ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА ФИЗИЧЕСКОГО ВОСПИТАНИЯ ГИМНАЗИСТОВ НА СЛОБОЖАНЩИНЕ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ ХІХ – НАЧАЛЕ ХХ ВВ. : ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ гімназистів НА СЛОБОЖАНЩИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ВВ.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її хронологічні рамки; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання; розкрито теоретико-методологічну і джерельну базу дослідження; висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; наведено форми апробації результатів дослідження; показано зв´язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади та історіографія питання” розкрито ступінь наукової розробки проблеми фізичного виховання учнівської молоді у другій половині ХІХ − на початку ХХ ст.

Дослідженням установлено, що перші наукові праці, які висвітлюють окремі аспекти теорії і практики фізичного виховання учнівської молоді, почали з´являтися у другій половині ХІХ ст. (Альошинцев І., 1912; Багалій Д., 1912; Демков Н., 1914; Каптерєв П., 1914; Лесгафт П., 1894; Мединський Є., 1938; Міллер Д., 1912).

У дисертації виявлено й охарактеризовано напрями сучасного наукового пошуку з досліджуваної проблеми, а саме: формування і розвиток історії  фізичної культури (Сунік О., 1987); теоретико-методичні й організаційно-правові основи фізичного виховання в дореволюційний період (Карпушко Н., 1984; Наталов Г., 1975); фізичне виховання і спорт в Росіїї до 1917 р. (Геворкян Р., 1975; Цуркан К., 1966; Чернова Є., 1952); регіональні особливості розвитку фізичного виховання і спорту на західно-українських землях (Боднар Я., 2002; Вацеба О., 1992; Винничук О., 2001; Коверко Б., 1997; Курляк І., 1997; Левків В., 1997; Мозола Р., 1997; Окопний А., 2001; Приступа Є., 1997; Ступарик С., 1995 та ін.), на Харківщині (Грот Ю., 2002; Олійник М., 2002; Приходько Г., 1999 та ін.).

У низці робіт проблема фізичного виховання учнівської молоді розглядалася у контексті розвитку науково-педагогічної думки й системи освіти до 1917 р., а саме формування початкової освіти (Заволока Н., 1972; Кокош В., 1972; Поліщук Н., 1974), народної освіти (Золотухіна С., 1997; Прокопенко І., 1990), середньої комерційної освіти (Трикоз В., 1978), класичної освіти (Бобров В., 1998; Курляк І., 1997; Сірополко С., 1880); реформування системи середньої освіти (Ганелін Ш., 1954; Козлова Г., 2000; Константінов М., 1956; Колихалов Д., 1999; Лутаєва Т., 1998; Михайлова М., 1966; Смірнов В., 1946; Штефан Л., 1997 та ін.); розвитку жіночої середньої освіти в Україні і Росії (Лапчинська В., 1951; Лутаєва Т., 1997; Христофорова Н., 1998 та ін.).

Однак роботи, пов´язані з історичними аспектами формування фізичного виховання учнівської молоді в Слобідському краї, у загальному фонді наукових досліджень становлять невелику частину. Лише окремі питання було розглянуто в дисертаційних роботах і публікаціях різних років Д.Багалія (1912), Ю.Грота (2002), Д.Міллера (1912), М.Олійника (2002), Г.Приходько (1999), Л.Штефан (1997) та інших авторів, що, не дає можливості відтворити цілісну картину формування теорії і практики фізичного виховання на Слобожанщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. і тим самим розкриває широкі перспективи для майбутніх досліджень.

У другому розділі “Методи й організація дослідження” подано характеристику методів та організації дослідження. У дисертації показано, що дослідження відбулося чотирма етапами: на першому (жовтень − грудень 2000 р.) було визначено ступінь наукової розробки проблеми, окреслено хронологічні межі дослідження, на другому (2001 − 2003 рр.) було зроблено пошук перспективної та ретроспективної бібліографії, аналіз історичних джерел за темою дослідження, на третьому (2003 − 2004 рр.) було проаналізовано, систематизовано та узагальнено зібраний матеріал, зроблено висновки відповідно до завдань дослідження, на четвертому (2004 − 2005 рр.) було оформлено результати дослідження, основні з яких введено в навчальний процес Харківської державної академії фізичної культури; проведено підготовку до захисту.

Протягом усіх етапів дослідження його результати публічно обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки та психології, кафедри менеджменту фізичної культури Харківської державної академії фізичної культури, на всеукраїнських та міжнародних конференціях і конгресах.

У третьому розділі “Теоретичні й організаційні засади фізичного виховання учнів гімназій на Слобожанщині в другій половині ХІХ − на початку ХХ ст.” висвітлено особливості становлення системи гімназійної освіти на Слобожанщині, проаналізовано офіційну політику в галузі фізичного виховання учнів гімназій та розкрито проблему фізичного виховання учнівської молоді в педагогічній думці другої половини ХІХ − початку ХХ ст.

У дисертації на підставі аналізу поглядів давньогрецьких філософів (Сократ, Платон, Арістотель), гуманістів епохи Відродження (Ф.Рабле, П.Верджеріо, М.Веджіо, М.Монтень та ін.), представників французького Просвітництва (Д.Локк, Ж.Ж.Руссо, І.Базедов) простежено еволюцію ідеї гармонійного розвитку особистості на різних історичних етапах, унаслідок чого виявлено, що будь-яке суспільство вважало фізичне виховання необхідною умовою на шляху всебічного вдосконалення людини.

На початку ХІХ ст. представники західноєвропейської педагогічної думки (І.Песталоцци, Ф.Фребель, А.Дистверг, Г.Спенсер та ін.) збагатили ідею фізичного виховання особистості, визнавши фізичну підготовку обов´язковою та необхідною для досягнення успіху в житті.

У ході наукового пошуку з´ясовано, що процес зародження і формування вітчизняної теорії фізичного виховання прийшовся на період з другої половини ХІХ –початку ХХ ст., що було зумовлено: розвитком психолого-педагогічної і медичної науки під впливом досягнень західної думки; інтенсивним розвитком теорії і практики фізичного виховання за кордоном і активним проникненням цих ідей у країну; погіршенням стану здоров'я учнівської молоді через низьку рухову активність, надмірну розумову завантаженість і, найчастіше, невідповідність навчальних закладів елементарним санітарно-гігієнічним нормам; незадовільним рівнем фізичної підготовленості армії та низкою інших причин соціально-економічного й політичного характеру.

Варто відзначити, що саме стурбованість станом здоров´я учнів, бажання вдосконалити навчальний процес середніх навчальних закладів спонукали представників прогресивної педагогічної і медичної думки до розробки теоретичних питань фізичного виховання. Саме гімназії стали місцем упровадження цих ідей у практику.

Методологічною основою створення теорії фізичного виховання були три наукові течії, що виділилися у 50-60-х рр. ХІХ ст.: загальнолюдського виховання (К.Ушинський, М.Пирогов, П.Каптерєв, П.Лесгафт та ін.); вільного виховання (Л.Толстой, К.Вентцель, С.Шацький та ін.); релігійно-морального виховання (С.Рачинський, С.Миролпольський, М.Бердяєв та ін.). Висуваючи принципово різні виховні цілі та методи їх досягнення, представники цих течій визнавали єдність духовної і фізичної природи людини як невід´ємну умову формування гармонійно розвиненої особистості.

У дисертації показано, що педагоги, звернувши особливу увагу на проблему фізичного виховання особистості, насамперед, розпочали інтенсивно вивчати досвід інших країн, зокрема Швеції, Німеччини, Англії, Франції, Чехії, США, де у ті роки вже існували гімнастичні системи, які використовувалися в різних навчальних закладах і гімнастичних товариствах.

Особливий акцент у роботі зроблено на внесок у розвиток теорії фізичного виховання педагогів і лікарів О.Анохіна, О.Бутовського, І.Боберського, Г.Ващенка, О.Вереніуса, І.Дементьєва, М.Демкова, П.Лесгафта, С.Миропольського, Є.Покровського, П.Рєдкіна, К.Ушинського, П.Юркевича. Підкреслено, що між ними виникали жорсткі дискусії та суперечки щодо завдань, принципів, методів, засобів, організаційних форм, які мають бути в основі національної системи фізичного виховання. При цьому, їхні погляди часто не збігалися: окремі педагоги вважали що пріорітет повинно віддати закордонним гімнастичним системам (німецькій, шведській, сокільській), інші відстоювали національні традиції фізичної культури. Незважаючи на це, більшість педагогів, лікарів, суспільних діячів (О.Анохін, І.Боберський, Г.Ващенко, О.Духнович, П.Юркевич та ін.) сходилися на думці, що національна система фізичного виховання мусить увібрати в себе найкращий вітчизняний і закордонний досвід; питання про її розробку з урахуванням менталітету, історичних передумов та актуальних вимог тих років залишалися довгі роки відкритим.

Проведене дослідження показало, що з початку ХІХ ст. на Слобожанщині почала формуватися система середньої освіти. Першу Харківську гімназію було засновано у 1805 р. при Харковському університеті (1805). Вивчення офіційних документів, які регламентували діяльність гімназій, показало, що перші гімназії підпорядковувалися Міністерству народної просвіти та діяли згідно зі статутами й положеннями. З другої половини ХІХ ст. кількість державних гімназій на Слобожанщині постійно зростала, але не задовольняла попит усіх, хто бажав до них вступити. Так, наприкінці ХІХ ст. поряд з державними гімназіями почали засновуватися громадські та приватні середні навчальні заклади. На території України та у місті Харкові було відкрито одні з перших та найбільш відомих у державі гімназій, які відрізнялись високим рівнем навчання, спрямованого на гармонійний розвиток дітей та підлітків (1-ша та 2-га Харківські гімназії, Харківська жіноча гімназія Д.Д.Оболенської, Олександрівська Сумська гімназія, Ахтирська 6-класна прогімназія та ін.).

Як свідчить проведене дослідження, з другої половини ХІХ ст. завдяки зусиллям суспільно-педагогічного руху помітно активізувалася робота уряду в напрямку реформування системи середньої освіти. З´ясовано, що кожен новий статут не лише істотно доповнював попередній щодо внутрішнього життя гімназій та прогімназій, але й вносив певні зміни в організацію фізичного виховання учнів.

У дисертації на підставі вивчення офіційних документів (циркуляри, постанови, інструкції та розпорядженя Міністерства народної просвіти) проаналізовано та систематизовано політику державної влади щодо фізичного виховання гімназистів. Так, починаючи з другої половини ХІХ ст., особливу увагу влада приділяла введенню різноманітних урочних та позаурочних форм фізичного виховання в режимі навчального дня, організації активного відпочинку і дозвілля гімназистів у позашкільний час, проведенню рекреаційно-оздоровчих заходів під час канікул, створенню необхідних умов для реалізації завдань фізичного виховання учнів, зокрема кадрового, науково-методичного, медичного, матеріально-технічного, фінансового забезпечення.

Таким чином, у розділі доведено, що протягом досліджуваного періоду в країні завдяки активізації суспільно-педагогічного руху формувалася система фізичного виховання, теоретичні розробки з фізичного виховання поступово впроваджувалися у систему середньої освіти, яка активно розвивалася на Слобожанщині з другої половини ХІХ ст.

У четвертому розділі “Досвід фізичного виховання гімназистів на Слобожанщині в другій половині ХІХ − на початку ХХ ст.” на основі вивчення та узагальнення багатьох джерел, зокрема архівних матеріалів, розкрито зміст і організаційні форми фізичного виховання гімназистів у шкільній та позашкільній практиці Слобожанщини; показано умови реалізації завдань фізичного виховання в гімназіях; окреслено шляхи реалізації прогресивного досвіду фізичного виховання учнів у навчально-виховній практиці сучасної школи.

Вивчення досвіду роботи гімназій другої половини ХІХ − початку ХХ ст. за архівними та історико-педагогічними джерелами дало можливість виявити динаміку використання різних організаційних форм у процес фізичного виховання гімназистів Слобожанщини.

У 50-х рр. ХІХ ст. було зроблено перші спроби ввести фізичне виховання у практику слобожанських гімназій. Воно охоплювало гігієнічні аспекти життєдіяльності учнів: у зміст уроку гігієни були введені як теоретичні знання про основи здорового способу життя, так і окремі фізичні вправи шведської і німецької гімнастики, рухливі ігри. Згодом почали проводити прогулянки й екскурсії, які вважалися формами активного відпочинку, сприяли формуванню пізнавальних інтересів та інтелектуальних знань гімназистів.

Починаючи з 90-х рр. ХІХ ст., уряд і місцева влада визнали необхідність фізичного виховання для збереження здоров´я гімназистів. У ці роки офіційна влада визначила урок гімнастики як обов'язковий предмет в усіх середніх навчальних закладах. На рубежі ХІХ − ХХ ст. особливу увагу було звернено на фізкультурно-оздоровчу роботу (рухливі перерви, прогулянки, екскурсії); у гімназіях та прогімназіях тривалість уроків скоротили та збільшили перерви для фізичних рекреацій; керівництво навчальних закладів почало організовувати шкільні сніданки; при гімназіях відкривалися “дачі-колонії” для відпочинку в період канікул; відбувалося стимулювання гімназистів до самостійних занять різноманітними видами спорту під наглядом батьків.

Дослідження показало, що з 1910 р. помітно зросла популярність спортивно-патріотичного руху серед слобожанських гімназистів. Великою популярністю серед гімназистів користувалися заняття у фізкультурно-спортивних товариствах; максимального розвитку серед учнівської молоді набув сокільський рух. На уроках фізичного виховання в чоловічих і жіночих гімназіях запроваджували сокільську гімнастику, організовували гуртки з сокільської гімнастики, одним з основних завдань яких була підготовка команд до змагань і показових виступів.

Проведене дослідження дозволило встановити особливості організаційних форм і засобів фізичного виховання у гімназіях Слобожанщини. Першими організаційними формами, у процесі запровадження яких розв´язувалися завдання фізичного виховання, стали уроки гігієни, уроки танців, заняття ручною працею, а також гра на музичних інструментах, оскільки саме ця діяльність, на думку сучасників, сприяла фізичному розвиткові учнівської молоді. Перші фізичні вправи (рухливі ігри, елементи шведської та німецької гімнастики) як спеціально організовані рухові дії почали вводити у зміст уроків гігієни.

Фактично першими самостійними організаційними формами фізичного виховання гімназистів Слобожанщини були прогулянки й екскурсії, які з початку введення користувалися великою популярністю серед учнів та отримали визнання з боку педагогів. Особливістю шкільних прогулянок та екскурсій досліджуваного періоду було: вирішення комплексу навчально-виховних завдань (оздоровчих, освітніх, виховних); обов´язкове та регулярне проведення (7 разів на рік); участь у їх організації та проведенні всього педагогічного колективу; різноманітність програм проведення (пішохідні походи; дальні поїздки з рухливими та спортивними іграми на привалах; відвідування музеїв, виставок, заводів, фабрик, майстерень та ін.). Найбільшої популярності у слобожанських гімназіях прогулянки та екскурсії набули на початку ХХ ст., особливо це стосувалося дальніх екскурсії в межах країни (м. Москва, м. Нижній-Новгород, м. Святогорськ, м.Сімферополь та ін) та закардон (м.Прага), які найчастіше проводилися під час літніх канікул, коли припинявся навчальний процес (Богодухівська жіноча гімназія, Харківська гімназія Невєрової, 1-ша Харківська гімназія та ін.).

Вивчення архівних матеріалів та офіційних документів дозволило встановити, що перші спроби уряду ввести урок гімнастики були зроблені у 1864 р. з прийняттям “Статуту гімназій та прогімназій”. Однак далеко не всі гімназії на Слобожанщині мали необхідні для цього умови. Тому з метою збереження здоров´я гімназистів у шкільну практику почали вводитися рухливі ігри та фізичні вправи під час перерв між уроками (рекреації), проведення яких не передбачало значних організаційних перетворень і умов.

Великого значення рухливі перерви та ігри на свіжому повітрі, які сприяли оздоровленню й активному відпочинку гімназистів, набули в останній чверті ХІХ − на початку ХХ ст.: для їх проведення офіційно було скорочено час навчальних занять (циркуляр Міністерства народної просвіти (1876), циркуляр по Харківському навчальному округу (1902)), а велика перерва після 3-го уроку збільшилася до 30 хвилин і включала рухливі ігри, стройові вправи, “городки”, кеглі (залежно від матеріально-технічних умов гімназії), а у дворах гімназій спеціально обладнували спортивні майданчики. Заняття фізичними вправами обов´язково проводилися під керівництвом педагогічного персоналу гімназії.

Вивчення звітів слобожанських гімназій та числених публікацій у періодичних виданнях дозволило встановити, що, незважаючи на розпорядження офіційної влади, у багатьох гімназіях Слобожанщини довгий час не були введені заняття фізичними вправами через відсутність необхідних умов (Валківська Романівська жіноча гімназія, Зміївська Земська Олександрівська жіноча прогімназія, Сумська жіноча гімназія Н.Г.Кудрявцевої та ін.).

Однак у регіоні існували й такі середні навчальні заклади, як правило, приватні (Харківська гімназія Н.Я.Грегорцевич, Харківська Вознесенська жіноча гімназія при євангелієво-лютеранській церкві та ін.), у яких ще наприкінці ХІХ ст. було створено відносно сприятливі умови навчання, впроваджувалися різні форми фізичного виховання, включаючи заняття гімнастикою і танцями. Такі гімназії, як свідчать дослідження, брали участь у виставках і конкурсах державного та міжнародного рівнів на звання кращої гімназії. Однією з таких гімназій була Харківська жіноча гімназія Д.Д.Оболенської, визнана у 1893 р. гідною срібної медалі за результатами Всеросійської виставки середніх навчальних закладів за високий рівень організації навчального процесу і фізичного виховання.

У ході дослідження з´ясовано, що обов'язковий урок гімнастики почав з'являтися у програмах слобожанських гімназій на початку ХХ ст. Його зміст, як правило, складався зі стройових вправ, шведської, німецькох, а пізніше соаільської гімнастики (1-ша Харківська гімназія, 3-я Харківська гімназія, Харківська жіноча гімназія Д.Д.Оболенської, Сумська Олександрівська гімназія, Ахтирська 6-класна прогімназія, Ізюмська жіноча прогімназія та ін.).

Однією з характерних особливостей фізичного виховання учнів на Слобожанщині досліджуваного періоду було введення військової гімнастики у зміст фізичного виховання в усіх чоловічих  навчальних закладів. Це було зумовлене, перш за все тим, що протягом другої половини ХІХ − початку ХХ ст. Росія, до складу якої входили східноукраїнські землі, брала участь у чотирьох війнах, а офіційна влада розглядала школу як основну базу підготовки резерву для армії.

На початку ХХ ст. Попечитель Харківського навчального округу П.Соколовський та керівництво середніх навчальних закладів велику увагу приділяли оздоровленню, рекреації та відновленню гімназистів під час літніх канікул. Для цього при гімназіях почали відкривати дачі-колонії, їх метою був фізичний, розумовий, естетичний розвиток учнів (1-ша та 2-га Харківські гімназіії).

Установлено, що на початку ХХ ст. турботу про фізичний розвиток і фізичне виховання учнів у Слобожанському регіоні виявляла не тільки офіційна влада і педагогічні колективи навчальних закладів, але й гімнастичні громади, що з´явилися у той час. Вони фінансували розвиток і популяризацію різних видів спорту на Слобожанщині, засновували спортивні гуртки, проводили змагання, огляди, гімнастичні свята, тобто проводили фізкультурно-оздоровчу і спортивну роботу з залученням гімназистів (Харківське товариство фізичного виховання і захисту дітей, Харківське гімнастичне товариство, Товариство аматорів велосипедної їзди, Валківське товариство «Сокіл» та ін.).

Дослідженням встановлено, що на початку ХХ ст. і до 1917 р. основним засобом фізичного виховання учнів у Слобожанському регіоні була сокільська гімнастика. Її популяризації значною мірою сприяло проведення у м.Харкові щорічних традиційних змагань із сокільської гімнастики серед учнів середніх навчальних закладів. Команди гімназистів, які брали у них участь, з´їжджалися з різних міст. Для проведення цього заходу попечитель Харківського навчального округу П.Соколовський розробив спеціальну програму, яка складалася з обов´язкових (десятиборство командне, п´ятиборство командне та індивідуальне, вправи на приладах) та вільних вправ (для загального виступу, з палицями, для жінок), містила жорсткі вимоги до складу команди, її форми й обладнання. Ці спортивні змагання широко висвітлювалися в регіональній і центральній пресі.

У ході дослідження з´ясовано, що у другій половині ХІХ − на початку ХХ ст. на Слобожанщині відчувалася гостра нестача вчителів фізичного виховання. Це було пов'язано насамперед з тим, що до початку ХХ ст. у регіоні не здійснювали підготовки спеціалістів з фізичного виховання. Курси з підготовки вчителів гімнастики, засновані при Управлінні Харківського навчального округу, зробили свій перший випуск лише у 1914 р. Через це до проведення занять фізичними вправами у гімназіях залучали військових, лікарів, класних наставників, які не мали фахової освіти. Деякі приватні гімназії мали можливість запрошувати вчителів-іноземців, зокрема фахівців з німецької, шведської, а пізніше - сокільської гімнастики. Відомі факти, коли вітчизняні педагоги їхали за кордон, у Європу, для одержання спеціальної фізкультурної освіти. Наприклад, учитель гімнастики 1-ї Харківської гімназії М.Вильгальм закінчив курси Берлінського гімнастичного товариства, а потім склав іспит в Одеській гімнастичній школі.

Як свідчить дослідження, особливістю організації фізичного виховання у слобожанських гімназіях дореволюційного періоду було тісне співробітництво вчителів гімнастики і шкільних лікарів. До початку ХХ ст. у багатьох гімназіях Харківського навчального округу шкільні лікарі не лише стежили за станом здоров'я гімназистів, але й брали участь у проведенні уроків гімнастики, рухливих перерв, ігор та екскурсій (Харківська жіноча гімназія Д.Д.Оболенської, Богодухівська жіноча гімназія тощо).

Однією з причин, через які фізичне виховання зазнало складності на шляху введення в практику гімназій досліджуваного періоду, було недостатнє матеріально-технічне забезпечення й фінансування. У другій половині ХІХ ст. держава практично не виділяла кошти для підтримки фізичного виховання в середніх навчальних закладах. Усі витрати покладалися на керівництво гімназій. Лише згодом уряд почав виділяти кошти на проведення оздоровчих заходів та заробітну платню вчителям. Через брак фінансування перед керівниками гімназій виникали проблеми створення матеріально-технічної бази: затримувалися та зупинялися будівельні й ремонтні роботи у приміщенях для занять гімнастикою і фізичними вправами; не оснащувалися спортивні споруди; відкладалася купівля необхідного обладнання та інвентарю. Нерідко гімназисти самі виробляли необхідний спортивний інвентар на уроках ручної праці. Проблему недостатнього фінансування фізичного виховання у слобожанських гімназіях, нерідко, досить успішно вирішували, завдяки допомозі громадських організацій, приватних осіб (меценатів), батьків гімназистів, а також складання ділових взаємовигідних угод з різними установами.

Не менш актуально поставало питання про брак науково-методичного забезпечення фізичного виховання гімназистів: відчувалася відсутність єдиних навчальних програм з фізичного виховання і спеціальної літератури. Фактично у той час існувала лише програма з гімнастики для чоловічих навчальних закладів (1889) та інструкція до неї, спрямована на підготовку гармонійно розвинутої особистості, готової до подальшого життя та несення “військової повинності”. На початку ХХ ст. з ростом інтересу до проблем фізичної культури і спорту в країні зросла кількість публікацій, монографій, методичних посібників вітчизняних та закордонних авторів з цієї проблеми. Найчастіше думки та наукові нотатки провідних учених, педагогів, лікарів, представників культури і мистецтва, військовиків, громадських діячів можна було зустріти на сторінках періодичної преси тих років (“Вестник воспитания”, “Русская школа”, “Спутник здоровья”, “Народная школа”, “Русский педагогический вестник”, “Сокол” та ін.), які передплачували бібліотеки гімназій.

Отже, у досліджуваний період, фізичне виховання стало невід´ємною частиною змісту освіти у гімназіях Слобожанщини. У шкільній та позашкільній практиці середніх навчальних закладів було накопичено значний досвід з організації фізичного виховання, який потребує об´єктивної оцінки та критичного переосмислення для творчого використання в сучасних умовах.

Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення фізичного виховання учнів у сучасній школі, а саме:

·     надання більшої автономії і свободи школам у розробці навчальних програм і підборі засобів фізичного розвитку з урахуванням матеріально-технічних і кадрових можливостей і традицій школи;

·     відновлення й розширення змісту освіти з фізичної культури за рахунок упровадження сучасних і цікавих для дітей та молоді засобів: елементів різних сучасних гімнастичних систем, танців, спортивних ігор, народних ігор і забав;

·     зміцнення міжпредметних зв'язків фізичної культури з валеологією, основами безпеки життєдіяльності, біологією, трудовим навчанням, музикою і т.п.;

·       проведення фізкультурних вечорів, вікторин, конкурсів, свят фізкультурної спрямованості;

·    створення піклувальних рад навчальних закладів і їх оформлення на законодавчому рівні, яке б закріплювало пільги організаціям, підприємствам і приватним особам, що входять до складу ради, за надання безоплатної допомоги освітнім установам.

У п’ятому розділі “Аналіз і узагальнення результатів дослідження” підсумовано отримані результати, обґрунтовано закономірності розвитку системи фізичного виховання гімназистів Слобожанщини у другій половині ХІХ − на початку ХХ ст.