ЗБРОЙНІ ЕТНОПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВРЕГУЛЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЗБРОЙНІ ЕТНОПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВРЕГУЛЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Альтернативное Название: ВООРУЖЕННЫЕ этнополитические конфликты И ПУТИ ИХ УРЕГУЛИРОВАНИЯ В КОНТЕКСТЕ ОБЕСПЕЧЕНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ГОСУДАРСТВА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мета і завдання, розкрито методи дослідження, його теоретичне і практичне значення, наукову новизну отриманих результатів, їх апробацію, подано структуру дисертації.


“Теоретико-методологічні засади дослідження збройних етнополітичних конфліктів та їх впливу на систему національної безпеки державивизначається поняття збройного етнополітичного конфлікту, аналізуються теоретичні напрями дослідження збройних етнополітичних конфліктів та національної безпеки держави.


На основі порівняльного аналізу різних визначень понять етнічного, політичного, етнополітичного, збройного, воєнно-політичного конфліктів, національно-визвольної та громадянської війни, з урахуванням специфіки перебігу сучасних етнополітичних конфліктів, визначено поняття збройного етнополітичного конфлікту. Збройний етнополітичний конфлікт – це зіткнення, боротьба етнічних груп між собою та державою за політичну владу, що ведеться із застосуванням збройної сили.


Найпоширенішими на сьогодні в науковій думці підходами до вивчення етнополітичних (етнічних) конфліктів можна вважати: примордіалістський та інструменталістський напрями досліджень, а також конфліктологічні теорії “базових людських потреб” (Дж. Бертон), “груп меншин у стані ризику” (Т. Гур), “зіткнення цивілізацій” (С. Хантінгтон).


. Визначальною умовою консолідації та мобілізації етнічних груп є етнічна (групова та індивідуальна) ідентичність. Проте мобілізація етнічних груп для досягнення певних політичних цілей, перетворення їх на суб’єкти політики та суб’єкти збройного етнополітичного конфлікту передбачає організаційну, представницьку і цілепокладаючу діяльність політичних лідерів, військових керівників та інших представників управлінської еліти.


Існування етнічної меншини, що зазнає різних форм дискримінації або “базові потреби” якої не задоволені, є важливою, але недостатньою підставою для формування суб’єкта політичної дії, яким є етнічна група в збройному етнополітичному конфлікті. Стратегії та мотивацій безпосередніх та непрямих учасників конфлікту, їхні специфічні політичні, економічні та інші інтереси далеко не завжди визначаються приналежністю до цивілізацій, в яких на даний час виникла досить велика кількість внутрішньоцивілізаційних суперечностей.


Окрім етнічного чинника, пов’язаного з феноменами етнічної ідентифікації та мобілізації, можна виокремити також низку чинників суб’єктивного (специфіка сприйняття сторонами певної ситуації, психологічні особливості та поведінкові установки політичних лідерів тощо) та об’єктивного характеру (політичні, соціально-економічні, демографічні, територіальні, релігійні, історичні, культурно-лінгвістичні та інші взаємопов’язані чинники), що залежно від конкретних обставин можуть мати різне значення у процесі виникнення та розвитку етнополітичних конфліктів.


Під час розгляду проблеми збройних етнополітичних конфліктів та їх впливу на систему національної безпеки необхідно виділити українську школу етноконфліктології (В. Євтух, А. Кіссе, В. Котигоренко, І. Кресіна, О. Майборода, О. Маруховська-Картунова та ін.).


У визначенні сутності національної безпеки можна виокремити три основні підходи. У межах ціннісного підходу (А. Волферс, Д. Гадді, Г. Даєм, Дж. Джонсон, Д. Кауфман, Р. Коен, М. Міхалка) безпеку розглядають у контексті захисту цінностей суспільства. Безпеку визначають не лише як захищеність національних цінностей, але і як їх безперешкодне поширення.


Інший напрям наукових розробок полягає в дослідженні національної безпеки у контексті захисту національних інтересів (А. Бетлер, О. Бодрук, С. Браун, О. Данільян, О. Дзьобань, М. Каплан, Г. Моргентау, М. Панов, С. Хоффман).


На сьогодні існує також інтегрований підхід до дослідження феномену національної безпеки. Його представники (А. Величко, І. Волощук, В. Горбулін, Б. Демидов, А. Качинський, В. Ліпкан, В. Манилов, С. Пирожков) наголошують на взаємозв’язку національних цінностей та інтересів, необхідності врахування їх взаємозумовленості у дослідженні проблем національної безпеки.


Цінності не мають універсального суспільного характеру. Спроба силового поширення західних цінностей на культурно відмінні суспільства (особливо це стосується мусульманського Сходу) природно спричиняє їх відторгнення і в умовах силового дисбалансу сприяє реакційному посиленню загрози збройних конфліктів та тероризму. Національну безпеку доцільно визначати, виходячи не з категорій цінностей, а з категорій національних інтересів, як ступінь захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, однією з яких є збройні етнополітичні конфлікти.


Домінуючим у сучасній конфліктології є методологічний підхід, у межах якого визначаються і позитивні, і негативні функції конфліктів. Відповідно до нього, збройний етнополітичний конфлікт розглядають як багатофункціональне явище, що може призвести і до руйнації системи національної безпеки та утворення низки нових систем безпеки, і до потенційного вдосконалення існуючої системи національної безпеки, переходу її на якісно новий рівень завдяки успішному врегулюванню конфлікту.


“Збройні етнополітичні конфлікти як чинник впливу на систему національної безпеки держави” розкривається специфіка впливу збройних етнополітичних конфліктів на систему національної безпеки держави, що залежить від низки показників, таких як форми й засоби збройної боротьби, масштаби території, на якій вона ведеться, тривалість та інтенсивність конфлікту, склад його учасників, а також політичне і економічне значення регіону, охопленого конфліктом.


У збройному етнополітичному конфлікті має місце не лише збройне, а й політичне, економічне, інформаційне протистояння. Він нерозривно пов’язаний з явищем насильства. Найяскравішими проявами насильства в збройних етнополітичних конфліктах є різні форми збройної боротьби (оборонні та наступальні бойові дії, партизанська боротьба, збройний переворот та тероризм). Використання сучасних озброєнь призводить до збільшення людських жертв та матеріальних збитків. Проте найбільшу загрозу становить тероризм та застосування зброї масового ураження. Етнічно вмотивоване насильство у збройному конфлікті не обмежується лише різними формами збройного протистояння, а має більш широке значення. Зокрема, це виявляється у феномені етнічних чисток, масових заворушеннях, що супроводжуються етнічними “погромами” та викраденням людей. З феноменом насильства у конфлікті безпосередньо пов’язані показники його інтенсивності та тривалості: чим більшою є тривалість та інтенсивність конфлікту, тим більшими є його деструктивні наслідки та складнішим врегулювання й у відповідності до цього – посилюється загроза, яку несе конфлікт національній безпеці. Ця особливість безпосередньо зумовлена циклічним характером насильства у конфлікті. Насильницькі дії однієї зі сторін викликають аналогічні дії з боку другої, що, в свою чергу, сприяє циклічній взаємозумовленості насильства, яке здійснюють суб’єкти конфліктних відносин, загостренню конфлікту й ускладнює процес його врегулювання.



В умовах внутрішньодержавного збройного конфлікту відбувається руйнація звичних соціальних цінностей та установок, що призводить до трансформації суспільства, в якому розпочинають діяти раніше неприйнятні норми тотального насильства. Соціальна деструкція та особисті травми мирного населення згодом спричиняють нові спалахи насильства. Саме в цьому і полягає одна з найважливіших причин відновлення збройної конфронтації та найбільша загроза соціальній безпеці будь-якої країни, в межах якої відбувається збройний етнополітичний конфлікт. Серед деструктивних наслідків збройного етнополітичного конфлікту в соціальній сфері також можна виокремити: руйнацію житлових та господарчих об’єктів, медичних, наукових та освітніх закладів, скорочення чисельності працівників соціальної сфери, що має наслідком зменшення загального рівня добробуту людей, – погіршення соціального забезпечення і збільшення вірогідності виникнення епідемій, підвищення рівня безробіття, виникнення голоду. Залучення до бойових дій дітей, накопичення у цивільного населення зброї та наркотрафік із зон конфліктів збільшують рівень злочинності, епідеміологічних захворювань та духовної й фізичної деградації частини населення.


Існує взаємозв’язок забезпечення інтересів особи й суспільства, а, отже, і взаємозумовленість соціальних і гуманітарних аспектів безпеки. Серед загроз гуманітарній безпеці в умовах збройних етнополітичних конфліктів домінують порушення прав людини, норм міжнародного гуманітарного права та загибель людей, переважна більшість з яких становить мирне населення.


Різні форми прояву насильства та порушення прав людини у збройному етнополітичному конфлікті негативно відбиваються на демографічній безпеці багатьох країн світу, від якої безпосередньо залежить воєнна та економічна безпека. Найбільшою загрозою демографічній безпеці в збройному конфлікті є зменшення кількісних та якісних характеристик населення внаслідок ведення бойових дій та погіршення рівня добробуту, що може спричинити депопуляцію. Вимушена міграція з зон конфліктів, з одного боку, пов’язана зі зменшенням чисельності населення в зоні конфлікту, а з другого – із його напливом у інші регіони країни (внутрішня міграція) та за кордон (зовнішня міграція). Внаслідок чого виникає демографічний дисбаланс, дестабілізація соціально-політичної, соціально-економічної та криміногенної ситуації в місцях перебування мігрантів.


Під час розгляду впливу збройного етнополітичного конфлікту на політичну безпеку держави необхідно виокремити її внутрішню та зовнішню складові. У внутрішньополітичній сфері в умовах збройного етнополітичного конфлікту відбувається дестабілізація політичної системи у напрямі набуття нею високоентропійного характеру, існує досить висока вірогідність зменшення легітимності політичної влади та ефективності діяльності органів державної влади, згортання демократичних процесів в напрямі встановлення авторитарного або навіть тоталітарного режиму, виникнення і функціонування політичних партій, пов’язаних з сепаратистськими і терористичними угрупованнями. Проблема сепаратизму може призвести до порушення територіальної цілісності держави та виведення з-під контролю центральних органів влади певних територій та адміністративних одиниць. Серед основних зовнішньополітичних загроз переважають: зовнішнє невоєнне, політичне втручання у внутрішні справи держави з метою підтримки опозиційних етнічних груп, сепаратистських рухів та націонал-терористичних організацій погіршення міжнародного становища держави та ускладнення відносин з іншими країнами; поширення із-за кордону радикальних ідей національної та релігійної нетерпимості, що може дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію.


Вплив збройного етнополітичного конфлікту на воєнну безпеку держави має як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Різні форми збройної боротьби, застосування збройної сили у етнополітичному конфлікті становлять внутрішню воєнну загрозу національній безпеці. Проте збройні етнополітичні конфлікти зазвичай стають джерелом зовнішнього воєнного втручання, мають тенденцію до інтернаціоналізації, спричиняють міждержавні збройні конфлікти, війни, що перетворює їх на чинник виникнення зовнішньої загрози воєнній безпеці держави.


Процес збройної боротьби та інші форми етнічно вмотивованого насильства, які охоплюють суспільство і можуть поширитися на всю територію держави, демографічні, політичні і соціальні наслідки конфлікту негативно відбиваються на реалізації економічних інтересів окремих осіб, соціальних груп та держави як суб’єктів економічних відносин, що призводить до негативних умов для розвитку національних економік і загрози економічній безпеці держави. Внутрішньодержавні збройні етнополітичні конфлікти та їх інтернаціоналізація спричиняють значні матеріальні витрати, відшкодування яких вимагає витрат з державного бюджету. Зменшення економічних показників у державах, у яких відбуваються збройні конфлікти, зумовлено низкою причин: зменшення кількості працездатних осіб, задіяних у виробництві внаслідок їх загибелі або зовнішньої вимушеної міграції, руйнацію виробничої інфраструктури, розрив або ускладнення економічних зв’язків як усередині країни, так і з іншими країнами, введення проти держави економічних санкцій тощо. Збройні етнополітичні конфлікти у низці країн призвели до збільшення рівня інфляції, дефіциту бюджету, зростання державного боргу та виникнення негативного сальдо торгівельного балансу. Послаблення або втрата контролю над зоною етнополітичного конфлікту з боку центральних органів влади сприяє розвитку “тіньової” економіки та криміналізації в сфері економічних відносин, сепаратизм загрожує відокремленням від загальної економічної системи країни економічно розвинених регіонів. Загрозою економічній безпеці є також те, що збройні етнополітичні конфлікти перешкоджають розвитку транспортних та нафто-газотранспортних комунікацій.


Розвиток сучасних інформаційних технологій і роль, яку відіграє інформатизація в суспільних відносинах, обумовлюють поширення ареалу протистояння в етнополітичних конфліктах на інформаційну сферу. Загрозу інформаційній безпеці держави становить процес інформаційної боротьби, в якому опозиційні етнічні групи, націонал-терористичні та сепаратистські угруповання, а також іноземні держави як агенти зовнішнього втручання у конфлікті використовують інформаційну зброю з метою руйнації інформаційних ресурсів держави та інформаційно-психологіного впливу на її населення. Небезпечним є також поширення в національному інформаційному просторі негативних етнічних стереотипів та ідей етнічної нетерпимості, закликів до насильства щодо представників інших етнічних спільностей.


Рівень розвитку сучасних озброєнь перетворює будь-який збройний політичний конфлікт на вагому небезпеку навколишньому природному середовищу і екологічній безпеці держави. Найбільш небезпечними є інтернаціоналізація збройного етнополітичного конфлікту і втягнення в протистояння ядерних держав та терористичні акти на екологічно небезпечних об’єктах або із застосуванням зброї масового ураження. Екологічні негаразди, викликані збройними конфліктами в окремих країнах та регіонах, є не лише їх внутрішньою проблемою, але й містять у собі загрозу ускладнення екологічної ситуації у суміжних державах та впливають на загальний стан екосистеми планети.


У третьому розділі “Врегулювання збройних етнополітичних конфліктів” проблема врегулювання збройних етнополітичних конфліктів розглядається у контексті внутрішньої та зовнішньої політики національної безпеки. Досліджується роль України як активного суб’єкта врегулювання збройних етнополітичних конфліктів сучасності.


Врегулювання конфліктів є одним із основних завдань функціонування системи забезпечення національної безпеки держави, яка являє собою регулятивний інститут, що складається з сукупності взаємопов’язаних державних та недержавних структур, громадських об’єднань, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями з формування і здійснення внутрішньої та зовнішньої політики національної безпеки, захисту і реалізації національних інтересів. Вона виконує низку функцій, спрямованих на врегулювання конфлікту, забезпечення територіальної цілісності та суверенітету держави: регулятивну, аналітичну, інформаційну, управлінсько-координуючу та силову.


Практику врегулювання збройних етнополітичних конфліктів становлять силові (насильницькі) та мирні, політичні (ненасильницькі) заходи.


Силова складова внутрішньої політики безпеки у сфері врегулювання збройного етнополітичного конфлікту не обмежується військовою сферою, а має місце в економічній, правовій, інформаційній та політичній царинах соціальних відносин. Центральне значення у внутрішньодержавній силовій політиці безпеки займає практика використання державних воєнних структур, якими є збройні сили, прикордонні війська, збройні підрозділи органів внутрішніх справ та органів державної безпеки. , що сприяє ескалації конфлікту. Тому важливим є дотримання принципу мінімального застосування сили, що надає можливість зменшити невідворотні деструктивні наслідки конфлікту в різних сферах життєдіяльності суспільства. Втілення в життя цього принципу означає максимальне дотримання прав людини, норм міжнародного гуманітарного права і національного законодавства у проведенні силової складової внутрішньодержавної політики безпеки та мінімізацію збройного насильства, що здійснюється державними структурами, – воно повинно розглядатися лише як виключний захід.


Ефективне врегулювання збройного конфлікту передбачає подолання циклу насильства у відносинах між його сторонами. Досягнення цієї мети можливе лише при використанні мирних, ненасильницьких методів врегулювання. Основними політичними методами мирного врегулювання збройних етнополітичних конфліктів, за допомогою яких досягається стан консенсусу між конфліктуючими етнічними групами та державою, відбувається стабілізація соціальної системи, зменшується рівень її ентропії, є прямі двосторонні переговори та посередництво (переговори за участю посередників). Діяльність з мирного врегулювання конфліктів має на меті зменшення рівня протистояння, деескалацію напруги, що передбачає розв’язання етнополітичних протиріч шляхом узгодження інтересів та цілей сторін. Одним з варіантів мирного врегулювання в контексті внутрішньої політики безпеки є надання низки урядових посад представникам опозиційної етнічної групи або включення в структури державного управління представників найбільших етнічних спільностей, що може поєднуватися з федералізацією країни або з наданням статусу автономії в межах унітарної держави. Мирне врегулювання збройного етнополітичного конфлікту як складової внутрішньої політики безпеки держави, окрім проведення переговорів та впровадження громадської дипломатії, передбачає також здійснення ненасильницьких заходів економічного, соціального та інформаційного характеру. Вони спрямовані на забезпечення сприятливих умов для успішного розв’язання існуючих протиріч, постконфліктної відбудови та попередження відновлення збройної конфронтації.


Зовнішня політика безпеки держави в значною мірою зумовлена її входженням до міжнародних структур та режимів безпеки. До міжнародних структур, які тією чи іншою мірою виконують функцію врегулювання збройних конфліктів належать ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС/ЗЄС, СНД, АСЕАН тощо. Всі вони мають різні можливості і відіграють різну роль у забезпечені безпеки шляхом попередження і врегулювання конфліктів. Зовнішня політика безпеки з врегулювання конфлікту поділяється на мирні (політичні) та силові (насильницькі) заходи. Силові дії включають політичні та економічні санкції, військову інтервенцію та застосування збройних сил у миротворчих операціях. Силові заходи зарубіжних суб’єктів впливу передбачають здійснення тиску на ворогуючі сторони, їх розмежування і примус до припинення збройної боротьби та початку переговорного процесу. Держави, на території яких відбуваються збройні конфлікти, також можуть використовувати власні збройні сили та підрозділи спеціального призначення для знищення баз незаконних збройних формувань, нейтралізації їх лідерів на території інших держав. Силові дії не призводять до врегулювання конфлікту, а тому можуть розглядатись як допоміжні заходи, що мають створити сприятливі умови для застосування мирних методів розв’язання етнополітичних протиріч (посередництво, арбітраж та мирні заходи постконфліктного миробудівництва).


 


Україна має досвід участі у врегулюванні збройних етнополітичних конфліктів: Ангола, Боснія і Герцеговина, Абхазія і Південна Осетія, Демократична Республіка Конго, Македонія, Таджикистан, Косово, Нагірний Карабах, Хорватія, Східний Тімор, а також Південний Ліван (у рамках врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту). Ця участь включає: посередництво; направлення до зони конфліктів миротворчих контингентів збройних сил з метою підтримання миру та спостерігачів у рамках міжнародних місій із спостереження за роззброєнням, дотриманням режиму припинення вогню і забезпечення прав людини; надання матеріально-технічних ресурсів та послуг; участь у місіях тимчасових (перехідних) адміністрацій. Миротворча діяльність України відбувається під егідою таких структур безпеки, як ООН, НАТО, ОБСЄ. Україна також входить до міжнародної організації ОДЕР-ГУАМ, одним із основних завдань якої є врегулювання довготривалих конфліктів на території Азербайджану, Грузії та Молдови. Нові перспективи у встановленні й підтриманні стабільності в Чорноморсько-Каспійському регіоні відкриває створення Співдружності Демократичного Вибору за участю держав Балтійського, Чорноморського та Каспійського регіонів. При цій організації доцільно створити Центр з попередження і врегулювання внутрішньодержавних та міждержавних конфліктів. До завдань цього центру належатиме моніторинг політичної (етнополітичної) ситуації в країнах з існуючими та потенційними конфліктами, а також розробка пропозицій щодо попередження загострення і розв’язання протиріч у міждержавній та внутрішньодержавній сферах і забезпечення таким чином безпеки у національному, регіональному та міжнародному вимірах.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины