Політичні орієнтації населення України як чинник політики національної безпеки держави.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено ступінь її наукової розробки, об’єкт, предмет, мету і завдання роботи; показано зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами; розкрито теоретико-методологічні основи дисертаційної роботи; сформульовано наукову новизну, визначено практичне значення отриманих результатів, а також механізм їх апробації.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження політичних орієнтацій населення як однієї з детермінант політики національної безпеки у внутрішньополітичній сфері” розглянуто теоретичне підґрунтя для дослідження феномену “політичні орієнтації” у контексті політики національної безпеки держави.

Проаналізовано теоретичні та практичні аспекти дослідження безпеки у внутрішньополітичній сфері, які знайшли своє відображення в роботах вітчизняних вчених О. Бєлова, В. Білоуса, І. Бінька, О. Власюка,                            С. Головащенка Г. Данільяна, В. Косевцова, В. Кременя, О. Литвиненка,               Н. Нижника, В. Паламарчука, С. Пирожкова, Г. Ситника. Обґрунтовано необхідність зосередження уваги на дослідженнях проблем безпеки саме у внутрішньополітичній сфері через важливість внутрішньополітичної стабільності для забезпечення національних інтересів держави в інших сферах суспільно-політичного життя, оскільки політична система виконує одну з головних інтегруючих та організуючих функцій в суспільстві. Особливо це актуально для країн, що трансформуються, тому що від цього залежить: чи зможуть вони забезпечити розбудову сучасної, дійсно суверенної та ефективної держави.

В українській науці використовується поняття політичної безпеки, яка виокремлюється за політичною сферою діяльності суспільства та поєднує внутрішньополітичну та зовнішньополітичну складові. В даній роботі об’єктом дослідження є саме внутрішньополітичний аспект політичної безпеки, який визначається як за внутрішньополітичною сферою діяльності суспільства, так і за внутрішньополітичним характером загроз.

  Пріоритети національних інтересів у внутрішньополітичній сфері проаналізовано, спираючись на положення Закону України “Про Основи національної безпеки України” (2003 рік), а також “Стратегію національної безпеки України” (2007 рік). Серед них слід відзначити захист державного суверенітету і територіальної цілісності, гарантування конституційних прав і свобод громадянина, зміцнення політичної і соціальної стабільності, демократичність конституційного ладу, розвиток громадянського суспільства, соборність держави на основі консолідації суспільства навколо цінностей незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України. Забезпечення зазначених пріоритетів національних інтересів у внутрішньополітичній сфері ускладнюється через існування таких викликів і загроз, як структурна та функціональна розбалансованість політичної системи, нездатність її окремих ланок до вчасного і адекватного реагування на загрози національній безпеці; прояви сепаратизму в окремих регіонах; ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства, слабкість та розпорошеність інституцій громадянського суспільства.

За результатами аналізу експертних опитувань, які здійснювалися протягом останніх десяти років, встановлено, що перелік загроз внутрішньополітичного характеру залишається майже незмінним. Зокрема, недостатня ефективність функціонування органів державної влади, їх взаємодії; недосконалість партійної системи; нерозвиненість громадянського суспільства; недовіра до органів державної влади та місцевого самоврядування; наявність сепаратистських настроїв; загроза територіальній цілісності тощо.

Перманентний характер загроз і небезпек свідчить, з одного боку, про недосконалість державної політики безпеки у внутрішньополітичній сфері, з іншого, про недостатню увагу до позаінституційних факторів, що негативно впливають на реалізацію національних інтересів у внутрішньополітичній сфері. Наявний стан безпеки у внутрішньополітичній сфері України потребує, по-перше, корегування завдань і удосконалення державних механізмів щодо подолання й нейтралізації реальних та потенційних загроз національній безпеці. По-друге, концентрації уваги органів державної влади саме на чинниках, що впливають на стан безпеки в цій сфері. По-третє, застосування нових дослідницьких методів і засобів до аналізу проблем безпеки у внутрішньополітичній сфері та їх передумов.

У цьому контексті важливим є аналіз політичних орієнтацій, які є складним за своєю природою феноменом, що містить соціально-психологічні, когнітивні, культурні, ціннісні аспекти уявлень (ставлення, позиції) окремих громадян (соціальних груп, суспільства в цілому) до політичної системи та її елементів, впливає на політичну  поведінку (в тому числі й електоральну), певною мірою обумовлює характер функціонування політичних інститутів. Політичні орієнтації є складовою політичної культури, їх дослідження здійснюється за допомогою як теоретичних, так і емпіричних методів, зокрема й вторинного соціологічного аналізу. Останній передбачає аналіз та інтерпретацію соціологічних даних, отриманих іншими дослідниками, за умови релевантності та репрезентативності цих даних для конкретного дослідження.

Обґрунтовано, що аналіз сутності і спрямованості політичних орієнтацій потрібно використовувати як один з об’єктивних та ефективних засобів дослідження реальних і потенційних загроз національній безпеці, динаміки розвитку окремих політичних процесів та їх політико-культурних передумов. Таким чином, аналіз політичних орієнтацій значно розширює, систематизує сферу досліджень у внутрішньополітичній сфері, дає можливість емпіричного вимірювання тих чи інших процесів, відстеження динаміки їх змін.

У другому розділі “Методологічні підходи до дослідження політичних орієнтацій населення у внутрішньополітичній сфері національної безпеки” обґрунтовано ключові підходи і методи дослідження теоретичних та практичних аспектів безпеки у внутрішньополітичній сфері національної безпеки на основі аналізу політичних орієнтацій населення.

Діалектичний взаємозв’язок між змістом політичних орієнтацій населення та станом безпеки у внутрішньополітичній сфері розкрито за допомогою застосування функціонально-діяльнісного підходу. Використання функціонального підходу обґрунтовує залежність ефективності реалізації політики національної безпеки у внутрішньополітичній сфері від змісту політико-орієнтаційного чинника. Зокрема, від характеру та спрямованості політичних орієнтацій населення залежить реалізація наступних складових забезпечення політики національної безпеки держави у внутрішньополітичній сфері:

-         формування пріоритетів національних інтересів, цілей, завдань;

-         аналіз реальних та потенційних загроз національній безпеці України;

-         прогнозування та запобігання формуванню нових небезпечних тенденцій;

-         забезпечення основних якісних характеристик безпеки, таких як політична стабільність, демократичність політичної системи, ефективність і легітимність політичних інститутів;

-         визначення шляхів і механізмів подолання та нейтралізації загроз, розробка конкретних заходів політики національної безпеки.

Показано, що діяльнісний підхід розкриває роль безпосередньої участі громадян, як суб’єктів забезпечення національної безпеки, у реалізації політики національної безпеки держави. Зокрема, через участь інститутів громадянського суспільства в аналізі нагальних проблем та виявленні небезпечних тенденцій, формуванні концептуальних засад національної безпеки держави (участь громадських організацій у підготовці проектів нормативно-правових актів) та контролі за їх виконанням.

Застосування функціонально-діяльнісного підходу виявляє складність та багатоплановість впливу політичних орієнтацій на стан безпеки у внутрішньополітичній сфері, оскільки таким чином розкривається залежність безпеки від політичних орієнтацій через їх вияв у характері політичних процесів, легітимності політичної системи, особливостях функціонування політичних інститутів, політичної та електоральної поведінки громадян, стану розвитку громадянського суспільства; формуванні політичної структуризації тощо.

 Для дослідження реальних проблем безпеки у внутрішньополітичній  сфері застосовано комплексний підхід. З цією метою проаналізовані системи структуризації політичних орієнтацій Г. Алмонда, Є. Головахи, Р. Далтона,    Р. Даля, Г. Пауелла, У. Розенбаума. Класифікації зазначених вчених відрізняються одна від одної, але всі вони вміщують три основні групи орієнтацій відносно політичних об’єктів. По-перше, орієнтації відносно політичних інститутів, органів влади, їх діяльності. По-друге, ставлення населення до конкретних політичних персоналій. По-третє, оцінки громадянами їх впливу на розвиток суспільно-політичного процесу.

Крім класифікацій в межах політико-культурного підходу в підрозділі розглянута класифікація, яка відноситься до теорії мікрополітики. Вона була розроблена американськими дослідниками М. Дженінгсом та Р. Ніємі, і вміщує як детальну структуру політичних орієнтацій населення, так і систему індикаторів для їх вимірювання.

У результаті аналізу та синтезу вище наведених класифікацій у дисертаційній роботі запропонована авторська систематизація політичних орієнтацій населення України та окремі індикатори для дослідження кожної групи орієнтацій. До авторської класифікації політичних орієнтацій населення України включені такі п’ять груп: характер політичної самоідентифікації населення; рівень довіри до влади; рівень і форми громадської активності; партійно-ідеологічні орієнтації; регіональна диференціація політичних орієнтацій населення України.

Показано, що політичні орієнтації суттєво впливають на розвиток політичного процесу. Зокрема, великою мірою визначають політичну поведінку всіх суб’єктів політичного процесу, легітимність політичної системи, особливості функціонування політичних інститутів, а також обумовлюють електоральний вибір громадян та характер політичної структуризації суспільства.

У третьому розділі “Роль політичних орієнтацій населення у підвищенні ефективності політики національної безпеки України у внутрішньополітичній сфері” на основі аналізу політичних орієнтацій населення України виявлені тенденції, що негативно впливають на реалізацію національних інтересів у внутрішньополітичній сфері, та сформульовані пропозиції щодо підвищення ефективності політики національної безпеки держави.

На основі вторинного соціологічного аналізу політичних орієнтацій населення України були отримані результати щодо суперечливості таких важливих факторів демократичності і стабільності політичної системи, як орієнтації населення щодо громадянської самоідентифікації і приналежності до української нації, держави і суспільства. На фоні сприйняття абсолютною більшістю українського населення України як своєї Батьківщини, зменшилася частка тих, хто, за умов повторного референдуму за незалежність, готові дати позитивну відповідь. Лише половина населення ідентифікує себе громадянами України, водночас третина населення пов’язує себе з локальним місцем проживання. Близько половини опитаних підтримують створення Союзу з Росією та Білоруссю та стільки ж - надання російській мові офіційного статусу.

Досліджено динаміку рівня довіри населення до центральних (Президента, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України), місцевих органів державної влади та політичних партій. Підтримка центральних органів протягом всього періоду незалежності України характеризується досить низькими показниками. Винятком став лише період безпрецедентного зростання суспільних сподівань – перше півріччя 2005 року. Місцеві органи користуються трохи більшою і стабільнішою підтримкою ніж центральні, що пов’язано з вищими оцінками населення стосовно своїх можливостей впливати на місцеву владу. Протягом останніх років політичні партії часто ставали лідерами громадської недовіри серед інших суб’єктів політичного процесу, для більшості населення діяльність українських партій є не лише неефективною, а взагалі невиразною і незрозумілою.

За результатами аналізу політичних орієнтацій щодо рівня і форм громадської участі встановлено, що серед різних форм політичної активності найбільш дієвими населення вважає масові мітинги і демонстрації, а також вибори. Слід відзначити, що в останні роки акції протесту для обстоювання власних прав і свобод населення визнає більш ефективним, ніж вибори. Згідно з результатами опитувань, основним мотивом для участі в акціях протесту виступає незадоволеність соціально-економічною ситуацією. Проте дослідження наймасовіших акцій, насамперед, “Помаранчевої революції” (2004 р.), показали, що соціально-економічні проблеми не стали визначальними чинниками цих акцій. Протестна поведінка населення була підтримкою та продовженням протестної активності політичних сил. Для нашого суспільства характерний тривалий період протестного “розкачування” та “згасання”.

На основі аналізу партійно-ідеологічних орієнтацій громадян показано особливості політичної структуризації українського суспільства. Зокрема, доведено, що право-лівий ідеологічний розподіл лише частково впливає на електоральну диференціацію. Результати дослідження ціннісних пріоритетів прихильників різних ідеологічних течій майже повністю тотожні. На першому місці знаходяться вітальні цінності: здоров’я, сім’я, благополуччя дітей та матеріальний добробут. Певні розходження існують щодо підтримки державної незалежності, демократичного шляху розвитку, участі у діяльності політичних партій, можливості підприємницької ініціативи, де низький відсоток у прихильників лівих ідеологій, а високий - у правих. Разом з тим спостерігається поступове збільшення популярності течій центристського спрямування, зокрема як правоцентристського, так і лівоцентристського.

Розкрито, що на сучасному етапі розвитку політичної системи України характер політичної структуризації суспільства тісно пов’язаний з регіональною диференціацією політико-ідеологічних орієнтацій. Було здійснено порівняльний аналіз основних груп політичних орієнтацій населення в чотирьох макрорегіонах: Захід (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області); Центр (Київ, Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області); Південь (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області) та Схід (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області).

Дослідження показали, що жителі усіх регіонів України мають спільні позиції щодо пріоритетності соціально-економічних питань у політиці нашої держави. Спостерігається однакове ставлення до  ринкових засад економічних перетворень: підтримка приватного підприємництва, приватної власності на землю тощо. Проте в орієнтаціях населення двох великих макрогруп Заходу-Центру та Сходу-Півдня існують значні відмінності стосовно громадянської самоідентифікації, “мовного” питання, зовнішньополітичних пріоритетів. Населенню східних та південних областей характерні більш низькі показники щодо підтримки незалежності за умов гіпотетичного референдуму, а також політичної самоідентифікації як громадян української держави. У той же час переважна більшість підтримує надання російській мові офіційного статусу і створення союзу з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Більш радикальними у порівнянні з рештою суспільства є негативні позиції стосовно вступу України до ЄС та НАТО. Серед орієнтацій населення західних та центральних областей переважають протилежні настрої.

На основі аналізу політичних орієнтацій населення виявлено, що протягом періоду незалежності зберігаються такі небезпеки, як: по-перше, низька ефективність діяльності основних політичних інститутів; по-друге, недосконалість громадянського суспільства і загалом низький рівень політичної активності громадян, яка, великою мірою, реалізується лише під час виборчого процесу. Одним із наслідків цього є обмежений характер впливу населення на прийняття політичних рішень та контролю за їх виконанням. По-третє, конфліктні загострення навколо надання російській мові офіційного статусу, особливо за умов важливого значения цього чинника для самоідентифікації населення Південно-Східних областей відносно приналежності до суспільства, держави, нації. По-четверте, відсутність в українському суспільстві єдиного бачення суспільно-політичного розвитку держави, зокрема ролі держави в реалізації соціально-економічної політики та зовнішньополітичних перспектив. По-п’яте, в умовах підвищення ролі представницьких органів недосконалість партійної системи все більш негативно позначається на ефективності всієї системи державної влади.

 Спекуляції на ціннісних відмінностях під час виборчих кампаній призвели до напруження в суспільстві, зниження рівня загальної довіри, прямих проявів сепаратизму. Протягом двох останніх років, на жаль, можна спостерігати, що політичне протистояння між населенням різних макрорегіонів підтримується певними політичними силами і у міжвиборчий період. В результаті політичного протистояння знову були актуалізовані серйозні проблеми української державності. Гострота їх прояву засвідчила недостатню ефективність державної політики у вирішенні завдань щодо консолідації українського суспільства, формування єдиної ціннісної системи, спільного бачення майбутнього. Разом з тим, і певні оцінки населення, і сама логіка розгортання політичних конфліктів свідчать, що багато в чому вони носять спекулятивний характер і походять “згори”, з ініціативи політичних сил та окремих політиків. Також, за оцінками населення, подолання існуючого міжрегіонального протистояння в суспільстві є можливим, перш за все, за умови забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку країни.

Виходячи з результатів аналізу політичних орієнтацій населення, основними чинниками у внутрішньополітичній сфері, що негативно впливають на реалізацію національних інтересів країни, є такі:

-         низький рівень легітимності державної влади і політичної системи України загалом;

-         слабкість та нерозвиненість інститутів громадянського суспільства;

-         низький рівень політичної активності громадян, яка великою мірою реалізується лише під час виборчого процесу, наслідком чого є обмежений характер впливу населення на прийняття політичних рішень та контроль за їх виконанням;

-         актуалізація певними політичними силами питання щодо надання офіційного статусу російській мові;

-         відсутність в українському суспільстві єдиного бачення суспільно-політичного розвитку держави;

-         недосконалість партійної системи, що ускладнює ефективне функціонування демократичних владних інституцій;

-         спекуляції політичних сил на соціокультурних відмінностях населення різних макрорегіонів з метою отримання влади, легітимізації певних суспільно-політичних рішень;

-         відсутність консенсусу між різними групами еліт щодо національно-державних пріоритетів.

Доведено, що зазначені внутрішньополітичні чинники негативно впливають на реалізацію наступних пріоритетних завдань політики національної безпеки: забезпечення національної єдності та консолідації українського суспільства; збереження територіальної цілісності та державного суверенітету України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві, демократичності конституційного ладу та реформування політичної системи у напрямі утвердження плюралістичної демократії.

З метою нейтралізації та подолання проблем безпеки у внутрішньополітичній сфері, підвищення ефективності політики національної безпеки держави доцільним є: розробка документів концептуального характеру; удосконалення та корегування чинної нормативно-правової бази; підготовка програмного документа, який би визначав завдання у внутрішньополітичній сфері на короткострокову та середньострокову перспективу, а також механізми їх реалізації; розробка заходів щодо залучення громадських об’єднань до реалізації життєвоважливих інтересів у внутрішньополітичній сфері; напрацювання заходів щодо підвищення безпосереднього впливу населення на прийняття важливих рішень у сфері безпеки.