Жанрово-стилевое своеобразие малой прозы Генри Джеймса : Жанрово-стильова своєрідність малої прози Генрі Джеймса

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначені його мета та конкретні завдання, об’єкт, предмет, висвітлено методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Охарактеризовано основні аспекти джеймсознавства у вітчизняній та зарубіжній науці; обґрунтовано відбір художнього матеріалу та авторський напрямок його дослідження.

Перший розділ –“Генрі Джеймс та проблеми вивчення новелістичного жанру” - складається з двох підрозділів: 1) проблеми вивчення малих епічних форм; 2) проблема жанрового новаторства Генрі Джеймса в малій прозі.

У першому підрозділі в критично-аналітичному аспекті розглядаються сучасні теоретичні концепції жанрової та внутрішньожанрової диференціації малих епічних форм. У центрі аналізу – сучасні концепції жанру “модерністської новели” та феномену “short fiction”, які, на думку багатьох дослідників, з’являються саме на межі сторіч.

У другому підрозділі аналізуються роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників про новелістичну творчість Генрі Джеймса. У вітчизняному джеймсознавстві зберігається інтерес до проблемно-тематичної своєрідності  новел письменника. В центрі уваги – новели, що декілька разів перекладалися та добре відомі («Дейзі Міллер», «Поворот гвинта»). Саме тому у реферованій роботі ці твори спеціально не досліджувалися. У вітчизняному літературознавстві домінує недооцінка художніх відкриттів Джеймса-новеліста, переважає тенденція розглядати малу прозу Джеймса лише як «перехідний» етап на шляху створення реалістичних шедеврів («Жіночий портрет», «Площа Вашингтона», «Американець», «Бостонці» та ін.)

В англо-американській науці наявна інша тенденція. Новелістика Г.Джеймса розглядається як самостійна та визначна ґалузь творчості письменника. Але жанрова природа багатьох творів Джеймса досі залишається невизначеною: “Поворот гвинта”, “Звір у джунглях”, “Вівтар мертвих” та інші твори визначають як short story, short novel, long short story, спираючись на “кількісний” критерій. Ряд дослідників називають їх оповіданнями (tales). При цьому непоміченим залишається полемічне наповнення визначення nouvellе (а не більш звичайні short story, tale ), що було запропоноване Джеймсом, а також теоретичні концепції письменника щодо “інакшості” створеного ним жанру.

Значну частину другого підрозділу першого розділу присвячено аналізові поглядів Джеймса на жанрову природу своїх творів та переосмислення традицій американської новелістики (Ірвінг, Готорн, По). Йдеться передусім про доктрину Едгара По, яку Джеймс сприймав досить критично.

Новаторство письменника починалося перш за все з того, що він постійно порушував «жорсткий» закон стислості класичного американського short story, називав свої твори nouvellе, демонструючи відхід від класичного жанру американської літератури. Новаторські риси джеймсової теорії жанру nouvellе найбільш виразні в його численних передмовах до своїх творів, що складають збірку “Мистецтво роману”, де він намагається подолати традиційний погляд на мистецтво, коли мірилом художності була “правдоподібність”: “…старий тягар “багато життя та мало мистецтва” (the old burden of much life and little art).  Так, у передмові до тому “Вівтар мертвих” чітко проступає розуміння письменником нових уявлень про завдання мистецтва. Джеймс переакцентує функцію образу: для нього головне не те, що стоїть за образом, а те, що цей образ викликає у свідомості читача, “…те, як він відчувається” (the way they are felt).

У другому розділі “Рання новелістика Генрі Джеймса: пошук індивідуального стилю” аналізуються ранні оповідання письменника, які дібрано з метою вивчення широти творчих пошуків письменника-початківця. В першому підрозділі – “Проблема жанрово-стильового новаторства ранніх оповідань Генрі Джеймса” - дисертант намагається спростувати хибну думку багатьох дослідників, які розглядають ці твори як “учнівські”, вбачають у них лише сліпе наслідування “корифеїв” жанру – По, Готорна, Меріме та ін. У ході аналізу ми дійшли висновку, що в ранніх оповіданнях не тільки з’являються тематика та проблематика, які будуть домінувати в усій “зрілій” творчості Джеймса (зображення свідомості, проблема “митець – суспільство”, творча свідомість та ін.), але й окреслюються ґрунтовні творчі пошуки письменника. Кожен з шести інших підрозділів другого розділу присвячено аналізу окремого оповідання (“Пейзажист”, “День днів”, “Кохана М.Брізо”, “Бенволіо”, “Легка людина”, “Мадонна майбутнього”), які досліджуються в контексті всієї новелістичної творчості письменника.

            Аналіз оповідань раннього періоду (1860-і – поч. 80-тих р.р.) виявляє початок процесу трансформації цього жанру, спробу полемічно відійти від класичного зразка сюжетної літератури: Джеймс розробляє не стільки сюжет-дію, скільки внутрішній сюжет, у якому втілюється головна ідейно-естетична концепція, стикаються традиційне та нове у розумінні мистецтва та життя. Аналіз демонструє, як письменник піддає трансформації романтичну поетику та стилістику.

Нові семантичні та поетичні риси намічаються в оповіданнях “Пейзажист”, “День днів”, “Легка людина”. В них Джеймс починає розробляти прийоми “точка зору” та “ненадійний оповідач”, що стануть концептуальними в пізніших творах та отримають широке теоретичне обґрунтування в літературно-критичних працях  письменника. В роботі визначаються принципові відмінності цих прийомів від “ненадійного оповідача” в новелістиці попередника Джеймса - Едгара По. На відміну від «психологічних» (жахливих) новел По, де «ненадійні оповідачі» - психічно хворі люди, і читач свідомий, що текст - "точка зору" хворої людини, ненадійні оповідачі Джеймса – звичайні, без психічних патологій люди, що діють у реальних обставинах. “Ненадійні оповідачі”, подібні до Максімуса Остіна, цікаві передусім тим, що Джеймс розширює поняття “ненадійний оповідач”, робить його концептуальним та постійно експериментує з простором оповіді, звільняючи читача від “суворого контролю” з боку автора. Зародження новаторської поетики оповіді “візерунок на килимі” починається саме тут.

            Перший розділ завершує підрозділ «Мадонна майбутнього»: діалоги про майбутнє мистецтво на межі сторіч» - аналіз оповідання, в якому Джеймс ставить ряд важливих теоретичних питань мистецтва, що багато в чому збігаються з відкриттями письменників-модерністів. У центрі сюжету «Мадонни майбутнього»-проблема долі мистецтва у новому тисячолітті, а головний конфлікт оповідання  - співвідношення мистецтва та життя - якнайточніше віддзеркалює культурологічну атмосферу межі сторіч. Джеймс виводить на перший план проблему митця та долю мистецтва, що стане однією з найголовніших проблем у письменників-модерністів. Ця увага до особистості митця, розкриття важливості самого процесу «визрівання» твору мистецтва (який Теобальд так і не створив), а не тільки результату, розглядається в дисертації як одна з характерних рис модернізму. Джеймс проти розуміння правди в мистецтві як зовнішньо тривіального, що легко піддається опису: для нього важлива не поверхня речей, а погляд зсередини життя. Глибина образу для Джеймса не у співвідношенні з реальністю, а у насиченості, яку він знаходить у людській свідомості: «…насиченість …у людській свідомості, що урізноманітнює та фіксує, підсилює та інтерпретує її (реальність –Н.Б.)». Наближення письменника до модернізму в період «основної фази» полягає в першу чергу в тому, що в нього сформувалося нове відношення до реальності: увага не до матеріального оточення людини (середовища, соціальних подробиць), а до внутрішнього світу людини, «живої сутності того, що пізнається». Як переконує аналіз, усі ці риси намічаються вже у багатьох «ранніх» творах.

На початку третього розділу дослідження «Твори середнього періоду: традиційне та нове в поетиці малої прози Генрі Джеймса» представлено загальну характеристику «середнього» періоду творчості письменника (1882 – 1897), в якій доводиться, що загальноприйнята оцінка цього етапу як своєрідного «застою» в творчості письменника (Ф. Лівіс, Е.Стоун) необґрунтована та продиктована інтересом дослідників тільки до романного жанру. Саме в цей час у новелістиці Джеймса починається яскравий експеримент, процес поступового ускладнення поетики малої прози. У творах «середнього» періоду все чіткіше вимальовується відомий «пізній» стиль письменника, починаються радикальні жанрово-стильові трансформації.

