Л.М.ТолстоЙ У творчОМУ СВІТІ Д.С.МережковсЬкого : Л.Н.Толстой В творческом мире Д.С.Мережковского



Название:
Л.М.ТолстоЙ У творчОМУ СВІТІ Д.С.МережковсЬкого
Альтернативное Название: Л.Н.Толстой В творческом мире Д.С.Мережковского
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено новизну та практичну значущість роботи.


У першому розділі праці “Історія вивчення досліджень Д.Мережковського про Л.Толстого” представлено історіографію питання. На основі стислого аналізу літератури встановлюється ступінь вивченості досліджуваної в дисертації проблеми у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Проведений аналіз дозволив зробити висновок про те, що в історії вивчення інтерпретації Д.Мережковським біографії та творчості Л.Толстого можна виділити три етапи. Перший (1890 - 1920 роки) містить прижиттєві відгуки й рецензії на книгу Д.Мережковського “Л.Толстой и Достоевский” та його статті про письменника. Встановлено, що книжку Д.Мережковського на межі століть поціновували з різних ідейних та естетичних позицій. Інтерпретація Д.Мережковським біографії й творчості Л.Толстого не була сприйнята його старшими сучасниками (М.Михай-ловським, М.Коробкою, К.Арсеньєвим, В.Буреніним, С.Адріановим), які говорили про тенденційність, упередженість та неспроможність оцінити та зрозуміти Л.Толстого, про крайній суб’єктивізм. Однодумці Д.Мережковсь-кого (А.Бєлий, О.Блок, В.Брюсов) і представники релігійно - філософської критики (М.Бердяєв, В.Розанов, П.Струве, Л.Шестов, С.Франк), того нового покоління літераторів та мислителів, для яких питання, поставлені Д.Мережковським у зв’язку з Л.Толстим, мали самостійний інтерес, вітали появу досліджень Д.Мережковського та висловлювали цінні та глибокі спостереження над методом їх автора. У відгуках було значно розширено коло тем, які обговорювалися у зв’язку з концепцією Д.Мережковського, сформульовано болючі для російської культури та суспільної свідомості проблеми.


Другий етап (1920-1980 рр.) правомірно назвати періодом замовчування, коли до проблеми, яка досліджується, майже не зверталися, за винятком кількох робіт (Б.Бурсова, С.Юльметової, З.Мінц). З.Мінц переконливо доводить, що у проекті російського символізму не лише О.Пушкін, а й інші митці, у тому числі й Л.Толстой, були переосмислені та усвідомлені по-новому. Значний внесок також зробили американські та європейські славісти: Т.Пахмусс, Берніс Г.Розенталь, Г.Ян та П.Карден, які приділяли увагу й окремим аспектам теми “Д.Мережковський та Л.Толстой”.


Третій етап (1980-2000 рр.) містить роботи сучасних літературознавців, аналіз яких показує, що наука про Д.Мережковського сьогодні розвивається за декількома напрямками. По-перше, предметом досліджень є художній світ письменника, джерела його романів, хронотоп у його творах, міф Д.Мережковського про Петербург; до науки повертаються твори письменника, що були написані в еміграції (С.Ільєв, В.Келдиш, А.Пайман, Т.Пахмусс, Г.Фрідлендер). По-друге, окрему групу складають праці, присвячені світогляду Д.Мережковського, його релігійній філософії, а також пов’язаним з ними його суспільно - політичним поглядам (М.Єрмолаєв, А.Колобаєва, О.Ніколюкін). По-третє, статті та дослідження про Д.Мережковського - критика (Н.Лебеденко, І.Приходько). Сюди ж слід приєднати і роботи за спільністю тематики “Д.Мережковський та сучасники”. У низці досліджень відзначається важливість вияву специфіки інтерпретації Д.Мережковським толстовської біографії та творчості як для розуміння особливостей сприйняття Л. Толстого на межі століть у цілому, так і для встановлення ідейно - художньої еволюції Д.Мережковського зокрема. Її пропонується розглядати у зв’язку з символістською естетикою, як один з її проявів. Однак у жодній із проаналізованих робіт спеціально не досліджується міф про Л.Толстого, який було створено Д.Мережковським, не встановлюється специфіка вивчення ним творчості письменника. На сьогодні немає робіт, що репрезентують цілісний аналіз інтерпретації Д.Мережковським біографії та творчості Л.Толстого.


У другому розділі “Особистість та творчість Л.Толстого в дослідженнях 1880 - 1910 рр.” подано аналіз найбільш важливих відгуків про Л.Толстого на межі століть, що є тим контекстом, у якому було створено праці Д.Мережковського. Проаналізовано статті К.Леонтьєва, М.Лєскова, М.Михайловського, В.Буреніна, В.Розанова, В.Соловйова, Л.Шестова, М.Бердяєва, Л.Франка, що дозволило намітити найсуттєвіші риси в оцінці особистості, творчості та вчення Л.Толстого, які були характерні для тієї епохи. До окремої групи робіт про Л.Толстого відносимо публікації про життєвий шлях письменника, спогади, які свідчили про зростаючий інтерес читачів до його особистості (П.Аннєнков, С.Берс, Р.Левенфельд, В.Назар’єв, Н.Петерсен, С.Плаксін, А.Сейрон, П.Сергєєнко, Є. Соловйов, О.Фет). У літературі, огляд якої було здійснено у цьому розділі, визначилося постійне коло питань, яке обговорювалося всіма, хто писав про Л.Толстого. Це специфіка його ідейно - художнього світу, тематичне розмаїття творів, вірність історичній правді, актуальність поставлених письменником проблем. Разом із тим, сучасників цікавила особистість Л.Толстого, його життєвий шлях, період релігійного перевороту та, нарешті, відмова письменника від художньої творчості. Проповідницька діяльність Л.Толстого, його прагнення бути корисним простому народові спонукали критиків досліджувати природу цього явища, звертатися до релігійно - філософських проблем, до питань православного життя та стану церкви. По-своєму ці питання ставив і розв’язував і Д.Мережковський. Пошук відповідей на ці питання знайшов відбиток у його ранніх творах, не присвячених спеціально Л.Толстому (“Старый вопрос по поводу нового таланта” (1888); “Памяти Тургенева” (1893); “О причинах упадка и о новых течениях современной русской литературы” (1893), а також в книзі “Л.Толстой и Достоевский” та в окремих статтях.


Д.Мережковський обрав для свого дослідження імена, які вже стояли поруч в статтях його сучасників (М.Бердяєва, В.Розанова, Л.Шестова), звернувся до проблем, які гаряче обговорювалися на сторінках преси: страх смерті в Л.Толстого (М.Михайловський, В.Розанов, Л.Франк), прагнення слави (В.Розанов), значення його вчення для російської інтелігенції (Л.Франк, П.Струве). Однак ці окремі проблеми увійшли до його досліджень як складники єдиної системи та слугували вирішенню специфічних завдань, які Д.Мережковський поставив перед собою.


У третьому розділі “Д.Мережковський - біограф Л.Толстого” розрізнені висловлювання про життя письменника в статтях різних років та біографічний розділ книжки “Л.Толстой и Достоевский” розглядаються в декількох аспектах: і як результат суб’єктивно - художньої, психологічної критики, у витоків якої стояв Д.Мережковський; і як спроба створення символістського міфа про життя Л.Толстого; і як один із проявів функціональної тенденції в біографіці ХХ ст. Встановлюються джерела, за допомогою яких Д.Мережковський писав біографію Л.Толстого, а також причини викривлення біографічного, епістолярного та мемуарного матеріалу, уведених до статей та дослідження Д.Мережковського про Л.Толстого різних років. Показано, що міф про Л.Толстого має чітку структуру, яка вплинула на композицію досліджень про нього. Описано основні прийоми створення Д.Мережковським міфа про Л.Толстого.


У життєписі Л.Толстого, створеного Д.Мережковським, виявилися, на наш погляд, характерні риси тієї суб’єктивно - художньої психологічної критики, у річищі якої він працював, а також специфічні особливості біографій певного типу, який склався на межі століть. Психологічна критика, принципи якої було сформульовано у збірці “Вечные спутники”, характеризувалася, як відзначав І.Приходько, “условным психологизмом мифа”, у якому особистість письменника розкривалася через низку аспектів: через героїв творів письменника, через зорові асоціації, викликані його зовнішністю, через співвіднесеність з міфологічними та літературними образами та через систему культурних конотацій. Міф про Л.Толстого, створюваний за допомогою таких засобів, має свою структуру, на взірець міфа про Данте, який склався у символістській естетиці: обличчя письменника, історія його особистості, ідеї та образи його творів. В описі життя Л.Толстого розробляються перші два компоненти. Своєрідність біографії Л.Толстого, написаної Д.Мережковським, визначається також її функціональним характером. Ця тенденція у біографіці початку ХХ століття, як відомо, відзначається великою різноманітністю біографічних жанрів та літературних явищ, які об’єднані спільною рисою - “установка на внеположенную биографии как таковую задачу. По отношению к этой задаче биографическое творчество выступает чаще всего в роли инструментария”. У дисертації відзначається, що біографія Л.Толстого, написана Д.Мережковським, не може бути беззастережно віднесена до жодного з типів функціональних біографій, але при цьому вона залишається в межах цієї тенденції та є засобом досягнення історіософських та культурологічних цілей. Д.Мережковський розглядає художні твори Л.Толстого та його події життя як явища одного порядку та однаково вірогідні факти. У цьому виявилася одна з рис умовного психологізму - прагнення побачити особистість письменника через його героїв. Д.Мережковський доходить висновку про те, що у Л.Толстого було “два сердца, два человека”, співвідносить дві сторони особистості письменника (стихійну, несвідому та свідому) із толстовськими героями - дядьком Єрошкою та Якимом, часто абсолютно ототожнює Л.Толстого з його героями: діяльність письменника в Ясній Поляні він називає “неудачным нехлюдовским опытом”; у зовнішності козака Єрошки розгадує “не разгаданное, неосвещенное лицо самого Л.Толстого”; у словах Андрія Болконського про славу знаходить таємні думки самого письменника про георгіївський хрест. У розділах “Творчество” та “Религия” образи Єрошки та Якима зовсім відокремлюються від оригінальних текстів та використовуються на позначення однієї з двох сторін особистості Л.Толстого.


Увесь матеріал, який використовує критик у біографічному розділі, у дисертації поділено на три групи. До першої віднесено власне біографічні дані, які допомагають відтворити хронологічну канву життя письменника, та спогади людей, що добре знали Л.Толстого, його друзів, близьких, послідовників. До другої - зізнання самого Л.Толстого, що містяться в його “Исповеди” та інших текстах. Третю групу складає епістолярний матеріал. Аналіз цих джерел дозволив дійти висновку, що Д.Мережковський писав не життєпис Л.Толстого, а його “житие”. На розповіді про рід Толстих, який було складено Д.Мережковським на основі біографічних видань, позначилося декілька агіографічних мотивів, властивих жанру житія та необхідних для створення образа “подвижника русского народа”: мотив народження майбутнього подвижника в роду, де вже народжувався святий (князь Михайло Чернігівський); мотив сирітства (дорослішання без матері, яка рано померла); мотив чудесного порятунку від неминучої загибелі в дитинстві (стрибок з даху через бажання полетіти); мотив випробування (участь у війні) та мотив самітництва (від’їзд у степ до калмиків). Релігійний переворот Л.Толстого, змальований у четвертій главі книги, є немовби проміжним між створеним образом подвижника, яким Л.Толстой мав би стати за народженням, і тим, яким він став до другої половини життя. Така зміна структури образу досягається негативним використанням агіографічних мотивів, взагалі властивих творчості Д.Мережковського, а також за допомогою прийому, який ми називаємо коментуванням суб’єктивно реконструйованих обставин або стосунків. Усі матеріали входять до тексту біографічних глав у значно зміненому вигляді та цитуються неточно; цитованому матеріалу критик дає яскраву емоційну характеристику, оцінює свідчення сучасників за ступенем їх близькості до його особистого погляду.


“Житие” Л.Толстого зіставляється з життєписом Ф.Достоєвського, яке було написане за допомогою вже проаналізованих в цьому розділі прийомів та підходів. У роботі акцентується увага на тих фрагментах розділів, присвячених Ф.Достоєвському, які дають змогу краще зрозуміти погляд критика на життя Л.Толстого, простежити, як відбувається негативна рецепція агіографічних мотивів. Викладаючи біографію Л.Толстого спочатку як подвижника, Д.Мережковський підводить читача до розуміння того, що духовне покликання письменника не реалізувалося. Життя Ф.Достоєвського, навпаки, зовсім не схоже на життя майбутнього святого, представлене ним як життя справжнього подвижника духа. Таке враження складається також завдяки особливій інтимній, довірливій інтонації Д.Мережковського: він пише про Ф.Достоєвського з більшою теплотою та співчуттям. Зіставлення Л.Толстого та Ф.Достоєвського Д.Мережковський проводить за такими аспектами: коло юнацького читання; ставлення до світової культури, до письменницької праці; темперамент; зовнішній вигляд. Критик навмисне загострював риси, які могли б показати повну розбіжність між Л.Толстим та Ф.Достоєвським, щоб кожен із цих письменників міг уособлювати одну з двох сторін нової російської культури. Портрети письменників, створені Д.Мережковським, свідчать про появу ще одного аспекту психологічної критики - осягнення, “открытие”, розгадка “тайны” письменника через глядацькі асоціації, викликані його зовнішністю.


Д.Мережковський звертався до фактів біографії Л.Толстого й у пізніших статтях: “Л.Толстой и русская церковь” (1903), “Л.Толстой и революция” (1908), “Зеленая палочка” (1910), “Смерть Толстого” (1910) та “Две России” (1915), у яких біографічний матеріал використовується з тією ж метою, що й у книзі “Л.Толстой и Достоевский”. Звичайно, окремі зауваження про життя письменника в цих статтях не можуть вважатися цілісною, завершеною біографією, однак у них простежується еволюція в ставленні Д.Мережковсь-кого до життя Л.Толстого. У дисертації показано, як змінювалася інтонація, оцінки критика, як за нових суспільних умов особливо значущими виявилися факти життя письменника. Цей матеріал розглядається у співвідношенні зі статтями В.Леніна “Лев Толстой как зеркало русской революции” та “Л.М.Толстой”. Головний висновок, який зроблений у результаті аналізу, полягає в тому, що образ святого, що не відбувся, духовного подвижника, створений Д.Мережковським на початку століття, трансформувався. Образ Л.Толстого, вигнаного з церкви, у змінених суспільно - політичних умовах виявився узагальненим образом всієї російської інтелігенції.


У четвертому розділі “Д.Мережковський - дослідник творчості Л.Толстого” є два підрозділи. У підрозділі 4.1. “Л.Толстой - тайновидець плоті” встановлюються специфічні особливості вивчення Д.Мережковським творчості Л.Толстого. Показано, що спостереження Д.Мережковського за стилем, образною системою та мовою Л.Толстого заклали підвалини наукового вивчення його творчості вітчизняними та зарубіжними літературознавцями. До вивчення творів письменника Д.Мережковський застосував суб’єктивно - художній метод, який він розглядав як своєрідний новий вид художньої творчості, що спирається не на світ дійсності, а на світ мистецтва та має велике наукове значення, рівноцінне психологічному досвіду. Принципи суб’єктивно - художньої критики полягали в тому, щоб у оцінці художнього явища критик дослідив кілька етапів: 1) “Показал за книгой живую душу писателя”, чи, інакше кажучи, відтворив його людське обличчя. 2) “Затем изобразил действие этой души ... на ум, волю, сердце, на всю внутреннюю жизнь критика как представителя известного поколения” або подав характеристику сучасного сприйняття твору минулого. Як писав критик, “каждый век, каждое поколение требует объяснения великих писателей прошлого в своем свете, в своем духе, под своим углом зрения”. 3)Представив твір минулого не лише як “родное”, “современное”, але й “предвестником будущего”. Ці етапи аналізу творів позначилися й на композиції досліджень Д.Мережковського та були названі ним “жизнь” (“живая душа писателя”), “творчество” (“объяснение в своем духе”) та «религия» («предвестники будущего»). Така структура дослідження в цілому відповідає міфологічній структурі, яка склалася в символізмі.


Однак щоб розв’язати завдання щодо включення творчості письменника до контексту “нової релігійної свідомості”, Д.Мережковський поєднав можливості суб’єктивно - художнього методу, який допомагав йому відтворити образ митця, і погляд на соціальну значущість літератури, що давало можливість пояснити причини “занепаду” російської літератури та намітити шляхи її майбутнього розвитку. Думка про необхідність створення об’єднання письменників, які не нехтують один одним, не утворюють групи, не культивують літературну та особисту ворожнечу, тісно пов’язана з його релігійно - філософськими та суспільно - політичними поглядами і підпорядкована їм. Звичайно, літературно - критичні дослідження виявилися значно ширшими за теоретичні постулати, які сам Д.Мережковський формулював у своїх ранніх працях. Разом із тим, проаналізовані в сукупності, вони дали матеріал для розуміння специфічно символістського способу осягнення художньої творчості.


Толстой - митець розкривається Д.Мережковським через систему прийомів та, насамперед, через виділення основних ідей та мотивів його творчості, через абсолютизацію головної, виявленої в усьому риси - ідеї, а також через його героїв. Він встановлює особливий довірливий зв’язок із читачем, немовби запрошуючи його до спільних роздумів, що досягається завдяки емоційно забарвленим висловлюванням, багаторазовим використанням займенника “мы”, риторичним окликам та запитанням, а також так званим вступним словам (“мы не можем вспомнить”, “врезывается в память нашу”); риторичним питанням ( “дышит ли в нем дух живой?”); риторичним окликам (“какие странные слова!”, “но какое это жалкое, бескрылое бегство!”); вставним словам (“может быть наступит время...”) та ін. Ці прийоми зумовлені одним із принципів суб’єктивно - художнього, психологічного підходу до вивчення літературного твору: Л.Толстой розкривається через “я” самого критика, який пояснює, як діє художній твір на його розум і душу.


Аналіз творчої манери письменника пов’язаний зі встановленням найбільш суттєвих прийомів, які характеризують художній почерк Л.Толстого. Д.Мережковський виділяє декілька таких рис: повторення тілесних прикмет; увага до зовнішніх ознак, через які виявляється внутрішній стан героя; зображення обличчя не в цілому, а окремих рис зовнішності, які наводяться поступово; створення послідовних зразків невимушених рухів; відповідність звука досвіду “телесной чувствительности”; використання звуконаслідування, якщо відчуття “ново, незнакомо”; використання зв’язку відчуттів між собою. Ці прийоми, на думку дослідника, дозволяють вважати Л.Толстого митцем не тілесної чи духовної, а “душевної” людини.


Аналізуючи художню манеру Л.Толстого, Д.Мережковський робить кілька висновків: Л.Толстой залишається справжнім генієм лише тоді, коли не схиляється до зображення або лише тілесного (розповідь про бойню), або лише духовного (філософствування П'єра); письменник виявився нездатним створювати справжній історичний колорит епохи та культурно - побутові нюанси; він не виявляє любов до природи. І, нарешті, мова Л.Толстого пов’язана з двома сторонами його психології. Перша виявляється через довершену та бездоганну мову і звернена до прапервісної стихії, природної для сутності митця. Залишаючись митцем та зображуючи “душевну” людину, він є справжнім генієм думки й слова. Друга, коли Л.Толстой стає психологом, розмірковує, дошукується правди, і його думка стає безпомічною, мова - бідною та штучною.


Творчість Л.Толстого розглядається Д.Мережковським у міфоло-гізованому культурному полі, вивченню якого присвячено підрозділ 4.2. Обрані в дисертації аспекти, - творчість письменника в контексті світової культури (4.2.1), Л.Толстой та О.Пушкін (4.2.2), Л.Толстой та петербурзький міф (4.2.3), а також наполеонівська тема в російській літературі та Л.Толстой (4.3.4) - дають можливість встановити культурні константи, які склалися в художньому світі Д.Мережковського і показати своєрідність функціонування спадщини Л.Толстого у міфологізованому культурному полі.


В дисертації встановлено, що творчість Л.Толстого функціонує в художньому мисленні Д.Мережковського в просторі від еллінської культури до Ф.Ніцше, причому до культурного поля потрапляють лише окремі, вже відібрані імена та явища, які раніше стали “супутниками” дослідника. Це міфологізована давньогрецька культура (Гомер та його “Іліада”, герої міфів, окремі трагедії, їхні автори та герої, стародавні мислителі); італійське Відродження (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель та імена з негативним забарвленням – римські папи і державні діячі); епоха Петра Великого (Петро І, його син Олексій, державні діячі та представники церкви); діячі світової думки та науки (Ньютон, Галлей, Паскаль, Спіноза, Кант, Шопенгауер). Доба “золотого сторіччя” російської культури посідає в художньому мисленні Д.Мережковського особливе місце: О.Пушкін, М.Лермонтов, М.Гоголь, І.Тургенєв, М.Некрасов, Ф.Тютчев, О.Фет, а також їх закордонні кореспонденти та друзі - О.Міцкевич, Г.Флобер та інші визначають обличчя епохи. Світова література представлена і в ототожненні автора з його героєм: Фауст як Гете, Макбет, Гамлет як Шекспір тощо. Окреме значення для Д.Мережковського мали імена Наполеона та Ніцше, а також Біблія. Поширюючи ці “складові” на всю творчість Д.Мережковського стверджується, що вказана особливість функціонування імен і явищ світової культури може бути застосована не лише до літературно - критичних статей, а й до трилогій, віршів, драм, есе Д.Мережковського. Як показано в реферованій роботі, за незначним винятком, це й є “координаты” того міфологізованого культурного поля, яке створював та в якому він працював все життя. У цьому ж полі він досліджував творчість Л.Толстого.


 








Приходько И.С. «Вечные спутники» Мережковского (К проблеме мифологизации культуры) // Д.С.Мереж-ковский. Мысль и слово. ¾ М.: Наследие, 1999. ¾ с. 202.




Полонский В.В. Книга Мережковского «Наполеон»: к типологии биографического жанра // Д.С.Мереж-ковский. Мысль и слово. ¾ М: Наследие, 1999. ¾ с. 91.


 




Мережковский Д.С. Вечные спутники. Предисловие // Мережковский Д.С. Эстетика и критика: в 2-х тт. - М.: Искусство, Харьков: Фолио, 1994. - Т.1. - с. 310.


 



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины