ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ В ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ: синтаксичний, семантичний, когнітивний та комунікативний аспекти

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ В ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ: синтаксичний, семантичний, когнітивний та комунікативний аспекти
Альтернативное Название: ПРОСТОЕ ПРЕДЛОЖЕНИЕ В древнеанглийском: синтаксическом, семантическом, когнитивном и коммуникативном аспекте
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. «Принципи аналізу простого речення в давньоанглійській мові». Поняття речення взагалі і простого речення зокрема мають різні інтерпретації залежно від провідного дослідницького підходу. Критичне узагальнення набутків традиційного
(Н.Д. Арутюнова, О.В.Бондарко, В.Г. Гак, Г.Г. Почепцов, І.П. Сусов, Я.Г. Тестелець) та комунікативно-функціонального підходів (Г.О. Золотова, О.М. Мороховський, F. Daneљ) дозволяє визначити просте речення давньо-англійської мови як мінімально значущу комунікативну одиницю (монопредикативну), аргументно-предикатну структуру, що має одну пропозицію (просту або ускладнену) та реалізується базовою моделлю S ® NP VP з урахуванням когнітивних, семантичних і комунікативних чинників формування поверхневої структури.


     У давньоанглійський період прості речення виокремлюються із текстів історичних пам’яток, виходячи з кількості дієслів в особовій формі, тобто за предикацією, яка слугує виміром меж простого речення. Межі встановлюються за критерієм граматичного узгодження підмета й присудка в особі й числі, причому якщо кілька присудків відповідають одному підмету, таке речення розглядається як монопредикативне з однорідними присудками. До простих речень відносимо синтаксичні утворення з фінітним дієсловом – нерозширені та розширені. Виходячи з того, що центром давньоанглійського простого речення є дієслівний вузол, який обов’язково називає дію та факультативно – діяча, об’єкт дії, обставини, серед речень з verbum finitum вирізняємо прості й ускладнені. До простих ми відносимо і речення з інфінітивом, який не є ускладненням монопредикатної структури, а виступає різновидом нефінітної комплементації.


     Просте речення є поєднанням поверхневої (формально-граматичної) та глибинної (семантичної) структур. Першу складають компоненти речення, визначені з урахуванням синтаксичних зв’язків та семантичних ознак, що відбивають позамовну ситуацію
(І.Р. Вихованець, N. Chomsky). Становлення синтаксичної організації простого давньоанглійського речення тісно пов’язане з розвитком давньогерманських мов. До загальних семантичних і структурних характеристик давньогерманського простого речення належать: (1) обов’язкова присутність дієслова (verbum finitum);
(2) факультативна представленість підмета, додатків, обставин; (3) розподіл номінативних елементів на “легкі” та “важкі” за їх семантико-фонологічними і функціональними якостями: “легкі” елементи (займенники й немарковані прислівники) лінійно передують “важким” (іменникам і дієсловам) (О.М. Мороховський; J. Ries).


     Структурно-семантичний устрій простого речення об’єднує його предикативний та інформативний мінімум, які доповнюють один одного. До найбільш важливих у давньоанглійському простому реченні належить категорія предикативності, яка втілює його конструктивно-змістовне ядро. Предикативність як невід’ємна ознака простого речення полягає у співвідношенні його змісту з описуваною дійсністю, формуючи глибинну семантичну структуру речення – предикати й залежні від них аргументи. Ключове місце в предикативному ядрі речення займає фінітне дієслово, когнітивну основу якого складає концепт процесуальної ознаки, що виникає на базі протиставлення концептів предмета й ознаки (О.С. Кубрякова). Ознаки об’єкта, які існують у часі й просторі, змінюються за певною траєкторією, створюючи ментальну фігуру на відповідному фоні.


     Функціональне призначення простого речення полягає у його смисловій та структурній зорієнтованості на виконання певних завдань у пізнавально-відображувальній (когнітивній) і комунікативній мовленнєвій діяльності.


