| Краткое содержание: | У Вступі до дисертації розкрито сутність та обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено ступінь її наукової розробленості, описано мету, завдання, теоретичні основи та методи дослідження. Викладено наукове і практичне значення результатів дослідження, представлено наукові положення, винесені на захист.
У Розділі 1 ” описано розвиток основних екологічних і природоохоронних концепцій та соціологічний підхід до вивчення відносин суспільства з навколишнім середовищем. Концептуалізовано поняття „ставлення населення до екологічних проблем”, описано вплив ставлення на відносини суспільства з навколишнім середовищем. Розглянуто соціальні інститути, що регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем, соціальні суб‘єкти впливу на довкілля, їх взаємодію. Визначено мету, методи та задачі дослідження структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем.
Соціологічний аналіз структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем здійснено в рамках аналізу взаємодії суспільства з довкіллям і особливостей розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на них середовища, зміненого внаслідок антропогенної діяльності. Дослідження ставлення населення до екологічних проблем пов‘язане з дослідженнями екологічної свідомості – категорії, достатньо розвиненої в англомовній соціологічній літературі і дещо менше – у вітчизняній. Під екологічною свідомістю розуміють здатність людини усвідомлювати зв‘язок між антропогенною діяльністю і станом довкілля та діяти таким чином, щоб забезпечувати збереження біологічного різноманіття і відносно безпечне для життя та здоров‘я людей навколишнє середовище. Структурно в екологічній свідомості особистості виокремлюють три її компонента – когнітивний, афективний та поведінковий (конативний), що відповідає структурним елементам диспозиції особистості. В умовах сучасного українського суспільства дослідники відмічають наявність певного дисонансу між когнітивно-афективними компонентами екологічної свідомості та поведінковим компонентом, пов‘язуючи це з тим, що в сучасному українському суспільстві соціальні інститути, які підтримують екологічно орієнтовану діяльність громадян, знаходяться в стадії становлення і екологічно орієнтовані наміри громадян мають недостатньо можливостей для свого практичного втілення.
В дисертаційному дослідженні для вивчення відношення індивіда до природного середовища та екологічних проблем застосовано поняття „ставлення”, яке відображає ставлення (відношення, диспозиції, орієнтації) населення до природи, проблем довкілля та характеру взаємовідносин суспільства та навколишнього середовища. При цьому під екологічними проблемами розумітимемо не лише зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі внаслідок антропогенної діяльності та впливають на взаємовідносини суспільства з довкіллям, але й саму природу, яка вже є зміненою („соціалізованою”) через вплив на неї екологічних проблем суспільства, і яка змінюється у свою чергу внаслідок змін у ставленні суспільства до неї.
Структурно та змістовно екологічна свідомість є ширшим поняттям, аніж ставлення до екологічних проблем, оскільки вона уособлює єдність процесу сприйняття й усвідомлення інформації про стан довкілля з екологічно орієнтованою діяльністю на основі осмисленої інформації, в той час як ставлення до екологічних проблем обмежено намірами (готовністю) особистості діяти тим чи іншим чином в результаті сприйняття та усвідомлення екологічної інформації. У структурі ставлення до екологічних проблем також можна виділити три компоненти диспозицій особистості по відношенню до природи, проблем довкілля та характеру взаємодії суспільства з навколишнім середовищем: когнітивний (обізнаність громадян зі станом довкілля і безпечністю умов проживання, суб‘єктивна оцінка цінності природи і „правильного” способу використання її ресурсів), афективний (стурбованість екологічними проблемами у структурі інших актуальних політичних і соціально-економічних проблем, емоційна оцінка власних можливостей особистості допомогти у вирішенні екологічних проблем) та поведінковий (готовність до діяльності, направленої на захист довкілля, та ставлення до екологічних рухів). На відміну від структури екологічної свідомості конативний (поведінковий) компонент структури ставлення до екологічних проблем не включає показників власне екологічно орієнтованої діяльності (напр., членства в екологічних рухах, електоральної поведінки на підтримку екологічних партій тощо).
Основними соціальними інститутами, що регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем, визначено органи державної влади, виробництво, громадські екологічні організації (ГО), інститут освіти і виховання та засоби масової інформації (ЗМІ). Соціальними суб‘єктами відносин суспільства з довкіллям визначено органи державної влади, виробництво, громадські екологічні організації та населення.
Структура ставлення населення до екологічних проблем як система ціннісних орієнтацій залежить від суб‘єктивної оцінки стану довкілля, співвідношення пріоритетів захисту й охорони природи та економічного росту та опосередкована соціально, економічно та політично зумовленими факторами, пов‘язаними з діяльністю соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям – через що ці фактори в тому чи іншому вигляді відображені у структурі ставлення. Основними елементами структури ставлення населення до екологічних проблем визначено:
оцінку стану довкілля як рівень поінформованості населення про стан довкілля (функція органів влади та ЗМІ);
співвідношення пріоритетів захисту й охорони природи та економічного зростання як відображення превалювання у суспільстві екологічних або економічних цінностей (функція інституту освіти та виховання, „екологічно відповідального” виробництва та ЗМІ);
ставлення до громадських екологічних організацій як оцінка їх діяльності та рівня довіри до них з боку населення (функція самих ГО);
готовність населення до практичної екологічно орієнтованої діяльності та оцінку власних можливостей громадян допомогти країні у вирішенні екологічних проблем як відображення довіри до органів влади та активної громадянської позиції.
У Розділі 2 представлено загальну модель ставлення населення до навколишнього середовища, екологічних проблем та характеру взаємодії суспільства з довкіллям. Розроблено параметри вимірювання ставлення, проведено аналіз інтегративних показників ставлення. Досліджено структуру і динаміку ставлення населення України до екологічних проблем у структурі інших актуальних проблем та соціально-демографічні особливості ставлення. Розглянуто ставлення населення до окремих екологічних проблем на прикладі проблеми питної води в м.Києві та ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності екологічних рухів в Україні. Наведено результати інших досліджень з зазначеної тематики.
Дослідження структури ставлення населення України до екологічних проблем проводилося методом стандартизованого інтерв‘ю з забезпеченням репрезентативності результатів в рамках дослідження-омнібус „Громадська думка в Україні”, що проводилося Київським міжнародним інститутом соціології та кафедрою соціології НаУКМА у листопаді 1999 року. В ході дослідження було опитано 1773 респондента віком від 18 років, що мешкають у селах, селищах міського типу та містах всіх областей України та АР Крим, а також у м.Києві. Вибірка репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з ймовірністю 0,95 не перевищує 2,5% (без врахування дизайн-ефекту). При обробці результатів соціологічного дослідження використано пакет для аналізу статистичних даних SPSS.
Загальна модель ставлення населення до навколишнього середовища, екологічних проблем та характеру взаємодії суспільства з довкіллям представлена такими основними структурними елементами (параметрами вимірювання ставлення) як ставлення до стану довкілля, ставлення до екологічних рухів, оцінка респондентами власних можливостей впливу на стан довкілля у країні, ставлення до природи, оцінка респондентами їхніх дій у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля. З метою підтвердження гіпотези про наявність зв‘язку між елементами моделі ставлення застосовано факторний аналіз. В якості первинних ознак для факторного аналізу обрано параметри ставлення. Отримана 1-факторна модель ставлення, що складається з 4 змінних, описує близько 80% значень. На основі 1-факторної моделі розраховано факторні значення, що розглядаються як інтегральні показники ставлення населення до екологічних проблем.
На основі кластерного аналізу виділено три подібних за обсягом кластери за параметрами ставлення респондентів до екологічних рухів, оцінки власних можливостей впливу на стан довкілля у країні, ставлення до природи та оцінки дій респондентів у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля. Отримана 3-кластерна модель ставлення населення до екологічних проблем описує 79% вибіркової сукупності. Результати дослідження соціально-демографічних особливостей ставлення населення України до екологічних проблем підтвердили залежність між соціально-демографічними характеристиками населення та характером ставлення до екологічних проблем.
У 1995, 1997, 1999, 2000, 2001 та 2002 роках Київським міжнародним інститутом соціології та кафедрою соціології НаУКМА проводилися соціологічні дослідження-омнібус „Громадська думка в Україні” з забезпеченням репрезентативності результатів як для України в цілому, так і для регіонів за методом стандартизованого інтерв’ю. В ході дослідження було опитано: у 1995р. – 1530 респондентів, у 1997р. – 2129 респондентів, у 1999р. – 1574 респондента, у 2000р. – 1592 респондента, у 2001р. – 1997 респондентів, у 2002р. – 2023 респондента віком від 18 років, що мешкають у селах, селищах міського типу та містах всіх областей України та АР Крим, а також у м.Києві. Вибірка репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з ймовірністю 0,95 не перевищує 2,5% (без врахування дизайн-ефекту). До складу цих досліджень-омнібусів входило запитання “Яка з наступних проблем, що стоїть зараз перед Україною, турбує Вас найбільше?”. До варіантів відповідей відносилися такі альтернативи: “рівень життя людей”, “безпека України”, “екологічні проблеми”, “відродження української нації”, “стосунки з Росією”, “злочинність”, “проблема Криму”, “стан російської мови в Україні”, а також варіанти “інше” та “важко сказати”. Респондентам пропонувалося обрати одну з запропонованих проблем як таку, що турбує їх на даний час найбільше (якщо їм було важко обрати одну проблему, вони могли вказати дві або три).
Дослідження продемонструвало, що протягом періоду з 1995 по 2002рр. населення України найбільшою мірою турбував рівень життя людей. Екологічна проблема у 1995р. за рівнем стурбованості нею у структурі актуальних проблем посідала п’яте місце, а в 1997, 1999, 2000, 2001 та 2002 роках – третє. У порівнянні з іншими досліджуваними проблемами рівень стурбованості екологічною проблемою мав тенденцію до зростання і, попри деякі коливання, з 1995 до 2002 року зріс з 19% до 26% (у 1995р. рівень стурбованості цією проблемою склав 19%, у 1997р. – 30%, у 1999р. – 20%, у 2000р. – 21%, у 2001р. – 24%, у 2002р. – 26%). Враховуючи, що з 1995р. стурбованість населення рівнем життя мала тенденцію до зростання, а стурбованість іншими проблемами – навпаки до зменшення, зроблено висновок, що екологічна проблема посідає значне місце у свідомості громадян України.
З метою вивчення особливостей ставлення населення до конкретної екологічної проблеми (проблеми забезпечення якості питної води у м.Києві) Центром Екологічних Досліджень НаУКМА протягом травня 1999 року у м.Києві шляхом анкетування проводилося соціологічне дослідження. Всього було опитано 250 осіб, які представляли наступні соціально-професійні групи населення: учні, студенти, пенсіонери, працюючі та безробітні. Розміри груп визначалися за допомогою квотних вибірок по відношенню до населення міста. Зроблено висновок про існування певного зв‘язку між екологічною свідомістю та екологічно орієнтованою діяльністю (діяльністю, направленою на поліпшення якості питної води, що споживається), а саме: чим більш важливим для індивіда є споживання якісної питної води, тим більше зусиль він для цього прикладає, і навпаки.
Комітетом Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи разом з науковими (Центр екологічних досліджень НаУКМА) та громадськими (Міжнародна благодійна екологічна організація „Екоправо”) організаціями протягом 1999 року проводилися практичні семінари, присвячені ознайомленню представників громадських екологічних організацій з Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. З метою вивчення ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності екологічних ГО в Україні Центром екологічних досліджень НаУКМА було проведено ряд групових опитувань учасників цих семінарів за період з 05.02.1999 по 13.11.1999. Всього було опитано 325 осіб, з яких 64% - представники громадських екологічних організацій і 30% - представники органів державної влади, що здійснюють управління та контроль за охороною, захистом і використанням природних ресурсів України на законодавчому, виконавчому рівні або рівні місцевого самоврядування. Групові опитування проводилися методом анонімного анкетування, а в окремих випадках (опитування представників органів влади) використовувався також метод неформалізованого інтерв’ю.
В цілому експерти позитивно оцінюють діяльність громадських екологічних організацій в Україні і вважають її необхідною. Переважна більшість респондентів найбільш ефективною формою участі громадськості у прийнятті рішень вважають обговорення офіційних рішень серед громадськості, включення представників громадськості до складу робочих груп по реалізації офіційних рішень та консультації органів влади з громадськими організаціями. Найважливішими стимулами для діяльності громадських екологічних організацій визначено повагу до думки ГО з боку органів влади та відкритість органів влади до співпраці з громадськістю. Представники громадських організацій продемонстрували низький рівень обізнаності з законами, що забезпечують права та діяльність ГО в Україні.
Зроблено висновок, що групові опитування представників громадських екологічних організацій самі по собі можуть виступати інструментом підвищення екологічної свідомості респондентів, безпосередньою формою роботи з громадськістю і засобом її прямого інформування, виконуючи, таким чином, певну освітню, комунікативну та виховну функцію.
наведено анкети проведених соціологічних досліджень. |
