріального статусу), вони вважали за краще говорили не про висхідний чи низхідний рух соціальною драбиною внаслідок міжпрофесійної мобільності, а про зміну стилю й способу життя.


 


У результаті дослідження виявлені змістові відмінності у ціннісних системах особистості до і після зміни професії. В усіх респондентів зафіксовано зміну ціннісних установок (цілей та засобів), життєвої програми у результаті міжпрофесійної мобільності.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины