ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ ТЕХНОГЕННО НАГРУЖЕННЫХ УРБАНИЗИРОВАННЫХ ЭКОСИСТЕМ : ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА техногенно навантажених урбанізованих екосистем

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність теми, сформульовані мета і завдання досліджень, відбита наукова новизна отриманих результатів і їхнє практичне значення при ліквідації техногенно небезпечних об'єктів.

У першому розділі виконаний аналіз стану проблеми оцінок впливу техногенного забруднення на  здоров'я людини та методів оцінок екологічного ризику.

Показано, що наявні способи оцінки екологічного ризику, засновані на нормативному підході, коли встановлюються пороги і гранично припустимі рівні впливу, не дозволяють оцінити величину ризику не тільки у випадку надзвичайних ситуацій, але і при штатній роботі техногенно небезпечних об'єктів. Методи оцінки рівня безпеки екологічних систем за даними медичної статистики також мало ефективні, оскільки ці дані стосуються минулих періодів. Такі методи не прийнятні для оцінки ризику як при спорудженні нових потенційно небезпечних об'єктів, так і при їхній ліквідації. Тому перспективним напрямком у розвитку теорії екологічної безпеки є розробка теоретично обґрунтованих методів оцінки екологічного ризику.

У другому розділі виконана науково обгрунтована оцінка екологічного стану територіальної екосистеми мкр. Лузанівський та впливу Одеської промивно-пропарювальної станції на довкілля, обгрунтована необхідність ліквідації техногенно небезпечного об'єкта ППС та наслідків ії діяльності – технологічних ставків.

Як показав експертний аналіз, під час проектування й будівництва
мкр. Лузанівський не були враховані повною мірою вимоги будівельних норм, а саме: житлова зона і зона рекреації розміщені з навітряного боку відносно  ППС. Оскільки для зазначеного району характерна перевага північного напрямку вітру, збільшення шкідливих викидів промисловими підприємствами (з північного боку) негайно позначається на стані атмосфери мкр. Лузанівський.

Основним джерелом техногенного навантаження, що формує рівень забруднення навколишнього середовища в мкр. Лузанівський, була ППС.  Наявний технологічний процес обробки цистерн при відкритих горловинах цистерн і відкритому зливі з цистерн у водовідвідні лотки негативно впливав на стан навколишнього середовища.

Так, з небезпечних джерел ППС в 1999 році було викинуто 407,7т забруднюючих речовин. Серед них: діоксид сірки – 51%, оксид вуглецю – 20,3%, вуглеводні насичені С_12-19 – 18,9%, діоксид нітрогену – 5,7%, сажа – 1,6%, вуглеводні ненасичені – 0,6%, ксилол – 0,57%, бензол – 0,5%, сірководень – 0,13%, фенол – 0,01 %, на частку інших специфічних шкідливих речовин припадало 0,69%. При цьому не враховані «залпові» викиди забруднювальних речовин у процесі обробки цистерн (пропарювання, миття і дегазація). Експериментальні виміри концентрацій показали значне перевищення нормативів ГДК_мр стосовно основних забруднювальних речовин не тільки в зоні ППС, але і за межами її 50-метрової санітарно-захисної зони (СЗЗ). Так, на межі СЗЗ зафіксовані концентрації сірчистих сполук у межах 6,7...3,5 ГДК_мр, ненасичених вуглеводнів – 7,0...21,0 ГДК_мр, ксилолу – до 100 ГДК_мр.

Дослідження 30-сантиметрового шару ґрунту в робочій зоні ППС показали, що зона забруднена в основному нафтопродуктами і сірчистими сполуками. В усіх пробах були наявні також важкі метали (залізо, свинець, мідь, цинк). Концентрації нафтопродуктів і сірчистих сполук виявилися максимальними в пробах, відібраних у безпосередній близькості від мийної естакади і технологічних ставків.

Відповідно до технології підготовки цистерн стоки після пропарювання і промивання цистерн спрямовувалися у відкриті ставки-накопичувачи і ставок-випарник. Випаровування води і нафтопродуктів з поверхні ставків призводили до забруднення атмосферного повітря, а важкі фракції, що містять нафту, осідаючи на дно ставків, створювали реальну загрозу забруднення Куяльницкого лиману через фільтрацію ґрунтових вод.

У третьому розділі запропонован метод розрахунку територіального екологічного ризику, в якому існуючі екологічні нормативи (ГДК_сд і LK₅₀) відіграють роль реперних точок, що формують координатну базу відліку системи «доза – ефект». Такий підхід дозволяє використовувати накопичений попередніми дослідженнями великий експериментальний матеріал щодо впливу окремих факторів на людину й навколишнє середовище. Теоретичну базу для розвитку розрахункового методу оцінки ризику складають аксіома про потенційну небезпеку, закони Вебера-Фехнера, мінімуму Лібиха і толерантності Шелфорда, а також принцип Фармера про низхідні ефекти від впливу техногенних факторів