УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ЗАМОВЛЯННЯ: ПИТАННЯ ПОХОДЖЕННЯ І ПОЕТИКИ : УКРАИНСКИЕ НАРОДНЫЕ заговоры: ВОПРОС ПРОИСХОЖДЕНИЯ И ПОЭТИКИ

Краткое содержание

 У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету дослідження, його об’єкт та предмет, окреслено джерельну базу. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів. У цій частині подано коротку характеристику методів, що були використані у роботі, зазначено конференції, на яких апробовано результати дисертаційного дослідження.

Перший розділ дисертації – “Питання магічного мислення у дослідженнях ХІХ і ХХ ст” складається із таких підрозділів: “Еволюціонізм: концепція магії Едуарда Тейлора та Джеймса Фрейзера”, “Французька соціологічна школа – Еміль Дюркгайм, Марсель Мос та Оурі Юбер”, “Концепція mentaliteté primitive Люсьєна Леві-Брюля”, “Категорії первісного мислення у концепціях функціональної школи”, “Структурний аналіз особливостей первісного мислення – Клод Леві-Строс”, “Логіка символічних взаємозв’язків – британський вчений Едмунд Рональд Ліч”, “За межами антропологічних рамок – психологічні інспірації”, “За межами антропологічних рамок – філософські інспірації”, “За межами антропологічних рамок – культурологічні інспірації Мірча Еліаде”, “Внесок української науки у дослідження принципів магічного мислення”.

У цьому розділі зроблена спроба представити українську заклинальну традицію у контексті світових міфологічних наукових досліджень з питань теорії та функцій магії. Оскільки найбільш вагомий внесок у вивчення цих питань зробили апологети європейської культурної антропології, у першому розділі проаналізовано основні концепції прибічників еволюціонізму, соціологічної французької школи, функціоналізму, структуралізму, етнопсихології, філософії та культурології. Огляд головних ідей праць Дж. Фрейзера, Е. Тейлора, Е. Дюркгайма, М. Моса, О. Юбера, Л. Леві-Брюля, А.Р. Радкліфа-Брауна, Б. Маліновського, К. Леві-Строса, Е. Ліча, З. Фройда, К.Ґ. Юнґа, Е. Гуссерля, М. Гайдеґґера, Е. Кассірера, М. Еліаде та окремих представників американської психологічної антропології (Рут Бенедікт, Марґарет Мід) і психоаналітичної мікроантропології (Бруно Бетельгайм) дав змогу подивитися на українську заклинальну традицію як на явище, притаманне усім традиційним культурам світу, та представити магію як своєрідний вид свідомості.

Окреме місце у роботі зайняв аналіз внеску української науки у дослідження принципів магічного мислення. Авторка розглянула доробок найвидатніших українських фольклористів М. Костомарова, О. Котляревського, М. Сумцова, І. Франка, В. Гнатюка, М. Грушевського,  К. Грушевської, К. Сосенка, О. Потебні. Так, акцентуючи на незаперечному новаторстві О. Потебні у підході до визначення вагомості культурного контексту досліджуваних явищ, зазначено, що вчений, вказуючи на те, що аналогічні явища можуть набувати відмінного значення залежно від місця в загальній ієрархії та способів зв’язку з усіма іншими елементами, підкреслив, що українські дослідження первісної культури не тільки не відстають від європейських учень, а можуть їх значно випереджати. Отож, праці видатних етнологів ХХ ст. Е. Дюркгайма, О. Юбера, М. Моса, Б. Маліновського, К. Леві-Строса, Е. Ліча підтвердили, що способи класифікації та категоризації дійсності, які властиві різним архаїчним культурам, не можна повноцінно охарактеризувати без того культурного контексту, в якому вони виступають.

Аналіз українських та світових концепцій про витоки та функції явищ магічної культури дав змогу виявити певні закономірності народної концепції світу, яка має пряме відображення у заклинальних обрядах. Це дозволило зрозуміти, що:

1)      одними з основних факторів, що детермінували принципи магічного мислення, були близьке співжиття людини з природою та релігійне походження основних категорій мислення;

2)      суттєвим чинником, що визначав структуру архаїчного мислення, було розмежування сфер сакрум і профанум;

3)      існували спільні зі сферою підсвідомого елементи явищ магічної культури;

4)      усі елементи культурного явища є складовими одного коду в межах комунікативної дії;

5)      магічне мислення спирається в основному на три принципи: закон аналогії, категорію appartenances та категорію містичної партиципації.

Другий розділ – “Вплив космогонічного міфу на формування змісту та структури українських замовлянь” складається із таких підрозділів: “Структура світу в українських замовляннях”, “Схема послідовності ритуальних дій”, “Походження хвороб, віддзеркалене у текстах замовлянь”, “Модель людської поведінки, віддзеркалена у замовляннях”.

У цьому розділі зроблено спробу застосування досягнень світової антропології для вивчення народної магії в українській заклинальній традиції. Ритуали заговорювання, що виконуються у народній медицині та обрядовому циклі, аналізуються під кутом впливу космогонічного міфу на формування змісту та структури українських замовлянь.

Щоб вичерпно зрозуміти вплив міфу про створення світу на формування заклинального жанру необхідно звернутися до поняття священного простору і часу. Отож, першим релігійним досвідом людини, що став основою її роздумів про своє місце у Всесвіті, було усвідомлення неоднорідності простору. Власне поділ простору на священне та мирське був початком створення Світу, упорядкуванням Хаосу. Досвід сакрум став найважливішим моментом, “точкою виходу”, що визначив усі майбутні рухи. Усвідомлення та втілення священного у життя відкрило людині її основний орієнтир – центр (axis mundi).

Аналогічне значення для первісних суспільств мав час, поділений на так званий мирський час, в якому людина займалася діями, що не мали релігійного значення, і священний час, що завжди реактуалізовував час творення. Ці види часу мали зв’язок безперервності, а ритуали допомагали людині перейти від одного часу до іншого. Водночас вони мали суттєві відмінності: мирський час був часом, що протікає, а священний час за самою своєю природою був повторюваним, циклічним. Він завжди реактуалізовував те, що було на початку, себто первісний акт творення. Отже, кожне свято зверталося in illo tempore, а тому супроводжувалося ритуалами переходу.

Людина первісних культур реактуалізовувала космогонію не тільки тоді, коли створювала свою територію (наприклад, місто, хату), а й під час лікування, відродження людської істоти. Таким чином, космогонічний міф був символом будь-якого творення, повертав людину, якій був призначений, in illo tempore, у прачас. Ця концепція зцілення передбачала і надалі передбачає не “лікувати”, а “створювати наново”. Але це можна робити лише через символічне повернення космогонії, яка є зразковою моделлю будь-якого акту творення.

Відтак космогонічний міф у ритуалі зцілення виявляється в таких площинах:

а)  визначає структуру світу;

б)  дає схему послідовності ритуальних дій;

в)  пояснює походження хвороб;

г)  дає модель людської поведінки.

Отже, у підрозділі “Структура світу в українських замовляннях” авторка зробила спробу декодувати усі символи, пов’язані з космогонічним міфом, присутні у текстах замовлянь та обрядових діях, що супроводжують заклинальний ритуал. На основі аналізу близько п’ятсот текстів заговорів виявлено такі космогонічні образи:

–         axis mundi репрезентують гора, дуб, яблуня, груша, явір, калина, верба, острів, камінь, місце, “де билися три брата”, “Вавілон-город”, “Соборна Апостольська Церков”, Київ тощо;

–         нижня космічна зона зображена у символах Місяця, міфічного Змія-дракона, чортів, змії-кропиці, цариць Киліяни, Іліяни, Веретениці, Олени-змії, цариці-Яриці, царя Гадюна, гадини Яселухи, царя Савула, Хіврі, цариці Вольги, п’явочки-гадочки, змія колгучого, баби Вертіци, дєви Волосіци, цариць Куфії, Невії і Полії, срібяної цариці, змії Шкаралупеї, цариці Шевелі, Хохи-Ярохи, царя Даніла, Адольа, Паперовщика, вужа Папеляка, черепахи, кита-риби тощо;

–         середню космічну зону представляють Місяць, “заєць у полі”, “мертвець у гробі” тощо;

–         символічним зображенням верхньої космічної зони є Місяць, міфічний вогняний Змій, Юрій на білому коні, “святий Георгій хорти припиняющий”, “Михаїл на воротах у червоних чоботах”, “Архангел Михаїл з дротяним кнутом”, “Огні, ангели і архангели”, “Святі архангели і ангели, Михаїл, Гавриїл, Уриїл, Сарафаїл”, “Ілля на коні, півень на камені”, “орел сизокрилий на колючій груші”, “дванадцять соколів на дванадцяти дубах на морі на окіяні”, “ворон на камені на синьому морі” тощо.

На основі аналізу текстів замовлянь та обрядових жестів у підрозділі “Схема послідовності ритуальних дій” здійснено реконструкцію послідовності лікувальних дій, визначених космогонічним міфом. Виявлено, що ритуал заговорювання пов’язаний з обрядом ініціації, що відбувається у двох вимірах, зокрема з ініціаційною подорожжю знахаря у прачас з метою відшукування лікувальних засобів та ініціаційним символічним новонародженням хворого. Представлено ряд різноманітних засобів передавання комунікату про символічну смерть “пацієнта”, у тому числі застосування предметів, пов’язаних зі смертю, контакт із небіжчиком, закопування хворого в землю, “зв’язування” хвороби, її лякання і нищення за допомогою предметів, що мали контакт зі сакрум тощо.

У підрозділі “Походження хвороб, віддзеркалене у текстах замовлянь” наведено приклади вагомості ритуального згадування хвороби або демона, що її викликав. На основі текстів українських замовлянь доведено, що походження ліків та хвороби тісно переплітаються з космогонічним міфом.

У четвертому підрозділі “Модель людської поведінки, віддзеркалена у замовляннях” зазначено, що в архаїчних віруваннях постійне повторення божественних жестів відбувається на засаді imitatio dei, тобто наслідування Бога. Священний календар щорічно повторює те саме свято, ті самі міфічні події, тобто повертає певну кількість божественних жестів, тим самим наче реактуалізуючи священний час. У далекому минулому всі людські органи, фізіологічні відчуття і жести мали релігійний зміст, адже всі типи людської поведінки були відкриті богами в прачасі, які заснували різні види праці, показали, як їсти, кохатися чи говорити. Віру у нормативність або ненормативність окреслених жестів авторка аналізує на основі текстів українських замовлянь, що здебільшого використовуються  у календарно-обрядовому циклі.

Третій розділ – “Комунікативні функції основних принципів побудови заклинального обряду та замовлянь – логіка символічних структур” складається з таких підрозділів: “Словесна комунікаційна площина – обмін інформацією”, “Предметна комунікаційна площина – обмін добром”, “Акціональна комунікаційна площина – обмін силою”.

У цьому розділі проаналізовано усі комунікаційні засоби, що присутні в заклинальних діях у межах народної медицини та календарно-обрядового і родинно-обрядового циклів.

Зазначається, що комунікація у процесі заговорювання має характер взаємодії – від людей до духів і від духів до людей, а тому чаклун є відправником та одержувачем певної інформації. Під час акту комунікації, що включає як вербальні, так і невербальні компоненти, знахар одночасно кодує і декодує усі сигнали, знаки і символи. Код, що передається у вигляді сигналів, знаків і символів, має три площини: словесну (обмін інформацією), предметну (обмін добром) та акціональну (обмін силою). Основою цих площин завжди залишається принцип космічної рівноваги. Таким чином, обмін інформацією між знахарем та потойбічними силами сприймається як “переговори” щодо умов одержання того, чого бракує для збереження принципу космічної рівноваги. Обмін предметами здебільшого має на меті здобути прихильність вищих сил й одержати те, чого бракує (це може бути, наприклад, одержання здатності до віщування). Обмін силою, що також відбувається за посередництвом знахаря, полягає у передачі частини, якої бракує “цьому” або “тому” світам.

У зв’язку з цим стверджується, що структура ритуалу, у тому числі й ритуалу заговорювання, має характер своєрідної вербально-предметно-акціональної тріади, але в деяких випадках обмежується словесно-акціональною діадою. Про народні словесні ритуали, якими є замовляння, можна сказати, що вони є мовою-дією, яку супроводжують реквізити (предмети). Отже, народний словесний ритуал має:

–         словесно-акціональний характер, що виступає в конкретному прагматичному контексті (ситуативному і культурному) та переважно використовує предмети;

–         характерну мовну структуру і форму (жанрово-змістову, синтаксичну і лексичну) та чітко окреслені умови використання;

–         об’єднання зі сакрум, що має символічний характер (партиципує зі семантичними площинами “святості”, “дієвості” і “рівноваги”).

Таким чином, у підрозділі “Словесна комунікаційна площина – обмін інформацією” стверджується, що словесна площина ритуалу заговорювання використовує ряд жанрово-змістових, синтаксичних і лексичних засобів, які творять неповторну мовну структуру і форму. Усі тексти замовлянь побудовані згідно з принципами магічного мислення (аналогія, приналежність, мовне табу), а тому здійснюють подвійну функцію. Так, завдяки символічному характерові вони партиципують зі семантичними площинами “святості”, “дієвості” і “рівноваги”, тобто виконують свою утилітарну функцію, а завдяки широкому використанню поетичних тропів стали своєрідним шедевром і доказом неабиякої творчої уяви наших предків.

У підрозділі “Предметна комунікаційна площина – обмін добром” описано предметну комунікаційну площину, яка використовує три закони міфологіки: аналогію, категорію приналежності та категорію містичної партиципації. Відповідно до цього у роботі здійснено спробу класифікації народних терапевтичних методів. Отож, до лікувальних засобів, що спираються на принципі аналогії (подібне виліковує подібне), можна віднести такі дії: зав’язування, гасіння, скручування, замикання, вживання предметів аналогічного кольору і форми та єднання хвороби з елементами потойбічного світу. На категорію приналежності спирається любовна магія, дії, пов’язані з закопуванням, відкиданням, топленням нігтів, волосся або одягу хворого, вирощування колтуна і з’їдання записаного на хлібі чи папері власного імені тощо. У своїй основі категорію містичної партиципації мають такі дії: прибивання хвороби цвяхом, замовлення амулетом, кидання вугликів на воду, виливання воску, викачування яйцем, обкурювання, обмивання святим зіллям і святою водою, плювання, мазання екскрементами, спалювання, запікання, з’їдання записаних на хлібі чи папері магічних формул, замолення хвороби молитвами та інші.

Розглядаючи акціональну комунікаційну площину замовляльного ритуалу, авторка виявила, що одним із найважливіших аспектів у процесі обміну силою є тактика, яку знахар використовує стосовно хвороби. Не менш суттєвими компонентом діалогу між знахарем і хворобою є таємничі жести, звуки і рухи та розташування ритуалу у відповідному просторі і часі. Отож, кожна вибрана знахарем тактика, пора доби, тижня чи року має в кінцевому підсумку призвести до встановлення стану так званої космічної рівноваги, тобто до стану, в якому кожен елемент, що належить до однієї з трьох космічних зон, буде знаходитися на своєму місці.