НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Краткое содержание

У першому розділі ”Теоретико–методологічні засади формування оптимальної структури паливно-енергетичного комплексу” проаналізована етимологія категорії ”економічна безпека”, досліджені сутність і значення чиннику структури ПЕК у забезпеченні економічної безпеки держави, розглянуті методологічні підходи до формування оптимальної структури енергетичної галузі, а також проведена аналітична оцінка досвіду забезпечення енергетичної безпеки в іноземних країнах.

Враховуючи посилення значущості енергетичного чинника в умовах поширення впливу глобалізації на процеси виробництва та споживання енергоресурсів, енергетична безпека визначається як найважливіша складова економічної безпеки держави. Визначальними рисами цієї категорії є здатність ПЕК забезпечувати економічно обгрунтований внутрішній та експортний попит достатнім обсягом енергоносіїв відповідної якості, здатність споживчого сектору економіки раціонально використовувати енергоресурси, а також стійкість енергетичної системи до зовнішніх економічних, політичних, техногенних та природних загроз.

Виходячи з того, що структура ПЕК характеризує його матеріальну побудову як сукупність елементів енергетичної системи разом із мережею внутрішніх та зовнішніх енергетичних зв’язків, в роботі запропонована методологія структурування ПЕК за основними аспектами його структурної побудови (виробничий, балансовий, територіальний). Ця методологія передбачає послідовний відбір та групування окремих елементів виходячи із відповідного комплексу ієрархічно впорядкованих критеріїв.

Враховуючи те, що галузеві системи енергетики є просторово розподіленими технічними об’єктами, процес формування яких має бути взаємопогодженим із умовами соціально-економічного розвитку окремих регіонів держави, визначення найбільш оптимальних шляхів розвитку енергетики України у контексті енергетичної безпеки пропонується здійснювати виходячи із сполучення галузевого і територіального підходу.

В рамках процесу державного управління в сфері ПЕК основною метою оптимізаційних задач є знаходження за визначеним критерієм найкращих пропорцій у використанні різних видів енергетичних ресурсів як в цілому, так і по регіонах держави, а в межах регіонів укрупнено за категоріями споживачів, а також оптимізація структури окремих функціональних загальнодержавних і регіональних енергетичних систем.

В Україні в умовах становлення ринкової економіки для впровадження сучасних підходів до формування і реалізації державної енергетичної політики вважається доцільним використання світового досвіду забезпечення енергетичної безпеки. Враховуючи стан розробленості цих питань в світі, а також геостратегічні орієнтири України найбільш доцільним є дослідження досвіду таких держав як Російська Федерація, США та країни ЄС.

Проведений аналіз свідчить, що серед основних заходів із забезпечення енергетичної безпеки в цих країнах виділяють регулювання обсягів виробництва та імпорту енергоресурсів, стимулювання конкуренції на енергетичних ринках, розвиток енергозберігаючих технологій та поширення використання поновлювальних джерел енергії. Досягнення встановленої мети здійснюється шляхом застосування заходів державного фінансового та регуляторного впливу.

У другому розділі ”Оцінка існуючої структури ПЕК України з позицій вимог енергетичної безпеки” досліджена динаміка структурних змін в галузевих та регіональних системах енергетики України, докладно проаналізована територіальна структура ПЕК держави як сукупність регіональних енергетичних систем, а також проведена аналітична оцінка рівня оптимальності територіально-виробничої структури енергетичної галузі України з позицій забезпечення енергетичної безпеки держави.

Дослідження структурних змін у вітчизняній енергетиці свідчить про наростання кризових явищ, зумовлених старінням основних фондів, погіршенням мінерально-сировинної бази природних ПЕР, недостатньою ефективністю використання виробничих потужностей в енергетиці, інвестиційним недофінансуванням галузі та рядом інших чинників.

У якості одного з найважливіших чинників, що обумовлює надмірну енергоємність вітчизняного ВВП, в роботі досліджується сектор тіньової економіки, який, незважаючи на поступове скорочення, становив у 2005 році майже третину від рівня офіційного ВВП.

В умовах зростаючої регіоналізації економіки набувають все більшого значення проблеми регіональної енергетики, які визначаються в роботі як одні з найбільш важливих і найбільш критичних для вирішення проблеми забезпечення економічної безпеки держави.