Забезпечення воєнно-економічної безпеки України в умовах реалізації стратегії євроатлантичної інтеграції : Обеспечение военно-экономической безопасности Украины в условиях реализации стратегии евроатлантической интеграции

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретичні засади забезпечення воєнно-економічної безпеки України в умовах реалізації стратегії євроатлантичної інтеграції” визначено понятійний апарат, основні теоретичні положення щодо забезпечення воєнно-економічної безпеки держави, проаналізовано стан наукових досліджень процесу забезпечення воєнно-економічної безпеки України в умовах реалізації стратегії євроатлантичної інтеграції, досвід забезпечення воєнно-економічної безпеки країнами НАТО шляхом розвитку воєнно-економічного співробітництва.

Акцентовано увагу на тому, що воєнно-економічне співробітництво, як спільна діяльність двох або більше країн для створення більш потужного економічного простору відбувається через процеси інтернаціоналізації та інтеграції їх воєнно-промислових комплексів (ВПК). Враховуючи те, що у науковій літературі вживаються поняття інтернаціоналізації та інтеграції ВПК, але визначення цих понять відсутні, в дисертації на основі існуючих визначень понять інтернаціоналізації та інтеграції в економіці з урахуванням специфіки оборонного виробництва сформульовані поняття інтернаціоналізації та інтеграції ВПК.

Інтернаціоналізація ВПК – це процес зростання взаємозв’язку та взаємозалежності між компонентами національних ВПК на міжнародному рівні на основі спільних економічних та політичних інтересів з метою підвищення ефективності їх діяльності.

Інтеграція ВПК – це процес зближення та зрощування ВПК на міжнародному рівні, як правило, у межах визначеного воєнно-політичного угруповання держав з метою взаємної адаптації та оптимізації воєнного виробництва відповідно до інтересів і запитів ВПК.

Визначено, що основою розробки механізму забезпечення воєнно-економічної безпеки держави шляхом розвитку воєнно-економічного співробітництва з країнами-членами та партнерами НАТО має бути концепція забезпечення воєнно-економічної безпеки України в умовах реалізації стратегії євроатлантичної інтеграції.

Зазначено, що існують полярно протилежні висновки щодо перспектив співробітництва України з НАТО у воєнно-економічній сфері. Тому актуальним є визначення впливу розвитку співробітництва України з НАТО у воєнно-економічній сфері на стан воєнно-економічної безпеки держави з метою формування Україною відповідної стратегії та політики у цій сфері.

У дисертації проаналізовано досвід забезпечення воєнно-економічної безпеки країнами НАТО шляхом розвитку воєнно-економічного співробітництва. Головними цілями воєнно-економічного співробітництва країн НАТО щодо матеріального забезпечення рішень керівних структур НАТО по вдосконаленню оборонного потенціалу є: ефективне використання обмежених фінансових, матеріальних і трудових ресурсів; економія на масштабах; розширення фізичних обсягів ринків ОВТ; створення для країн та суб’єктів підприємницької діяльності конкурентних переваг на регіональному та світовому ринку ОВТ; розширення кооперації в сфері виробництва ОВТ і воєнних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); доступ до нових технологій в масштабах усього угруповання; збереження і удосконалення промислової і технологічної бази воєнного виробництва; відкриття національних ринків озброєнь для конкуренції всередині угруповання, а також поєднання кооперації та транскордонного співробітництва.

Узагальнено чинники поглиблення співробітництва країн-членів та партнерів НАТО у воєнно-економічній сфері, серед яких найбільш суттєвими є: зменшення попиту на ОВТ із закінченням "холодної війни"; постійне зростання витрат на НДДКР та виробництво ОВТ; неспроможність абсолютної більшості країн силами своїх ВПК задовольняти потреби національних збройних сил у повному обсязі; зміни у типах систем озброєнь і послуг, що замовляються, внаслідок змін у політиці безпеки та структурі збройних сил багатьох країн після холодної війни та посилення антитерористичної боротьби; зрушення у структурі ОВТ у бік підвищення їх технологічності, збільшення ролі інновацій; потреба у підвищенні взаємосумісності американського та європейського обладнання та елементів інфраструктури, які використовуються під час проведення спільних військових операцій; підтримка урядами процесів консолідації оборонної промисловості; ініціатива США щодо сприяння торгівлі озброєннями із союзниками шляхом перегляду системи експортного контролю; співпраця з ЄС у галузі врегулювання криз та європейської системи безпеки; приватизація підприємств ВПК; прийняття в НАТО нових членів.

Систематизовано закономірності співробітництва країн-членів та партнерів НАТО у воєнно-економічній сфері, серед яких основними є: створення механізмів, що координують виконання міждержавних програм озброєнь; намагання дотримуватися балансу інтересів в інтеграції оборонної промисловості; одночасність інтеграції та концентрації воєнного виробництва; стримування урядами країн процесу концентрації через намагання зберегти необхідний рівень конкуренції, що позитивно відбиватиметься на якості та вартості ОВТ; вплив транснаціональних компаній на національні уряди та НАТО в цілому; посилення спеціалізації і поділу великих корпорацій за видами продукованих озброєнь; активізація процесу кооперації та концентрації на рівні субпідрядників; зростання витрат на сучасні ОВТ в бюджетах більшості країн НАТО.

У другому розділі “Аналіз співробітництва України з НАТО у воєнно-економічній сфері в контексті забезпечення воєнно-економічної безпеки України” аналізуються стан воєнно-економічного співробітництва країн НАТО з новими членами та партнерами Альянсу, чинники, характерні особливості механізмів та напрямів розвитку співробітництва України з країнами-членами НАТО у воєнно-економічній сфері.

Виходячи з аналізу особливостей воєнно-економічного співробітництва країн НАТО з новими членами та партнерами Альянсу, зроблено висновок, що  одним із головних напрямів стратегії інтеграції до НАТО постсоціалістичних країн є збільшення їхніх оборонних бюджетів та проведення на цій основі адекватних заходів щодо реформування ОПК з урахуванням їхнього реального стану та економічних можливостей з метою забезпечення реорганізації, модернізації та взаємосумісності військ.

Але оборонні витрати нових країн-членів НАТО у перші роки після вступу істотно не зростали, в деякі роки відбувалося навіть їхнє зменшення, в тому числі по такій складовій, як закупівля ОВТ (табл. 1). Обов’язкові внески нових країн-членів до спільного бюджету НАТО були в цілому незначними (близько 1% загальних оборонних витрат країни). Ці внески, а також витрати на утримання представництва та офіцерів у командній структурі НАТО є єдиними прямими витратами, які несуть нові країни-члени НАТО. Висновком з цього для України є те, що держава спроможна виконати вимоги НАТО по фінансуванню оборони в обсязі не менше 2 % від ВВП, разом із тим слід не тільки підвищувати оборонні витрати в цілому, а значно збільшити частку витрат в оборонному бюджеті на розробку та закупівлю ОВТ.

Реформування ОПК з метою забезпечення спроможності збройних сил нових країн-членів НАТО стати ефективною складовою Альянсу відбувається шляхом реорганізації, приватизації та комерціалізації оборонних підприємств, створення галузевих холдингових компаній, підвищення їхнього технологічного рівня.