            Вже у творах «раннього» періоду помітні прагнення переосмислити традиційний жанр американського оповідання, розширити його проблематику, а головне – кардинально переосмислити одну з найголовніших вимог поетики жанру, що була сформульована Е.По – єдність враження. Саме перегляд цього принципу визначає, на думку дисертанта, новаторство Джеймса у малій прозі середнього періоду. Письменник починає розробляти інший модус оповіді: не цілісність, єдність враження, а множинність можливих сприйняттів та реакцій на текст, відкритість, невизначеність сюжету. Семантична дискретність образу створює неможливість кінцевих трактувань. Сюжет цієї малої прози неможливо звести до побудови послідовності подій, контрольованої дії, як в оповіданні, на якому наполягав По. Така поетика невизначеності та відкритості призводить до збільшення об’єму творів, які вже не вписуються у визначення short story. Джеймс знаходить для своєї прози, що зазнала змін, нове визначення – nouvelle – “blessed nouvelle” в емоційній харакеристиці автора. В цьому визначенні – не тільки схильність перед великими традиціями цього жанру, але й радість відкриття найбільш прийнятної для себе форми, не фіксованої жорстким об’ємом та законами; форми, що вільно перетікає у роман. 

Домінантою цього періоду творчості Джеймса є подальша розробка проблем, пов’язаних з мистецтвом та митцем, що, починаючи з “Мадони майбутнього”, з різними акцентами вар’юються з оповідання до оповідання та відбивають напрямок творчих пошуків самого автора. Так, в оповіданні “Візерунок на килимі” Джеймс передає своє розуміння мистецтва: художній твір – це складний візерунок на килимі, кожен вбачає в ньому “свою” фігуру. Таємниця твору недосяжна. Витвір мистецтва не піддається однозначному тлумаченню і постійно бентежить свідомість читача та критика. Ця джеймсова ідея відкритості твору мистецтва має багато спільного з тим, що теоретики модернізму та постмодернізму визначають як “епістемологічна невпевненість”. Дисертант дійшов висновку, що оповідання про мистецтво та митців складають яскравий та важливий шар новелістики  Джеймса, який має багато спільного з відкриттями модернізму.

            Важливою художньою домінантою “середнього” періоду є так звані “надприродні твори”, найвідоміший з яких – “Поворот  гвинта”. В дослідженні доводиться, що інтерес Джеймса до “надприродного” зумовлено в першу чергу модерністською цікавістю до процесів сприйняття подій, роботи свідомості та підсвідомості. На думку письменника, надприродні елементи підсилюють процес сприйняття, дають підстави для різних інтерпретацій та багатозначності: “…нам потрібна ясність, але нам потрібна і змістовність, і цю змістовність ми відшукуємо у людській свідомості, що розглядає та відбиває, розширює та інтерпретує явище” (Курсив наш. – Н.Б.). Аналіз новел “Вівтар мертвих”, “Поворот гвинта”, “У клітці” доводить, що Джеймс модернізує поетику надприродного, звертаючи увагу на “внутрішній” простір, який стане головним центром художнього новаторства у модернізмі.

            Головна відмінність надприродних творів Джеймса від готичного роману та новел По, на думку дисертанта, полягає в тому, що перспектива “відкритої” оповіді дає можливість нескінченних інтерпретацій. “Розтривоженість” свідомості як героя, так і читача (the story is our excitement…) стає головним принципом поетики новел середнього та пізнього періодів, і, що дуже важливо, ця особливість поетики притаманна не тільки “надприродним” творам.

            Третій розділ дослідження складається з чотирьох підрозділів, що присвячені аналізу найбільш репрезентативних творів цього періоду. У підрозділі “Брехун”: проблема ненадійного оповідача” дисертант робить спробу довести, що Олівер Лайон– головний герой цього твору – один з «ненадійних оповідачів» Джеймса. Особливість «Брехуна» полягає в тому, що тут ми стикаємося з тим, що всі події подано з точки зору головного героя, згідно з його оцінками та судженнями, але це лише справляє зовнішній «ефект» об’єктивності.

Стильова домінанта цього твору – неоднозначність - починається з назви і обігрується в усьому текстовому просторі. На думку дисертанта, в “Брехуні” Джеймс виходить на новий рівень у своїх експериментах з “точкою зору”: “ненадійний оповідач” вводиться в оповідь від третьої особи. Інша важлива особливість цього твору полягає в цікавій грані співвідношення візуального та літературного образу ². Портрет героя не представлено, не описано, його ніхто, крім митця (ненадійного оповідача), не бачив. Джеймс демонструє тільки реакцію героїв на картину, його цікавлять інші аспекти зображення. В центрі оповідання - морально-психологічна драма, сконцентрована на проблемі честі та шляхетності і, головне, багатозначності морального вироку, складного поєднання зовнішнього та внутрішнього образу людини. У внутрішньому просторі оповіді будується тонкий підтекст, що не пояснюється читачеві прямо “від автора”. Брехня видається благороднішою, гуманнішою та чистішою за зовнішньо реалістичну правду суперника. Питання “хто є брехуном” належить вирішувати читачеві. Ця багатозначність, множинність ефектів, що народжує мистецтво, поступово стає головною властивістю новелістики Джеймса.

Другий підрозділ четвертого розділу - “Вівтар мертвих”: драматизація свідомості” - присвячено аналізу твору, що, на думку дисертанта, є однією з найбільших творчих удач Джеймса. Герой “Вівтаря мертвих” Джордж Стренсом - перший образ “бідолашного чутливого джентльмена”, який стане ключовим у поетиці пізніх творів письменника. Він існує за законами світу своєї уяви, що дуже часто суперечать законам “зовнішньої реальності”. “Бідолашні чутливі джентльмени” мають яскраву, надзвичайно розвинуту уяву і, як наслідок, незвичайну душевну чутливість, що не завжди знаходить розуміння у “звичайних” людей. Розгорнути перед читачем картину насиченого подіями життя такої свідомості (життя свідомості, а не “реальне життя” у “зовнішньому” світі) – і є головним творчим завданням Джеймса.

В основі поетики “Вівтаря мертвих”– постійне зіткнення сторонньої для героя “зовнішньої” реальності та його багатого внутрішнього світу. В стильовому “вирішенні” твору це протиставлення реалізується на рівні зображення “зовнішнього” та “внутрішнього” світів. Сюжет-пунктир подій особливо висвітлює “внутрішній” сюжет новели, що будується за допомогою техніки “непрямого плину свідомості”, сутність якого полягає в тому, що оповідь здійснюється від третьої особи, читачеві відкривається течія думки, переживання героя зсередини, без авторської оцінки.

“Вівтар мертвих” – зразок нового, ускладненого стилю Джеймса. Сам автор так визначив його стильові особливості: “Дія відбувається в Лондоні, невпевнено, дивно, невизначено, без “реалізму” та крапок над “і”². В останньому уточненні письменника визначається новий принцип поетики – відхід від тлумачень та оповідальної визначеності.

  Наступний підрозділ третього розділу – “В клітці”: образ свідомості “маленької” людини – побудовано на аналізі новели “У клітці”. В центрі поетики цього твору – “точка зору” та переживання “звичайної” людини - “невидимої” телеграфістки. Героїня новели – проста дівчина, а не багата аристократка (як більшість джеймсових героїнь), яка завдяки своїй роботі змушена бути глядачем вистави життя, що розгортається за склом її кабінки. Телеграфістка без імені – такий самий повний “жбан свідомості”, як Ізабелла Арчер, Міллі Темпл та Мейзі, а цей твір присвячено дослідженню внутрішнього світу “звичайної людини”, переказуванню тонких відтінків життя її свідомості, протиставленню насиченості цього життя убогій зовнішній реальності. Центральний образ новели - “клітка” - поступово стає багатовимірним символом.

Джеймс переносить у внутрішній простір та драматизує тему ізольованості та самотності особистості, тему, що він розробляє і на пізньому етапі творчості (новели “Звір у джунглях”, “Веселий куточок”, “Лава самотності”), і яка стане центральною у мистецтві ХХ ст. Так вже на “середньому” етапі Джеймс починає використовувати “нове знаряддя” (new tools) , хоч ще не зовсім відмовляється від “старого”, реалістичного соціально-психологічного зображення характеру.

Завершує третій розділ підрозділ “Справжні”: співвідношення мистецтва та реальності”, в якому аналіз відомого оповідання виводиться на рівень висвітлення теоретичних поглядів Джеймса, оформлення його концепції мистецтва, що багато в чому пояснюють специфіку “пізнього стилю” письменника.

Поетику цього твору складає не “механічна, свавільна послідовність подій, а дещо, що репрезентує справжню сутність предмета” – так Джеймс описує у щоденнику народження задуму “Справжніх”². В цій спробі досягти “сутності предмета”, а не зовнішньої подібності полягає, на думку дисертаната, головна художня теза письменника, що співвідноситься з пошуками письменників початку ХХ ст. Тут Джеймс виступає як полеміст, який переглядає настанову реалізму ХІХ ст. на lifelikeness (життєподібність). Правда для Джеймса втілюється не у зовнішній подібності речей (італієць, продавець морозива стає для художника найкращою моделлю для джентльмена-англійця). Ця настанова письменника на розкриття внутрішньої правди збігається з пошуками модерністів. Саме ці проблеми в центрі відомої статті Джеймса “Мистецтво прози”. Дисертант намагається провести паралелі між теоретичною працею письменника та його художнім твором, що з’явилися на початку періоду яскравого новаторства Джеймса.

            Головна мета четвертого розділу – “Модернізація жанру новели у творчості Генрі Джеймса “пізнього” періоду” – дослідити особливості “пізнього” стилю письменника.

Розділ починається з аналізу відношення письменника до художнього методу корифеїв європейського реалістичного психологізму – Флобера, Тургенєва, Бальзака, Толстого. Критерії, за якими відбувалася літературно-критична оцінка інших митців,допомагають визначити напрям художніх пошуків самого Джеймса.

 В 1888 р. у роботі “Французькі поети та романісти” він заявляє про кінець реалізму: “Схоже, що у “Мадам Боварі” реалізм сказав своє останнє слово”. Саме в цей період Джеймс осягає обмеженість реалістичного детермінізму у розумінні людини та її природи. Якщо повість “Дейзі Міллер” за глибиною соціально-психологічного аналізу характеру – реалістичний твір, то, наприклад, “Звір у джунглях”, у центрі якого – драматизація “таємниці” людської психіки, має риси модернистського мистецтва, що неважко впізнати.

Аналіз численних критичних статей та записів у щоденнику письменника демонструє, що найвпливовішим творчим авторитетом для нього був І.С.Тургєнєв. Джеймс поділяє традиційну для реалізму увагу Тургенєва до “піщинки” буття, однак намагається підійти до цієї теми по-новому, відкрити інші виміри у зображенні людської свідомості. Новаторство Джеймса полягає у відкритті мінливості, навіть неможливості кінцевого розуміння; усвідомлення чисельності “малюнків свідомості”. Він заявляє, що “певні традиції, що їх взято апріорі, вже відслужили своє, а здоров’я мистецтва…може забезпечити тільки його абсолютна свобода”. Саме пошуками цієї свободи, на думку дисертанта, і просякнута пізня новелістика Джеймса.

            У першому підрозділі четвертого розділу оповідання “Візерунок на килимі” розглядається як своєрідний літературно-теоретичний маніфест Джеймса, в якому сформульовано основні принципи поетики “пізньої” творчості письменника, його головні художні відкриття. Тут Джеймс художньо розвиває думку про безмежність мистецтва: багатозначність, невизначеність – це не те, що “риторично”створюється автором, а є сутністю самого феномену мистецтва. У такому підході можна чітко побачити проблему гетерогенності, невизначеності та відкритості сенсу, яка у ХХ ст. стане центром дискусій митців, філософів, філологів та теоретиків.

Якщо у “Мадонні майбутнього” відсутність шедевру не “скасовує” його, а, навпаки, відкриває його безмежність та нескінченність (“присутність” шедевру зумовлена лише уявою тих, хто на нього чекає), то у “Візерунку на килимі” Джеймс переносить акцент на природу самого мистецтва, на його свободу та “відкритість”, неприродність для сутності мистецтва пошуку єдиного “правильного” сенсу.

В роботі аналізується формування рис поетики модернізму в пізній новелістиці Джеймса: інтерес до процесу створення як такого, інтровертні форми оповіді, зображення сфери підсвідомого, “здогадки”, “гіпотетичність”, “відсутність стверджувальності” та ін. Ця специфіка поза сумнівом вже наявна в “експериментальних” творах середнього періоду, стиль яких, за визначенням критиків, стає  “смутним”, “багатозначним”, “розмитим” (“Що знала Мейзі”, “Тендітний вік”, “Вівтар мертвих”, “У клітці” та ін.), та пізніх новелах Джеймса (“Звір у джунглях”, “Веселий куточок”, “Лава самотності” та ін.).

У другому підрозділі четвертого розділу – “Звір у джунглях”: поетика “відсутності” – аналізується твір, що, на думку дисертанта, є найяскравішим зразком “пізнього” стилю Джеймса в малій прозі. Після аналізу складної історії вітчизняної та зарубіжної критики “Звіра в джунглях”, автор пропонує власний розгорнутий стилістичний аналіз цього твору, що за своєю художньою сутністю уникає однозначних інтерпретацій. Новий принцип поетики “візерунок на килимі” знаходить найяскравіше художнє втілення саме в цій новелі. Відкритість, невизначеність, невідомість як центральний образ новели “Звір у джунглях” створюється не тільки “таємницею” сюжету, але й невизначеністю на мовному рівні, що утворюється за допомогою безособових речень, абстрактних іменників, неозначених займенників, нетрадиційного використання заперечень та ін.

            Важливою рисою поетики “пізнього” Джеймса в малій прозі є також символічне розростання образу: центральний образ твору виноситься у назву (“Звір у джунглях”, “Вівтар мертвих”, “У клітці”, “Лава самотності”, “Веселий куточок” та ін.), а потім поступово розростається в масштабі твору, набираючи різних значень (від образу жаху перед долею до образу “чудовиська всередині нас” у “Звірі у джунглях”) та постійно обігруючись у тексті. Він переростає рамки однозначного символу та наповнюється алегоричною глибиною. Особливості символізму “пізнього” Джеймса, що безперечно ґрунтується на традиціях американського романтизму (перш за все, символізм Готорна), чітко демонструють напрямок художніх пошуків письменника, його стильову еволюцію.

Образ “звіра” має безпосереднє відношення до свідомості, складної системи людської псіхики з її сплетінням свідомого та підсвідомого, куди й намагався зазирнути Джеймс. “Звір у джунглях” – дещо невизначене, те, що неможливо виразити, що ховається у глибинах підсвідомості героя, що переслідує його усе життя, стало його примарою. Все життя Джона Марчера – очікування стрибка звіра, порівняно з цим процесом чекання всі події “зовнішнього” життя втрачають свою вагомість. Факт “стрибка” в поетиці новели, на думку дисертанта, не має ніякого значення. Не випадково констатацію цього подано у єдиному реченні: помираючи, Мей каже Марчеру: “…це минуло…” (“it has passed”, а не “jumped” ). Джеймсові важливіше було показати сам процес очікування та смутних передчуттів героя. Письменник не дає жодних пояснень: сенс, що втілено у кінці, коли Марчер на могилі Мей бачить поряд очі незнайомця і розуміє таємницю, яку Мей понесла з собою, читачеві належить збагнути самостійно. Але вся поетика тексту готує читача до пошуку відповіді на питання, що непокоїть: “Що зрозумів Марчер?” У дисертації аналітично представлено одне з можливих трактувань новели: на могилі, зазирнувши у переповнені стражданням очі незнайомця, Марчер розуміє, що звір – це не тільки жах, але, і це головне, – неспроможність його душі кохати. Розповсюджене трактування таємниці Марчера як усвідомлення того, що Мей його кохала, очевидна і не потребує зусиль читача та критика. Ця художньо створена різнопланова смислова та емоційна відкритість, що народжує вагання та сумніви - якість, яку дослідники зазвичай пов’язують з “пізнавальною невизначеністю” модернізму.

У ВИСНОВКАХ представлено стислий виклад загальних підсумків дисертаційного дослідження:

1.     Новаторство Генрі Джеймса у малій прозі починається з відмови від жанрової визначеності та формування нових уявлень про художню творчість, сюжет, поняття “реальність”, “об’єктивність” та “суб’єктивність”. “Blessed Nouvelle”, до якої письменник постійно звертається і в художній практиці, і в теоретичних працях починаючи з “середнього” періоду, виявилася найпридатнішою формою для втілення творчих пошуків Джеймса. Саме ця жанрова модифікація надає письменникові можливість найбільш адекватно передати “новий зміст”, змінене уявлення про реальність.

2.     “Рання” новелістика характеризується стильовим та тематичним розмаїттям, що є необхідною сходинкою в процесі пошуку “власного” стилю. Важливо те, що в пору “учнівства” Джеймс не тільки наслідував традиції американської (романтичної) та європейської (реалістичної) літератури, але й відразу почав власні творчі експерименти: в багатьох “ранніх” оповіданнях простежуються чіткі риси стильового та жанрового новаторства. На жаль, дослідники не помітили новаторських рис у ранній новелістиці, “подвійного кодування” багатьох творів: зовні вони ніби учнівсько-наслідувальні, але уважний читач не може не помітити, як змінено та гіпертрофовано літературні умовності, як раптом змінюються традиційні літературні теми: пошук ідеальної коханої (“Пейзажист”), коханого (“Кохана М.Брізо”), романтична зустріч (“День днів”), суперництво друзів (“Легка людина”). За зовнішньою традиційністю тем і стилю приховується усвідомлення неможливості наслідувати принципи романтичної естетики: стилістичні прийоми, тематика, що є типовою для романтизму, у Джеймса іронічно “знімається”.

3.     Вже у творах «раннього» періоду помітно прагнення переосмислити традиційний жанр американського оповідання, розширити його проблематику, а головне – кардинально переосмислити одну з найголовніших вимог поетики жанру, що була сформульована Е.По, – єдність враження. Саме перегляд цього принципу визначає, на думку дисертанта, новаторство Джеймса у малій прозі середнього періоду. Письменник починає розробляти інший модус оповіді: не цілісність, єдність враження, а множинність можливих сприйняттів та реакцій на текст, відкритість, невизначеність сюжету, семантична дискретність образу створюють неможливість кінцевих трактувань. Сюжет цієї малої прози неможливо звести до побудови послідовності подій, контрольованої дії, як в оповіданні, на якому наполягав Едгар По. Така поетика “невизначеності” призводить до збільшення об’єму творів, які вже не вписуються у визначення short story. Джеймс знаходить для своєї прози, що зазнала змін, нове визначення – nouvelle – blessed nouvelle. В цьому визначенні – не тільки схильність перед великими традиціями цього жанру, але й радість відкриття форми, що є найбільш прийятною для письменника, не фіксована жорстким об’ємом та законами, форми, що вільно перетікає у роман.

4.     На “середньому” етапі збільшується обсяг творів, зовнішній сюжет втрачає свою “центральність” та переміщується у простір свідомості і героїв, і читачів. Наприкінці цього періоду Джеймс ставить перед собою завдання “драматизації” прози, що означає прагнення не “розповісти”, а “показати” внутрішній стан героя. Основу поетики багатьох творів “малого” формату на “середньому” етапі складають не образи героїв та думки оповідача; сюжет цих творів – картина свідомості дійових осіб, внутрішній світ “бідолашних чутливих джентльменів”, причому не оповіданий “іззовні”, а показаний “зсередини”. Серед творів, що належать до цього періоду, особливе місце посідають новели “Вівтар мертвих” та “У клітці”, адже вони – перша вдала спроба Джеймса створити “духовну одісею”, перемістити сюжет “всередину” свідомості героя, зробити її центром поетики художнього тексту.

5.     Починаючи з “середнього” етапу відбувається процес поступового ускладнення поетики малої прози Джеймса, одним з найяскравіших проявів якого є складний багаторівневий символізм. Символи-концепти Джеймса якісно відрізняються від символіки літературного попередника письменника – романтика Готорна. Вони асоціативно складніші, не “лежать” на поверхні як знаки людських пристрастей та емоцій, як це було в Готорна. Головне завдання, що поставив перед собою Джеймс у цей час, – створення “basis of vision”, а не достовірність зображення. 

6.     На “середньому” етапі Джеймс починає вельми критично ставитися до реалізму ХІХ ст. з його настановою на правдоподібність. У новелі “Справжні” він піддає сумніву основи реалістичної поетики: правда для Джеймса втілюється не у зовнішній подібності речей (італієць, продавець морозива стає для художника найкращою моделлю для джентльмена-англійця), для нього такий принцип зображення неприйнятний, це – «подібність, що віджила своє» (outlived verissimilitude). Ця настанова письменника на розкриття внутрішньої правди – шлях, що збігається з пошуками модерністів. Художні трансформації відбувалися, на нашу думку, як наслідок інтересу Джеймса до внутрішнього світу людини. Головне художнє завдання, яке намагався вирішити “другий” Джеймс – це відхід від розуміння дійсності як об’єктивного явища, настанова на те, що реальність – це лише суб’єктивний феномен. Здається, що саме в цьому прагненні до “нової правди”, “найреальнішої реальності” полягає сенс відомої тези “air of reality” з програмної статті Джеймса “Мистецтво прози”:

7.  Нові стильові риси, що з’явилися у творчості “пізнього” Джеймса знаходять своє теоретико-художнє відображення у відомому металітературному оповіданні “Візерунок на килимі” (1890), де Джеймс формулює своє нове розуміння мистецтва: художній твір – це складний візерунок на килимі, що не підлягає однозначному тлумаченню і постійно турбує свідомість читача. Це оповідання розглядається як драматизація пошуку єдиного правильного сенсу тексту, якого герой-критик так і не знайшов; пошуку, який за півсторіччя буде заперечувати та пародіювати література постмодернізму. Ця, так художньо тонко втілена Джеймсом ідея “загадки мистецтва”, отримає у сучасних теоретиків модернізму визначення “епістемологічна невпевненість”, а це оповідання стане одним з перших проявів цієї якості нового мистецтва. Не випадково, відомий теоретик-структураліст Ц.Тодоров грунтує на аналізі цього оповідання свою теорію про нові тенденції в мистецтві початку ХХ сторіччя.

8.  Найрепрезентативнішим зразком “пізнього” стилю Джеймса в малій прозі можна вважати новелу “Звір у джунглях”, у якій знайшли своє втілення  художні пошуки письменника. В основі поетики цього твору – смутне передчуття, приховане у глибинах підсвідомості героя. Новела побудована як загадка, “таємниця про таємницю” Марчера, що покликана “тривожити” і героя, і читача. Особливість художнього психологізму "Звіра у джунглях“ полягає не тільки у відображенні внутрішньої драми героя, а й в атмосфері усього тексту, що звернена до “разтривоженої”свідомості читача. Поетику цього твору можна визначити як “гра з мовчанням”, - вислів, який сам Джеймс використовує у новелі “Вівтар мертвих”.

9.     У “пізньому” стилі Джеймса важливе значення має “розрастання” символів. Аналіз, що було проведено в роботі, дозволяє виділити в новелістиці Джеймса дві лінії модернізації жанру. Перша пов’язана зі змінами у зображенні характерів, відходу від властивого для реалізму пояснення характерів соціальними обставинами. В таких новелах, як “Вівтар мертвих”, “У клітці”, “Поворот гвинта”,“Звір у джунглях” та ін. Джеймс намагається виявити те, що неможливо пояснити середовищем, обставинами, соціальним станом. Друга лінія модернізації пов’язана з ключовою для новелістичного жанру стратегією оповіді (відкритість, саморозростання образу, асоціативність оповіді). Тут Джеймс виступає як яскравий новатор не тільки у відношенні до сучасної йому традиції (Ірвінг, Готорн, По, М.Твен, О.Генрі), але й у співвідношенні із власною “ранньою” новелістикою.

---

Сам Г.Джеймс називав свої твори “tales”, а потім поділяв їх на анекдоти та nouvelle, таким чином протиставляючи  традиційному  short story.

1.      – N.Y., 1934. - P. 256.

2.       

Вислів Е.П.Гончаренко / Гончаренко Э.П. Творчество Джойса и модернизм 1900 – 1930 гг. – Днепропетровск, 2000.

. - P. 162.

2 Багато дослідників звертали увагу на інтерес Джеймса до живопису (див.: Hopkins V. Visual Art Devices and Parallels in the Fiction of Henry James // H.James. Mode Judgements /Ed. by T.Tanner. – L., 1964. – Р. 89 – 115), а у “Мистецтві прози” сам письменник обґрунтував універсальність законів мистецтва.

Визначення М.Фрідмена / Friedman M. Stream of Consciousness: a Study in Literary Method. – L., 1955.

² The Complete Notebooks of Henry James / Ed. by L.Edel, L.Powers. – N.Y., 1987. - P. 99.

Вислів з відомого есе В.Вульф, у якому письменниця критикує “письменників-матеріалістів” за їх зосередженність на “зовнішньому” житті та закликає до модернізації літератури // Woolf W. Mr. Bennett and Mrs. Brown // Mrs. Dalloway and Essays. – M.., 1984. – P.268 – 280.

²The Complete Notebooks of Henry James / Ed. by L.Edel, L.Powers. – N.Y., 1987. - P. 55.

Джеймс Г. Искусство прозы // Писатели США о литературею Т.1. – М., 1981. – С. 131.

Див.:Chatman S. The Later Style of Henry James. – Oxford, 1972.

Todorov Tz. The Structural Analysis of Literature: the Tales of Henty James // Structuralism: an Introduction / Ed. by D.Robey. – Oxford, 1979. – P. 73 – 101.