ГРОМАДЯНСЬКА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСОБИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ГРОМАДЯНСЬКА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСОБИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ
Альтернативное Название: ГРАЖДАНСКАЯ Идентификация ЛИЦА КАК ФАКТОР ФОРМИРОВАНИЯ УКРАИНСКОЙ ПОЛИТИЧЕСКОЙ НАЦИИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, основну мету та завдання, наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дисертації.


Перший розділ – «Поняття нації в аксіологічній ретроспекції» складається із трьох підрозділів: Еволюція змісту поняття “нація”, “Нація як політичний феномен”, “Українське націєтворення: методологічні засади дослідження”.
У розділі здійснено ретроспективний аналіз поняття «нація» з виокремленням специфіки об’єктивних та суб’єктивних чинників її формування та розвитку, проаналізовано світовий та вітчизняний досвід націєтворення.


В дисертації показано як пошук нових підходів до проблематики націєтворення, адекватних викликам історичних епох, сприяв розширенню дискурсу націєтворення у вітчизняному та зарубіжному суспільствознавстві. Вся проблематика націєтворення узагальнена у декілька смислових блоки.


Західноєвропейська філософська та політична думка до середини ХХ ст. проаналізована як праці Й.Гердера, І.Канта, Й.Фіхте, Г.В.Ф.Гегеля, Дж.Мацціні, Т.Масарика та ін. В цих роботах закладалися підвалини теорії націй та духовних основ її розвитку. Російська філософська думка, особливо щодо визначення змісту й ролі національної ідеї у процесах національного становлення і розвитку, узагальнена на основі ідей М.Бердяєва, В.Соловйова, І.Ільїна, Д.Богдашевського. Особливістю української філософської думки (праці Ю.Бачинського, М.Міхновського, Б.Грінченка, Д.Донцова, А.Кримського, В.Липинського та ін.) є аналіз змісту та сутності національної ідеї як ідеології самостійництва з перспективою здобуття власної державності. Показано, що в радянський період, коли українська національна проблематика проголошувалась «буржуазним націоналізмом» і переслідувалась, розробка проблем націєтворення здійснювалася, переважно, за межами України: це теорія інтегрального націоналізму Д.Донцова, Ю.Липи, М.Сціборського; історіософія В.Липинського; націологія О.Бочковського; ідеологія самостійництва Л.Ребета; концепція формування національної самосвідомості в націєтворчих процесах О.Оглобліна, І.Лисяка-Рудницького; концепція ролі української культури в процесах формування національної самоідентифікації Є.Маланюка; дискурс національного духу в українському національному відродженні І.Мірчука, Д.Чижевського, О.Кульчицького, М.Шлемкевича та ін.


Показано як здійснений в дисертації синтез сучасних теорій націй (Б.Андерсон, І.Берлін, Е.Гелнер, М.Грох, К.Дойч, Г.Кон, Е.Смітт) слугує формуванню парадигми нації, адекватної викликам глобалізації. Здобутки сучасної української етнології представлені у вступі автореферату.


В цілому, всі типології нації є спробою осягнути цей феномен за різними критеріями. За засадничим критерієм – способом їх формування – нації можна поділити на етнічні на політичні. Останні об’єднують всіх громадян незалежно від їх походження та етнічної належності. За часовим критерієм нації можна поділити на “старі” (“давно-тривкі”, “вчасні”, “завершені”, “досконалі”, “розбудовані”), що виникли до або в часи Великої французької революції та “нові” (“запізнілі”, “недобудовані”), що виникали впродовж ХІХ-ХХ століть. За територіальним критерієм – на “територіальні”: “розколоті” чи “розділені” – ті, що територіально поділені між декількома державами; “єдині” – розташовані на одній території з належністю до однієї держави; та “діаспорні” – ті, велика частина членів яких проживає за межами власних держав.


В цілому, проведений в розділі змістовний аналіз поняття “нація” як етнокультурного та політичного утворення,  дав можливість розглянути цей феномен не тільки як спосіб буття спільноти, а і як засіб досягнення соціальних, економічних та політичних цілей вирішення проблем державного будівництва. Оскільки головним націєтворчим чинником є держава (вірніше – її прагнення мати дієвий інструмент реалізації внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечення національної безпеки), політичні та громадянські об’єднання, то націю визначено як громадянське, політичне утворення з розвиненими інститутами народовладдя, єдністю політичного, соціального та економічного життя, спільними мовою, цінностями, культурою. Таким чином, у дослідженні розширено зміст поняття «політична нація» до її розуміння як спільноти, що формується шляхом свідомого вибору ринкової моделі розвитку соціально-економічних відносин, органічного поєднання етнокультурних надбань, громадянських прав і свобод, ефективного вирішення політичних, соціально-економічних, екологічних та інших проблем в інтересах усього населення країни.


Підкреслено, що базовими для утвердження та розвитку політичної нації є об’єктивні та суб’єктивні чинники, де останні проявляються через колективну переконаність, солідарність, волю, свідомість, історичну пам’ять, національні почуття, лояльність, національні сентименти, усвідомлення себе спільнотою.


Оригінальність, винятковість такого явища, як політична нація, детермінована тим, що цей феномен пов’язаний зі специфічною формою колективного буття людей, відмінною і від соціальних утворень, і від біологічних об’єднань (етнічний феномен); він синонімічний з поняттям “держава”, акцентованому як політична феноменальність. І в контексті дисертаційного дослідження, яке розгортається навколо ідеї громадянської ідентифікації, особливе значення має самовизначення особи, детальний аналіз якого здійснено  у наступному розділі роботи.


У другому розділі «Нація і особа: суб’єкт-об’єктна ідентифікація» виокремлено та проаналізовано як засадничі – суб’єктивні чинники націєтворення, розглянуто феномен ідентифікації особи як спосіб її соціального та громадянського самовизначення,  механізм розвою політичної нації.


Перший підрозділ «Ідентифікація як механізм соціалізації і становлення суб’єктності особистості» присвячено розгляду сутності ідентифікації особи та дослідженню процесу ідентифікації особи як механізму її соціалізації, в тому числі і в етнічному середовищі.


В роботі особистість розуміється  як певна підсистема біопсихосоціальних утворень (системою в даному випадку виступає людина), де біо- та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов’язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо- та націо- середовищем відбувається становлення суб’єктності особистості та самоототожнення її з певними групами. Індивід стає “повноцінною людиною”, коли усвідомлює свою ідентичність як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних.


Ідентичність, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники  пов’язують з поняттям “Я” в найрізноманітніших формах: “Я-концепції”, “Я-системи”, “Я-досвіду” (Шилдер, Федерн), з поняттям “его” у формах “его-ідеалу”, “его-ідентичності”, “супер-его” (З.Фрейд, Е.Еріксон). Так, за З.Фрейдом, “супер-его” дитини будується за моделлю “супер-его” батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.


Отже, поняття ідентичності співвідносне, перш за все, з розумінням невпинного розвитку “Я” як складного багаторівневого особистісного утворення. Це пов’язано з трьома основними рівнями аналізу людської природи: індивідуальним, особистісним, соціальним. На індивідуальному рівні ідентифікація відбувається як результат усвідомлення людиною власної часової тяглості, впродовж якої відбувається сприйняття себе як людини того чи іншого фізичного вигляду, темпераменту, задатків, з певним минулим і прагненням майбутнього. На особистісному рівні ідентичність визначається як відчуття людиною неповторності себе й свого життєвого досвіду, базованому на вмінні поєднати всі ідентифікації з розумовими здібностями, зі сприятливими можливостями, пропонованими соціальними ролями. На соціальному рівні ідентичність можна визначити як особистісний конструкт, що відображає внутрішню солідарність людини з соціальними, груповими ідеалами і стандартами, які сприяють людській визначеності щодо поділу світу на собі-подібних і не схожих на себе.


У свою чергу, середовище можна розглянути як поєднання суб’єктів, базою яких є люди та матеріальні й інформаційно-ідеальні утворення (національні цінності) як об’єкти задоволення потреб людини, а також принципи настанов суб’єктів відносно людини, виражених у формі моральних і правових норм, юридичних кодексів, документів різної спрямованості. Отже мірою само ідентифікації особи є її громадянськість, яка в свою чергу впливає на становлення мікро- та макрогруп. Важливу роль у цьому процесі відіграє механізм самосвідомості, який здатний поєднувати спадкові біо- та психогенні й набуті соціогенні потреби в полімотиваційні програми життєдіяльності щодо їх задоволення, за умови дотримання моральних і правових норм стосовно інших суб’єктів. Процес становлення таких програм проходить декілька етапів: від здатності індивіда задовольняти потреби опосередковано, через проміжні знаки-символи, найдосконалішими з яких є мова, до набуття здатності до інтеріоризації, під якою розуміємо процес трансформації зовнішніх імперативів у внутрішні.


Специфічним різновидом соціалізації, значення якого актуалізується в умовах державного суверенітету і становлення демократії, є політична соціалізація. В її процесі, крім всього іншого, відбувається трансформація етнічної ідентичності в національну.


Осмисленню цих процесів присвячено другий підрозділ «Етнонаціональна ідентичність і процес політичної соціалізації».


В основі складних, взаємопов’язаних, взаємодетермінантних відносин нація-особа, важливу роль відіграє процес особистісного ідентифікаційного визначення. Цей процес досліджується в дисертації як архетипність, я-ідентичність, суб’єктність, публічність, об’єктність поведінки індивідів. Ці рівні соціальної ідентичності набувають форми етнічних ідентитетів через прагнення визначеності власної належності до певної спільноти як культурного поля, сформованого протягом тривалого історичного часу. Колективне свідоме, при цьому, розвивається на основі поєднання: архетипових форм психіки особи; менталітету, що включає глибинно-етнічне несвідоме та адаптивне несвідоме (на основі набутого історичного досвіду); соціально-організаційного несвідомого (набору індивідуальних «Персон» за визначенням К.Юнга,) у поєднанні з самоактуалізацією, самосвідомістю, відповідальністю.


З появою державних інститутів та сформованого єдиного поля суспільної комунікації, відбувається вплив на колективне свідоме в плані обмежень самоорганізаційних процесів. Поступово виникає свідома воля, підконтрольна державі організація суспільних об’єднань, неприйняття яких приводить до відчуження, а підтримка – до ідентифікації. Психологія спільноти, що задіяна в державному будівництві, наповнюється такими компонентами як національні: самосвідомість і характер, інтереси і орієнтації, почуття і настрої, національні традиції і звички. Національні інтереси та орієнтації, здебільшого стають рушійною силою поведінки та діяльності людей, направленої на досягнення усвідомленості національної ідеї, пов’язаної із перспективністю розвитку нації та досягненням достатнього рівня належності до світової багатонаціональної спільноти. При усвідомленому сприйнятті себе як члена певної нації, готового до співпраці, співпереживання, співвідповідальності, відбувається становлення національної ідентифікації, що в свою чергу впливає на формування політичної нації, а при усвідомленій готовності до самопожертви в ім’я нації, виникає ще один прояв нації як феномена – націоналізм.


На основі входження людини в політику, відбувається процес політичної соціалізації, що забезпечує людську потребу – належати до соціуму, бути частиною певної політичної групи, відчувати свою потрібність суспільству, могти впливати на політичну ситуацію; визнавати загальноприйняті політичні цінності; формувати політичну позицію. Але особливо важливим, як відзначається в підрозділі, є сформування політичної ідентичності, тобто ототожнення особою себе з політичним середовищем чи групою. Політична соціалізація, яка пов’язується з політичними поглядами, переконаннями особи, підтримкою дій політичної системи і яка забезпечує трансформації етнічної ідентичності в національну, нерозривно спирається на громадянську ідентифікацію, яка в певному часовому просторі може виступати політичною формою загальнонаціональної ідентичності та фундаментом патріотизму.


У третьому підрозділі «Громадянська ідентифікація: сутнісний вимір і проблеми становлення» з’ясовуються сутнісні ознаки громадянської ідентифікації. В підрозділі показано, що громадянська ідентифікація особи як вільне самовизначення людини, можливе лише як функція демократичного суспільства, що і є головною проблемою перехідних суспільства, в тому числі України. Громадянськість як процес самоствердження людини в демократичному суспільстві визначається переконаністю індивідів в правильності дій держави, громадських інститутів у напрямку задоволення потреб населення. Можливістю впливати на державотворчі процеси, а також визнанням важливості цілісності, суверенності, незалежності та процвітання самої держави. У цьому контексті демократію, розвиток якої характеризується двобічним взаємозв’язком із розгортанням громадянської ідентифікації, слід розуміти як соціально-орієнтовану форму світогляду, яка є основою формування громадянської ідентичності особи і повинна виступати головною функціональною особливістю становлення української політичної нації.


У тоталітарних суспільствах громадянська ідентифікація є функцією держави, яка визначає механізми, чинники, напрямки, зміст ідентифікації. Сутнісними ознаками ідентифікації громадян у демократичному суспільстві є усвідомлене ототожнення своєї долі з долею певної країни, участь в загальносуспільних справах, політична компетентність, солідарність, повага до свободи й гідності інших громадян, прагнення до свободи та справедливості.


Це і визнання, також, засадничості суб’єктивних чинників націєтворення, позитивна роль яких у становленні політичної нації пов’язана, перш за все, із толерантністю, лояльністю до “Інших”, неприйняттям ксенофобії та шовінізму.


Проведений аналіз функціональних особливостей громадянської ідентифікації в когнітивному, комунікативному, емоційному, компенсаторному, ідеологічному, інструментальному спрямуванні дає можливість розглянути ідентифікаційні практики як динамічний різноспрямований процес, залежний від якості функціонування життєзабезпечуючих структур суспільства.


У третьому розділі дисертації «Громадянська ідентифікація в сучасній Україні: чинники та механізми забезпечення» проаналізовано специфіку самовизначення громадян України в умовах соціокультурних трансформацій усіх сфер суспільного життя.


У першому підрозділі «» дана детальна  характеристика як самому феномену глобалізації, так і його впливу на українське суспільство та національну державу.


Цей вплив простирається від потреб економічних трансформацій до необхідності ідентифікаційних змін не лише окремих індивідів, а й цілих держав. Безпосереднім впливом на Україну глобалізаційних процесів був жорсткий економічних удар у перші роки незалежності. Відкритість економіки і втрата “економічної компресії “ призвели до глибокої економічної кризи: на 1994 рік падіння ВВП становило 23%, промислового виробництва – 27,8 %, сільськогосподарського виробництва – 16,5%, а випуску непродовольчих товарів – 40,4 %; рекордна за світовими стандартами гіперінфляція – 10255 %. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією Нацбанку. Для порівняння можна навести дані періоду Другої світової війни, коли найнижча позначка падіння промислового виробництва склала 30 %. Відповідним було й падіння життєвого рівня.


Це стало основою як кардинальної перебудови ціннісно-нормативної бази світогляду людей, так і зламу всіх форм ідентичності, які існували. Найбільш вразливою виявилася громадянська, національна ідентифікація. Перехід від ідентифікату “радянська людина” до ідентифікату “громадянин України” виявився надзвичайно складним та суперечливим. Ще й зараз майже половина громадян України продовжує себе ототожнювати, в першу чергу, з містом чи селом проживання, колишнім СРСР, регіоном, етносом, Європою, світом в цілому.


Причиною цього є реальне не забезпечення  економічних та соціальних прав громадян, гарантованих Конституцією,  відчуження населення від держави (що має ще, крім всього іншого, історичний вимір – держава в Україні майже завжди була чужою в прямому смислі цього слова) ,  внаслідок того, що її функціонування часто  далеке від його інтересів та потреб, існування корупції, хабарництва, бюрократизму тощо. Тому пріоритетом став розвиток ідентичності приналежності до країни. Мається на увазі країна як край, мала Батьківщина, життєвий простір тощо. За 15 років саме відсутність державного патріотизму, відсутність ідентифікату приналежності до української держави, української політичної нації, «компенсувалася» іншими духовними практиками – психологічними, ментальними.


Тому потребу глобальної зміни ідентифікації країни можна ставити як задачу позитивних змін національно-цивілізаційної ідентичності країни, її ціннісної системи та ідейно-політичних принципів, які дадуть змогу державі обрати та ефективно реалізувати власну стратегію розвитку. Такою об’єднуючою для пострадянських та посткомуністичних країн ідентифікацією може виступати демократична визначеність, яка в своїй основі повинна передбачити: сприяння розвитку рівноправних націй, взаємне визнання і збереження дієвості принципу суверенітету, забезпечення прав і свобод людини, формування громадянського суспільства та правової держави, забезпечення свободи ринкових відносин, утвердження контролю з боку суспільства за діяльністю держави. Демократія як суспільний консенсус, економічна, соціальна та політична стабільність  повинна своїм балансом мати національну єдність, мовну однорідність (або визнання пріоритетності мови титульного етносу) та культурну ідентичність. Проблемою для України є те, що трансформаційний період поєднується одноразово із потребою формування політичної  нації та розбудови національної держави на основі запровадження демократичних принципів співжиття і маркетизації всієї гами суспільних відносин.


В другому підрозділі «Політична складова самоідентифікації громадян України» досліджено роль, місце та зміст політичних чинників само ідентифікації громадян.


Зазвичай вважається, що найбільш ефективним механізмом піднесення особистих потреб людини до загальнонаціонального рівня є політика як сфера формування та реалізації загальнодержавних інтересів та корінних інтересів окремих громадян. Проте і на сьогодні політична діяльність в Україні є більше сферою формування та реалізації інтересів та потреб фінансово-політичних груп, ніж виразником прагнень та сподівань широкого загалу. Тобто політичні та громадські об’єднання в Україні ще не стали дієвими суб’єктами загальнонаціональних проектів, в тому числі, націєтворчих процесів. У програмних документах, виборчих лозунгах більшості політичних партій майже відсутні задачі розвитку української політичної нації, підтримки націєтворчих процесів, формування громадянської ідентичності населення країни. Політичні процеси в Україні не тільки не слугують задачам консолідації нації, але часто є перешкодою оптимальному узгодженню інтересів нації, держави, громадянина. Що є суттєвою проблемою національної безпеки України. Навіть події Помаранчевої революції не змогли, поки що, суттєво вплинути на цю ситуацію.


Не випадково, як свідчать соціологічні дані, тільки – 3,3 % опитаних громадян вважають безпосередню участь у громадсько-політичній діяльності дієвим механізмом формування своїх політичних поглядів. Тобто політична діяльність в Україні майже не має загальнонаціонального виміру, а отже є дотичним чинником формування загальнонаціональної ідентичності. Найбільш важливим чинником формування політичних поглядів громадяни  називають власний життєвий досвід – 37,5 % опитаних; засоби масової інформації – 28,6 %; спілкування з батьками – 15,6 % та  друзями – 9 % респондентів.


З іншого боку громадянам України  властива психологічна неготовність вступати у відкритий конфлікт з порушником їхніх прав і свобод, яким часто є держава як сфера всезагального. Тому населення країни рідко звертається до органів влади та правосуддя  щодо відновлення порушених прав. В Україні (не лише через нерозвиненість та несправедливість судової системи) лише 15 % використовують судові позови для відновлення своїх громадянських та цивільних прав. Більшість із цих позовів припадає на звернення чиновників, які втратили державні посади, меншість на позови пересічних громадян.


Забезпечити позитивні зміни у сфері політики як діяльності, яка виражає та відстоює загальнонаціональні інтереси і слугує, таким чином, умовою сприйняття громадянами своєї країни, держави, нації як власного життєвого простору, можливо за рахунок формування ефективної політичної системи на основі вдосконалення діяльності політичних партій і парламенту, уряду і місцевих органів самоврядування; формування дієвого громадянського суспільства, здатного ефективно впливати на владні органи; постановки всієї державної служби на професійну основу з максимально можливим подоланням корупції та вдосконалення нормативно-правової бази суспільства; розширення прав і свободи людини-виробника, людини-власника, людини-управлінця, людини-громадянина.


У третьому підрозділі «Соціально-культурні чинники формування ідентичності громадян України» досліджено ті особливості розвитку громадянського суспільства в Україні, які суттєвим чином впливають на соціокультурне самовизначення громадян. Наголошено, що перспектива само ототожнення індивіда зі своєю країною, державою та нацією лежить, перш за все, у площині вирішення найбільш актуальних економічних проблем: подолання масової бідності, безробіття, майнового розшарування суспільства тощо.


Не в останню чергу громадянська ідентифікація особи залежить від розвитку інститутів громадянського суспільства та громадських ініціатив населення. Громадські ініціативи як організована форма донесення суспільних інтересів та, водночас, впливу на державну владу дозволяють вирішувати такі проблеми: утверджувати суспільну легітимність діяльності органів державної влади; зміцнювати інституції громадянського суспільства та публічної влади, а отже зменшувати закритість влади, корупцію, зокрема – через контроль суспільства над владою. Проте, громадянські ініціативи поки що носять, в основному, стихійний, не прогнозований характер, мало продукують конструктивних ідей, які б виражали корінні потреби та інтереси громадян.


Важливим напрямком розгортання громадських ініціатив є діяльність громадських рад при органах влади – міністерствах, державних комітетах, місцевих адміністраціях. Інститут громадських рад, за умови належної уваги держави до їх діяльності, може стати в Україні популярною формою дорадчої демократії. Такі структури дозволять децентралізувати систему державного управління й забезпечити ефективне вирішення різноманітних проблем – від експертних консультацій до участі в підготовці державного бюджету. Членами таких рад можуть бути наукові співробітники, викладачі вищих навчальних закладів, представники засобів масової інформації, керівники комерційних та некомерційних організацій, представники громадських об’єднань. Необхідно також переглянути дорадчий статус таких рад, передбачивши можливість реального їх впливу на діяльність органів влади, при яких вони утворені. Це буде сприяти розвитку громадянської ініціативи, наданню незалежної аналітичної допомоги структурам  влади,  адекватної репрезентації інтересів громад. Зміна їх статусу підвищить якість процесу підготовки законів та буде слугувати вдосконаленню нормативно-правової бази держави загалом.


В підрозділі показано роль та місце середнього класу у консолідації нації, самовизначенні громадян. Високий рівень громадянського самовизначення середнього класу є умовою подолання високого майнового розшарування суспільства, забезпечення стабільності і безпеки держави, ключовим суб’єктом націєтворчих процесів. Середній клас є тим середовищем, де найбільш повно взаємо узгоджуються загальнонаціональні інтереси та інтереси окремих громадян.


Характеризуючи суб’єктивний фактор як один з основних у націєтворчих процесах, в підрозділі велика увага приділяється аналізу у цих процесах ролі еліт – економічних, політичних, культурних.


В дисертації також показано, що труднощі та суперечності громадянського самовизначення населення суттєвим чином залежать від цивілізаційної “межовості” України та нових соціокультурних реалій. Ці реальності виявляються у зміні соціальних ідеалів і орієнтацій відповідно до нового цивілізаційного вибору; у формуванні “нових” цінностей, пов’язаних з пріоритетністю “людського фактору”; в зростанні ролі і ступенів свободи., що часто суперечить глибинним культурним архетипам, що живуть в людині на рівні підсвідомості.


 


У висновках узагальнено результати проведеного дисертаційного дослідження, розв’язання поставлених  завдань.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины