Рецепція прози Ігоря Качуровського в англомовному світі (на матеріалі перекладів романів “Шлях невідомого”, “По той бік безодні”)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Рецепція прози Ігоря Качуровського в англомовному світі (на матеріалі перекладів романів “Шлях невідомого”, “По той бік безодні”)
Альтернативное Название: Круглосуточно прозы Игоря Качуровского в англоязычном мире (на материале переводов романов \"Путь неизвестного\", \"По ту сторону бездны\")
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється його мета, завдання, наукова новизна одержаних результатів, визначаються теоретико-методологічні засади роботи,  її  теоретичне й практичне значення.


Останнім часом погляд на переклад – "програмне вираження сприйняття інонаціональних тенденцій розвитку, свідчення реалізації інонаціонального твору в певному національно-культурному середовищі" – все частіше привертає увагу фахівців із порівняльного літературознавства. Йдеться  про вивчення  особливостей оригіналу (першоджерела тексту), можливостей сприйняття (рецепіювання) його в чужому світі.


Із-поміж аспектів вивчення художнього перекладу виокремлюємо герменевтичний та рецептивний підходи, порівняльний аналіз перекладацьких концепцій та їх осмислення  крізь виміри  літературознавчих теорій.


У першому розділі – "Проза І. Качуровського в системі україно-англійських літературних взаємин: перекладознавчий аспект" проводиться думка про те, що твори письменника, перекладені англійською, репрезентують нову рецепцію його прози, яка полягає не лише в ідеологічній мотивації інтересу до автора, а й у внутрішньолітературній зумовленості входження перекладеного твору до контексту "сприймаючої літератури".


У першому підрозділі – “Конгеніальний переклад: межі адекватності" – визначаються  об’єктивно-суб’єктивні чинники, що впливають на процес художнього перекладу, зумовлюючи його конгеніальність.


Якщо об’єктивні передумови (конкретно-історичні літературні, жанрові чи стильові канони, спосіб мовленнєвої передачі літературного твору) зумовлюються передусім самим характером тексту, то суб’єктивні (особистість перекладача, його культурно-освітній рівень, інтелектуальні здібності та ін.) виявляються у співвідношенні художнього смаку перекладача та ідейно-художньої специфіки оригіналу.


Вивчення порушеної проблеми дає можливість з’ясувати поняття конгеніальності в ньому, встановити межі відходу від адекватності заради художньої досконалості і, навпаки, межі “відхилення” від художності на користь точності. Мета, прагнення до якої врівноважує ступінь і тих, і тих порушень, полягає в максимально повній передачі єдності форми та змісту оригіналу іншою мовою. І якщо надати перевагу одній із позицій, нехтуючи іншу, твір втрачає свою цілісність. Основним критерієм при відтворенні художнього тексту іншою мовою є збереження його триєдиної структури (зовнішня форма – образ – зміст). Такий голістичний підхід передбачає не "заміну" слів, а перш за все "перекодування" всієї системи, структури художнього твору, перекладання на іншу мову тих моментів, завдяки яким у системі оригіналу зі словесних елементів вибудовується цілісна структура. Створюючи конгеніальний щодо оригіналу іншомовний текст, перекладач усвідомлює для себе спосіб досягнення цієї цілісності, основний принцип організації літературного твору, перевтілення в іншу мовленнєву систему всіх даних оригіналу, який стає "єдиним джерелом інформації, а мовленнєва система перекладу – єдиним кодом цієї інформації”.


Перекладацький процес із огляду на свою природу має істотні відмінності від процесу оригінальної творчості. Перед автором першотвору постає жива дійсність, яку він відображає, а перед перекладачем – художня реальність оригіналу, об’єкт його активного ставлення, "мистецького віддзеркалення" цієї дійсності.


Відтак конгеніальність перекладача полягає не лише в досконалому осягненні оригіналу, а й у баченні світу "зсередини" твору, в оволодінні специфічним перекладацьким талантом "перевтілення". Одначе питання про те, який переклад слід вважати конгеніальним, надзвичайно складне, оскільки оцінку якості художнього твору не можна вимірювати за якимось одним критерієм. Істинна науковість перекладацької критики має спиратися на визнання того факту, що в системі аксіологічних координат будь-якого мистецтва, в тому числі мистецтва художнього перекладу, точні виміри можливі лише на найнижчому етапі. Адже художня сила перекладу не підлягає вимірам у точних одиницях і не піддається найменшій формалізації. Конгеніальний переклад передбачає не звичайне, а творче володіння мовою перекладу, властиво, - можливість створювати цією мовою художні цінності, нехай навіть вторинні.


У другому підрозділі – “Художній переклад: вияви міжлітературного контакту” – з’ясовується характер інтенсивності й мотивацій міжлітературного обміну при вивченні проблеми художнього перекладу. Аналіз "прямого спілкування" певної національної літератури з іншими дає підстави для з’ясування глибинних процесів, пов’язаних із діалогом, дає можливість для визначення його місця в об’єктивно існуючій системі регіональної чи європейської літератури, всебічної оцінки його реального внеску до світового контексту. Це має безпосередній стосунок до поширення української літератури в світі, включення її до іншого письменницького поля з подальшим переосмисленням і трансформуванням.


Міжлітературні реляції як предмет літературної компаративістики мають суб’єктно-об’єктно-суб’єктний характер. Як свідчать спостереження, українська література, що засвоює інонаціональний історико-культурний та естетичний досвід, виступає як у ролі суб’єкта міжлітературної рецепції, так і в ролі її об’єкта, коли потрапляє до кола інтересів іншої літератури. Особливе місце в популяризації вітчизняного художнього слова посідали переклади, літературно-критичні публікації тощо, виступаючи домінуючими чинниками контактно-генетичних зв’язків між українською та англійською літературами. Одне з переконливих свідчень цього – переклади прози І. Качуровського.


У підрозділі також наведено фактологічний матеріал щодо історії англомовних перекладів української прози нашого автора. Зазначається, що ця проблема знайшла своє висвітлення лише в поодиноких розвідках (М. Алексеєв, І. Девдюк, Р. Зорівчак,                 Н. Родзевич та ін.).


Осмислення фактичних матеріалів (перекладів) показує, що в англомовному світі (Великобританія, Канада, США, Австралія, Індія) процес популяризації української літератури мав хоча й цілеспрямований, проте спорадичний характер. Розглядаючи англомовні переклади під кутом зору генетико-контактних зв’язків, можна сказати, що вони виконували більше зовнішню (інформативну) функцію.


Водночас помічаємо й інше: у зверненні до української літератури (зосібна, до творів І. Качуровського) конкретних перекладачів можна простежити декілька моментів, що дають підстави говорити як про спричиненість добору тих чи інших творів та їх авторів для перекладу, так і про сам процес перекладання (рецепіювання) в англомовному світі.


Стосовно теми реферованого дослідження це означає, що акцентується увага на проблемах рецепції творчості І. Качуровського в контексті україно-англійських літературних взаємин. Першим і найважливішим кроком на шляху до її реалізації стала поява авторизованого перекладу роману в новелах письменника "Шлях невідомого", виконаного Ю. Ткачем. Вивчення його перекладацької діяльності із застосуванням прийомів компаративного аналізу дає можливість відстежити наступні моменти: чим зумовлювався і яким чином відбувався процес відбору текстів для перекладу; як розвивалася майстерність перекладача, яку роль відігравали його переклади у міжлітературному спілкуванні. Розв’язання цих проблем підводить нас до з’ясування ще одного важливого питання – про читацьку компетенцію, естетичний смак та інтерпретаційний досвід реципієнтів, що відкривало нові вияви рецепції і мотиви з’яви прози І. Качуровського в англомовному світі.


У третьому підрозділі – “Романи І. Качуровського: концепти авторської самосвідомості та схема "прихованих стежок" – наголошується, що процес входження І. Качуровського до іншомовного світу супроводжувався психологічним дисбалансом між “Я” та “іншим” – "чужим" і "Мені не притаманним", де "інший"  - інтегрований в ідентичність "того самого" і водночас відмінний від нього. Кожен із них репрезентує власний мистецький світ через художній досвід, об’єктивно для всіх сущий. Тим часом у цій інтерсуб’єктивності "Я" фіксує своєрідність свого ж таки художнього досвіду стосовно інших (можливих) досвідів і спричиняється до взаєморозуміння або навпаки між комунікантами – представниками різних культур і мовних спільнот. Творче "Я" І. Качуровського, тяжіючи до ідеалістичного розуміння краси у світі  "прихованих стежок" і "зруйнованої ... аури" (В. Беньямін),  подолало межі непорозуміння й засвідчило інтерсуб’єктивну спільність між "чужим" та "мені не притаманним".


Формування естетичного світу І. Качуровського відбувалося під впливом неокласицизму, що став пізніше для митця "школою власного поетичного натхнення". Але проза в творчій лабораторії літератора завжди посідала особливе місце. Згідно з авторською концепцією "автономності мистецтва" його проза існує в своїй автономній царині, в своєму особливому вимірі, жодним чином не пов’язаному з вимірами буття суспільства і природи. Це особливо стосується роману в новелах "Шлях невідомого" (Мюнхен, 1956), що завжди був предметом зацікавлення вітчизняних і зарубіжних літературознавців (О. Астаф’єв, Г. Гордасевич, В. Державин,  К. Егертон,                        І. Костецький, А. Кузнецов,  М. Орест, М. Сміт, П. Сорока, М. Тарнавська та інші). У виступах, рецензіях, літературно-критичних розвідках дослідники були одностайними, що багатогранність і неординарність світовідчуття І. Качуровського, рішуче відмежування від "побутового етнографізму", втілені в оригінальній, національно колоритній формі, є передумовою різноманітних англомовних рецепцій його творів.


У другому розділі"Проблема естетичної рівнодії оригіналу та перекладу" – досліджується  діалектика взаємозв’язку оригіналу й перекладу, вичерпність передачі змісту оригіналу та повноцінність функціонально-стилістичної відповідності йому.


Перший підрозділ – “Автор  – перекладач – реципієнт: варіативність співдії" – присвячено  сприйняттю тексту  І. Качуровського реципієнтом в аспекті  герменевтичної моделі мовної комунікації, що передбачає відповідну релятивацію змісту тексту. Компоненти цієї моделі складаються з наступних понять: 1) конвенційне мовне значення вислову; 2) інтенційний зміст; 3) рецептивний зміст.


Усі вони нерозривно пов’язані між собою і впливають на процес розуміння в перекладі, бо конвенційне мовне значення – результат складання значень окремих мовних знаків висловлювання, інтенційний зміст  – той, що його “вкладає” автор  (у нашому випадку І. Качуровський) у конвенційне мовне значення, інтенція автора, збагачена змістовністю форми, а рецептивний зміст є аналогом інтенційного: його “видобуває” реципієнт із конвенційного мовного значення висловлювання, виходячи з евристичного сприйняття. Але рецептивний зміст ніколи не може бути тотожним інтенційному, бо комунікативні коди адресата та адресанта завжди відрізняються один від одного. А втім, хоч як би рецептивний зміст не відрізнявся від інтенційного, він завжди прагне включити в себе останній у його посутніх рисах. Домінанта інтенційного змісту є зовнішнім постулатом мовної комунікації, що обмежує рецептивну сваволю. Тому розуміння в перекладі може визначатися як реконструкція інтенційного змісту та прогнозування рецептивного.


Оскільки саме художній твір встановлює певні стосунки між автором і читачем, то можна говорити про формування ним потенціалу читацької рецепції. Свідомість автора завжди зорієнтована на образ “адресата”, умовну і позачасову фігуру, “імпліцитного читача” (В. Ізер), що “відтворює твір заново” в процесі читання.


Розуміння та сприйняття творів І. Качуровського  перекладачем зумовлюється кількома факторами: типами його світоглядної орієнтації, соціокультурною детермінантою досвіду, віком, освітою, статтю, естетичними запитами, реаліями часу тощо.


Із-поміж різних поглядів на проблему "читач – реципієнт" схиляємося до запропонованого М. Науманом: “читач” або “сприймаючий суб’єкт” (реципієнт); “адресат” – авторська уява про читача і, нарешті, “читач, естетично “опредметнений” у творі”. Відношення “твір – читач” учений називає “умовою літературного сприйняття”, яка визначає естетичне функціонування твору.


Процес сприйняття явища словесного мистецтва (за М. Бахтіним) знаходить своє втілення в тому, що твір має бути не лише “почутим, зрозумілим”, а й мати “відповідь" (ідея діалогічності). Ця концепція спілкування письменника з читачем ґрунтується на ціннісному ставленні до мистецтва і являє собою єдність “злиття” і “незлиття” їхніх позицій.


Закон естетичного впливу, за яким створюється текст, визначає напрям і тип його читацького / перекладацького сприйняття. “Вплив” та “сприйняття” твору – це двосторонні взаємини, що перебувають в особливому (суб’єктно-об’єктному) взаємозв’язку. В акті впливу твір є засобом, а читач – об’єктом; в акті сприйняття читач виступає як суб’єкт, а твір – як об’єкт.


Досвід Ю.Ткача як перекладача творів І. Качуровського засвідчує, що систему співвідношення художнього впливу і сприйняття літератури можна окреслити в такий спосіб: матеріал – творець – художня дійсність – читач (реципієнт) – світ співуяви. У цьому ланцюжку діє прямий і зворотній зв’язок. Читач / перекладач не є кінцевим пунктом художньої комунікації літератури: під її впливом він перебудовує себе і навколишній світ, сприяючи подальшому суспільно-історичному процесу.


У другому підрозділі – “Особа автора та індивідуальність перекладача” – на матеріалі англомовних версій творів І. Качуровського простежується проблема стосунків двох індивідуальностей, “зближення” їх у процесі перекладу.


Осмислюючи розвиток цього взаємозв’язку,  зазначаємо, що в автора оригіналу порівняно з перекладачем набагато ширше поле можливостей. Він “має” перед собою всю естетичну й “доестетичну” дійсність, понад те, відносно не обмежений і незалежний у виборі теми. Перекладач же “володіє” лише тією інформацією, що зафіксована в тексті й може “дійти” до “позатекстової” дійсності тільки через текст, прийнявши її як даність. Перекладач може змінювати її лише тоді, коли цього потребує інтерпретація реалій оригіналу. При цьому він не повинен заступати її своїм баченням, уподобаннями творця оригіналу,  спотворювати авторський образний світ.


Вірогідно відтворюючи індивідуальну стильову манеру автора оригіналу, перекладачі (Ю. Ткач, Л. Качуровська) передбачають проникнення в структуру першотвору, де зафіксоване авторське бачення моделі світу зі всіма його специфічними ознаками. Адекватне авторському задумові визначення головного в оригіналі, врахування наявних взаємозв’язків провідних структурних компонентів, усвідомлення оригіналу як цілісної структури є шляхом до глибокого розуміння романів «Шлях невідомого» та «По той бік безодні» перекладачами. Це означає: індивідуальність перекладачів ніколи не накладається на особистість автора до повної тотожності; жодне з перекладацьких потлумачень художнього твору не є "абсолютним"; кожне з них є лише "вибірковою особистісною інтерпретацією" (М. Новикова). Переклад стає духовним надбанням літератури-реципієнта лише внаслідок "суб’єктивної" індивідуальності перекладача.


У третьому підрозділі – "Парадигма перевисвітлення: між Шлейєрмахером і Рікером" – з огляду на філософські ідеї Ф. Шлейєрмахера, В. Гумбольдта, Г. Гадамера, П. Рікера, Г. Яусса, В. Ізера означену проблему досліджено з позицій герменевтики та рецептивної естетики.


Акцентується увага на загальнофілософській проблемі перевисвітлення,  порушеній ще в  ранньому   німецькому   романтизмі (Ф. Шлейєрмахер). Сутність її стосовно перекладів прозових творів І. Качуровського полягає в тому, що процес перевисвітлення здійснюється через розуміння індивідуальності й вимагає “таланту пізнання окремої людини”, який складається з "інтуїтивного осягнення предмета", його охоплення як цілого і тлумачення (інтерпретації) як вторинного компонента розуміння.


Відповідно до принципу "герменевтичного кола" (Ф. Шлейєрмахер, Г. Гадамер) інтерпретація спрямована і на "осягнення", і на "достворення" того, що розуміється. Звідси Ф. Шлейєрмахер виводить сім правил психологічної інтерпретації, суть яких убачає в "реконструюванні" певного мовлення (твору) як творчого акту його ініціатора (автора), "привласнення" думки автора, "психологічне вживання" в його особистість  (П. Рікер).


За Г. Яуссом і В. Ізером,  увага з проблеми творчості, літературного твору  зміщується у площину проблеми його рецепції (згідно з  рецептивною теорією  відносин автор – текст – художній твір – читач). І. Качуровський, як і кожен автор, що є творцем тексту, залишається незмінним і завершеним як певна семіотична єдність, але прочитання тексту реципієнтом спричиняється до його власної інтерпретації та розуміння, тому текст залишається незмінним, а художній твір – змінним.


За помітних розбіжностей, що мають місце в концепціях Шлейєрмахера-Рікера та Яусса-Ізера, є й спільне, сенс якого – в увазі до тексту та особи реципієнта. Первинне сприйняття тексту, відрізняючись від наступного, виявляє природну ампліфікацію смислової наповнюваності його рецептивною свідомістю.


Таким чином, процес перечитування має право на інтернаціональність, а відтак цілком можливо, що перекладач (інтерпретатор) із часом може змінювати своє ставлення до власного перекладу (інтерпретації).


У третьому розділі дисертації – “Специфіка відтворення романного тексту в англомовному дискурсі"визначаються   сюжетно-композиційні   домінанти   прози     І. Качуровського в світовій літературі, досліджуються особливості функціонування прозових творів письменника "Шлях невідомого", "По той бік безодні" в англомовному світі. Стверджується, що переклад цих творів посутньо сприяв не лише знайомству з ним у сприймаючому середовищі, а й став одним зі шляхів до розуміння їх поетикальної специфіки.


У першому підрозділі – “Сюжетно-композиційні домінанти прози                      І. Качуровського в силовому полі світового письменства" – простежено паралелі роману "Шлях невідомого" в контексті інших творів світової літератури, зокрема, "Королі та капуста" О. Генрі, "Викрадений" Л. Стівенсона, "Без сім’ї" Г. Мало, сюжети яких вибудовуються за всіма канонами пригодницького жанру. Досліджуючи генеалогію дій і мотивів творів, можна твердити, що автори ставлять своїх героїв у кульмінаційні (екстремальні, інтригуючі) ситуації, що вимагає від читача певної співпраці. Аналіз і зіставлення сюжетно-композиційних домінант "Шляху невідомого" з названими творами дає підстави для висновку про певну спільність побудови романів, але композиційна впорядкованість їх складових елементів, їх смисловий масштаб і міра довершеності є, ясна річ, різними.


Події в цих творах розгортаються, сказати б, в одному напрямку, без порушення руху часу, і кожен подальший епізод поєднується добре помітним причинно-наслідковим зв’язком із попередніми сюжетними сценами, до яких привертається основна увага читача, його естетичні очікування, сподівання. Це дає підстави стверджувати, що в зазначених романах наявний подієвий тип композиційної організації. Така гармонійність, чіткість, "жадана аркодужність та легкість" (П. Сорока) в побудові художніх творів зумовлює співвіднесеність і  взаємозв’язок  усіх  їх складників, сприяє якомога повнішому й глибшому розкриттю змісту, створює в читача відповідне авторському задумові емоційне враження.


У другому підрозділі – Англомовні версії роману І. Качуровського "Шлях невідомого": адекватність і деформації" – основна  увага зосереджується на аналізі перекладу "Шлях невідомого". Його англомовний відповідник – надзвичайно цікаве явище, оскільки переклад здійснив один автор. Це дає  підстави розглядати англомовну версію твору як цілісне явище. Досвідчений перекладач, Ю. Ткач доклав багато зусиль, щоб через переклад донести до англомовного читача всю повноту і неповторність художнього світу І. Качуровського. Свідченням цього є виступи перекладачів на сторінках журналу "The Weekly Australian Magazine" (1979. – №№ 18-19), а також особисте листування перекладача з автором книги.


У з’ясуванні перекладознавчої концепції Ю. Ткача враховуємо окреслені ним  же завдання перекладу. У статті "Роздуми про переклад" він завважує, що прагне "органічного входження" у психіку автора, а не намагається "перемонтувати твір, зробити його доступним, спрощеним, на свій лад". У перекладі повністю збережено структуру першотвору, передано образність, художній світ оригіналу загалом, а також засоби, за допомогою яких уможливлюється досягнення цього.


Утім, різнотипність англійської та української мов на морфемному, морфологічному, лексичному рівнях спричиняє певні складнощі при перекладі, навіть зумовлює відхилення від оригіналу через деякі моменти неперекладності.


Спостережено ряд прикладів, коли сам перекладач натрапляє на труднощі, пов’язані із завданням зберегти смислові акценти оригіналу. Насамперед це стосується передачі національно забарвлених компонентів художнього тексту, що не мають відповідних еквівалентів в англійській мові: діалектизми, реалії, авторські неологізми, іменники з демінутивними суфіксами, просторіччя, вульгаризми, евфемізми тощо. Їх використання автором надає певної небуденної конотації художньому образові та й творові в цілому, тому їх оптимальне з погляду естетичного ефекту відтворення є дуже важливим при перекладі. Ю. Ткач намагається компенсувати таку неадекватність лексем, застосовуючи різноманітні міжмовні трансформаційні прийоми.


Художня образність витворюється не лише на лексичному, а й на вищому синтаксичному рівні. Саме через об’єднання конкретних слів у структурі певного контексту висловлювань формується художній образ. Тому дуже важливим при перекладі є конгеніальне відтворення художньо-виражальних засобів синтаксису. За їх допомогою письменник наближає художні образи до читача передовсім шляхом активізації уяви. На матеріалі використання перекладачем художньо-виражальних засобів синтаксису щодо кожної з новел роману робиться висновок: в англомовній версії ці засоби збережені повністю й передані адекватно (дослівне відтворення (буквальний переклад), лексичні трансформації, описовий переклад, власні новотвори інтерпретатора тощо).


Аналіз перекладу роману І. Качуровського "Шлях невідомого" Ю. Ткачем виявляє дію об’єктивного закону неможливості точного, конгеніального відтворення полісемантизму художнього образу, цілісної структури тексту в єдності всіх його елементів без будь-яких відхилень. Це зумовлено рецепцією перекладачем першотвору, сприйняттям оригіналу крізь призму свідомості перекладача, факторами, що зумовлюють процес прочитання твору, відмінностями в англомовному й україномовному дискурсах, кваліфікацією перекладача. Ураховуємо той факт, що переклад роману "Шлях невідомого" було здійснено перекладачем українського походження Ю. Ткачем, який, добре володіючи двома мовами, постійно вдосконалював власну перекладацьку техніку, максимально керуючись засадами голістичного (цілісного) підходу до перекладу, який вимагає адекватної передачі в тексті окремих елементів першоджерельного твору.


Потреба цього зумовлена тим, що структурні компоненти оригіналу здебільшого перебувають у тісних взаємозв’язках і функціонують на різних рівнях. Незначні відхилення, зафіксовані нами, істотного впливу на рецепцію прозової творчості              І. Качуровського не мають.


Вивчаючи напрочуд багатий перекладацький досвід Ю. Ткача, завважуємо, що   його переклад "Шляху невідомого" сприяв не лише популяризації доробку письменника в англомовному світі, а й розширенню діапазону жанрових різновидів перекладу, піднесенню рівня виражальних можливостей українського художнього слова в англомовному дискурсі.


У третьому підрозділі"Творча лінза" перекладача в романі "По той бік безодні" – подаються  короткі відомості з історії написання твору, аналізується його сюжетно-композиційна структура, визначаються підходи перекладача (Лідії Качуровської) до англомовної інтерпретації.


Твір "По той бік безодні", який окремі дослідники вважають романом, уперше побачив світ на сторінках англомовного журналу "Urania" ("Уранія", Індія. – 1987. №1). Згодом його було надруковано в часописі "New Days" ("Нові дні"; Торонто). Українською мовою твір вийшов друком лише 1994 року в журналі "Перевал" (Івано-Франківськ).


Сюжет роману розгортається в доволі утаємниченій ситуації натяків, міркувань, тривожного навіювання тощо. Натякаючи на містичність, таємничість, похмурість зображуваних подій, І. Качуровський дотримується найприкметніших жанрових ознак готичного роману: напружений сюжет, обмежена кількість дійових осіб, фокусування уваги на переживаннях і настроях головних персонажів, розповідь про особливі, надзвичайні події з несподіваним закінченням.


Перша спроба перекладу "По той бік безодні" належить Наталі Шехай, але, як зазначав сам І. Качуровський, цей переклад, щоб потрапити до англомовного видавництва, був заслабкий. Тому твір було перекладено Лідією Качуровською. Одначе питання з виданням англомовної версії окремою книжкою так і залишилося невирішеним.


У перекладацькій концепції Лідії Качуровської окреслюється напрям інтерпретативного перекладу – відтворення загального настрою чи духу оригіналу (на противагу перекладові дослівному). Суть її полягає в комунікативній функції, що передбачає зрозумілість, читабельність, органічність звучання  відповідно до норм літературної мови та передачі ідеї першотвору "зрозумілим матеріалом сучасної мови". Так, старослов’янські лексеми і словосполучення відтворено в перекладі давньою англійською мовою, але при цьому перекладачка ставить перед собою завдання умовної стилізації - символічного перенесення в епоху першотвору. Мова перекладу    Л. Качуровської має самостійну історичну співвіднесеність, опинившись у проміжній позиції між мовою-джерелом і цільовою мовою. Перекладачка ніби проектує оригінал на умовний відповідник перекладу доби Київської Русі, дохристиянських вірувань, комбінуючи лексику різних часових шарів із власними словотворами, беручи за основу перекладу не сучасну англійську, а давньоанглійську мову Чосера. Важливо, що художній переклад усвідомлюється Лідією  Качуровською з урахуванням двох рівноважливих аспектів: тропіки та етики перекладу, діалогічних взаємини перекладача з автором оригіналу й  читачем.


Переклад Л. Качуровської засвідчив адекватність оригіналові на всіх рівнях. Передумовами цього стали чітко визначена власна перекладацька концепція, що акумулювала новітні підходи до процесу перекладання, піднесла їх на якісно новий рівень осмислення, принципово розширила теоретичне потрактування перекладу як складного та багатоаспектного феномена словесного мистецтва в сучасному літературознавстві.


У Висновках стверджується: рецепція прозової творчості І. Качуровського в англомовному світі – явище складне й багатоаспектне, що існує за законами внутрішньолітературної мотивації засвоєння "чужого" національного досвіду, характеризується психологічним дисбалансом між "Я" та "Іншим". У цьому ланцюгові творче "Я" письменника засвідчує неординарність світобачення, оригінальність стилю, своєрідність художнього досвіду стосовно інших можливих досвідів. Специфіка сприйняття творчості І. Качуровського-прозаїка за кордоном визначається насамперед інтенсивною діяльністю української еміграції. Знайомство з  працями   зарубіжних   літературознавців і критиків, зокрема, В. Державина, Е. Райса, І. Костецького,               А. Кузнецова, Маргарет Сміт, Марти Тарнавської, дає змогу визначити шляхи, що ними входила проза І. Качуровського в англомовний дискурс. Перші кроки цього входження простежуються в середовищі української діаспори, яка популяризувала прозу автора в іншомовному світі через критичні виступи, рецензії, відгуки в періодичних виданнях, дискусії, літературно-художні часописи і, зрештою, - переклади, що є найбільш промовистою формою сприйняття літературного твору в інонаціональному просторі.


Відтворення  авторського світобачення в процесі перекладу є однією з найважливіших ланок творчості перекладача. Цей етап передбачає проникнення до структури оригіналу, де кристалізується витворена автором модель світу: твір мусить бути не лише "почутим, зрозумілим", а й містити "відповідь" (М. Бахтін), яка полягає в єдності "злиття" і "незлиття" позицій автора оригіналу, читача (перекладача). Така варіативність розуміння пов’язана з герменевтичною моделлю мовної комунікації, що передбачає відповідну релятивацію змісту тексту, виявлення внутрішнього (індивідуального) мислення, розуміння "іншого", "переміщення в чужу суб’єктивність", злиття з його духовним і душевним досвідом. Кінцевим пунктом "діалектики розуміння" є засвоєння змісту тексту як "привласнення" думки, що репрезентує цей текст у сенсі цілого "можливого світу" (П. Рікер), і перекладач може змінювати її лише тоді, коли цього потребує інтерпретація реалій оригіналу. Тимчасом він не може "заступати" власними поглядами чи уподобаннями автора першотвору. Це означає, що індивідуальність перекладача не накладається на особистість автора оригіналу до цілковитої тотожності, і  жодна  перекладацька  версія,  що  є   перевисвітленням, не може бути абсолютною, а лише вибірковою особистісною інтерпретацією.


Досліджені англомовні переклади прозових творів І. Качуровського ("Шлях невідомого", "По той бік безодні"), виконані Юрієм Ткачем та Лідією Качуровською, дають підстави стверджувати: принципи цілісного, голістичного підходу до першотвору, природне відчуття його ("психологічне вживання" в індивідуальність автора) забезпечили адекватний переклад (Лідія Качуровська), підкріплений у             Ю. Ткача ще й ґрунтовною роботою в царині української літератури, зокрема тим, що пов’язане з неокласиками загалом, і творчістю І. Качуровського зосібна.


Індивідуальність перекладача (і Лідії Качуровської, і Ю. Ткача), виявлена на всіх рівнях роботи з першотвором, дає підстави підсумувати: про конгеніальність англомовних текстів можна говорити стосовно  компонентів внутрішньої і зовнішньої форми художніх творів (система образів, сюжет,  засоби словотворчого увиразнення мовлення, тропи, стилістичні фігури тощо), а не про переклади в цілому. Осмислення англомовних перекладів прози І. Качуровського підводить до висновків про конгеніальність перекладу як проблему, розв’язання якої уможливлюється виключно в аспекті теоретичному. На практиці вона супроводжується багатьма винятками, пов’язаними не лише з талантом перекладача, а й із його розумінням (сприйняттям) оригіналу, а відтак – способами його передачі іншою мовою.


Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:


1. До проблеми рецепції в художньому перекладі // Філологічні  науки:  Вісник  Сумського  держ.  ун-ту. – Вип. 4. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. –   С. 108 - 113.


2. Конгеніальний переклад у міжлітературному процесі //  Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук.  статей „Лінгвістика  і  літературознавство”. –  Вип. Х. – К.: Знання України, 2005. – С. 186 – 191.


3. До проблеми аналізу літературного перекладу художнього тексту (на матеріалі перекладу роману в новелах І. Качуровського "Шлях невідомого" Ю. Ткачем) // Актуальні проблеми філології та перекладознавства: Зб. праць та доповідей Всеукраїнської наукової конференції. 12 – 13 травня 2005 року. – Хмельницький: ХНУ,  2005. –  С. 169 – 170.


4. Роман І. Качуровського "Шлях невідомого": "творча лінза" перекладача Ю. Ткача // Літературознавчі студії: Зб. наукових праць. – Вип.12 – К.: Видавничий дім Д. Бураго, 2005. – С. 359-364.


 








Дюришин Д. Проблемы особых межлитературных общностей. М. : Наука, 1993. – C. 263.




Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. - М.: Прогресс, 1979. – С. 159 .




Гарбовский М. К. Теория перевода: Учебник. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 2004. – С. 179.




Астаф’єв О. Г. Нарис життя і творчості Ігоря Качуровського... – С.5.; див. також: Бросаліна О.Г. Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста. Автореферат дис…. канд. філолог. наук. – К., 2003. – С. 3,4.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины