ЖУРНАЛ „МОЛОДА УКРАЇНА”: МІСЦЕ І РОЛЬ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми, окреслено стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, наукову новизну та практичне значення роботи, її теоретико-методологічні засади. Українські видання початку ХХ століття заклали фундамент, з якого згодом утворюється цілісна система національно-патріотичної преси. Це радикальним чином збагачує художню літературу, сприяє її небувалій активізації. У зв’язку з потребою рідномовного виховання активізується дитяча творчість українських письменників.

У першому розділі „Олена Пчілка і дитяча література” розглянуто питання, що становлять передісторію та контексти журналу „Молода Україна”.

Засадничі для дослідження дитячого письменства категорії та поняття з’ясовуються в першому підрозділі цього розділу "Література для дітей як об’єкт наукового аналізу". Оскільки теоретичні положення дитячої літератури досі розроблені недостатньо та мало використовуються в наукових дослідженнях, виникла потреба цього теоретичного підрозділу, в якому визначаємо провідні ознаки дитячого письменства. Нерідко вважають, що дитяча книга не вимагає великих зусиль і таланту, є явищем пересічним, а відтак і не заслуговує на спеціальну увагу. Її роль зводять до морально-виховного впливу, через те розмова про цей науковий об’єкт обмежується ствердженням практичної функції – як дитяча література впливає на свідомість, світогляд, характер, громадянську позицію тощо. Досі в нашій ситуації чинний переважно загальний погляд на дитячу літературу, яку сприймають в ідеологічних та хронологічних вимірах, недооцінюючи при цьому естетичного фактора. Здебільшого сучасні  учені схиляються до думки, що дитяча література – це своєрідний діалог дорослого і дитини, упродовж якого дорослий актуалізує у собі дитяче і прагне до творчої самореалізації, а дитина стає його "співавтором", вступаючи у своєрідну рольову гру (М. Славова). Через те "простота" і наївність дитячої творчості є надуманою. "Дитячий код" гарантує цілісність літературного діалогу, що складається з трьох фаз і виражений у формулі "автор – текст – читач".

Дидактична функція зумовлює виховну роль літератури для дітей. Важливість дидактичного чинника в ідентифікації дитячої літератури солідарно підкреслюють і критики, і самі письменники. Дидактичність мислиться ними як органічна властивість твору, призначеного для дитячого сприйняття. Цінується майстерність дидактичного змісту, який не виступає безпосередньо, а вміло "захований" в сюжетній дії та поведінці персонажів. Така дидактичність цікава дитині тим, що до неї треба додуматися самому, знайти ключ, відкрити. Специфіка дитячої белетристики великою мірою зумовлена особливістю постаті автора в ній, природою авторського хисту. Ідеться про те, що автор дитячого твору повинен мислити і сприймати світ так, як діти. Ця виняткова властивість, очевидно, набувається заново в дорослому житті, бо кожна людина в міру соціалізації в суспільстві позбувається елементів дитячого ірраціонального мислення, що несумісні з життям у суспільному оточенні, робленням кар’єри і т.д. Між іншим, багато хто з письменників плідно використовує досвід спілкування з дітьми, виховуючи їх та водночас переймаючи унікальні ознаки дитячого сприйняття світу.

Дитяча література завжди мала свого, чітко окресленого адресата. Ним є дитина молодшого чи середнього віку, підліток, тобто та специфічна соціальна категорія, яка має виразне обличчя, смаки та уподобання. Вікові психологічні характеристики дітей, що є потенційними читачами дитячої книги, визначають її характер. Естетичні якості дитячої літератури в першу чергу залежать від природи та схильностей дітей певного віку, котрі стають читачами й визначають популярність тих або інших творів. Теоретики дитячої літератури вказують, що багато залежить від характеру комунікації (діалогу) автора і читача. Якщо взяти до уваги різноманітні контексти, що супроводжують цей діалог, можна переконатися, що він заснований на прийнятті сторонами певних правил гри, однакових для всіх. З цього складається субкультура дитинства.

Ігрове начало в дитячій літературі проявляється як спосіб світосприйняття дитини, але також визначає характер образності та стильові й жанрові особливості творів. У поетиці дитячої літератури цей елемент нерідко стає ключовим для цілого твору, визначає його сюжет та спосіб сприйняття читачем. Роль ігрового начала вчені пов’язують з психологічною здатністю дитини до пізнання світу через гру, у формі так званих рольових ігор. Гра як форма діяльності дітей відповідає їхнім можливостям пізнання світу та по-своєму задовольняє запити неповнолітніх. У цій грі дитина творить власну маленьку модель світу, уявляючи дії "акторів" та моделі їх поведінки в різних життєвих ситуаціях. Разом з ігровим провідним елементом поетики художнього твору, призначеного для дитячого читання, нерідко стає фантастичне начало. Фантастичне забезпечує функціонування в художньому творі позареальних елементів, переважно близьких свідомості дитини, яка сприймає світ в ігровому, ірраціональному ключі. Цей чинник відображає схильність дитячої уяви до фантазування, до умовного програвання життєвих ситуацій та образів на казково-умовному тлі. Фантастичне як спосіб образного відображення дозволяє авторові витворити умовний світ, дуже відмінний від реального чи навіть протиставлений йому. Автор дитячого твору наближається до фольклорно-міфологічного мислення, притаманного примітивним культурам або дитячій свідомості, але доповнює його власним творчим домислом. Оптимальною формою реалізації для якостей гри і фантазії можна визнати казку як умовну модель світосприйняття, що ідеально пасує до дитячої свідомості. Дитячі письменники творчо використовують багато елементів традиційної народної казки, переосмислюючи її та адаптуючи до своїх творчих можливостей. Вони можуть або розвивати риси чарівних перетворень, або, навпаки, вести до дискредитації казкових чудес.

Наступний підрозділ присвячений проблемам виховання у поглядах і творчій діяльності Олени Пчілки. Ця письменниця була унікальною постаттю в українській культурі кінця XIX та початку XX століть. Вона стала цілим літературним інститутом в одній особі. За умов, коли національна культура гостро потребувала рук і умів, Олена Пчілка відіграла унікальну роль, самовіддано працюючи та мобілізуючи інших до творчої праці на ниві рідного слова. На прикладі власної родини письменниця розвинула і застосувала ті ідейно-виховні принципи, які, на її переконання, слід було покласти в основу виховання української молоді. Важливість безкомпромісної позиції Олени Пчілки полягала в тому, що вона не лише виступала з радикальними статтями та гаслами, а й впровадила основи національного виховання у власній родині, що забезпечило появу блискучої плеяди літераторів та культурних діячів на чолі з геніальною Лесею Українкою.

Олена Пчілка зробила винятково багато для того, аби зреалізувати програму національного виховання дітей, причому у важких обставинах, коли навіть думати про таке було державним злочином. Її особистий досвід унікальний на тлі драматичних обставин часу, в яких довелося їй жити. У дисертаційній роботі аналізується публіцистика письменниці, її виступи та особиста кореспонденція, зокрема з архівних джерел. Ці документи свідчать, що в педагогічних поглядах Олени Пчілки особливе значення надавалося рідній мові, пізнанню українського фолькору, основ народної культури, історії України тощо. Архівні матеріали виявляють поцінування Оленою Пчілкою національних традицій, її студії народного характеру.

Активна позиція письменниці й культурної діячки була блискуче реалізована завдяки її регулярним виступам у пресі, але ще більшою мірою – редакторсько-видавничій діяльності, зокрема пов’язаної з  „Молодою Україною”. Так само її літературна творчість  - повісті, оповідання, драми - засвідчує вірність обраним культурним цінностям. Щодо всієї творчої діяльності Олени Пчілки можна твердити: вона наснажена любов’ю до людини, зокрема дитини, вихованню якої письменниця надавала такого великого, першочергового значення. Ця любов виявлялася в живому зацікавленні дитячим світом, прагненні прищепити дітям найвищі цінності народного світогляду.

У третьому підрозділі першого розділу акцент зроблено на аспектах дитячої літератури у творчій спадщині Олени Пчілки. Проблеми дитячого письменства та дитячого читання були завжди незмінно актуальними для Олени Пчілки. Мова не йде лише про особистісно-родинні передумови, хоча й вони тут важливі. У ширшому сенсі особистий педагогічний досвід був перенесений на загальноукраїнську ситуацію, що гостро потребувала роботящих рук і світлих голів. Засади розуміння дитячого читання простежуються в багатьох фактах творчої біографії письменниці. Вона не визнавала таких дитячих книжок, котрі орієнтували тільки на пасивне сприйняття дійсності, відверто не схвалювала фальшивого тону дорослих, коли вони, розмовляючи з дітьми, вдавалися до лукавих вигадок,  засуджувала, як згадувала пізніше донька Ольга Косач, "кисло-солодке сюсюкання", що переважало в той час у творах для дітей. Водночас багато уваги приділяла романтичному елементові у вихованні, вважала необхідним складником доброго виховання мрію у прекрасне, яку зокрема утверджувала світова літературна класика. Звідси посилена увага до літературних перекладів, чимало яких виконала Олена Пчілка та її талановиті діти. Романтичні ідеали приваблюють і в оригінальній дитячій творчості О. Косач. Так, її дитячим п’єсам притаманний дух українського фольклору, таємничої міфології, прадавніх вірувань та ритуалів. Досвідчений педагог, Олена Пчілка вважала, що в коло дитячого читання повинні входити твори, що несуть наукові відомості про природу і навколишній світ: ці її переконання реалізувалися у вигляді окремої рубрики "Світознання", що існувала протягом усіх років виходу у світ "Молодої України". Дитяча книжка, як вважала Олена Пчілка, повинна вчити мислити,   стимулювати   самостійні   висновки,   формувати   світогляд, естетичні смаки, моральні переконання молодого покоління. Звідси та вага, яку вона надавала правильному, розсудливому вибору книг для дитячого читання.

Безперечною є також актуальність її власної творчості для дітей в умовах, коли доброї україномовної літератури бракувало. Олена  Пчілка   писала  для  дітей,   враховуючи   їх   вікові особливості. Робила це однією з перших в в українській літературі  кінця  XIX – початку XX століття, оскільки на той час вікові та ппсихологічні чинники в письменстві для дітей ще погано розрізнялися. Творчість Олени Пчілки для дітей багата і різноманітна, її складають поезії, поеми, оповідання, байки, драматичні твори, фольклорні записи. Ці твори здебільшого позбавлені формального дидактизму, їх об’єднує прагнення авторки розбудити у дітей любов до рідного краю, виховати кращі моральні почуття, навчити бачити прекрасне в навколишньому світі. Дитяча література Олени Пчілки засвідчує, як талановито й делікатно вміла входити письменниця в тонкий дивосвіт дитячих переживань. Її творчість вирізняє гуманістичне спрямування, вона заснована на любові та повазі до дитини. Письменниця була знавцем внутрішнього світу дитини. Проте її маленькі герої та уявні читачі ні в чому не поступаються дорослим: у них є власні цінності та чесноти, помилки й розчарування. Дитина в очах письменниці - це людина зі своїми особливими поглядами, оцінками життя і оточуючих, зі своїми правами. Доброзичливе й щире представлення дитинства є привабливою рисою багатьох творів Олени Пчілки. 

У другому розділі „Ідейно-естетична та виховна цінність журналу „Молода Україна” здійснено системний аналіз літературних публікацій часопису. Розділ складається з чотирьох підрозділів, кожен з яких висвітлює певний аспект заявленої проблеми, а саме: 2.1.Редакційна концепція часопису; 2.2. Тема природи в художній прозі; 2.3. Дидактична белетристика; 2.4. Огляд поезії та драматургії „Молодої України”.

У першому підрозділі висвітлюються найбільш важливі аспекти, пов’язані з організацією, редагуванням, ілюструванням та виданням журналу „Молода Україна”. Установлено, що  діяльність цього першого дитячого часопису на Наддніпрянській Україні варто розцінювати як винятково цінний досвід у контексті історії національної літератури для дітей. Задум видавати дитячий часопис виник не тільки з усвідомлення потреб української школи та педагогіки, які чудово знала Олена Пчілка та про які нерідко нагадували у пресі її колеги Б. Грінченко, С. Русова та інші, і не тільки з мотивів особистих симпатій, видатного таланту до дитячої творчості самої письменниці. Хоча все це, звичайно, бралося до уваги, але Олена Пчілка також врахувала складність і драматизм поточного історичного моменту, коли українство, попри бажання та патріотичні ініціативи, ще не могло протистояти репресійній політиці царату. В таких умовах, як вважала О.П. Косач, дитячий часопис, на відміну від національно-ліберальної преси, може бути сприйнятий як "нейтральний", але водночас дасть змогу прищеплювати національно-патріотичні цінності серед українського населення. Досвід журналістської та літературної роботи, спілкування з багатьма сучасниками дозволили їй глибоко зрозуміти суть поточного моменту, в якому належало знайти стратегічний шанс для ширшої презентації національної ідеї.

Видавнича політика редакції „Молодої України" чітко реалізувала ідейно-естетичні позиції Олени Пчілки. Мова йде не стільки про авторство письменниці, яка уміщала на сторінках журналу власні вірші, оповідання та переклади, скільки про загальну концепцію періодичного видання для дітей, покликаного виробити засади виховання молодого покоління в дусі служіння національним та християнським цінностям. Олена Пчілка вважала, що здоровою основою виховання має бути народна мораль, втілена у фольклорі. Пріорітети мови, народної творчості, рідної природи та культури знайшли відображення в редакційній політиці часопису „Молода Україна”, в доборі матеріалів для нього, зокрема написаних спеціально для цього видання. Основні засади редакційної концепції Олена Пчілка виклала у програмній статті „До милих читачів „Молодої України”, що побачила світ у першому числі часопису (1908). Порушені у редакційній передмові проблеми можна визнати ключовими, вони постійно перебували в полі уваги співробітників дитячого журналу: 1) вибір властивих жанрів та стилів, обумовлення вікових потреб юних читачів; 2) залучення рідномовних творів та перекладів; 3) питання рідної мови та культури.

Незважаючи на несприятливі обставини роботи редакції та постійний загрозливий матеріальний стан видання, журнал протягом довшого часу втримувався „на плаву”, переважно завдяки ентузіазму та завзяттю його редакторки. Зокрема, в межах означеного часу (1908-1912 та 1914) вийшло 64 числа часопису. Цікаво, що передлачували „Молоду Україну” не лише на Україні, але й за кордоном. Зокрема, її охоче читали українці Америки. Водночас серед невеликої пропозиції україномовних видань на батьківщині це було явище помітне і симптоматичне. В реалізації видавничої тактики журналу поєднувалося кілька функцій, зокрема дидактична, етнозахисна, естетична. „Молода Україна" доводила, що літературне видання може і повинно бути справжнім рупором національної ідеї, як також - передових ідей світової культури, а при цьому відповідати смакам дітей. Як свідчать спогади І. Косач-Борисової, „Молоду Україну” справді очікували з нетерпінням у дитячому колі.

Зміст журналу складали переважно літературні твори, а також науково-популярні статті, матеріали під постійними рубриками „Загадки", „Сміховинки", „Задачі, ребуси, шаради", покликані розвивати ерудицію та розважати читачів. Основну площу займали проза малих форм (оповідання, казки) та поезія. До улюблених у середовищі малечі належав розділ „Світознання", в якому використовувалися знання з географії, хімії, арифметики, фізики. Його, як правило, комплектувала сама Олена Пчілка, водночас пишучи для цієї рубрики цікаві тексти. Формат дитячого видання вимагав належної уваги до художнього оформлення та ілюстрування. Зміст журналу складали науково-популярні статті, матеріали під постійними рубриками „Загадки", „Сміховинки", „Задачі, ребуси, шаради", покликані розвивати ерудицію та розважати читачів. Основну площу займали проза малих форм (оповідання, казки) та поезія. До улюблених у середовищі малечі належав розділ „Світознання", в якому використовувалися знання з географії, хімії, арифметики, фізики. Його, як правило, комплектувала сама Олена Пчілка, водночас пишучи для цієї рубрики цікаві тексти. Формат дитячого видання вимагав належної уваги до художнього оформлення та ілюстрування. У часописі особлива увага приділялась художньому оформленню творів (малюнки О. Сластіона, А. Лазарчука, О. Неприцького, Ф. Литвиненка та ін.), а також картинам природи, фотографіям, завдяки чому зміст творів для юного читача був більш доступним, захопливим.

По суті, часопис уперше представляв коло читання українською мовою повноцінно, на рівні з відомими російськими зразками. Для становлення української дитячої субкультури це мало виняткове значення, оскільки утверджувало думку про можливість функціонування як оригінальної україномовної творчості, так і світової класики в колі дитячого читання, виховання та розвитку.

У підрозділі "Тема природи в художній прозі" здійснено аналіз оригінальних і перекладних творів про тварин, птахів, природу, опублікованих на сторінках „Молодої України”. В циклі оповідань про тварин,  з якими знайомимось на сторінках часопису „Молода Україна”, проявляється глибоке розуміння психології дитини, яка схильна сприймати образи тварин емоційно, зворушливо. Редакція добирала саме такі твори, які виховують у дітей гуманні почуття, не залишають байдужими  дитячі душі. Такі почуття здатні викликати оповідання Олени Пчілки „Хлопчик і ведмідь”, Надії Кибальчич „Спогади кота Сивка”, Михайла Гоголя „Жаби” та інші.

У „Молодій Україні” побачили світ кращі зразки російської та світової класики. Зокрема, на сторінках журналу друкувались захопливі оповідання про тварин Л. Толстого, Д. Мамина-Сибіряка, Ч. Діккенса, С. Лагерлеф, Р.Д. Кіплінга, Е. Сетона-Томпсона тощо. Крім невеликих за обсягом оповідань, нарисів, казок, іноді журнал вміщав більші твори. Прикладом може бути публікація знаменитої повісті про Гуллівера Дж. Свіфта протягом 1911 року.

Оглянуті в підрозділі твори, в яких головними героями є тварини або птахи, належать до найбільш привабливих для маленького читача. У них поєднується інтрига з уміло відтвореною, впізнаваною дійсністю, а герої проявляють благородство духу. Така белетристика стає неодмінно цінною лектурою дітей. Потрапляючи в коло дитячого читання, вона виховує не лише лояльне ставлення до природи, до оточуючого світу, а й кращі риси характеру, що зазвичай проявляються у спілкуванні людини з природою. Наявність ігрового, фантастичного, казкового елементу у аналізованих творах полегшує їх сприйняття дітьми, бо відповідає віковим та психологічним особливостям малого читача або слухача. Відомо, що в казковій формі найскладніші істини пізнаються легко та приємно, вони відповідають романтичним устремлінням дитини, її ірраціонально побудованому світові уяви.

Дидактична белетристика, що є предметом уваги в наступному підрозділі, безпосередньо спрямована на виховний ефект тексту. Нерідко в ній є апелювання до свідомості та почуттів читача, за допомогою якого розкривається повчальний аспект змісту. Оскільки в ролі персонажів виступають самі діти з різноманітними характерами, звичками долями, такі твори сприймаються юними читачами з незмінною увагою, а безпосередня скерованість до адресата, близькість до його особистого досвіду та стилю поведінки належать до прикметних ознак цього жанру дитячої творчості. При підборі таких оповідань та казок у публікаціях „Молодої України” особливо бралися до уваги психологічна виразність та різноманітність дитячих образів. У кожному творі оживає окремий неповторний мікросвіт із своїми болями та уподобаннями. Вирішення проблем персонажів проходить через дитячі почуття та переживання, залишаючи у свідомості юного читача враження на все життя. Почуття, що виникають при прочитанні перших творів про добре, вічне, світле, дають дитині ціннісну орієнтацію в подальшій поведінці та виборі свого шляху до поставленої життєвої мети.

Твори про життя дітей, що публікувалися на сторінках часопису „Молода Україна”, були підібрані Оленою Пчілкою не тільки як далекоглядним редактором, але й як великим педагогом та психологом, котрий уміє правильно підмітити всі сторони дитячого інтересу та дитячої психіки. У дисертації аналізуються найбільш характерні зразки дидактичної белетристики, що відзначаються здебільшого мудрими морально-етичними заповідями. Виховання у дітей різних моральних якостей та розуміння ними, на прикладах поведінки героїв художніх творів, як себе потрібно вести в тій чи іншій ситуації, об’єднує досить велику кількість белетристичних творів. Серед них такі колоритні, як „Свекор” Степана Васильченка, „В гостях на Запоріжжі” та „Славні побратими” Адріана Кащенка, „Правда та Неправда” Михайла Жука, „З моїх спогадів” Надії Кибальчич, „Пригоди маленької Марусі” М. Могилюківни, а також перекладні: „Таємниця діда Корніля” Альфонса Доде, „Лихі товариші” та „Киселик” Льва Толстого, „Свинка-скринька” Ганса Христіана Андерсена та інші.

Звернення Олени Пчілки та інших авторів „Молодої України” до жанру казки свідчить про вміння донести до дитячої аудиторії найважливіші моральні повчання та цінності. Адже казка щоразу актуалізується, відгукуючись у дитячій уяві яскравими образами та запам’ятовуючись надовго. У публікаціях „Молодої України” зустрічаємо два жанрові різновиди казки. Це адаптовані для дитячого читання народні казки, зокрема Олени Пчілки, Михайла Жука та інших. Зовсім інший характер має літературна казка, високими зразками якої можна вважати перекладені Оленою Пчілкою твори Оскара Уайльда та окремі твори українських авторів. Літературні казки, друковані на сторінках журналу „Молода Україна”, оперті на традиційній поетиці казки, добре враховують її особливості. Проте вони також вносять чимало нового, актуалізують давній фольклорний жанр, вводять до нього суспільні реалії. У цьому виявляється багатоликість, винахідливість та гнучкість казки, її здатність до неустанного оновлення, що добре засвідчують твори Олени Пчілки, Клима Поліщука, Одарки Романової та багатьох іншомовних авторів, знаних у журналі через майстерні та вишукані переклади.

Хоча основу літературної концепції журналу „Молода  Україна”, з огляду на її широкі можливості задовольнити пізнавальні та естетичні інтереси дітей різного віку, становила белетристика, проте на сторінках часопису значне місце надано і поетичній творчості та драмі (підрозділ 2.4). Вона адресувалася переважно наймолодшим читачам, тобто дітям дошкільного та раннього шкільного віку. Звідси легкість форми та простота, ясність образів, що характеризують більшість поетичних публікацій журналу. Нерідко автори дбали про те, щоб поезію можна було легко вивчити напам’ять, або вдавалися до ігрових форм, які полегшили б сприйняття віршів. Безперечно, для поетичних творів „Молодої України” також була важливою дидактична функція. На простих життєвих прикладах, на яскравих, позначених гумором або сатирою, образах, діти вчаться основ доброчесного виховання, розрізняють порядні й злі вчинки людей. Проте повчальність – не самоціль. Лише в байках, яких, до речі, також немало друкувала „Молода Україна”, дидактичний елемент виявляється домінантним.

На відміну від розділу прози, поетичний розділ журналу „Молода Україна” складають, у переважній більшості, оригінальні твори українських авторів. Це пов’язано з тим, що в поетичній формі українська дитяча література мала вже більший досвід і могла забезпечити журнал необхідними матеріалами. Дитячі вірші та байки писала сама Олена Пчілка. Редактор видання використала українську класику, зокрема вірші Тараса Шевченка, Бориса Грінченка та Леоніда Глібова, котрі стали невід’ємною частиною дитячої лектури. Вона охоче залучала до співпраці також близьке коло своїх авторів, переважно молодих, як-от Леся Українка, Христя Алчевська, Клим Поліщук, Спиридон Черкасенко, Марина Ткаченківна, Микола фон Рендель, Федір Петруненко, Одарка Романова, Грицько Чулай. Треба зауважити, що це було досить солідне представництво сучасної української літератури. Серед опублікованих поезій можна виділити кілька тематичних груп. Це поезії про природу, вірші про дітей та виховання, вірші, приурочені до свят, байки, малі поетичні форми (загадки, пісеньки, пісні-ігри, скоромовки, пестушки, сміховинки та под.).

До поетичних творів про природу належить цілий ряд віршів, які збагачують духовний світ дітей, розвивають у них відчуття прекрасного: „Хмарка”, „Калина й хвилі” Петра Гаєнка, „Весняний вечір”, „Діброва”,  „Село і серце одпочине” Тараса Шевченка, „Зима і весна” Спиридона Черкасенка, „Літо краснеє минуло” Лесі Українки,  „Новину сьогодні зранку...”, „Не ховайся, місяченьку” Олени Пчілки, „Весна” та „Хатка манюня” Христі Алчевської, „Зимовий танок” Максима Рильського тощо. До поезій про дітей та морально-етичні проблеми належать: „Любенькі дітки”, „Дівчатко я бачила в місті” Людмили Волошки, „Діти” Віктора Гюго, „На Великдень, на соломі...”, „Мені тринадцятий минало...” Тараса Шевченка та інші. З такими творами часто виступають молоді автори С. Мартос, М. фон Рендель, І. Сабо тощо.

Великий виховний вплив мають публіковані на сторінках журналу „Молода Україна” байки, кількість яких тут досить чимала. Ігрова комічна форма розповіді у байці доступна і цікава для дитячого сприйняття. Байки добре проникають у свідомість малюка, дають глибокі уявлення про норми життя та поведінки. Різноманітність тем та образів представляють байки Олени Пчілки, Л. Глібова, М. Старицького, Ф. Петруненка, М. фон Ренделя, Д. Макогона, М. Бандуриста та інших.

За період, коли виходив часопис  „Молода Україна”, в ньому було надруковано п’ять драматичних  творів, які збагатили та урізноманітнили зміст цього дитячого журналу. Це п’єса-казка в одній дії „Марусина ялинка”, написана Оленою Пчілкою у спілці з Л. Вілінською, п’єса на три дії  Петра Радченка „Онучата”, п’єса-одноактівка Миколи фон Ренделя „Перші зорі”, комедія в одній дії „Привітні господині” Євгенії Косач, комедія в двох діях „В сільській школі” Никифора Григор’єва.

У результаті аналізу та огляду художніх текстів установлено, що поезія та драматургія „Молодої України” збагачує коло дитячого читання, надаючи йому загалом цікавий та різноманітний художній матеріал. Опубліковані в журналі твори відповідають психології дитинства, зображуючи світ у світлих, оптимістичних барвах. Вони також справляють посутній виховний вплив, оскільки спрямовані на виховання добрих морально-естичних якостей у малюків. Хоча автори журналу не стороняться важких життєвих проблем, зображують соціальну кривду, моральну недосконалість суспільства, вони все ж налаштовують юного читача на оптимістичне сприйняття дійсності, сприяють формуванню активної позиції в житті, послідовно прищеплюють християнські засади моральності. Уміла робота редакції з авторами часопису, вдалий підбір художніх творів, органічна пов’язаність їх поетики з українською фольклорною традицією, народною культурою та звичаєвою мораллю – усе це спричинило безперечний успіх поетичного розділу журналу „Молода Україна”.

У Висновках наголошується, що перший на Україні журнал, націлений на дитяче читання, виробляв засади національної дитячої літератури, шукав тісного контакту та розуміння читача, і в цьому його важливе значення для історії літератури. Це своєрідне періодичне видання апробувало дуже цінний на свій час досвід становлення дитячого письменства, його властивих форм, жанрів, стилістичного наповнення.

Вирішальний вплив на успіх журналу „Молода Україна” мала активна і багатогранна творча діяльність його натхненниці й редакторки Олени Пчілки. Про письменницю слід говорити і як про талановитого автора творів для дитячого читання (прози, поезії, драми, науково-популярних нарисів та ін.), і як про чуйного та далекоглядного редактора, і як про перекладача та організатора літератури для дітей. Новаторство дитячої творчості Олени Пчілки полягає в концептуалізації образу дитини. З одного боку, її герої нерідко стають учасниками конфлікту між особою і суспільством, волею та суспільною мораллю, нужденним становищем людини праці та байдужістю заможних верств тощо. З іншого боку, письменниця з великою проникливістю зображувала особливості дитячої психології, вносила риси романтики та казковості, що завжди імпонують дітям-читачам. Підхід Олени Пчілки до дитячої літератури, реалізований у журналі „Молода Україна”, грунтується на гуманістичному сприйнятті дитини.

„Молода Україна” згуртувала чималу кількість прихильників дитячої творчості з числа тогочасних українських літераторів. Це були провідні сили національного письменства, старші й молодші автори, добре знані читачеві й дебютанти, але їх об’єднували спільні риси таланту, а також прагнення писати для юного українського читача. Окремі числа журналу оздобюлювали художні твори Лесі Українки, Бориса Грінченка, Михайла Старицького, Олександра Олеся, Степана Руданського. Особливим культом у „Молодій Україні” було оточено ім’я та творчість Тараса Шевченка. Та основною автурою „Молодої України” були менш заслужені, але також цікаві літератори, переважно з молодого покоління. Це зокрема Грицько Григоренко, Людмила Старицька-Черняхівська, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, Сергій Мартос, Степан Васильченко, Андріан Кащенко, Надія Сонцева, Одарка Романова, Клим Поліщук, Валерія О’Коннор-Вілінська, Петро Гай, Людмила Волошка, Федір Петруненко, Григорій Коваленко, Микола фон Рендель, Федір Новицький та інші. Журнал не обмежувався лише творами української літератури, не замикався в колі національної проблематики. Стратегічно важливу рубрику літературних перекладів заповнили твори М. Гоголя, О. Пушкіна, Г.Х. Андерсена, Л. Толстого, О. Уайльда, С. Лагерлеф, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса, А. Доде, Р. Кіплінга, В. Гюго та багатьох інших. Як бачимо, це були вершини світової літератури для дітей, старанно відібрані для перекладу та вміло передані засобами української літературної мови, що є переважно заслугою самої Олени Пчілки, яка виконувала такі переклади.

Журнал Олени Пчілки „Молода Україна” виконав свою історичну місію, заповнивши в національній художній літературі виразну нішу, якою була творчість для дітей. Це було дуже важливе завдання, передусім з огляду на перспективи розвитку української культури, її успадкування наступними поколіннями. Адже дитяча література має величезний вплив на культуру в цілому й дитячу субкультуру зокрема.  Дитяче письменство, ідеальне й віртуальне за своєю природою, виступає специфічним механізмом формування культурно-обумовлених сценаріїв поведінки людини та формою їх засвоєння. У журналі знайшла відображення оригінальна концепція дитинства, що зумовлювала довірливе спілкування дорослих і дітей в рамках одного великого культурного проекту. Він, безперечно, опирався на універсальних уявленнях про природу істини, добра, користі, порядності, краси. Але важливого значення надавалося також специфічним національним цінностям, виховання яких мало забезпечити служіння національній ідеї та становлення Української Держави в майбутньому. „Молода Україна” засвідчила гостру потребу розбудови дитячої субкультури на Україні та забезпечила певні механізми цього процесу.

У дисертаційному дослідженні ішлося передусім про концептуальні моменти „Молодої України”, що дозволяють говорити про часопис як явище в контексті української літератури ХХ століття, зокрема на тлі розвитку дитячої літератури. Такий погляд допоміг нам відповісти на питання, винесене в заголовок цієї праці – про роль і місце редагованого Оленою Пчілкою дитячого журналу в ширшому національно-культурному контексті. Можна стверджувати, що журнал „Молода Україна” виправдав ті великі надії, які на нього покладалися в нелегкій суспільно-політичній та культурній ситуації поневоленої України. Він прищеплював молодому поколінню любов до рідної мови, давав знання про свою батьківщину, про народ та його багатющу культуру, про світ. У цьому відношенні кращі літературні публікації журналу досі не втратили актуальності, а його традиція була важливою для пореволюційного відродження 1920-х років. „Молода Україна” залучила досить широке коло автури, переконуючи українських письменників писати для дітей. Автори часопису пізніше продовжували цю діяльність, а іноді стали класиками дитячої літератури, як-от Олена Пчілка, Максим Рильський, Степан Васильченко.  

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. Дві моделі жіночої емансипації // Актуальні проблеми слов’янської філології. Лінгвістика і літературознавство. Зб. наукових праць. Вип. ІХ / Ред. кол.: Александрова Г.А. та ін. – Київ: Знання України, 2004. – С. 41- 47.

2.Олена Пчілка і розвиток дитячої літератури // Філологічні студії. Літературознавство. – Луцьк, 2004. – № 4. – С. 277 - 281. 

3.Олена Пчілка – організатор і видавець журналу „Молода Україна” // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Зб. наукових праць. Вип. ХІІІ / Ред. кол.: Поліщук Я.О. та ін. – Рівне: Перспектива, 2004. – С. 214 - 218.

4.Чехов і розвиток української дитячої прози кінця ХІХ початку ХХ століть // Крымские международные Шмелевские чтения ”Творчество И.С. Шмелева в аксиологическом аспекте”. Вип. ХІІІ / Ред. кол.: Налепин А.И. и др. – Сімферополь, 2005. – С. 315 - 322.