     Синтаксична організація простого речення співвідноситься з ментальною сферою мовців, що пов’язує її з певною стадією історичного розвитку суспільства та його культури
(В. Гумбольдт). Давньоанглійська мова, що пройшла кілька етапів розвитку від інкорпорованого до номінативного (О.Ф. Лосєв), демонструє переважно номінативний тип речення (І.Р. Буніятова), головними ознаками якого є вираження суб’єкта називним відмінком, об’єкта – знахідним, максимальна узагальненість категорій підмета, присудка й доповнення речення, граматична категоризованість присудка. Граматична будова давньоанглійської мови зберігає окремі ознаки попереднього афективного типу
(Ю. Левицький), тобто одночасно репрезентує синхронію й діахронію, що проявляється, зокрема, у варіюванні словопорядків OV та VO у простому реченні та в існуванні двох типів простого речення: з підметом у називному відмінку та у давальному або знахідному відмінку. Зафіксовані у нашому корпусі ознаки кількох устроїв мови відповідно до типів  мислення свідчать про їх співіснування та взаємопроникнення на етапі переходу в історії мови від афективного до номінативного устрою.


     Підходи до речення як продукту когнітивної діяльності (Г.О.Волохіна,
З.Д. Попова; А. Goldberg; R. Langacker та ін.) розвивають положення функціоналізму про значення речення як відображення свідомістю мовця предметної ситуації в акті мислення. Виходячи з розуміння речення як двостороннього знака, поєднання формальних і семантичних категорій, ми вважаємо, що типова пропозиція, вербалізована певною структурною схемою простого речення, формує його ментальну схему, яка узагальнено репрезентує риси, подібні у численних випадках уживання знака. Ментальна схема речення подає укорінені в мисленні зразки досвіду носіїв мови та організує семантичний простір мови.


     Таким чином, у нашій роботі застосований синтез ідей традиційного, генеративного, комунікативного й когнітивного підходів, що уможливлює інтегроване відтворення синтаксичного, семантичного, когнітивного й комунікативного аспектів простого речення у їх взаємодії.


     Розділ 2. «Структурно-семантичні та когнітивні характеристики простого речення давньоанглійської мови». Синтаксичні, синтаксично-семантичні та когнітивні характеристики простого речення є комплексом взаємопов’язаних аспектів, які демонструють опосередковану взаємозалежність. Підгрунтям синтаксичної структури аналізованого простого речення є базові словопорядки OV і VO, причому перехід від OV до VO в історії розвитку мови є підсумком загальної правосторонньої комплементації. Словопорядок з дієсловом переважно на другому місці у реченні (V2) притаманний реченням з топікалізованими елементами, “легкими” (здебільш прислівниками) та “важкими” адвербіаліями.


     У простому реченні два базові типи порядку слів OV та VO реалізуються у шести моделях: SOV, OSV, OVS та SVO, VSO, VOS, які відрізняються від базових наявністю підмета:


Hie him friю namon [Chronicle, 866] – Вони з ними мир уклали (S – O – V);


Her for Aюelstan cyning in on Scotland [Chronicle, 933] (V – S – O) – Тоді пішов Етельстан король у Шотландію.


     Моделі SVO, VSO, SOV є досить частотними, а три інші – OVS, OSV та VOS є одиничними або рідко вживаними. За нашими даними, прості речення з порядком VO чисельно домінують у досліджуваний період (79% наших прикладів).


     Так звані «матричні» речення з дієсловами мислення, говоріння або волевиявлення організовані за моделлю SV(O). Її окремим різновидом є «вставні» речення (S)V(O), що відрізняються від матричних вживанням суб’єкта в непрямому відмінку (дативі) з дієсловами verba putandi та verba affectuum.


     Конструктивні складові синтаксичної структури простого речення є поєднанням фраз NP та VP, яким у давньоанглійському реченні, як правило, передує топік – адвербіалія, причому реалізація VP у давньоанглійському простому реченні є обов’язковою.


     Відмінювана фраза (IP) дає уявлення про парадигму простого речення: його конструктивним ядром є відмінювана форма неправильного або претерито-презентного дієслова, що узгоджується із синтаксично обов’язковим аргументом – підметом речення у числі та особі:


Her Edwine сyning wжs gefulwad mid his юeode on Eastron [Chronicle, 627] – В тому році Едвін король похрестився разом із своєю нацією на Великдень.


     Особливістю нефінітних форм змістовного дієслова у VP є те, що дієприкметник здатен вживатися в реченні у функції присудка самостійно (як вершина VP) або у поєднанні з допоміжним дієсловом (як залежний елемент VP). Інфінітив у функції дієслівного додатка простого речення з’являється після дієслів, що виражають наказ, дозвіл, волевиявлення:


Tо жlcum bisceptole on minum rice wille ane onsendan… [Pastoral Care, 49] – Всім єпископам моєї єпархії заповідаю назавжди передати


     Реалізація прийменникової фрази (РР) у давньоанглійському простому реченні функціонально повязана з дієсловом і втілює його аргументиактант (локатив), сірконстант (локатив/темпоратив). Феномен топікалізації полягає у прагматично зумовленому лівосторонньому пересуві «легкого» елемента – референта в ініціальне положення в реченні для його протиставлення попередній інформації:


     Южr his fearh gesealde [Chronicle, 728] – Там свою клятву приніс.


     У семантичній структурі речення його синтаксичне значення є підґрунтям для формування комунікативного значення – смислу. До складу значення речення входять його реляційна та аргументно-предикатна структури. Перша відповідає відображеним у мовній свідомості типізованим позамовним ситуаціям з їх учасниками та відношеннями між ними: Агенс – виконувач дії, Дія та Пацієнс – предмет дії, де домінантним елементом є Дія, виражена дієсловом.


     Аргументно-предикатна структура речення складається з актантів (глибинних відмінків), зумовлених валентностями предикатів. Аргументно-предикатна структура як семантичне ядро простого речення відображає його пропозицію. Центром пропозиції є предикат, що визначає характер пропозиції (просту/ускладнену), вказує на кількість та статус аргументів, а також на відношення між ними. У нашому корпусі переважають прості пропозиції; ускладнені пропозиції зафіксовані в анексованих реченнях – простих синтаксичних утвореннях з однорідними членами.


     У простому реченні давньоанглійської мови у якості актантів певного дієслова-предиката зафіксовані підмет та додаток, у той час як обставина, зумовлена семами дієслова, виступає як актантом, так і сірконстантом аргументно-предикатної структури залежно від валентності дієслова.


     Аргументним позиціям конституентів давньоанглійського простого речення відповідають їхні семантичні ролі (реляційна структура речення): суб’єкта (агенс, експерієнсер), об’єкта (пацієнс, адресат, бенефактив, об’єктив, фактитив, локатив при дієсловах руху). Особливістю локатива й темпоратива є їхнє функціонування як актантів або сірконстантів: у першому випадку вони вказують на місце/час події (обставина), у другому – слугують топіками і задають «орієнтацію» для всього речення.


     Виділені в ході когнітивного аналізу базові ментальні схеми простого речення моделюють інформацію онтологічного плану про предмети, їх властивості та дії, відношення. Запропоновані ментальні схеми простого речення узагальнюють позиційні й структурні моделі простого речення, виходячи з семантики дієслова – присудка. Предикати дії пов’язуються з активним суб’єктом (особою-діячем), а предикати стану – з пасивним об’єктом (носієм стану). Вузли ментальних схем відповідають елементам семантичної структури – ДІЯ/СТАН, СУБ’ЄКТ, ОБ’ЄКТ. У якості базових нами виділені шість ментальних схем: за процесуальною ознакою предикатів у трьох з них вузол ДІЯ подається динамічним предикатом, у інших – статичним; у трьох схемах акцентовано вузол СУБ’ЄКТ, у трьох – ОБ’ЄКТ. Когнітивні різновиди базових схем моделюються відповідно до пропозиційних різновидів простих речень, реалізованих у конкретних ситуаціях мовлення згідно аргументно-предикатних (рольових) або семантичних параметрів їхніх вузлів (рис.1). Це такі базові схеми та їхні варіативні моделі:


     (1) БУТТЯ ОБ’ЄКТА [ХТО/ЩО Є ДЕ/КОЛИ] активує відносини вузла ОБ’ЄКТ з іншими вузлами схеми, заданими предикатом буття (beon/wesan – бути) і дієсловами licgan – простиратися, текти, feallan – впадати, eardian – жити; sittan – оселитися, залишатися, wrecan – працювати. Схема має різновиди: МІСЦЕ БУТТЯ ОБ’ЄКТА: On южm morum eardiaю Finnas [Orosius, 42-43] – В тих горах жили фіни; ЧАС БУТТЯ ОБ’ЄКТА: An юeodwita wжs on Brytta tidum, Gildas hatte [Sermo Lupi, 135] – Історик був в Бритонські часи, Гілдас звався.


     (2) БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА [ХТО/ЩО Є ЯКИМ] реалізує три змістовні вузли: ОБ’ЄКТ, БУТТЯ, ОЗНАКА, її різновидами за характером вузла ОЗНАКА Є ЕКСПЛІКАЦІЯ: Se Estmere is huru fiftene mila brad [Orosius, 78] – Це Східне море є приблизно п’ятнадцять миль завширшки; ІДЕНТИФІКАЦІЯ (ототожнення): Bзo his nama gebletsod [Жlfric, 42] – Бео його ім’ям охрестили; ХАРАКТЕРИЗАЦІЯ: Hu gesжliglica tida wжron рa giond Angelcynn [Pastoral Care, 3] – Які гарячі часи тоді були по всій Англії; ЗМІНА ОЗНАКИ (за ступенем): Folclaga wyrsedan eallas to swyюe [Sermo Lupi, 27] – Закони для народу  погіршились дуже сильно; ОЗНАКОВА РЕЛЯЦІЯ: Юa Finnas him юuhte ond юa Beormas sprжcon neah an geюeode [Orosius, 22-23] – Ті фіни, йому здалося, та беормаси розмовляли однією мовою.


     (3) СТАН СУБ’ЄКТА [КОМУ Є ЯК] з різновидами за характером вузла ДІЯ (статична): ЕМОЦІЙНИЙ СТАН: aс южs us scamaр swyюe [Sermo Lupi, 128] – але за це нам соромно дуже; МОДАЛЬНИЙ СТАН: Her mon mжg giet gesion hiora sweр [Pastoral Care, 24] – Тут чоловік може все ще помітити її слід.


     (4) ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ [ХТО/ЩО ЗАЗНАЄ ВПЛИВУ] розгалуджується за характером вузла ДЖЕРЕЛО впливу на ВПЛИВ СТИХІЇ або СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЧИННИКІВ; а за характером вузла ОБ’ЄКТ – ВПЛИВ НА БЕНЕФАКТИВ або на ПАЦІЄНС: Us unwedera foroft weoldan unwжstma [Sermo Lupi, 47] – Нам шторми дуже часто завдавали пошкодження та Us ungilda swyюe gedrohtan [Sermo Lupi, 47] – Нас надмірні податки довели до відчаю.


     (5) ДІЯ СУБ’ЄКТА [ХТО РОБИТЬ ЩО] має моделі-різновиди за логіко-семантичним характером: КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА (з дієсловами на позначення створення й руйнування, давання, надсилання, отримання тощо), КАУЗАЦІЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ОБ’ЄКТА (з відповідними дієсловами, що відкривають валентність на агенс – ініціатора дії), РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ: Se awrat be heora misdжdum [Sermo Lupi, 135] – Той написав про їхні злочини; МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ: Жt жrestan we lжraр, … [Laws of Жlfred, 2: 1-2] – перш за все ми вчимо…


            (6) САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА [ХТО ЙДЕ КУДИ/ЗВІДКИ] фокусує напрям переміщення суб’єкта і передбачає обов’язкову реалізацію локатива: Юa for he norюryhte be юam lande [Orosius, 6] – Тоді поїхав він на північ по тій землі.


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


Рис. 1. Когнітивні різновиди ментальних схем простого речення давньоанглійського періоду


     У давньоанглійській мові не тільки лексична семантика впливає на позиційну й структурну будову речення, але й синтаксична семантика знаходить прояв у ментальних схемах речення та їх різновидах. Варіювання базових порядків OV/VO опосередковано залежить від комунікативних та власне мовних чинників, зокрема, ментальних схем:


     • порядок OV домінує у реченнях, що кодують схеми БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА, ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ;


     • порядок VO є домінуючим для схем САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА;


     • різнонаправлені тенденції виявлені у межах схеми ДІЯ СУБ’ЄКТА: домінування порядку VO у моделях КАУЗАЦІЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ОБ’ЄКТА, КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА, у той час як порядок OV переважно оформлює речення, що втілюють моделі МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ СУБ’ЄКТА, РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ та вживаються для констатації завершеності дії;


     • схеми БУТТЯ ОБ’ЄКТА, СТАН ОБ’ЄКТА, СТАН СУБ’ЄКТА втілюються у реченнях з базовими порядками як OV, так і VO.


     Розділ 3. «Комунікативно-функціональні характеристики простого речення в давньоанглійській мові». Тема-рематичний устрій є одним із невід’ємних складників простого речення як системи, поєднаним з її структурними, семантичними, когнітивними компонентами. За відсутності інтонаційного критерію розмежування теми й реми здійснюється за граматичними (здебільш синтаксичними), синтаксично-семантичними (рольовими), лексичними, текстовими (контекстуальними) параметрами речення.


     До тематичних елементів належить номінація об’єкта, до рематичних – його ознака. У безсуб’єктному реченні темою зазвичай виступає іменник в непрямому відмінку, який вжито в реченні у функції об’єкта. Між темою й ремою немає жорстких меж.


     У давньоанглійській мові засобами на позначення теми є група підмета речення, реми – група присудка за виключенням неповнозначного beon у конструкціях на кшталт Южt is, Южs is, Южr sint.  Сигналами теми слугують темпоральні й локальні топікальні елементи в ініціальній позиції в реченні. Виявлені комунікативно нерозчленовані одиниці – тетичні прості речення, що складаються із однієї реми і подають нову інформацію як цілісний факт; їхня тема відома з попереднього контексту.


     З точки зору тема-рематичного устрою речення висвітлена інформація (рема) формує профіль на тлі раніше відомої інформації – фону для її сприйняття (теми). Рема як елемент профілю є більш висвітленою та легше сприймається, ніж елемент фону; вона потрапляє у фокус уваги.


     Комунікативний устрій простого речення пов’язаний з його жанровими властивостями. Зважаючи на нерозвиненість жанрової системи давньоанглійської мови для писемних монологічних текстів у якості розрізнювальних параметрів нами обрані їхні провідні функції, комунікативна спрямованість, змістовно-тематичний склад, граматичні й лексичні властивості, наявні композиційні характеристики. За жанровими параметрами прозові тексти давньоанглійського періоду можна об’єднати у три групи:


     ¨ хроніки й проза мандрів (Anglo-Saxon Chronicle, King Жlfred’s preface to his translation of Orosius);


     ¨ релігійна й філософська проза (King Жlfred’s preface to his translation of Pastoral Care; the cermons of Жlfric and Wulfstan);


     ¨ законодавчі тексти (Laws of Жthelberht, Ine, Жlfred, Canute еtc.).


     У цілому нами виділені чотири типи тема-рематичних конфігурацій,  найбільш характерні для простих речень окремих жанрових різновидів:


     · розгорнута рема [Т ® (R r)] як наявність у простому реченні не тільки реми, а й рематичного елемента, відрізняє прозу мандрів та хроніки;


     · розгорнута тема [(T – t) ® R], тобто вживання у простому речення теми як такої і тематичного елемента, є характерною рисою законів, наприклад:


Eallum friorum monnum (T) рas dagas sien forgifene (R), buton юeowum monnum ond esnewyrhtan (t): .хіі. dagas on gehhol (r) [Laws of Жlfred, 39: 1-2] – Всім вільним чоловікам ці дні хай будуть надані, крім рабів та найманців: 12 днів на святки.


     Просте тетичне речення також бере участь у формуванні конфігурацій:


     · поширення теми [T ® R1 ® R2 ® … Rn], що полягає у «нанизуванні» кількох рем на одну тему, домінує у текстах хронік і проповідей. Такий комунікативний устрій утворюється простими реченнями з однорідними предикатами, яким передує спільна тема, або тетичними реченнями;


     · тема-рематичної прогресії [(T1 ® R1) ® (R1=>T2 ® R2)], тобто перетворення реми попереднього речення на тему наступного, яка найбільш характерна для прози мандрів, хронік, проповідей.


     Прості речення у текстах хроніки й прози мандрів, з одного боку, є тетичними – комунікативно нерозчленованими. З іншого боку, у процесі розвитку комунікативної перспективи тексту тетичні прості речення беруть участь у поширенні теми у відповідності до інформативно-блокового членування текстів. Особливістю простого речення хронік є ініціальне положення топіка – локалізатора. Тема-рематична прогресія, відмічена як у текстах хронік, так і прози мандрів, більш притаманна простим реченням прози мандрів.


     Для простих речень законів найбільш типовими є феномени розгортання теми, розгортання реми та поєднання цих феноменів в одному реченні.


     Тексти проповідей та філософської прози, що виконують провідні дидактичну й моралізаторську функції, мають специфічну композиційну будову (преамбула та головний текст), експліцитно виражену мовними засобами присутність автора (особові займенники першої особи) та адресата – це тема речення. Застосування риторичного прийому повтору створює у простому реченні поширену тему з низкою наступних рем.


     Словопорядок OV / VO у давньоанглійському реченні співвідноситься з жанровою характеристикою тексту, хоча і опосередковано, про що свідчить внутрішньожанрове варіювання порядків. Речення із словопорядком VO переважає у хроніках, прозі мандрів, проповідях Ельфріка. У реченнях інших жанрів словопорядки OV / VO не мають суттєвих кількісних розбіжностей функціонування.


     У простих реченнях в текстах різних жанрів виявлені варіювання вербального втілення базових ментальних схем та їх різновидів:


     ·  у текстах хронік зафіксовані усі базові ментальні схеми; найбільш характерними є схема ДІЯ СУБ’ЄКТА (її різновид РЕЗУЛЬТАТИВНА ДІЯ) та схема САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА. У текстах мандрів переважають вербалізації базових схем БУТТЯ ОБ’ЄКТА та БУТТЯ ОЗНАКИ;


     ·  прості речення законів здебільш вербалізують базову ментальну схему ДІЯ СУБ’ЄКТА та її різновиди: МОВЛЕННЄВА ДІЯ СУБ’ЄКТА, КАУЗАЦІЯ ЗМІНИ ОБ’ЄКТА (за наміром законодавця);


 


     · у філософській прозі переважно втілені базові ментальні схеми СТАН ОБ’ЄКТА і ДІЯ СУБ’ЄКТА та варіативна модель останньої – МОВЛЕННЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯ СУБ’ЄКТА, яка експлікує наміри й умовиводи автора філософських текстів – суб’єкта простих речень. У записах текстів проповідей найбільш поширеними виявились ментальні схеми ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ (різновиди ВПЛИВ СТИХІЇ, ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЧИННИКІВ) та ДІЯ СУБ’ЄКТА.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины