Своєрідність та роль пейзажу в ліриці Бориса Пастернака : Своеобразие и роль пейзажа в лирике Бориса Пастернака

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення роботи. 

У першому розділі дисертації «Пейзаж як літературознавча категорія та проблеми його вивчення» здійснено огляд наукової літератури стосовно теоретичних проблем пейзажу та його розвитку в літературі впродовж літературного процесу, уточнено методологічні підходи до вивчення поняття «пейзаж».

Категорія «пейзаж» пройшла значний шлях у науковому й художньому становленні. Наприкінці XIX – на початку XX століть відбулися кардинальні зміни в мистецтві, які охопили різні рівні художньої свідомості, а також системи напрямів, жанрів, стилів. Авторське начало стало ще більш активним і дієвим у творенні художнього світу. Зміна культурної парадигми виявилася в русі від реального до ірреального, переході від видимого до сутнісного, тісному зв’язку філософії та літератури, взаємодії різних видів мистецтва, розумінні твору не як частини світу, а як окремого, завершеного й самоцінного світу. Різноманіття модерністських та авангардних течій визначило зміну форм та функцій пейзажу, для яких суттєвим є перевага виражальності над зображальністю, а також значне концептуальне навантаження. Великий внесок у розвиток теорії та практики пейзажу зробили символісти, які наповнили його таємничістю, музикою, великим духовним змістом. У ліриці символізм був тісно поєднаний з імпресіонізмом, що знайшло відбиток у пейзажних замальовках митців. Перевага образності й пошук нових засобів її творення  позначилися на пейзажах імажистів та імажиністів. У футуризмі пейзаж постає як активний учасник різних сфер життя, відтворюючи єдність світу і його здатність до подальшого руху. Змішування різних стилів, активне словесне новаторство футуристів призвело до виникнення напрочуд динамічних, вражаючих своїми формами пейзажів. Лірика першої половини XX століття відзначається політематизмом, поліжанровістю, полістилізмом, симультанністю форм, що позначилося на пейзажах у творчості видатних представників Срібного віку, в тому числі й Б. Пастернака.

Серед перших теоретиків пейзажу слід відзначити А. Бізе. Великий внесок у розробку даної категорії зробили Г. Поспєлов, Д. Лихачов, Є. Фарино, В. Халізєв, М. Епштейн та інші. Питання визначення пейзажу як літературознавчої категорії є дискусійним. У дисертації уточнено визначення пейзажу як структурного компоненту композиції художнього твору, функції якого полягають не лише в зовнішній зображальності (описі природи, міста та ін.), а й у виражальності (ідей, емоцій, візій тощо). Пейзаж сприяє розкриттю образів, руху сюжету, створенню художнього світу, акцентуації авторської позиції, вираженню художньої концепції митця загалом. На форми й функції пейзажу в літературі впливають історико-культурна ситуація, філософські уявлення, фольклор, міфологія, індивідуальні пошуки митців та інші чинники.

У дисертації детально розглянуто класифікації пейзажу, зокрема М. Епштейна та Є. Фарино, які зробили значний внесок у розвиток теорії пейзажу.  Разом з тим у роботі стверджується думка, що єдиної, уніфікованої, абсолютно вичерпної класифікації пейзажу в літературі немає, оскільки принципи її укладання можуть бути різними. В основу типології пейзажу можуть бути покладені різні параметри: спосіб зображення (статичний та динамічний), характер простору й часу (степовий, лісовий, мариністичний, урбаністичний, індустріальний; зимовий, літній, весняний, осінній; нічний, ранковий тощо), ступінь масштабності (локальний, екзотичний, національний, космічний тощо), емоційне забарвлення та естетичне сприйняття (величний, похмурий, таємничий, ідеальний тощо), семантика (філософський, історичний, психологічний, автобіографічний тощо), походження (фольклорний, міфологічний тощо), зв’язок із загальними напрямами, течіями, стилями (класицистичний, бароковий, романтичний, символістський, реалістичний, футуристичний тощо) та інші. Слід відзначити, що в чистому вигляді певні типи пейзажів зустрічаються рідко, найчастіше вони переплітаються, доповнюють один одного, утворюючи цікаві художні структури. Виокремлення тих чи інших форм пейзажів багато в чому залежить від художньої практики митців, адже кожному письменникові притаманне власне бачення природи, а відповідно й розуміння ролі пейзажу в художньому творі. Своєрідність пейзажу відображає особливості світогляду, творчого методу, стилю митця.  

У першому розділі здійснено огляд праць дослідників, які вивчали особливості пейзажу в ліриці Б. Пастернака. Перспективною є думка  В. Альфонсова, котрий відзначив, що у поета немає суто пейзажних віршів, а є такі, в яких гармонійно поєднані теми природи, кохання, мистецтва. У дослідженнях Л. Озерова відзначено тяжіння Б. Пастернака від складності до простоти художнього мовлення, що знайшло відбиток і у пейзажах митця. Ю. Лазебник відзначив «делокалізацію» пастернаківського світу, взаємопов’язаність образів та усіх компонентів художнього тексту, в тому числі й пейзажів. М. Епштейн зазначив, що природа для Б. Пастернака – «інша назва життя, зразок душевного здоров’я, природності й краси, які потрібно перенести в мистецтво». І. Ростовцева здійснила порівняльний аналіз пейзажних замальовок Б. Пастернака і М. Заболоцького. Поєднання різних мотивів у пейзажах Б. Пастернака (зокрема природних і біблійних) відзначив М. Пащук. Потужний внесок у вивчення поетикальних особливостей лірики Б. Пастернака, зокрема пейзажу, зробили також О. Архангельський, О. Жолковський, С. Муляр, М. Єлісова, В. Франк, О. Ніколенко, А. Лівінгстоун, Ф. Бьорлінг, Г. Гіффорд, Л. Флейшман та інші. Творчості Б. Пастернака присвячено чимало дисертаційних досліджень (А. Анісова, Є. Тюленєва, О. Казмірчук,  М. Алексеєва, Л. Соколова, І. Романова, О. Власов та ін.), в яких розглянуто й деякі особливості пейзажу Б. Пастернака на матеріалі окремих творів. 

Протягом розвитку пастернакознавства встановлені такі сутнісні риси пейзажу в ліриці Б. Пастернака, як його посилена метафоризація, динамізм, акцентоване авторське начало. Утім, цілісно й системно дана проблема ще не розглядалася на матеріалі всієї ліричної спадщини митця. Тому варто дослідити й вивчити своєрідність та роль пейзажу в ліриці Б. Пастернака системно, простежити еволюцію даної категорії на різних етапах творчості поета, що є предметом розгляду в наступних розділах.

 У другому розділі дисертації «Особливості пейзажу в ранній ліриці Б. Пастернака» розглянуто ранні збірки поета «Близнец в тучах» и «Поверх барьеров» в контексті напрямів і течій доби Срібного віку, а також з погляду традицій російської класичної літератури.

У ранній ліриці Б. Пастернака виявилося безмежне захоплення митця природою, її обожнення і прагнення віднайти єдність людини та природи. Природа сприймається поетом як втілення самого життя, безмежного і розмаїтого у своїх проявах. До природного світу, на думку письменника, належить і світ людський. У ранніх пейзажах Б. Пастернака образ природи постає в різних аспектах: реальному, символічному, естетичному, філософському, психологічному, історичному. Через зображення природи й прилучення до її життя письменник шукав шляхів досягнення гармонійної єдності світу, смислу буття, творчого перетворення всесвіту. .

Природа олюднюється Б. Пастернаком, набуваючи самоцінності (як художній образ) в ліричному тексті. У зв’язку з цим найпоширенішими засобами створення пейзажів у ранній ліриці митця є метафори та порівняння, створені на підставі уособлення. Природа в ранніх віршах поета набуває усіх ознак живої істоти, з якою поет вступає в складний і тривалий діалог. У пастернаківських тропах на перше місце виходить не пряме, а переносне значення, що слугує рушійною силою розвитку ліричного сюжету, художнього образу, теми, мотиву. 

Характерною ознакою пейзажів Б. Пастернака раннього періоду творчості є стрімка зміна просторів і часів, що супроводжується підкресленою гіперболізацією явищ. Прийом гіперболізації має суб’єктивну основу, оскільки для ліричного героя набувають напрочуд великого особистісного значення всі природні явища та зміни.

Вже в ранній ліриці Б. Пастернака простежується тісне поєднання теми природи й теми мистецтва, які стануть провідними в його творчості й у подальшому. На думку письменника, мистецтво народжується з природи і є її вираженням. Природа як «явленная тайна» і «неслыханная вера» надихає людину до творчості.

Життя природи співвіднесене Б. Пастернаком із різними сферами людського існування – інтимною, мистецькою, історичною, суспільною та ін. У зв’язку з цим пейзаж у ранній ліриці письменника не існує сам по собі, а набуває різних семантичних конотацій, що дозволяє виділити такі форми пейзажу, як психологічний («Мне снилась осень…»), історичний («Десятилетье Пресни», «Петербург»), оніричний («Дурной сон»), реалістичний («Все оденут сегодня пальто…»), мистецький («Февраль. Достать чернил и плакать…»). Кожна із цих форм не існує відокремлено, а поєднує в собі ознаки й інших форм. У різних формах пастернаківського пейзажу органічно вміщено міфологічні структури (образи, мотиви, сюжети, символи та ін.), а також культурні ремінісценції й алюзії. Так, наприклад, у вірші «Весна» Москва порівнюється з градом Китежем. У вірші «Метель» звучать біблійні мотиви, пов’язані з Різдвом. У вірші «Балада» переважає піднесений, романтичний пафос у зв’язку із зверненням до спадщини композитора Ф. Шопена, котрий приніс у музику «дихання самої природи».

Функції пейзажів в ранніх збірках письменника визначаються його ставленням до природи як до активного учасника людського життя та світового буття. У зв’язку з цим у дисертації відзначені такі функції ранніх пейзажів Б. Пастернака, як психологічна (розкриття почуттів людини), імагогічна (участь у створенні художнього образу), естетична (вираження естетичних принципів митця, захоплення природною красою світу), філософська (втілення філософських ідей, концептуальних засад світосприйняття Б. Пастернака), перетворювальна (відтворення цілісності світу, одухотворення буття). 

На ранніх збірках Б. Пастернака, в тому числі й на пейзажах, позначилися впливи різних напрямів і течій Срібного віку. Елементи романтизму (неоромантизму) виявилися в напрочуд емоційних та експресивних пейзажах, у прагненні ліричного героя до гармонійної єдності з природою, в пантеїстичному ставленні до природи, в абсолютизації мистецького покликання.

У пейзажних замальовках поета знаходимо і яскраво виражені елементи імпресіонізму в поєднанні із символізмом. Сприйняття Б. Пастернаком природи як таїни і водночас як втілення вищого смислу, захоплення вселенськими проблемами йде від символізму. Чимало символів у ранній ліриці Б. Пастернака набувають багатозначності і пов’язані не лише з природними враженнями, а й філософськими та естетичними міркуваннями поета: заметіль, сніг, вітер, ніч, дощ, сад, зірка, птахи та ін. Найпоширенішим із сезонних образів Б. Пастернака в ранній ліриці є образ весни, що виступає в різних іпостасях – як втілення творчого потенціалу, як стихія, що підкорює собі всесвіт, як дещо негативне, неминуче руйнування, кінець світу. Зимові пейзажі часто супроводжують тему творчості, стихія зими символізує творче начало, що міститься як у природі, так і в особі митця. Образ літа виступає втіленням повноти й розмаїття буття, тому мотив перетворення супроводжує цей образ. Осінні пейзажі пов’язані з інтимними й творчими рефлексіями ліричного героя, а також із проблемою відмирання й вічного коловороту в природі.

Деякі пейзажі поета мають риси імпресіонізму: органічна єдність людини й середовища, орієнтація на безпосередні враження та відчуття (момент «тут» і «тепер»), багата колористична палітра, музикальність віршів, складна асоціативність, сугестія. Б. Пастернак, як і художники-імпресіоністи, виявляв  велику зацікавленість до образу міста. Урбаністичний пейзаж у тісному взаємозв’язку з темою творчості проходить через всі ранні збірки поета. Образ міста часто інтерпретується у безпосередній співвіднесеності з мотивом природної стихії. Стихія природи (зима, заметіль, вихор, сніг, відлига, весна тощо) визначає обриси міста в багатьох віршах митця. Слід відзначити співвіднесеність урбаністичного пейзажу й з іншими темами – історії, кохання, культури. Б. Пастернак сміливо вміщує міський пейзаж у релігійний, історико-культурний контекст, насичує його міським просторіччям, різнорідними предметами, осмислює місто як побутову реальність і водночас як складову людського буття. 

Ознаками футуризму в ранніх пейзажних замальовках Б. Пастернака є поєднання слів із різних сфер життя, підкреслена гіперболізація, поєднання природних образів із буденною реальністю, уривчастий синтаксис, активне словесне новаторство, пафос нестримного руху.

У перших збірках Б. Пастернака помітні традиції російської класичної літератури в зображенні пейзажу, зокрема О. Пушкіна (філософсько-психологічне насичення природних образів; захоплення гармонією природи; створення міського пейзажу Петербурга у зв’язку з роздумами про історичне минуле часів Петра I), А. Фета (імпресіоністичні замальовки).

Синтез філософії та лірики, інтелектуального й емоційного начал, посилений метафоризм, пошук прихованого смислу в природних образах засвідчує близькість творчого методу Б. Пастернака до барокової традиції метафізичної поезії. 

Б. Пастернак був сміливим новатором у галузі ліричних жанрів. Його ліричні вірші набувають різних форм за своєю внутрішньою структурою: імпровізація, сон, миттєве враження, одкровення, осяяння, плин асоціацій, рефлексія (інтимна, історична, культурна та ін.), медитація тощо. Традиційний жанр балади насичений новим, порівняно з класичним, змістом («Балада»).  Б. Пастернак поєднує пейзажні й музичні мотиви задля реалізації теми народження митця, котрий, на думку автора, покликаний стати голосом самої природи, її одвічної гармонії й коловороту («я – мяч полногласья и яблоко лада», «я – пар отстучавшего града», «я – плодовая падаль, отдавшая саду все счеты по службе, всю сладость и яды» і т.д.). Б. Пастернак утверджує думку про причетність поета до ритмів природи й всесвітнього буття. 

У третьому розділі дисертації «Пейзаж у поезії Б. Пастернака 1920-1930-х років» основну увагу приділено збіркам «Сестра моя – жизнь», «Темы и вариации», «Второе рождение».

Збірка Б. Пастернака «Сестра моя – жизнь» (1922) засвідчила зміни, що відбулися в світогляді поета під впливом історичних подій та філософсько-естетичних шукань. Природа усвідомлюється митцем як втілення самого життя, розмаїтого і рухливого. Основним композиційним принципом побудови збірки є принцип єдності, який у пейзажі виявляється у взаємопроникненні різноманітних явищ і подій, у поєднанні сучасності та історії, нового та вічного. Б. Пастернак прагне у своїх пейзажних замальовках до зближення просторів (неба й землі, ідеального й реального, побутового й буттєвого), часів (минулого, теперішнього, майбутнього), стирання меж поміж світом ліричного героя і зовнішнім світом. У збірці «Сестра моя – жизнь» Б. Пастернак порушив філософську проблему єднання людини та природи, яка вирішується на різних рівнях ліричного тексту. Основою такого єднання письменник убачає творче начало. Природа в збірці виступає в ролі ідеального, креативного начала, яке надихає людину до творчості, духовно зцілює. На пейзажах збірки «Сестра моя – жизнь» позначився вплив філософських ідей Ф. Ассизського, В. Соловйова, а також філософії романтиків. Напрочуд потужними в збірці є романтичні мотиви, які походять з творів М. Лермонтова, Дж. Байрона, Е. По, М. Гоголя, Р. Кіплінга. Б. Пастернакові було близьке романтичне сприйняття життя в його повноті й цілісності, а також ідея причетності людини до життя природи, пошук гармонії з нею. У збірці відчувається романтичне захоплення ліричного героя стихією природи й життя, а з іншого боку – протиставлення героя і прагматичних «людей в брелоках». Пейзаж включений у сферу інтимних почуттів, переживань ліричного героя, а також у сферу його філософських пошуків і творчого самовизначення («Определение поэзии», «Определение души», «Определение творчества»).

Чимало пейзажів зі збірки «Сестра моя – жизнь» набувають соціального забарвлення, що пов’язано з революційними зрушеннями, які відбувалися в суспільстві («Весенний дождь», «Свистки милиционеров»). Б. Пастернак як поет підтримував ідею оновлення життя, сподіваючись на нове відродження людства. Слід відзначити включення деяких пейзажів письменника в біблійний контекст («Про эти стихи», «Давай ронять слова…»), що свідчить про прагнення митця до осмислення сучасності в аспекті вічних цінностей. У збірці «Сестра моя – жизнь» з’являються такі нові для Б. Пастернака пейзажі, як екзотичні пейзажі («Тоска»), а також пейзажі культурологічні, тобто створені на підставі мотивів та образів світової культури («Памяти Демона», «Уроки английского»).

У збірці «Сестра моя – жизнь» еволюціонують пастернаківські образи, що були присутні в ранніх збірках, а також з’являються й нові. Образ саду розширює семантичний ореол. Він постає як символ хаотичного, невпорядкованого простору і разом з тим простору культурного, творчого начала. Символічним змістом відзначений образ дощу, в якому автор втілює ідеї життєвої сили, натхнення, присутності Бога. Образ лісу символізує живий зв’язок часів, поступу історії й життя людини, а також «повести развитье», «отчет поколений». Дорога в ліричних творах Б. Пастернака позначає життєвий шлях людини, хід історії, а також духовні шукання особистості. Образ дороги в збірці митця нерідко з’єднує різноманітні природні й суспільні локуси в єдиний простір. Тісно пов’язаний із дорогою й образ вокзалу, який втрачає просторово-розмежувальні функції.

У жанровому відношенні збірка «Сестра моя – жизнь» цікава тим, що, крім відомих у ранній ліриці Б. Пастернака ліричних жанрів, з’являються такі, як «визначення» філософії, творчості, душі (або «самовизначення»), інтерпретації (образів, мотивів, сюжетів літератури й культури), «пісні у листах».

Наступна збірка Б. Пастернака «Темы и вариации» (1923, доп. 1929) позначена гірким відчуттям поета невлаштованості світу, порушення життєвих засад внаслідок революційних змін. У зв’язку з цим провідними мотивами збірки стали мотиви суму, розчарування, розлуки, самотності, хаосу, руйнування. В образах хворобливої природи поет втілює лихі передчуття. Пейзаж гостро «реагує» на психологічні та життєві колізії ліричного героя. Разом з тим природа наділяється митцем цілющими властивостями, вона здатна зцілювати й надихати ліричного героя до нового життя (цикли «Нескучный сад», «Весна»). Велике навантаження в збірці виконують історичні пейзажі, які створюють образ бурхливого світу, а також є відповідним фоном для роздумів і зміни станів ліричного героя. Б. Пастернак звертається до образу міста, яке переживає страшне лихоліття («Кремль в буран конца 1918 года», «Январь 1919 года», «Матрос в Москве», «Город», «9-е января»). На пейзажах у ліричних віршах Б. Пастернака зі збірки «Темы и вариации» позначилися епічні мотиви, що підкреслено автором у відповідному циклі («Эпические мотивы»). У культурологічні пейзажі Б. Пастернака вписані образи Маргарити, Мефістофеля, Шекспіра, Бальзака, а також образи сучасників митця.  Б. Пастернак створює «міф про Поета», в якому активну участь бере природа. У циклі «Тема с вариациями» митець звертається до постаті О. Пушкіна та мотивів і образів його творів («Цыганы», «Пророк» та ін.). У пастернаківських пейзажах виявляється стирання меж поміж сучасністю та літературою, включення мистецтва у вічне коло життя. Культурного значення набувають природні образи Б. Пастернака (море, сад). Розширення культурологічного контексту пейзажів дає можливість письменникові осмислити соціальні зрушення з позиції культурних цінностей, моральних пріоритетів.

У жанровому відношенні збірка «Темы и вариации» збагатилася ліричними портретами попередників і сучасників поета, новими «темами» з «варіаціями» (тобто інтерпретацією однієї теми в різних мотивних потоках). На побудові збірки й на пейзажних замальовках позначилося захоплення  Б. Пастернака музикою. У «Темах с вариациями» всупереч історичним катаклізмам потужно звучать на різні ритми й голоси провідні мотиви лірики митця – творчості, пріоритету духовно багатої особистості, її перетворюючої ролі у світі.

Збірка «Второе рождение» (1932) засвідчила зміни в світогляді автора й душі ліричного героя, а також перехід письменника до нової творчої манери.  Б. Пастернак осмислює попередній шлях і прагне зазирнути в майбутнє. Великий вплив на поета справили Грузія, захоплення ідеями соціалізму, нове кохання (З. Нейгауз), що дали поштовх до нового відкриття світу й початку нового життя. Багато пейзажів у збірці «Второе рождение» мають романтичне забарвлення, вони втілюють палке бажання автора наблизитися до гармонії, до відновлення порушених засад, до єдності зі світом («Волны»). Образи хвиль, гір, моря відзначені масштабністю й глибиною історико-культурного змісту. Романтичний колорит надають пейзажам Б. Пастернака й музичні мотиви  (Ф. Шопена, Й. Брамса). Разом з тим у збірці «Второе рождение» потужно звучить тема смерті, пов’язана з новою інтерпретацією «міфу про Поета»  (О. Пушкіна) у зв’язку із загибеллю сучасників Б. Пастернака –                                В. Маяковського та ін. («Смерть поэта», «О, знал бы я, что так бывает…»).

Тема міста розкривається в образах Москви, Києва, Ірпеня. Москва зображується в сірих, гнітючих фарбах. Київ – предмет захоплення митця. Ірпінь пов’язаний із мистецьким відродженням поета. У міських пейзажах  Б. Пастернака простежується тісне поєднання урбаністичних прикмет і особистісного. Місто в зображенні поета постає як жива істота, як частина самої природи, що спостерігає за почуттями ліричного героя і співпереживає разом з ним. У пейзажних замальовках Б. Пастернака стираються межі поміж зовнішнім і внутрішнім («Ты здесь, мы в воздухе одном…», «Никого не будет в доме…» та ін.). Образи снігу, завірюхи, повітря, весняного дня розкривають глибину інтимних переживань ліричного героя.

У пейзажах збірки «Второе рождение» простежується тяжіння  Б. Пастернака до простоти й лаконічності ліричного висловлювання, що знаходить відбиток у відповідному синтаксисі, лексиці, композиційній структурі віршів.     

У четвертому розділі «Своєрідність та функції пейзажу в філософській ліриці Б. Пастернака 1940-1950-х років» об’єктом розгляду є поетичні збірки «На ранних поездах» (1943), «Когда разгуляется» (1959), а також цикл «Стихотворения Юрия Живаго» (1946-1953) з роману «Доктор Живаго».

Пізня лірика Б. Пастернака набуває широкого філософського змісту, у зв’язку з цим і пейзаж відзначається глибоким семантичним наповненням, сприяючи розкриттю одвічних питань, що хвилюють ліричного героя та автора: життя і смерть, свобода і насильство, кохання і смисл буття тощо. Пейзаж у пізніх збірках митця слугує відображенню життя як екзистенції, як «творчества и чудотворства», як безкінечного процесу особистісних «открытий». Через пейзаж знаходять втілення провідні теми пізньої лірики поета – безсмертя і воля. Письменник утверджує думку про те, що в єднанні з природою людина здобуває безсмертя і творчу свободу («Сосны»). За словами А. Якобсона, «життя – смерть – воскресіння є сюжетним планом контексту пізнього  Б. Пастернака», у який активно включені природні образи (пори року, сонце, сад, ліс, сніг, дорога та ін.) задля увиразнення глибокого філософського змісту, що полягає не лише в роздумах про ключові питання буття, облаштування світу, а й у висвітленні поглядів митця на творчість, в аналізі внутрішніх психологічних колізій.

 Пейзаж у пізній ліриці Б. Пастернака значно розширює межі простору й часу. Природні замальовки не обмежені теперішнім часом, навпаки, вони здатні поєднувати минуле й теперішнє, теперішнє і майбутнє («Зазимки», «Преследование» та ін.). Поєднуючи різноманітні просторові й часові плани, пейзаж у ліриці митця набуває всеосяжності в широкому філософсько-історичному й філософсько-культурному контексті.

Пейзаж у Б. Пастернака ніколи не був просто фоном, він завжди слугував розкриттю переживань ліричного героя, вираженню поглядів автора. Однак у пізній ліриці поглибилася ще одна риса стилю митця – включення пейзажу в загальну, цілісну картину світу. Природа у нього живе одним життям із людиною, суспільством, історією. На пейзажах збірок «На ранних поездах» і «Когда разгуляется» позначився вплив історичних подій, зокрема подій Великої Вітчизняної війни («Старый парк», «Зарево», «Разведчики», «Победитель», «Весна»). Природа в зображенні Б. Пастернака співчуває людині, поділяє із нею важкі втрати. Тема смерті й духовного зламу позначилася на пейзажах у віршах про війну. Але разом з тим природа містить і категорію надії, нагадуючи про можливість нового відродження світу («Весна»). З іншого боку, пейзажі  Б. Пастернака наповнені й позачасовим змістом, розкриваючи рух часу в напрямку до вічності, наприклад, у вірші «Снег идет», в якому основний сюжет складає плин життя, що ніколи не спиняється.

У поезії Б. Пастернака пізнього періоду змінюється система засобів створення пейзажу. Перевага надається не розгалуженим метафорам, а більш чітким, лаконічним формам (як на лексичному, так і на синтаксичному рівнях), що дозволяють одним-двома штрихами створити певну атмосферу вірша. Стильовою домінантою є означення (акцентуація в предметі головних ознак), яке, втім, має метафоричну основу. Природна, невимушена манера письма пізнього Б. Пастернака ґрунтується на двох принципах: роздвоєння предметів довколишнього світу та зближення образів, явищ, мовних засобів                          (Ж. Дозорець). Дотримуючись цих принципів у зображенні природи, митець досягає композиційної цілісності.

Крім пейзажів, що виникають на основі реальних вражень, у пізній ліриці Б. Пастернака велику роль відіграють пейзажі міфологічні, в яких письменник надає нове життя відомим міфам. Особливо це стосується циклу «Стихотворения Юрия Живаго», в якому простежується складний алегоризм пейзажних замальовок: в описі природних явищ розкривається життя духу людини (Юрія Живаго), а також біблійний сюжет про народження, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Поєднання природного, людського і біблійного планів дозволяє Б. Пастернакові говорити про єдині засади світового буття. У пейзажах циклу «Стихотворения Юрия Живаго» утверджуються ідеї причетності людини до всього, що є на землі, наповнення природного світу Божим смислом. Образи природи в «Стихотворениях Юрия Живаго» наповнені міфопоетичним змістом: дерево постає як символ з’єднання земного й божественного; сад (Гефсиманський) – як символ шляху до безсмертя, як творчість і як вічність; вітер – як символ духовного змісту, здатного поєднати все у світі; ліс – як символ неподільного світу, маючого здатність до зростання й постійного оновлення та ін. У «Стихотворениях Юрия Живаго» еволюціонує і міський пейзаж Б. Пастернака: місто теж бере участь у розвитку біблійного сюжету. В пейзажних замальовках митця біблійні мотиви поєднані з фольклорними й із культурними. Отже, пейзажі в циклі «Стихотворения Юрия Живаго» сприяють розкриттю центральної ідеї роману «Доктор Живаго» про те, що смерть можна побороти зусиллями воскресіння.

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.

1. Пейзаж – одна із ключових текстових категорій, яка відіграє велику роль у створенні цілісної картини світу митця й впливає на розвиток тем, образів, мотивів, просторово-часових характеристик твору. Як компонент композиції, пейзаж забезпечує єдність поміж іншими компонентами в  структурі художнього твору. На форми й функції пейзажів у літературі впливають особливості художньої свідомості, розвиток філософської думки, художні напрями й течії, фольклор, міфологія, культурні традиції, а також індивідуальні пошуки митців. З перевагою авторської свідомості пейзаж у літературі першої половини XX століття остаточно втратив зображальні функції, ставши для митців особливим засобом осмислення світобудови та місця людини в ньому.

2. Пейзаж у ліриці Б. Пастернака тісно пов’язаний із формуванням філософсько-естетичної концепції митця. У зв’язку з цим пейзажі письменника набувають концептуального значення, а пейзажні образи нерідко стають концептами, що містять ті ідеї, які залишалися в центрі уваги письменника протягом всієї його творчої діяльності. Природа для Б. Пастернака була метафорою розмаїтого і безкінечного життя. У природі він убачав «тайник вселенной», велике креативне начало, вияв Божої присутності, втілення духовного змісту. Дві магістральні теми пастернаківської лірики – життя і творчість – тісно переплелися в пейзажах митця. Поняття «життя» і «творчість» у художній свідомості митця тісно пов’язані із поняттям «свобода». Пейзажі Б. Пастернака виконують не допоміжну функцію, вони втілюють думку про необхідність здобуття особистістю внутрішньої свободи в процесі прилучення до природного життя. Письменник утверджував єдність людини, природи, культури, історії, суспільства.

3. Розуміння всезагальної єдності позначилося на пейзажах Б. Пастернака, які набувають поліфонічного змісту. Одна й та сама пейзажна замальовка в ліриці поета може бути прочитана в різних аспектах – реальному, міфологічному, історичному, автобіографічному, філософському, символічному тощо. Принцип поліфонії, який організує пастернаківські пейзажі, дозволяє авторові розробляти теми й мотиви в різних семантичних та просторово-часових площинах, створюючи образ широкого й складного світу, розмаїтого в своїх проявах.

4. Сутнісною характеристикою пейзажів Б. Пастернака є їх синтетизм. Поєднання епосу й лірики, філософії та літератури, реальності й міфу, побутового й буттєвого, інтелектуального й емоційного начал виявляється як у ранніх, так і пізніх збірках поета. Письменникові вдалося органічно поєднати також слово і музику, слово і живопис, що знайшло втілення в засобах ритмомелодики та мальовничості, якими поет збагатив російську та світову лірику.

5. На пейзажах Б. Пастернака позначилася ідея пошуку «прихованого смислу», внутрішньої, а не зовнішньої подібності. Це зумовило складний метафоризм пастернаківських описів природи, побудованих на різноманітних аналогіях та уподібненнях. Метафора в творчості Б. Пастернака з окремого художнього прийому перетворюється на засіб пізнання духовного стану світу й людини. А метафоричне зображення природи слугує акцентуації «прихованих» зв’язків поміж ними. Так само збільшується художнє навантаження й інших засобів виразності, зокрема гіперболи, порівняння, епітету тощо, які далеко виходять за межі тропів, стаючи своєрідними інструментами художнього мислення поета.

6. Форми пейзажу в ліриці Б. Пастернака є доволі різноманітними. Якщо взяти за основу їх семантичне поле (за домінуючими конотаціями), то можна виокремити такі форми пейзажів, як історичний, реалістичний, психологічний, міфологічний (зокрема біблійний), оніричний, культурологічний, філософський, мистецький. За просторовими ознаками в поезії Б. Пастернака домінують пейзажі саду, лісу, ріки, моря, гір, міста та ін. За часовими ознаками пейзажі Б. Пастернака належать до різних пір року (чи доби) і навіть до різних часових потоків (минулого реального, минулого історичного, минулого біблійного, теперішнього суб’єктивного, теперішнього об’єктивного, майбутнього  та інших видів часу). У межах одного пейзажу можливе поєднання різноманітних часів. Як правило, різні форми пейзажів у ліриці митця не існують у чистому вигляді, вони взаємодіють із іншими формами, що надає пастернаківським пейзажам багатозначності. 

7. Характерною рисою пейзажів  Б. Пастернака є їх динамізм, що виявляється на різних рівнях тексту: образному, мотивному, просторовому, часовому, синтаксичному тощо. Ідея постійного оновлення світу та його невпинного руху знаходить художнє втілення в пейзажах митця, в яких простежується тяжіння до зближення, трансформації та переходів топосів, локусів, часів, образів, мотивів. Особливістю пастернаківського стилю є мистецтво переходів від побутового до буттєвого, від емоційного до інтелектуального, від реального до загальнокультурного, філософського планів.

8. У ліриці Б. Пастернака можна виокремити функціональну типологію образів природи, які стають концептами: «сад», «ліс» («лісовий дім»), «вітер», «заметіль», «зірка», «ніч», «весна» та інші. Символічна основа цих ключових для пастернаківської лірики образів-мотивів зазнає трансформації від віршів ранньої до пізньої пори творчості.

9. У створенні пейзажів Б. Пастернак спирається на традиції російської класичної літератури, зокрема на досягнення філософської поезії О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Фета, Ф. Тютчева. Філософський струмінь є провідним й у ліриці письменника, котрий порушив важливі проблеми буття людини й світу. Поет «одомашнює» природу, а з іншого боку, через зображення природи «наближує» до людини безкінечність і вічність. Крім традицій російської класичної поезії, на пейзажах митця позначився вплив філософії романтизму, метафізичної барокової поезії. Пейзажі Б. Пастернака насичені численними культурними контекстами, алюзіями та ремінісценціями, що дозволяє авторові говорити про життя природи у зв’язку із духовним розвитком людства.

10. У пейзажах Б. Пастернака виявилися ознаки провідних напрямів і течій доби: неоромантизму (активна позиція ліричного героя, абсолютизація його духовної сили, мистецького покликання та ін.), символізму (символьна основа образів, пошук у них потаємного змісту, акцентуація переносного значення, складний метафоризм, сугестивність, поетизація ірраціонального, інтуїтивного та ін.), імпресіонізму (єдність людини й середовища, фіксація миттєвих вражень, увага до міського пейзажу, створення зорових та слухових образів, посилення значущості освітлення та ін.), футуризму (активне новаторство у слові, зсув просторів і часів, підкреслена гіперболізація, пафос руху та ін.).

11. Функції пейзажу Б. Пастернака визначаються ставленням поета до природи. У ранніх збірках митця («Близнец в тучах», «Поверх барьеров») виявляються психологічна, естетична, філософська, перетворювальна функції пейзажів. Згодом у творчості письменника значно посилюється філософська функція пейзажу, яка набуває історичного, культурологічного, міфологічного контексту. У пізніх збірках поета («На ранних поездах», «Когда разгуляется») та в циклі «Стихотворения Юрия Живаго» пейзаж сприяє не тільки розкриттю сфери інтимних переживань ліричного героя, а й осмисленню історії суспільства, розвитку культури, мистецького покликання, пошуку шляхів відновлення порушених зв’язків у світі, відродження світової гармонії. Засобами міфологічного пейзажу, витоки якого знаходимо в Біблії («Рождественская звезда», «Гефсиманский сад», «Август» та ін.), митець утверджує думку про подолання смерті «усильем воскресенья», про торжество живого й творчого духу всупереч трагедії. Текстові функції пейзажу   Б. Пастернака доволі широкі: імагогічні (як засіб створення художнього образу, в тому числі ліричного героя), сюжетна (участь у розвитку ліричного сюжету), композиційна (організація композиції ліричного твору), конструктивна (формування картини світу поета), концептуальна (втілення філософсько-естетичної концепції митця), жанрово-стильова (вплив на жанрові та стильові характеристики ліричних творів). 

12. Специфіка пейзажів Б. Пастернака позначилася на жанровій природі його віршів, серед яких вирізняються такі, як імпровізація, медитація, сон, миттєве враження, одкровення, осяяння, плин асоціацій, рефлексія (інтимна, історична, культурна та ін.), ліричний портрет, «тема» з «варіаціями» та інші. У галузі традиційних жанрів (балада, ода, ліричний вірш, елегія та ін.) Б. Пастернак був сміливим новатором, він оновлював відомі жанри за рахунок нового змісту й формальних знахідок.

13. У стильовому відношенні пейзажі Б. Пастернака позбавлені однорідності. В них поєднані розмовна стихія і книжна традиція, інтелектуальні роздуми та експресивні відчуття, лексика різних стилів. Стильова багатошаровість пейзажів Б. Пастернака засвідчує прагнення поета закарбувати в слові розмаїття природи та світу загалом. Ліричний герой і автор у віршах  Б. Пастернака виявляють активну позицію, вони промовляють «голосом природи», надаючи їй антропоморфних рис. Якщо в ранніх збірках письменника простежуються розгалужені метафоричні форми та ускладнений синтаксис, то в пізніх збірках поет прагне до простоти й лаконізму вираження, а подеколи й до афористичності мовлення.

Отже, уявлення Б. Пастернака про природу, світ і людину обумовили пошук нових художніх засобів, у тому числі й пейзажу. Розширення семантики, форм та функцій пейзажу свідчить про творчий підхід до традицій та новаторство митця.