ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ І КАТЕГОРІЙ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ І КАТЕГОРІЙ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ключевых понятий и КАТЕГОРИИ ОСНОВ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:
У вступі розкривається актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ роботи “Співвідношення ключових понять і категорій основ національної безпеки України” присвячений аналізу відомих методологічних підходів до визначення та обґрунтування ключових понять і категорій основ національної безпеки.


У сучасних умовах зміст поняття національної безпеки значно розширився і забезпечення національної безпеки включає весь спектр інструментів політики. Існуюча законодавча і нормативно-правова база, з урахуванням прагнення України інтегруватися до євроатлантичних структур, ще не повною мірою відповідає потребам функціонування і розвитку держави. Необхідно уточнити цілі держави, її функції і завдання та затвердити це законодавчо в "Стратегії національної безпеки" чи "Законі про основи національної безпеки України", розробити механізм координації та діяльності складових системи забезпечення національної безпеки щодо надійного захисту національних інтересів.


У зовнішньополітичному вимірі курс на євроатлантичну інтеграцію визначається Постановою Верховної Ради “Про Основні напрями зовнішньої політики України”, Рекомендаціями парламентських слухань “Про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО”, Законом України “Про основи національної безпеки України”, іншими нормативними актами Президента України та Уряду. Оперативна взаємодія України з НАТО регулюється низкою міжнародних угод і меморандумів, що передбачає єдність принципів формування і проведення державної політики, а також координований характер підходів до формування відповідної законодавчої та нормативно-правової бази у сферах національної безпеки і вироблення стратегічного курсу держави.


Аналіз вітчизняного понятійно-категоріального апарату основ національної безпеки України свідчить про єдність принципів формування і проведення державної політики у сфері національної безпеки, координований характер підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки.


Розробці методологічних підходів до дослідження проблем національної безпеки й застосування понятійно-категоріального апарату присвячено чимало наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників: О. Бодрука, А. Возженнікова, О. Гончаренка, В. Горбуліна, А. Качинського, В. Ліпкана, Є. Лісицина, О. Маначинського, В. Манілова, Б. Парахонського, Г. Перепелиці, С. Пирожкова, Г. Ситника, А. Соболєва, В. Ярочкіна та ін. Низка фахівців виокремлює проблему операціоналізації у визначенні поняття "національна безпека" і розглядає безпеку як “стан захищеності...”, інші розглядають “національну безпеку” як “ступінь захищеності...”, на законодавчому рівні "національна безпека" визначається як “захищеність...”.


На думку зарубіжних фахівців таких як Е. Азер, Ч. Мур, “національна безпека” – це “фізичний захист держави...”. П. Хат вважає, що “національна безпека” це “передумова...”.


Віддаючи данину досягненням західної політології у розробці питань національної безпеки, слід враховувати, що її концептуальні положення ґрунтуються на усталених процесах розвитку західного суспільства, ринковій економіці, індивідуалізмі, розвинутій демократії, ліберально-демократичній політичній культурі. Ці теоретичні засади знаходять своє місце в західних концепціях національної безпеки і не завжди відповідають особливостям становлення держав, що перебувають на стадії перехідного періоду, на кшталт України. Відтак, визначення “національна безпека” західних фахівців не завжди відповідає змістовному і ємнісному наповненню цього поняття. На думку П. Бєлова під час дослідження поняття “національна безпека” слід оперувати наступною “тріадною трихотомією”: перша людина, народ, нація; друга – потреби, цінності, інтереси; третя – небезпека, загрози, виклики. Для аргументації будь-якого підходу виникає потреба у з’ясуванні взаємозв’язку між інтересами, що становлять зміст національної безпеки, визначення причин їх інтеграції та необхідних умов для забезпечення їх балансу.


Такі дослідники, як В. Копєйчіков, А. Колодій зазначають, що інтереси особи в сфері національної безпеки повинні мати пріоритет серед інтересів інших об’єктів системи забезпечення національної безпеки, а безпека особи – безумовний пріоритет при створенні даної системи. Практичну недоцільність в одному визначенні виражати всі властивості, особливості, що притаманні національній безпеці як явищу, ототожнювати дефініцію поняття із самим поняттям розглянуто у роботі С. Пирожкова і В. Селіванова “Національна безпека України: сучасне розуміння”.


Результати дослідження суті безпеки та процесу її забезпечення дають змогу не тільки представити безпеку як цінність, а й говорити про специфічні етичні норми-обмеження, що можуть впливати на вибір сил, засобів, способів та методів забезпечення безпеки і, таким чином, на характер та межі діяльності і взаємовідносин суб'єктів та об'єктів безпеки. Але, за будь-яких умов, нині задоволення потреби в безпеці на всіх її рівнях (індивідуальному, суспільному, національному, міжнародному) передбачає застосування методологічного підходу до всебічного врахування низки чинників безпечного розвитку.


Отже, безпека – це своєрідна характеристика і необхідна передумова життєдіяльності, прогресивного розвитку та життєздатності об'єктів реального світу. Очевидно, що ці об'єкти існують і розвиваються в середовищі, параметри якого формуються під впливом різноманітних взаємопов'язаних та взаємозумовлених чинників, інтегральна складова яких створює певний рівень потенційних та реальних загроз національній безпеці. Тому система національної безпеки держави має забезпечувати захист та можливість реалізації життєвих потреб людини, суспільства, держави, потреб, які певною мірою знаходять своє сутнісне віддзеркалення множини національних інтересів.


На початку 90-х років ХХ століття, на етапі зближення понятійно-категоріальних апаратів суспільних наук країн Заходу і Сходу, в теоретичних дослідженнях, філософсько-соціологічній та політичній літературі категорія "національна безпека" та проблема її забезпечення дедалі частіше розглядалися різнопланово. У процесі досліджень сформувалося два підходи щодо операціоналізації поняття "національна безпека", перший з яких полягає у дослідженні національної безпеки крізь призму національних інтересів, другий – крізь призму базових цінностей суспільства. Водночас, проведений аналіз дає змогу стверджувати, що як у першому, так і у другому випадку поняття "національна безпека" є спробою передати його сутність у спосіб аналізу тих чи інших ознак. Але слід констатувати відсутність у науковців єдиної думки про те, що доцільно розуміти під поняттям "національна безпека" – стан чи категорію, яка характеризує певне явище.


Так, В. Ліпкан національну безпеку розуміє як систему (процес) управління загрозами та небезпеками, за якого державними і недержавними інституціями гарантується розвиток національних інтересів народу України, джерел його духовного і внутрішнього добробуту, а також забезпечується ефективне функціонування самої системи національної безпеки, О. Бодрук вважає, що національна безпека – це певний стан конкретної соціальної системи, що характеризує ступінь її стабільності. Колишній міністр оборони США Г. Браун свого часу зазначав, що національна безпека – це "здатність зберігати фізичну цілісність і територію, підтримувати економічні відносини з іншими державами світу, на різних рівнях захищати від зовнішнього негативного впливу свої інститути і систему управління, контролювати свої кордони".


На думку фахівців Європейського Центру з вивчення питань безпеки ім. Джорджа К. Маршалла, національна безпека: загальний термін, що включає як поняття національної оборони, так і відносини країни з іноземними державами. Зокрема, умови, які створюються воєнною або оборонною перевагою над будь-якою державою чи групою держав, сприяють формуванню позиції в міжнародних відносинах, забезпечують рівень обороноздатності, дають змогу успішно протистояти ворожим чи підривним діям як всередині країни, так і ззовні за допомогою таємних і нетаємних засобів. Життєво важливі інтереси держави і спільності громадян подані як загальна мета діяльності, з досягненням якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і відвертання реальних та потенційних загроз національним інтересам, тобто як виходить з контексту – забезпечення стану безпеки.


Заходи, яких вживає держава залежать від характеру загроз, а не від її цілей, які становлять множину життєво важливих інтересів. В цьому контексті відсутнім є згадування про такий актуальний в сучасних умовах і перспективний, з точки зору безпеки, аспект діяльності держави як забезпечення регіональної безпеки, тобто це поняття існує, але зміст його полягає в захищеності системи взаємовідносин країн окремого регіону від загроз дестабілізації ситуації, криз, збройних конфліктів і війн регіонального масштабу. Це визначення певною мірою дублює визначення таких категорій як міжнародна безпека, колективна безпека.


У наведеному визначенні до стратегічного рівня зведені практично всі можливі загрози суспільству і державі – як природного, так і соціального характеру. Багато екологічних і гуманітарних проблем безпеки суспільства доцільно вирішувати на регіональному рівні виконавчих органів влади, а це зумовлює визначення категорії регіональна безпека, яка розкриває його зміст і сутність саме як “безпека регіону держави”.


Безпека розглядається як стан суспільства і держави загалом, що можна розцінювати як умову безпеки особи. Якщо дане визначення застосовано в контексті державної політики, то безпека держави не може опиратися на пріоритети власних інтересів безпеки, оскільки саме держава залишається основним гарантом дотримання правових норм, що регулюють взаємовідносини і на міжнародному, і на міжособовому рівні.


Національна безпека розглядається як об’єкт міжнародних відносин, є бажаною зовнішньою умовою розвитку України, її визначення національної безпеки виконує досить вагому функцію і посідає провідне місце в понятійному полі основ національної безпеки.


Порівняльний аналіз основних поглядів на визначення поняття безпеки свідчить про те, що принципових суперечностей щодо цього питання між різними науками, що досліджують проблему, не існує. Наявні розбіжності свідчать про різні підходи до цієї проблеми, які можна пояснити, насамперед, суб’єктивним чинником, тобто точкою зору конкретного автора, а не методологічними особливостями, що притаманні тій чи іншій науці. При визначенні поняття “безпека” дослідники виділяють різні основні характерні ознаки даного явища: стан, властивість, ціль, рівень тощо. Багато дослідників дотримуються думки, що безпека – явище відносне, яке перебуває в постійному розвитку.


З початку співробітництва України з європейськими та євроатлантичними структурами й організаціями у вітчизняній термінології з’явилося багато запозичених термінів, а саме введення у вжиток воєнно-політичних термінів США у вітчизняній військовій науці та політології. Але цей процес почався набагато раніше, ще до закінчення “холодної війни” і здійснювався переважно під впливом американських пропозицій на переговорах з обмеження і контролю над озброєнням, а також у межах наукових дискусій. Однак тоді застосування американської термінології було обмеженим і стосувалося надто вузького кола осіб, які або безпосередньо брали участь в обговоренні і вирішенні переговорних проблем, або вивчали їх у межах наукових досліджень.


Нині це явище набуло значно ширших масштабів і має всебічний характер. Насамперед, це залежить від того, як ті чи інші загальноприйняті в суспільстві поняття або наукові категорії відповідатимуть українському менталітету, а також від того, якою є мета запозичення. Нині серед термінів, що широко застосовуються в українській науці і політиці фігурують: "стримування", "баланс сил", "національна безпека", "стратегія національної безпеки", "національні інтереси" тощо. Ці терміни можна розглядати не тільки як суто іноземні. Деякі з них мають українські синоніми або аналоги.


Щоб обґрунтувати зміст та сутність наведених вище понять, необхідно упорядкувати понятійний апарат і привести у взаємну відповідність основні категорії безпеки. Доречно також розширити систему понять, пов’язаних з категорією “безпека” за рахунок розробки категорій суміжних з політологією наук.


З огляду на вище згадані концептуальні підходи до вивчення проблеми безпеки, можна розглядати безпеку: як стан захищеності соціального об’єкта, який досягається в процесі реалізації різних заходів; як систему заходів, що включає баланс інтересів і забезпечує надійне існування соціального об’єкта; як стан, при якому фактор загрози соціальному об’єкту відсутній; як якісний рівень досягнутої стійкості соціального об’єкта.


Таким чином, аналіз методологічних підходів до визначення категорії “безпека” дає підставу зробити висновок, що національна безпека – необхідний і динамічний стан відносної неуразливості держави, який визначає характер взаємодії з зовнішнім світом і забезпечується переважно спільними зусиллями зовнішньополітичних, силових і координаційних державних органів у спосіб гнучкого використання заходів в умовах явного чи прихованого, прямого чи опосередкованого несприятливого впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на ситуацію в державі, прийняття рішень у сфері забезпечення життєдіяльності і розвитку держави та її системи безпеки.


Щодо поняття “національна безпека”, то воно поєднує в собі змістовні ознаки поняття “нація” і “безпека”, завдяки чому набуває нового ємнісного наповнення і переходить у категорію “національна безпека”. Оскільки сутнісне наповнення категорії “національна безпека” – це забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, то виникає потреба у з’ясуванні взаємозв’язку між інтересами, що становлять зміст національної безпеки; встановленні причин їх інтеграції та певних умов для їх функціонування, що зумовлює необхідність побудови системи, яка найефективніше забезпечувала б інтереси нації.


Останнім часом з’явилася велика кількість понять, які так чи інакше містять слово "безпека" – екологічна безпека, економічна безпека, інформаційна безпека, ядерна безпека, воєнна безпека тощо. Для них усіх спільним є те, що вони характеризують стан об’єкта стосовно загроз різноманітного походження. Отже, характер загрози є організаційною ознакою в цій групі понять. Характер загрози визначає характер безпеки. Сукупність понять за принципом (ознакою) організації зусиль визначає інший класифікаційний ряд: міжнародна безпека, регіональна безпека, колективна безпека, національна безпека. Він виник відповідно до принципу організації умов із забезпечення безпеки за рівнем вирішення завдань. В іншій групі понять організаційним підґрунтям виступає об’єкт зусиль, спрямованих на забезпечення безпеки: безпеки особи (громадянина), безпеки суспільства, безпеки держави, безпеки польотів, безпеки плавання тощо.


За часів СРСР існував Комітет державної безпеки, більшість функцій та повноважень якого були спрямовані на забезпечення безпеки держави. Це не випадково, оскільки поняття “держава” як основна і вища форма політичного життя суспільства включає три ознаки: націю, територію і суверенітет. Без наявності хоча б однієї ознаки неможливо говорити про безпеку держави. Саме тому таким важливим є також поняття суверенітету. Суть його полягає у верховенстві та незалежності державної влади, що знаходить свій прояв у відносно самостійному вирішенні всіх питань внутрішньо- та зовнішньополітичної діяльності. Виходячи зі змісту Закону “Про основи національної безпеки України” (ст. 8), визначаються заходи, які необхідно вжити для забезпечення національної безпеки у різних сферах, зокрема і у сфері державної безпеки. Суть цих заходів дає підставу зробити висновок, що значення поняття “державна безпека” звужується до відображення домінуючих внутрішньо – і зовнішньополітичних умов. Відтак, поняття “державна безпека” застосовується як частина цілого, тобто є сферою національної безпеки, а це, з огляду на вищезазначене, недоречність.


Найважливішими завданнями у сфері національної безпеки є визначення національних інтересів, конкретизація їх змісту, характеру та пріоритетності, виявлення загроз національним інтересам, їх класифікація; пошук оптимальних за складом та використанням ресурсів, які дають змогу забезпечити їх реалізацію та захист. За своєю спрямованістю національні інтереси орієнтовані на забезпечення виживання та прогресивного розвитку особи, суспільства, держави. Тільки через призму їх реалізації можуть і повинні розглядатися всі проблеми національної безпеки, її головна мета, цілі та завдання. При цьому особливого значення набувають національні інтереси, втілення яких забезпечує існування і можливість прогресивного розвитку особи, суспільства, держави. Саме на їх основі формуються цілі і курс політики безпеки.


Визначення національних інтересів, яке подане в Політологічному енциклопедичному словнику, вкладає саме цей зміст і певною мірою орієнтує науковців на висвітлення як самого терміна, так і його змісту в тому вигляді, в якому він представлений політологами. Держава відіграє врівноважуючу роль, що забезпечує стабільність суспільства у спосіб узгодження інтересів кожної з верств населення і відстоювання спільних або взаємодоповнюючих інтересів за його межами, в сфері міжнародних відносин.


Водночас, сьогодні в дослідженні проблем національної безпеки є кілька підходів щодо визначення змісту поняття “національні інтереси”. Ф. Зеліков вважає за доцільне при визначенні поняття “національні інтереси” акцентувати увагу на сутнісних ознаках, які характеризують національні інтереси і побудову їх ієрархії. Інші науковці (В. Ковальський, Є. Пронкін) розглядають “національні інтереси” як дії нації і держави, спрямовані на своє виживання, функціонування й розвиток.


Значного поширення набув методичний підхід, згідно з яким першооснову національних інтересів становлять інтереси окремих осіб, з яких випливають інтереси суспільства та держави. Але треба мати на увазі, що держава завжди має справу лише із загальнонародним інтересом, адже приватний і особистий інтерес громадян може бути сприйнятий і визначений як загальний і всенародний.


Треба підкреслити, що досить докладно проблеми, пов'язані з практичною реалізацією концепції національних інтересів, розглянуті вітчизняними вченими (О. Бодруком, О. Гончаренком, В. Горбуліним, А. Качинським, Г. Ситником та ін.). Вони виокремлюють проблему операціоналізації у визначенні поняття "національний інтерес", проблему складної діалектики взаємодії об'єктивних і суб'єктивних компонентів національного інтересу (зокрема, будь-яким його оцінкам притаманний суб'єктивний характер) та проблему, пов'язану з сталим бажанням правлячої еліти репрезентувати власні корпоративні інтереси як життєво важливі національні інтереси. Безумовно, формування національних інтересів – суперечливий і довготривалий процес, адже і вони є далеко не механічною сумою, що складається з інтересів окремих громадян. У системі національних інтересів знаходять своє відображення переплетіння та взаємозв'язок величезної кількості чинників (політичних, етнічних, економічних, соціальних та ін.), переосмислених у суспільній свідомості та скоригованих тією чи іншою системою цінностей, які сповідує суспільство (нація). Держава при цьому розглядається як своєрідний інструмент, за допомогою якого забезпечуються необхідні умови для розвитку особи, суспільства й самої держави.


Існуючі підходи щодо визначення поняття “безпека” умовно можна поділити на три групи. Загалом слід зазначити, що існує істотна різниця між концептом і визначенням поняття “безпека”. До першої групи належать визначення безпеки, які словники та інші енциклопедичні видання тлумачать як певний стан або як функцію. До другої групи належать визначення поняття “безпека”, що вжиті в науковій літературі, представники якої визначають поняття через його системні властивості. До третьої групи – визначення нормативно-правових актів України, які тлумачать “безпеку” як відсутність ризику чи стан захищеності від ризиків та загроз.


У другому розділі “Механізми формування понять і категорій національної безпеки України” основна увага приділяється синтезу понятійно-категоріального апарату основ національної безпеки України.


Аналіз вітчизняного понятійно-категоріального апарату основ національної безпеки України дає підстави стверджувати про єдність принципів формування і проведення державної політики національної безпеки та координований характер підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки. Зміст поняття "національна безпека" розглядає окремо безпеку держави, безпеку суспільства, безпеку особи, але ці поняття не співвідносяться між собою.


Формування виважених основ національної безпеки та стратегії їх реалізації неможливе без наукового аналізу процесів, що відбуваються в різних сферах суспільного життя на локальному, регіональному, державному, національному, міжнародному регіональному і глобальному рівнях. Теоретико-методологічні основи розв’язання цього завдання нині перебувають на етапі формування з причин багатомірної природи національної безпеки, як динамічного стану, що включає не тільки систему організаційних політичних заходів, а й розвиток і удосконалення нормативно-правової бази та упорядкування термінології, яка застосовується на єдиній основі і має загальний характер.


Дослідження системи забезпечення безпеки полягає в ідентифікації й розумінні усіх її елементів, що характеризують її склад і основну мету. Порядок розташування цих елементів, їх взаємодія, а також приведення у відповідний стан, суттєво впливають на рівень забезпечення безпеки загалом.


Проблеми, пов’язані з обґрунтуванням понятійно-категоріального апарату та забезпеченням національної безпеки належать до завдань, що не підлягають жорсткому формалізованому опису і за своїм змістом є експертно-аналітичними. Рішення ключового завдання щодо синтезу понять і категорій основ національної безпеки передбачає вирішення окремих задач: розробки технології групового вирішення проблем у вигляді взаємопов’язаної структури послідовності процедур, спрямованих на досягнення мети розв’язання, тобто є змістовною основою організаційного забезпечення; спеціального математичного забезпечення, що включає структуру математичної моделі та її алгоритмічне забезпечення; спеціального програмного забезпечення для інструментальної підтримки вирішення складних проблем; необхідного лінгвістичного забезпечення, що включає термінологічні та інші мовні засоби, а також правила формалізації і трактування вхідних і вихідних інформаційних одиниць.


Аналітична модель процесу розробки оптимального методологічного підходу щодо обґрунтування основ національної безпеки базується на ієрархії ступеня важливості інтересів для забезпечення національної безпеки. У даному випадку ступінь важливості є засобом для визначення пріоритетності інтересів. Без визначення пріоритетів існує загроза виникнення невідповідності між цілями (завданнями) та засобами (ресурсами). У межах кожної категорії інтереси безпеки, добробуту та міжнародного співробітництва класифікуються як такі, що мають високий, середній і низький ступінь важливості для забезпечення національної безпеки, тим самим можна погодитися з правом на існування досить абстрактної ієрархії національних інтересів, що певною мірою поєднує модель з деякими інтуїтивними підходам.


Для визначення ступеня важливості інтересу пропонується критерій, суть якого полягає у відповіді на запитання щодо наслідків у випадку, коли інтерес не буде реалізовано.


Сьогодні спостерігається стійка тенденція щодо розширеного тлумачення поняття “національна безпека” при розробці та здійсненні політики держави в різних сферах життєдіяльності суспільства. Внаслідок цього до сфери національної безпеки включають різноманітні суспільні та індивідуальні потреби й цінності. Будь-які прояви загроз цим потребам і цінностям, якщо вони впливають на нормальне функціонування індивіда, життя суспільства, функціонування держави в тій чи іншій мірі стають об'єктами національної безпеки. Ця тенденція значною мірою спричинена процесами гуманізації суспільства і держави, в основі яких – зміна уявлень про сферу національної безпеки як виключно сферу захисту держави та її владних структур, спрямованих на гарантування безпеки особи та суспільства.


Синтезуючи теоретичні положення щодо формування понятійно-категоріального апарату, які подано в багатьох наукових працях, слід зазначити, що дані поняття відображені у мовних одиницях і становлять певну систему, а також перебувають у взаємозв’язку одне з одним, відрізняючись одне від одного за змістом, сутністю, ємністю, мірою абстрактності тощо. Системний характер самого процесу забезпечення національної безпеки як явища суспільного життя, що перебуває в об’єктивній залежності від інших явищ, має відображати об’єктивну реальність у сфері національної безпеки.


Основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності визначаються в Законі України “Про основи національної безпеки України”, основоположним в якому є поняття “національна безпека”, функціональне призначення якого – це забезпечення конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян, захист конституційного ладу від впливу зовнішніх і внутрішніх загроз, а також функціонування системи національної безпеки. Головним завданням системи забезпечення національної безпеки України є створення умов для організації управління системою національної безпеки. Оскільки система забезпечення є складною системою, то у цьому разі необхідно застосовувати системний аналіз, формалізацію і ранжування для визначення рівня забезпечення національної безпеки в усіх сферах життєдіяльності.


Поряд з вилученням тлумачень поняття “безпека” з найбільш фундаментальних джерел водночас вилучені поняття, що семантично тісно пов’язані з ним (безпека особи, громадянина, суспільства, держави): “національна безпека”; “регіональна безпека”; “безпека особи”; “безпека суспільства”; “безпека держави”; “загроза”; “ризик”; “небезпека”.


У Законі “Про основи національної безпеки України” визначення поняття “безпека”, відсутнє, але є визначення “національна безпека”. Під формалізацією терміна “національна безпека” розуміється його відображення в знаковій формі. Формалізація терміна “забезпечення національної безпеки” заснована на встановлені визначення змісту поняття “безпека” і лінгвістично-семантичне уявлення терміна “забезпечення національної безпеки” як комплексу (множини) заходів і засобів, спрямованих на запобігання і ліквідацію загроз життєдіяльності особі, суспільству і державі.


Використовуючи теоретико-множинну методологію застосування абстрактних понять, введено термін “обсяг безпеки”, еквівалентом якого вважається абстрактний термін “обсяг безпекової оболонки”. Як перший, так і другий терміни означають узагальнені уявлення про весь комплекс (множину) запобіжних проведених заходів і використаних засобів у просторі та часі.


Далі, якщо зазначений комплекс (множину) проведених заходів і використаних засобів представити як системну сукупність часткових (окремих) заходів і засобів, встановити за якимись правилами важливість (вагові коефіцієнти) цих окремих заходів і засобів, потім просумувати (арифметично, геометрично) всі часткові заходи і засоби з урахуванням їх важливості, то отримаємо деяку узагальнену кількісну характеристику обсягу безпеки – “узагальнений показник безпеки” (УПБ).


Разом з терміном “обсяг безпеки” (“узагальнений показник безпеки”) корисно ввести такий термін як “питомий обсяг безпеки (ПОБ)”, що становить відношення обсягу безпеки до загального числа безпекових суб’єктів (об’єктів) чи до числа визначених груп останніх. Слід зазначити, що кожний захід чи засіб можна розглядати у вигляді деякого системного об’єкта, який характеризується відповідним набором часткових показників, що можуть бути просумовані з метою отримання узагальненої оцінки окремого заходу (засобу).


Таким чином, щоб обчислити УПБ, необхідно скласти перелік базових заходів і засобів, а потім визначити набір часткових показників цих заходів і засобів (часткових показників безпеки (ЧПБ)), які по суті характеризують “елементарні” заходи і засоби, що є базовим заходом чи засобом, який оцінюється. Зазначену процедуру в системному аналізі називають процедурою побудови “дерева системи” (“дерева цілей”). У даному випадку воно буде називатися “дерево забезпечення національної безпеки України” (далі “дерево”).


При вирішенні завдання формалізації терміна “рівень забезпечення національної безпеки” використовувалося трирівневе “дерево національної безпеки”: перший рівень – “стовбур” (Закон України “Про основи національної безпеки України”); другий рівень – базові відгалуження (базові заходи і засоби); третій рівень – елементарні відгалуження (відгалуження від базових). “Дерево” може мати четвертий, п’ятий і наступні вищі рівні.


У сформованому “Дереві” другий його рівень становить напрями державної політики з питань національної безпеки. Позначивши гілки другого рівня (сфери національної безпеки) римськими цифрами І, ІІ, ІІІ,…, а гілки третього рівня (заходи і засоби, які застосовуються для забезпечення національної безпеки в усіх сферах) арабськими цифрами з дужками – 1), 2), 3)…, сформоване “Дерево” має такий вигляд (рис.1):


 


Здійснений аналіз ключових термінів, семантично пов’язаних з поняттям “безпека”, дозволив побудувати лексичну систему (структуру) та провести формалізацію за допомогою сформованого “Дерева забезпечення національної безпеки України”, в якій логічно визначено місце поняттю “рівень забезпечення національної безпеки”.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины