ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА КРИТЕРІЇ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його методологічну, теоретичну та емпіричну основи, показано наукову новизну, положення, що виносяться на захист, розкрито теоретичну й практичну значимість одержаних результатів.

Розділ 1 «Джерела та методологічні засади дослідження проблем обов’язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі» містить короткий огляд ґрунтовних наукових видань, за допомогою яких здійснено аналіз сучасної системи інституту судової експертизи і її обов’язкового призначення в зв’язку з потребою встановлення істини у справі, визначення критеріїв такої обов’язковості й водночас дотримання загальновизнаних норм та правил, що забезпечують права особи.

У розділі визначається загальна проблема і комплекс питань, які обов’язково якнайшвидше повинні бути вирішені в процесі реформування кримінально-процесуального законодавства України. Автор вказує, що підвищенню ефективності й дієвості доказування сприяє використання слідчим та судом можливостей судової експертизи, що потрібна для належної оцінки встановлюваних фактів та обставин справи. Роль і значення судової експертизи в кримінальному судочинстві зростає, а обов’язковість її призначення, окрім забезпечення повноти розслідування, спрямована й на забезпечення захисту прав та інтересів особи. Крім того, проблеми обов’язкового призначення експертизи в кримінальному процесі є актуальними для судової та слідчої практики, мають багатоаспектність виразу та недостатність їх дослідження, а тому існує потреба їх докладного вивчення й розроблення відповідних рекомендацій, спрямованих на удосконалення процесуального законодавства. Найбільшою мірою це стосується визначення критеріїв обов’язкового призначення експертизи.

Над проблематикою різноаспектного вивчення кримінально-процесуальних і криміналістичних питань судової експертизи, її значення в системі засобів пізнання й доказування в кримінальній справі, ролі й місця в засобах забезпечення прав особи працювали й працюють багато хто з вітчизняних та зарубіжних вчених. Ці питання досліджували представники науки кримінального процесу, експертології, криміналістики, окремих галузей судової експертизи та в їх числі: Т.В.Аверьянова, Л.Є.Ароцкер, В.Д.Арсеньєв, Р.С.Бєлкін, Л.Є.Владімиров, А.І.Вінберг, В.Г.Гончаренко, А.В.Дулов, М.В.Духовськой, О.О.Ейсман, П.С.Елькінд, В.Д.Зеленський, Л.М.Карнєєва, Н.І.Клименко, П.А.Лупінська, М.М.Міхеєнко, Г.М.Надгорний, А.Я.Паліашвілі, І.Л.Петрухін, О.Р.Росінська, М.О.Селіванов, З.Д.Смітієнко, З.М.Соколовський, М.С.Строгович, І.Я.Фойницький, В.І.Шиканов, М.Є.Шумило та ін. У працях саме цих авторів значною мірою закладається фундамент для проведення теоретичних узагальнень та здійснення подальшого наукового пошуку.

В дослідженні питань визначення критеріїв обов’язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі застосовані загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: загальнонаукові методи системного й функціонального аналізу, історичний, лінгвістичного аналізу, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний та інші наукові методи, а також закони й категорії: аналіз та синтез, узагальнення, абстракція.

Розділ 2 «Метод експертних оцінок, засади та цілі його використання в кримінальному процесі України» містить положення, в яких автор аналізує кримінальний процес як двоєдину форму пізнання і доказування у кримінальних справах, розглядає систему засобів пізнання та доказування в кримінальному судочинстві України, а також з’ясовує сутність методу експертних оцінок та судової експертизи як особливої сфери його застосування в судочинстві.

Спираючись на ідеї В.Г.Гончаренка, автор підкреслює, що єдиною метою кримінального процесу є встановлення об'єктивної істини у конкретній справі, тобто встановлення відповідності уявлень учасників судового пізнання про всі фактичні обставини справи, що є необхідними для її вирішення по суті, обставинам, що мали місце в дійсності.

Зазначається, що докази і доказування є важливими правовими інститутами в системі норм кримінального судочинства. Важливим є те, що теорія судових доказів розкриває зміст пізнавальної діяльності в кримінальному процесі з урахуванням процесуальних правил, вказує практиці шляхи правильного отримання, перевірки доказів, умови формування достовірних висновків.

Аналіз процесу доказування в судочинстві, як окремого випадку пізнання, показує, що вирішення переважної більшості ситуацій, які виникають у процесі правового регулювання, вимагає опори на ґрунтовні, досконалі знання, здобуті людством протягом всього його існування. Для вирішення багатьох правових питань юристами дуже часто не вистачає лише юридичних знань, і тоді в пізнавальний процес і особливо в процес доказування закономірно вплітаються знання спеціальні, що дає можливість, за всіх інших умов, здійснювати грамотне і справедливе правосуддя.

На підставі наведених міркувань та їх аналізу автор дає визначення спеціальних знань у кримінально-процесуальному сенсі.

Спеціальними знаннями у кримінальному судочинстві вважаються знання і навички, одержані в результаті фахової освіти та/або практичної діяльності в будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, які використовуються визначеними законом учасниками процесу в межах наданих кожному з них повноважень для вирішення за певною процедурою процесуальних завдань.

Збирання доказових фактів у ході судового пізнання за допомогою спеціальних знань набуває великої авторитетності й надійності, коли ці знання використовуються у формі експертизи. Законодавець цілком обґрунтовано ввів категорію обов’язкових експертиз, без одержання результатів яких у певних випадках ніякий пізнавально-доказовий процес не може вважатись завершеним, що виключає можливість прийняття підсумкового юридичного рішення (ст.76 КПК.). Однак, на думку автора, існує достатньо аргументів щодо поповнення переліку випадків обов’язкового призначення експертизи, а окремі приписи, передбачені цією статтею, і текстуально, і по суті вимагають уточнень і змін. Іншими словами, перелік обов’язкових судових експертиз буде досконалим лише тоді, коли законодавець врахує, що у разі появлення на лаві підсудних людини, відносно якої, як рівної серед рівних, правосуддям може бути прийнято певне рішення, обов’язково повинні враховуватись всі її особливості, в тому числі, перш за все, особливості її психіки у будь-яких її проявах. І тут слід звернутись до сучасного надбання психологічних знань, потреба в яких постійно зростає на різних етапах судочинства.

Зазначається, що докази, будучи фундаментальними категоріями кримінального судочинства, являють собою засоби пізнання та доказування, оскільки повною мірою беруть участь у процесі доказування як джерела відомостей (фактичних даних), що підлягають доказуванню.

Важливими засобами пізнання і доказування у кримінальному процесі є показання свідка й потерпілого. У разі сумнівів у здатності свідка чи потерпілого правильно сприймати події, давати про них показання і розуміти їх значення, керувати своїми діями і передбачати їх наслідки, вкрай необхідним є проведення судово-психологічної чи комплексної психолого-психіатричної експертизи, результати якої можуть істотно вплинути не лише на оцінку показань особи, а й на вирішення справи по суті.

Автор підкреслює, що до показань підозрюваних і обвинувачених слід ставитись з особливою увагою і прискіпливістю, бо їхні вчинки майже завжди здійснюються на фоні стресів і афектів (не виключаючи й станів фізіологічного або патологічного афекту), що часто висуває питання, чи повною мірою вони усвідомлюють значення своїх дій, можуть керувати ними і передбачати їх наслідки. Такі психологічні особливості формування показань підозрюваних і обвинувачених вимагають особливої уваги і скрупульозної оцінки адекватності цих свідчень, що зумовлює потребу проведення судової експертизи.

Висновок експерта, з позиції теорії доказування, є особливою формою пізнання у кримінальній справі та засобом обґрунтування і засвідчення пізнаного, він є певним актом пізнання, в результаті якого експерт отримує нове знання. Нова ідеологія доказового права, яка визначає відповідність призначення кримінального судочинства конституційним принципам, котрі гарантують права і свободи людини і громадянина, зумовлює необхідність нових підходів до розгляду правових і методологічних основ оцінки доказів, зокрема висновків судового експерта. Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд, адвокат повинні перевірити як логіку експертного дослідження, так і розібратися у наукових твердженнях експерта, щоб переконатися у вірогідності та у повноті висновків експерта. Будь-яке судження експерта повинно пройти крізь призму внутрішнього переконання суду або слідчого до того як стати підставою висновків у справі.

Не дивлячись на те, що висновок експерта не має жодної переваги перед іншими доказами, він має суттєву специфіку, оскільки є висновком, що зроблений на підставі дослідження, проведеного з використанням спеціальних наукових знань. Можливість оцінки висновку по суті є предметом тривалої дискусії в історії кримінального процесу і свідчить про наявність з цього питання діаметрально протилежних точок зору.

Висновок експерта займає досить важливе місце у системі засобів доказування, а залучення експертів до повсякденної практики боротьби із злочинністю та захисту прав і свобод людини повинно здійснюватись активніше.

Важливою складовою дисертаційного дослідження є характеристика судової експертизи як особливої сфери застосування методу експертних оцінок. Така характеристика передбачає з’ясування предмета, об’єкта, методів та методик судової експертизи, що у свою чергу надасть можливість диференціювати гносеологічну та процесуальну сторони методу експертних оцінок, дозволить відмежувати метод експертних оцінок від інших видів пізнавальної та практичної діяльності, допоможе з’ясувати сутність його завдань, визначити місце в системі експертологічного знання.

Методи, методики та технічні засоби експертизи запозичуються із різних наукових досягнень – технічних і природничих, однак в експертному дослідженні вони використовуються у певному трансформованому вигляді. Це обумовлюється завданнями та специфічністю об’єктів експертизи, саме тому вони відрізняються якісно новими формами та процедурами їх реалізації, своєрідною системою використання загальних та окремих методів, засобів, прийомів. При цьому відбувається певне синтезування, перетворення у відповідності до основного завдання їх застосування – встановлення об’єктивної істини.

Автор зазначає, що сьогодні судова експертиза в Україні знаходиться на якісно новому етапі свого розвитку. Перш за все, це обумовлено процесами інтеграції та диференціації наукових знань. Інтеграція створює передумови для комплексного підходу до об’єктів дослідження. Завдяки застосуванню нових наукових засобів та спеціальних знань доказування виходить за межі звичного. У ході сучасного розвитку судової експертизи створюються нові принципи дослідження, регулятивні передумови, наукові теорії, методи дослідження тощо. Із сучасним розвитком науки, можливість застосовувати дані науки та техніки в інтересах правосуддя зростає значними темпами, що у свою чергу зумовлює створення нового та поліпшення вже існуючого законодавчого регулювання цього процесу.

Розділ 3 «Статус обов’язкових судових експертиз та критерії їх призначення в кримінальному процесі» розкриває питання історичного екскурсу та порівняльного аналізу норм сучасного законодавства окремих країн щодо обов’язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі. Також розкриваються питання визначення критеріїв обов’язковості призначення судових експертиз в аспекті захисту прав людини та визначення підстав й процесуального порядку призначення обов’язкових судових експертиз в кримінальному процесі України.

Судова експертиза є одним з унікальних способів отримання цінної доказової інформації, а її висновки є важливим джерелом доказів, що сприяють встановленню істини у справі. Цей вид досліджень значно розширює пізнавальні можливості слідчого й суду, дає змогу використовувати під час досудового слідства й судового розгляду справ весь арсенал сучасних можливостей науки. Приведення процесуального законодавства у відповідність з потребами часу є одним із напрямів судово-правової реформи.

Сьогодні процесуальна урегульованість обов’язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі має як збіжні підходи, так і суттєві відмінності в законодавстві різних держав.

Забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою та об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, здійснюється службами і установами, які є складовою системи юстиції України.

Реалізація принципу змагальності сторін в системі існуючого механізму правового регулювання процесуальних відносин повністю можлива лише в судових стадіях, що є підґрунтям для проведення альтернативної експертизи. Змагальність в діяльності суб’єктів доказування в досудовому провадженні під час залучення ними до участі в справі осіб, що володіють спеціальними знаннями, розвитку не одержала.

В процесуальному законі проблема обов’язкового призначення й проведення експертизи повинна розв’язуватися не на процедурному рівні, а шляхом визначення критеріїв призначення судової експертизи.

Автор вказує, що психічний, а так само і фізичний стан особи можуть впливати на здатність особи самостійно захищати свої права і законні інтереси в кримінальному судочинстві. Встановлення стану фізичного чи психічного здоров’я особи не можна відносити до компетенції суду, а оскільки їх визначення має істотне значення для прийняття процесуальних рішень, то призначення експертизи з цих питань має чітку спрямованість на забезпечення прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка в процесі.

Процесуальні положення, які встановлюють порядок обов’язкового призначення експертизи та надання прав учасникам процесу в зв’язку з призначенням експертизи у вітчизняному КПК потребують уточнення й приведення їх у відповідність до загальноєвропейських норм та стандартів. А тому пропонується положення ст.76 КПК «Обов’язкове призначення експертизи» перенести окремою статтею до Глави 18, яка містить процесуальні норми, що регулюють порядок проведення експертизи і викласти її в такій редакції:

«Обов’язкове призначення і проведення експертизи

Призначення і проведення експертизи є обов’язковим, якщо необхідно встановити:

1) причину смерті, характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень або іншої шкоди здоров’ю;

2) психічний або фізичний стан підозрюваного, обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності або здатності самостійно захищати свої права і законні інтереси в кримінальному процесі;

3) психічний або фізичний стан потерпілого, свідка у випадках, якщо виникає сумнів щодо його здатності правильно сприймати обставини, які мають значення для кримінальної справи, і давати про них показання, а для потерпілого крім того – чинити опір вчиненню злочину проти нього;

4) вік підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, якщо це має значення для кримінальної справи, а документи про вік особи відсутні або викликають сумнів;

5) статеву зрілість потерпілої особи у випадку, якщо це впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого».

Статтю 197 КПК пропонується викласти в редакції:

 «Права підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і свідка при призначенні й проведенні судової експертизи

При призначенні і проведенні експертизи підозрюваний, обвинувачений, їх законні представники і захисник мають право:

1) знайомитися з постановою про призначення судової експертизи;

2) заявляти відвід експерту або клопотати про призначення судової експертизи в іншій експертній установі чи призначення її іншому експерту, зокрема й з числа вказаних ним осіб;

3) просити про постановку перед експертом додаткових питань або клопотати про призначення додаткової експертизи;

4) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні судової експертизи і давати пояснення експертові;

5) знайомитися з висновком експерта і робити необхідні виписки з нього.

Права, що вказані в частині першій цієї статті, мають також потерпілі й свідки, їх законні представники в частині, що стосується призначення й проведення експертиз відносно потерпілого чи свідка.

Якщо експертизу було призначено й проведено до визнання особи підозрюваним або пред’явлення обвинувачення, слідчий зобов’язаний негайно ознайомити таку особу з постановою про призначення експертизи, з висновком експерта і роз’яснити права, передбачені частиною першою цієї статті.

Експертиза свідків навіть в разі її обов’язкового призначення призначається лише за їх усвідомленою письмовою згодою, а в разі неможливості отримання такої згоди – за письмовою згодою їх опікунів».

Проблема співвідношення обов’язковості й примусу в кримінальному судочинстві має найбільше чіткий прояв в судовій експертизі особи. Питання обов’язковості проведення експертиз, об’єктами дослідження яких можуть бути живі люди, тісно пов’язується з отриманням згоди від особи на проведення експертизи. Процесуально доцільним і правомірним є проведення експертизи без згоди потерпілого або свідка в тому випадку, якщо обов’язковість проведення такої експертизи встановлена законом, а висновки її впливають на правильність прийняття рішення у справі.

В процесі призначення експертиз, об’єктами дослідження яких є живі особи, першочергову увагу треба приділяти дотриманню розроблених і затверджених правових положень, що забезпечують обґрунтованість вторгнення в сферу особистих прав, свобод та інтересів громадян. Такі норми повинні застосовуватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлені законом та зумовлені потребою виконання завдань кримінального судочинства. На підставі наведених міркувань автор вважає за доцільне запропонувати нову редакцію ст.205 КПК, змінивши водночас і її назву, й викласти цю процесуальну норму в такому вигляді:

«Ст. 205 Призначення стаціонарної експертизи.

Якщо проведення судово-медичної, судово-психіатричної або іншої судової експертизи викликає потребу тривалого спостереження за особою підекспертного в умовах медичного (психіатричного) стаціонару, слідчий виносить про це вмотивовану постанову, обґрунтувавши в ній потребу проведення такого виду дослідження.

Для призначення стаціонарної судової експертизи свідка чи потерпілого, потрібна їх усвідомлена згода або згода їх опікунів чи піклувальників. У виняткових випадках, за відсутності такої згоди в разі потреби проведення судової експертизи, висновки якої впливають на обґрунтування рішень у справі, таку експертизу може бути призначено за постановою слідчого, погодженою з прокурором, а свідка чи потерпілого поміщено в медичний (психіатричний) стаціонар за рішенням суду.

Підозрюваний або обвинувачений, що утримуються під вартою, поміщаються в медичний (психіатричний) стаціонар для проведення експертизи, на підставі рішення суду щодо поміщення їх у конкретну судово-експертну установу, а час перебування на експертизі зараховується в загальний термін перебування під вартою.

Поміщення в судово-медичний або судово-психіатричний стаціонар для проведення експертизи підозрюваних або обвинувачених, що не перебувають під вартою, здійснюється на підставі рішення суду, що прийняте за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. У випадку поміщення підозрюваного в психіатричний стаціонар для проведення судово-психіатричної експертизи, строк пред’явлення обвинувачення, передбачений ст.133 даного Кодексу, зупиняється до отримання висновку експерта, а в разі призначення особі покарання у вигляді позбавлення волі – час проведення стаціонарної експертизи зараховується до терміну перебування особи під вартою».