ПОЭЗИЯ Н.С. ГУМИЛЁВА И ЛИТЕРАТУРА СЕРЕБРЯНОГО ВЕКА:ТВОРЧЕСКИЕ СВЯЗИ




  • скачать файл:
Название:
ПОЭЗИЯ Н.С. ГУМИЛЁВА И ЛИТЕРАТУРА СЕРЕБРЯНОГО ВЕКА:ТВОРЧЕСКИЕ СВЯЗИ
Альтернативное Название: ПОЕЗІЯ Н.С. Гумільова і ЛІТЕРАТУРА СРІБНОГО СТОЛІТТЯ:ТВОРЧІ ЗВ\'ЯЗКИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі визначено актуальність теми, наукову новизну, практичне значення, методологічну основу й методи дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет, вказано на апробацію результатів.


Перший розділ «Творчі зв'язки поезії М.С. Гумільова у висвітленні критики Срібного століття й сучасного літературознавства» складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі «Методологія вивчення творчих зв'язків» розглянуто становлення порівняльно-історичної школи, визначено основні підходи до вивчення творчих зв'язків.


Дослідження творчих взаємодій є суттєвим компонентом методології порівняльного літературознавства. Аналіз творчих відносин не може бути зведений тільки до одного методу вивчення літератури, оскільки вимагає комплексного підходу до явищ, що розглядаються. Під творчими зв'язками розуміються творчі контакти, подібне й різне в опануванні літературних форм, мотивів, ідей, тем, міжтекстові зв'язки (ремінісценції, алюзії, цитати, варіації).


Порівняльному вивченню творчості письменників, аналізу творчих  зв'язків і літературних контактів присвячені роботи М. Алексєєва, Н. Богомолової, Д. Дюришина, В. Жирмунського,
 А. Злочевської, В. Катаєва, М. Конрада, Г. Макогоненко, З. Мінц, І. Неупокоєвої та інших. Дослідження творчих зв'язків передбачає взяття до уваги ряду позалітературних, зовнішніх чинників: мемуарів, спогадів, автобіографій; відтворення історико-літературного контексту досліджуваної епохи й урахування різних поглядів на ті чи інші події в стосунках авторів. Хронологічний розгляд критичних відгуків авторів, чиї твори зіставляються, про творчість один одного дозволяє побачити еволюцію творчих контактів.


Основна увага при вивченні творчих зв'язків приділяється художньому тексту, тому що він є підсумком, вищою формою творчих контактів авторів. При порівнянні двох творів ураховуються тип творчого діалогу, співвідношення жанрових систем, мотивів, тематики, композиційних схем, систем персонажів, стилістична й мовна близькість. Текстуальні зв'язки визначаються дослідженням алюзій, цитат, ремінісценцій, варіацій, натяків, епіграфів тощо.


Основні тенденції вивчення літературних зв'язків поезії М. Гумільова в критиці Срібного століття проаналізовано в другому підрозділі.


Огляд прижиттєвої критики, присвяченої творчим відносинам М. Гумільова, дозволяє говорити про те, що на початку ХХ століття розглядалися тільки окремі книги поета й не приділялося особливої уваги поетичній творчості М. Гумільова в цілому. Критики (І.Анненський, В. Брюсов, В. Гіппіус, В. Жирмунський, В. Іванов, А. Левінсон, В. Львов-Рогачеський, Росмер,
М. Тумповська, Г. Чулков, М. Цвєтаєва, В. Шершеневич, С. фон Штейн, Б. Ейхенбум,
Є. Янтарьов) звертали увагу на такі сторони літературних стосунків, як ремінісценції, паралелі із західноєвропейською (в основному, французькою) і російською літературою кінця XIX – початку ХХ століття, наслідування в ранній творчості традицій символізму, вплив на поезію М. Гумільова особистих і творчих контактів з І. Анненським, В. Брюсовим, В. Івановим.


Дослідження сучасних літературознавців про творчі зв'язки М.Гумільова розглянуто в третьому підрозділі.


Літературні відносини М. Гумільова з символістами тією чи іншою мірою висвітлювалися в цілому ряді публікацій. Найбільш значущими є роботи В. Баєвського, М. Баскера, В. Бронгулєєва, М. Богомолова, П. Громова, О. Клінга, О. Павловського, Р. Тименчика, М. Толмачова,
Р. Щербакова та інших. Автори досліджують деякі аспекти творчих контактів М. Гумільова  і
В. Брюсова, М. Гумільова й І. Анненського, М. Гумільова й О. Блока, М. Гумільова і В. Іванова, розглядають біографічний контекст стосунків, аналізують листи, критичні відгуки письменників про творчість один одного.


Творчі зв'язки М. Гумільова з акмеїстами розглянуто в дослідженнях І. Винокурової,
 Н. Грякалової, О. Лекманова, О. Червинської та інших. В цих монографіях, статтях аналізуються стильове становлення акмеїзму, цехова спрямованість у творчості акмеїстів, відтворено культурно-історичний контекст епохи, закономірності зв'язків між історичним, політичним і літературним процесами. Розглядаючи поезію акмеїстів крізь призму духовно-моральних цінностей ХХ століття, автори наукових розвідок співвідносять творчість акмеїстів не тільки з літературою Срібного століття, але й з православною та християнською традиціями, розкривають основні проблеми естетики літературного напряму.


Проблема взаємин М. Гумільова з футуристами залишилася практично не вивченою. Деякі аспекти цього питання порушені в статтях О. Клінга і В. Кошелєва. О. Клінг одним з перших звернув увагу на те, що близькість цих, на перший погляд, полярних напрямів пояснюється генетичним зв'язком із символізмом, що містив тенденції неокласицизму й авангардизму.
 В. Кошелєв, розглядаючи сприйняття М. Гумільовим та І. Сєверяніним особистості й творчості один одного, доходить висновку про те, що для функціонування поетів у літературі характерна «масочність», відсутність саморозкриття й інтимності.


Ураховуючи внесок критики початку ХХ століття й сучасних дослідників творчості
М. Гумільова, необхідно зазначити, що проблема вивчення творчих зв'язків М. Гумільова з літературою Срібного століття не була предметом докладного наукового опрацювання.


Аналіз сучасниками М. Гумільова й наступним літературознавством творчих відносин у його поезії мав характер фрагментарних і розрізнених досліджень. Накопичені у вітчизняному літературознавстві цінні спостереження над літературними контактами поезії М. Гумільова потребують критичного переосмислення й систематизації, поглиблення й розвитку.


У другому розділі «Поезія М.С.Гумільова і література Срібного століття: символізм, акмеїзм, футуризм» проаналізовано творчі зв'язки М. Гумільова з поетами Срібного століття. Розділ складається з трьох підрозділів.


Перший  підрозділ присвячений вивченню творчих взаємин М. Гумільова із символізмом. Початок творчого шляху М. Гумільова збігся з розквітом російського модернізму і, зокрема, символізму. Поетичне становлення М. Гумільова відбувалося під впливом символістів
І. Анненського, В. Брюсова, К. Бальмонта, В. Іванова, О. Блока.


Директор Миколаївської Царськосільської гімназії, де навчався М. Гумільов, І. Анненський був першим наставником поета. Особистість і творчість І. Анненського вплинули на формування акмеїзму. А. Ахматова, М. Гумільов, О. Мандельштам вважали поета своїм учителем, у його поезії їх приваблювала предметність, втілення щоденного особистісного досвіду в «буденному» слові. У поезіях М. Гумільова «Вечер», «Памяти Анненского» наявне часте звернення до поетичного досвіду наставника. Передакмеїстична стаття М. Гумільова «Жизнь  стиха» (1910) створена під впливом статей І. Анненського «Что такое поэзия?» (1903) і «Бальмонт-лирик» (1906) та доводить, що вчитель багато в чому визначив позицію учня. І. Анненський сприяв формуванню літературних смаків М. Гумільова, зокрема, сприйняттю античності. Інтерес М. Гумільова до поезії Л. де Ліля, П. Верлена, С. Прюдома, А. Рембо, Ш. Бодлера, С. Малларме також зумовлений впливом
І. Анненського, який високо цінував їх майстерність. Поетів зближує інтерес до перекладацької діяльності й кола перекладних авторів,  представленого Г. Гейне, Л. де Лілем, Ш. Бодлером,
 П. Верленом, А. Рембо та іншими.


В. Брюсов був одним з авторитетних і впливових наставників М. Гумільова. Листи
М. Гумільова до В. Брюсова і відповіді останнього молодому автору свідчать про ті уроки поетичної майстерності, котрі М. Гумільов засвоїв у В. Брюсова. Разом з тим критичні відгуки
В. Брюсова вказують на його неприйняття поетичного світу М. Гумільова. В.Брюсов найчастіше бачив у віршах учня тільки прекрасну формальну оболонку. Поступово М. Гумільов віддалився  від В. Брюсова і вже не приймав його поезію й уроки творчості так беззастережно, як на початку. Стаття В. Брюсова «Новые течения в русской поэзии. Акмеизм», де автор показав свою ворожість до акмеїзму, спричинила припинення листування поетів. Таке ставлення багато в чому зумовлено неприйняттям «неокласицизму», що, на відміну від близького йому футуризму, оновив і продовжив традиції символістів.


Багаторічне спілкування поетів проявилося в перегуку, ремінісценціях, алюзіях віршів
М. Гумільова «Птица», «Память» з поезією В. Брюсова. Авторитет метра символізму сприяв розкриттю різних сторін творчої особистості М. Гумільова. Він, як і В. Брюсов, став для багатьох молодих поетів своєрідним учителем, творчим наставником. Крім цього, М. Гумільов і В. Брюсов працювали над критикою й теорією поезії. Стиль критичних статей В. Брюсова вплинув на гумільовську манеру інтерпретації. Статті вчителя й учня характеризуються широтою ерудиції, літературним смаком, чіткістю, лаконізмом, їх оцінки відрізняються точністю й прагненням не лише показати помилки того чи іншого автора, але й дати рекомендації щодо усвідомлення законів поетичної творчості.


Метр символізму велику увагу приділяв теорії вірша, планував написати монографію про історію поетичної форми. Саме впливом В.Брюсова зумовлений інтерес М. Гумільова до поетики, і він задумував монументальну працю «Теория интегральной поэтики». В історію літератури
В. Брюсов увійшов не лише як поет, але і як автор художньої прози, критичних і теоретичних статей, літературознавчих і історичних досліджень, перекладач і талановитий редактор. Ця характеристика підходить і для М. Гумільова, чия проза, теоретичні твори «Жизнь стиха», «Анатомия стихотворения», критичні «Письма о русской поэзии», статті з мистецтва, військові нариси, лекції, активна робота в «Сириусе», «Гиперборее», «Аполлоне», талановиті переклади живилися діяльністю В. Брюсова, насамперед у прагненні бути багатогранним.


Юнацьке захоплення К. Бальмонтом визначило інтерес М. Гумільова до екзотики, сприяло посиленню романтичних тенденцій у його творчості. Ранні твори поета «Дева солнца», «Осенняя песня», «По стенам опустевшего дома», «Русалка», «Мой старый друг» свідчать про сильний вплив К. Бальмонта, це підтверджується розмаїттям міжтекстових зв'язків, подібних образів і мотивів. Надалі М. Гумільов відійшов від захоплення віршами цього поета-символіста. Однак навіть у його акмеїстичних творах «Война», «О тебе», «Заблудившийся трамвай» помітні сліди бальмонтівської лірики.


Знайомство М. Гумільова з В. Івановим, а також ініціатива щодо створення «Академии стиха» свідчать про прагнення молодого поета вчитися в метра, увібрати краще з його творчості. Однак із самого початку М. Гумільов не приймав діонісійські ідеї В. Іванова, вступав з ним у суперечку. В. Іванов, який бачив у молодому поеті літературного суперника, всіляко захищав «Аполлон» від впливу М.Гумільова. Разом з тим саме В. Іванов підтримав поета в суперечці з
М. Волошиним про Черубіну де Габріак і збирався поїхати з М. Гумільовим у чергову подорож до Абіссінії.


Ідейні протиріччя загострилися після доповіді В. Іванова «Заветы символизма» (1910) в «Обществе ревнителей художественного слова», коли під час обговорення виступу стало зрозуміло, що М. Гумільов і С. Городецький не бачать майбутнього за символізмом. Демонстративна й відкрита опозиція М. Гумільова надалі зробила холодними відносини поета з «башней» і «Академией» В. Іванова. Остаточний розрив поетів відбувся після виступу
М. Гумільова на одному із засідань «Академии» з поемою «Блудный сын». Твір був прийнятий метром символізму несподівано різко. Таке ставлення зумовлене кількома причинами. По-перше, поема мала особистий підтекст, що розкривав історію стосунків її автора й В. Іванова, а також алегорично описувала спосіб життя «башни». По-друге, в поемі М. Гумільов виступив проти теорії міфа й міфотворчості, що проповідував В. Іванов. М. Гумільов вважав, що поет може вільно оперувати міфом, творчо переробляти, осучаснювати його стійкі конструкції. У своїх поглядах він був близький до І. Анненського й далекий від В. Іванова, і це, ймовірно, було основним мотивом дискусії навколо  поеми М. Гумільова «Блудный сын».


А. Ахматова вважала, що причиною конфлікту стала стаття  М. Гумільова про творчість
В. Іванова та першу частину його книги «Cor Ardens». Однак зіставлення дати появи критичного відгуку й обговорення «Блудного сына» свідчить про те, що стаття з'явилася після подій в «Академии» й тому не може бути причиною різкого ставлення метра до твору М. Гумільова. В рецензії критик протиставив В. Іванова О. Блоку, М. Лермонтову, О. Пушкіну та В. Брюсову і вказав на нежиттєздатність його образів. Головними рисами поезії В. Іванова М. Гумільов назвав індивідуально-авторську мову творів і бездоганність форми. Пізніше деякі вірші М. Гумільова відобразили його конфлікт з В. Івановим, зокрема у вірші «Неизвестность», де метр зображений настирливим і нудним шкільним учителем.


У літературознавстві вже стало традиційним протиставлення М. Гумільова й О. Блока.  Однак більш пильне дослідження  виявляє низку моментів, що зближують поетів. Насамперед, О.Блок, як і М. Гумільов, на початку творчого шляху відчував на собі вплив творів В. Брюсова. Пізніше саме цей досвід став основою для неприйняття ним М. Гумільова як прояву «брюсовщини» в поезії. Стосунки поетів не можна зводити тільки до літературної ворожнечі. Збереглися численні дарчі написи на книгах один одного, свідчення сучасників, які вказують на те, що О. Блок високо цінував поезію М. Гумільова. У критичних відгуках М. Гумільова про поезію О. Блока синтезовані символічне й акмеїстичне світосприймання, тому творчість поета розуміється критиком як примирення цих близьких поетичних сил.


Після революції протистояння О. Блока й М. Гумільова загострилося, і пов'язано це, в першу чергу, з впливом метра акмеїстів на творчу молодь Петербурга. Крім того, очевидці численних дискусій поетів пояснюють їх незгоду різним розумінням завдань літератури. О.Блок не приймав гумільовську «цеховість», його ідеї про поетичну майстерність. У різкій і несправедливій статті «Без божества, без вдохновенья» О. Блок спробував зруйнувати цілісність акмеїстичної теорії, розкрити головні риси акмеїстичних оман і нівелювати авторитет
М. Гумільова.


Творчі стосунки М. Гумільова й О. Блока виявляються також у широких міжтекстових зв'язках. Поезії М. Гумільова, присвячені Італії, дають можливість для зіставлення їх з «Итальянскими стихами» О. Блока. Безсумнівно, що поет урахував в «Итальянских стихах» досвід О. Блока, з яким він полемізував або використовував для вирішення своїх творчих завдань. В останні роки життя, досягаючи вершин майстерності, М. Гумільов, як ніколи раніше, зазнає впливу творчості О. Блока (вірші «Заблудившийся трамвай», «Шестое чувство», «О тебе», «Канцона» та ін.). Однак поет звертався до поезії О. Блока не лише для діалогу, але й  для полеміки, про що свідчать твори «Душа и тело» і «Мои читатели», де відбито естетичну й літературну позицію поета.


На початку 20-х років ХХ століття М. Гумільов начебто повертається до символізму, включаючи деякі елементи окультизму, містики, ніцшеанства у твори останнього збірника «Огненный столп». Однак розбіжності поета із символізмом пов'язані з розбіжностями в ідеологічних і релігійних питаннях, що складають основу світогляду М. Гумільова. У зрілій творчості поет використовував засоби символізму для відображення сучасної йому духовної ситуації.


Творчі зв'язки поезії М. Гумільова з акмеїстами розглянуто в другому підрозділі. Визначено, що творчість акмеїстів характеризується діалогічністю, цеховою орієнтованістю, і це є особливістю творчих зв'язків М. Гумільова з поезією акмеїзму.


У творах поетів-акмеїстів спостерігаються близькі теми, образи, перифрази, цитати. Акмеїстичні маніфести С. Городецького, М. Гумільова й О. Мандельштама виявляють низку загальних положень. Маніфест С. Городецького  «Некоторые течения в современной русской поэзии» повторив основні ідеї статті М. Гумільова й розширив концепцію адамізму. В «Утре акмеизма» О. Мандельштам також спирався на основні принципи акмеїзму, викладені в статті
М. Гумільова: рівновага засобів поетичного впливу, самоцінність слова, цнотливе ставлення до потойбічного й непізнаваного, творче братерство й  цеховість. До запропонованих М. Гумільовим «краеугольных камней» акмеїзму (Ф. Рабле, Ф. Війон, В. Шекспір, Т. Готьє) О. Мандельштам додає ім'я Ф. Тютчева, близького акмеїстичній стихії.


М. Гумільов усвідомлював акмеїстичні й адамістичні тенденції створеного ним поетичного напряму. Адамістичному світогляду властиве ототожнення себе з новим Адамом, прагнення передати поетичну цінність повсякденних, побутових речей і реалій, почуття повноти миттєвого життя. Адамістичні тенденції акмеїзму більшою мірою представлені в творчості С. Городецького, В. Нарбута і М. Зєнкевича. М. Гумільов звертався до образу Адама у віршах різних років («Осенняя песня», «Сон Адама», «Театр», «Потомки Каина», «Мне странно сочетанье слов «Я сам» та ін.). Екзотизм «африканських» творів поета теж відбиває адамістичне світосприймання, оскільки передає барвистість і самоцінність первісного світу Африки.


Аналіз творчих зв'язків М. Гумільова й С. Городецького дозволяє дійти висновку, що, окресливши коло близьких творчих завдань акмеїзму, поети вирішували їх по-різному. Фольклорна, поезія С. Городецького має мало спільного з творчістю М. Гумільова. Для створення акмеїзму союз цих різних поетів був стратегічно важливий.


М. Гумільов вплинув на формування творчості М. Зєнкевича, сприяв розкриттю його таланту. Це виявляється в першій книзі молодого поета «Дикая порфира». Творчість М. Зєнкевича різних років засвідчує перегук, запозичення, ремінісценції з творів М. Гумільова. Творчий діалог поетів простежується у вірші М. Зєнкевича «Камни»(1910), що схожий з образами й мотивами гумільовського «Камня»(1908). У поезії «Рим»(1912) М. Гумільов використовує ритмічну основу «Камней» М. Зєнкевича.


«Галюцинуючий реалізм» В. Нарбута привабив М. Гумільова естетизацією різних сторін життя – від зображення бруду, неподобства, зла, знахарства до відкриття суті світобудови. Критичні відгуки М. Гумільова на твори  В.  Нарбута,  міжтекстові зв'язки творів поетів демонструють інтерес метра до творчого методу В. Нарбута, що розкриває одну зі сторін акмеїзму.


Творчі зв'язки А. Ахматової і М. Гумільова виявляються в перегуку і взаємовпливі, поетичному діалозі, відгуках на творчість один одного, близькості в розробці біблійних мотивів. Для їх поезії характерне продуктивне використання жанру молитви. У творчості поетів відбилося церковне ставлення до релігійних, православних цінностей, тому образи Христа і святих у різних авторських модифікаціях відповідають біблійному канону.


Провідне місце в поезії М. Гумільова посідає образ А. Ахматової. У ранніх творах «Невеста дьявола», «Русалка», «Отказ», «Беатриче», «Тот другой», «Она», «Анна Комнена», «Из логова змиева», «У камина» М. Гумільов робить А. Ахматову героїнею своїх віршів. Поет наділяє кохану екзотичними ликами Вона стає Русалкою, Царицею, Беатриче, трояндою, чаклункою. Різне втілення образу А. Ахматової не змінює головного: кохання для героїв – це битва, прагнення підкорити один одного. Після розлучення поетів у «Пятистопных ямбах» образ А. Ахматової змінюється. У цьому вірші з'являється мотив каяття героя, жалю про втрату, прощання з коханою. Поет зображує А. Ахматову й у зрілих поезіях. За однією з версій вона є прототипом Машеньки із «Заблудившегося трамвая». Твір М. Гумільова «Молитва мастеров» звернено до А. Ахматової-поета, де автор дає їй свої останні творчі поради.


У літературознавстві довгий час існувала думка про те, що М. Гумільов заздрив славі
А. Ахматової й заважав її творчому розвитку. У дисертації визначено, що критичні відгуки поета й спогади А. Ахматової засвідчують протилежне – М. Гумільов об'єктивно оцінював її творчість і не нав'язував власний творчий метод.


Творчі зв'язки поетів свідчать про діалог, який проявився в перегуку і запозиченні.
М. Гумільов у віршах «Отравленный», «Старые усадьбы», «Охота» цитував, модифікував мотиви, образи й сюжети ахматовської лірики. Якщо рання А. Ахматова практично не використовувала поетичний досвід М. Гумільова, то в зрілих поезіях звертання до нього стає частим («Поэма без героя», «Мартовские элегии» та інші). Для творів поетів характерний не тільки міжтекстовий діалогізм, але й художнє осмислення життєвих вражень, снів один одного (М. Гумільов «Маргарита»).


Багаторічна дружба визначила особливий характер творчих взаємин М. Гумільова й
О. Мандельштама. Прижиттєвий поетичний діалог поетів свідчить про подібність їх світогляду і творчої позиції (твори М. Гумільова «Открытие Америки», «У ворот Иерусалима», «Детство»,
О. Мандельштама «Раковина», «Отчего душа так певуча», «Эта ночь непоправима»). Поети, як і
А. Ахматова, вважали себе учнями І. Анненського,  були близькі його традиції. Образ
І. Анненського, сліди його поезії проявилися в цілому ряді віршів поетів. Для творів
О. Мандельштама «Как овцы, жалкою толпой», «Вполоборота, о, печаль» характерно опосередковане звернення до спадщини І. Анненського через опанування тем, ідей, образів
М. Гумільова. Сприйняття поетами античності так само походить від традиції І. Анненського, його «домашнього елінізму», своєрідно адаптованого до російської поезії (твори М. Гумільова «Помпей у пиратов», «Император Каракалла», «Воин Агамемнона», «Возвращение Одиссея», «Персей», «Самофракийская победа», «Рим», «Современность», О. Мандельштама «Теннис», «Поговорим о Риме», «На площадь выбежав», «Природа – тот же Рим», «Энциклика», «Бессонница. Гомер. Тугие паруса», «Зверинец», «Собирались эллины войною», «Меганом»). Поети сприймали Елладу як уособлення гармонії, єднання з природою, мистецтво цього періоду було не тільки зразком для наслідування, але й частиною акмеїстичного світосприймання.


Після загибелі М. Гумільова образи ночі, зірок набувають у поезії О. Мандельштама особливої негативної конотації, політичного змісту.  Вірші  поета «В Петербурге мы сойдемся снова», «Концерт на вокзале», «Кому зима – арак», перегукуючись з творами останньої книги
М. Гумільова «Огненный столп» і його поемою «Звёздный ужас», проектуються на диктат влади й відображають ставлення до більшовицького режиму.


Третій підрозділ «Поезія М.С. Гумільова і футуризм» розкриває основні особливості стосунків М. Гумільова з футуристами на прикладі творчих зв'язків з В. Хлєбніковим і
І. Сєверяніним – поетами, які викликали найбільший інтерес М. Гумільова. Творчі відносини футуристів і М. Гумільова набагато глибші, ніж здається на перший погляд. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що джерелом поетичних напрямів був символізм, який, з одного боку, включав тенденції неокласицизму й, з іншого, – тяжів до авангардизму. У «Письмах о русской поэзии» М. Гумільов неодноразово виступав з оцінкою футуризму, об'єктивно оцінював творчість футуристів.


М. Гумільова цікавили поетичні експерименти футуристів і особливо В. Хлєбнікова. Вірші М. Гумільова «На далекой звезде Венере», «Пятистопные ямбы» свідчать про його прагнення осягти на практиці теорію футуризму. М. Гумільова у поезіях В. Хлєбнікова приваблювали філологізм, словесні експерименти, осмислення законів поетичного впливу на рівні фонетики, ритміки. В.  Хлєбніков також звертався  до творчості М. Гумільова, створив образ поета-акмеїста в поемі «Передо мной варился вар».


Творчі зв'язки М. Гумільова з І. Сєверяніним розкривають безліч спільних тенденцій. У критичних відгуках М. Гумільов прагнув створити об'єктивний образ поета-футуриста.
І. Сєверянін також у ряді віршів змальовує поетичний портрет Гумільова («Слава», «Рояль Леандра», «Медальоны»), що свідчить про авторську симпатію до метра акмеїзму.


Крім літературних портретів і відгуків на творчість один одного, М. Гумільова й
І. Сєверяніна зближують загальні мотиви поезій. Зокрема, І. Сєверянін, створюючи сонет «Дон Жуан», безсумнівно, спирався на досвід М. Гумільова, у творчості якого склалася цілісна концепція цього образу. М. Гумільов відтворив основні етапи буття Дон Жуана: його життя на землі, релігійність, думки про старість і смерть (сонет «Дон Жуан»), клятву, прагнення знайти ідеал кохання й загибель (вірш «Он поклялся в строгом храме»), втечу з пекла й відродження, нові пригоди в наш час (п'єса «Дон Жуан в Египте»). Дон Жуан М. Гумільова дотепний, відважний, спритний, хитрий, чарівний, майстерно спокушає, дарує своє кохання усім красуням на світі, а головне – він відкритий для повного і яскравого життя. Ці риси досить традиційні у творах про Дон Жуана. Разом з тим Дон Жуан М. Гумільова – ідеаліст, мрійник, вірить у вищі сили й вищу справедливість.


Схожа інтерпретація образу Дон Жуана наведена й у сонеті І. Сєверяніна. Для героя
М. Гумільова значущі мотиви старості, що зображується і як час спокути гріхів усього попереднього життя, і як духовне спустошення, усвідомлення своєї непотрібності. Подібне розкриття образу Дон Жуана рідко трапляється у світовій літературі, оскільки звичайно на перший план виходять пригоди героя, його численні любовні історії (і «Дон Жуан в Египте» традиційний у цьому відношенні). І. Сєверяніна можна віднести до тих, хто відходить від звичного образу Дон Жуана. Основний мотив його сонета схожий з гумільовським – це спокута гріхів у старості. Дон Жуан І. Сєверяніна – самотній, розчарований старий, він підсумовує життя й розуміє безглуздість свого шляху, даремно витрачені почуття й щиросердність. Жінки не приймали героя, не кохали самозабутньо й щиро, не віддавали свою душу, не вмирали від пристрасті. Не знайшовши свій ідеал і щастя з єдиною, Дон Жуан пустився на всі заставки. Сонети М. Гумільова та І. Сєверяніна написані від першої особи, і це не тільки поетичний прийом, але й прояв автобіографічного початку творів.


Протиставлення власного поетичного світу світу сучасності однаковою мірою властиво як М. Гумільову, так і І. Сєверяніну. Романтичний світ М. Гумільова вміщав лицарську шляхетність, військову честь, сміливість першовідкривачів, поетичну вишуканість. Сучасники, на жаль, не розуміли і не приймали таких ідеалів поета. Усвідомлення своєї самотності в сучасному житті  поет передав у низці творів – «Я вежлив с жизнью современною», «Я и Вы» та інших.


Вірш І. Сєверяніна «В блёсткой тьме» близький до «Я и Вы» М. Гумільова не тільки мотивами, але й спільністю інтерпретації. Поети близькі в неприйнятті тих, кому протистоїть їх творчість. Світу салонів у М. Гумільова протиставлено світ яскравих кольорів і вражень. Характеристики далеких від поета слухачів наявні також у І. Сєверяніна. Але якщо для ліричного героя М. Гумільова виконання своїх поезій у салонах є неприйнятним, то І. Сєверянін використовує цю можливість як черговий привід для епатажу.


У висновках розкриті основні результати дослідження. У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове розв’язання наукової проблеми, що полягає в дослідженні творчих зв'язків поезії М. Гумільова й літератури Срібного століття.


Поезія М. Гумільова пронизана розмаїттям творчих відносин. Це зумовлено особливою «літературністю», високою письменницькою й читацькою культурою творчої особистості поета. М. Гумільов використовував накопичений досвід попередньої й сучасної йому літератури, акумулював їх творчий потенціал. Свою долю поет вибудовував відповідно до тих літературних ідеалів, що були найбільш близькі його внутрішньому світу. Міжтекстові зв'язки поезії
М. Гумільова стосуються майже всієї світової літератури:
античності, західноєвропейської літератури (Ш. Бодлер, П. Верлен, Ж. Верн, Г.Гейне, І. Ґете, Т. Готьє, Ф. Купер, Л. де Ліль,
А. Рембо, М. Рід та ін.), російської поезії XVIII–XIX століть (Г. Державін, В.Жуковський,
М. Лермонтов, М. Некрасов, О. Пушкін, Ф. Тютчев та інші), розглянутої нами літератури Срібного століття.


У роботі з’ясовано, що дослідження творчих зв'язків передбачає вивчення літературних контактів, подібного й відмінного в опануванні літературних форм, мотивів, ідей, тем, аналіз міжтекстових відносин (ремінісценцій, алюзій, цитат, варіацій).


Розглянуті розвідки прижиттєвої критики й сучасного літературознавства стосовно творчих зв’язків М. Гумільова мають характер фрагментарних і розрізнених досліджень. Вони потребували систематизації, поглиблення і розвитку.


Творчість М. Гумільова формувалася під впливом поезії символістів – І. Анненського, В.Брюсова, К. Бальмонта, В. Іванова й О. Блока. М. Гумільов синтезував досвід попереднього покоління поетів, розвивав символістичні тенденції на якісно новому рівні. Творчі відносини
М. Гумільова з символістами не обривалися протягом усього життя поета. У різні періоди він то відштовхувався від символізму, то повертався до нього. Вершинні твори М. Гумільова свідчать про те, що поет поєднав у своїй творчості кращі завоювання символістської лірики з художнім методом акмеїзму.


Розбіжності із символізмом носили не лише творчий, а й світоглядний характер. Поет прагнув піти від символістської смислової перевантаженості творів. Якщо в ранній ліриці поета помітні сліди символістського богоборства, містицизму, сатанізму, то в зрілій творчості
М. Гумільов рішуче відходить від цих тенденцій, бореться з ними.


Твори поета, написані після 1917 року, містять окультну, містичну символіку, що була природним атрибутом сучасної М. Гумільову дійсності. Ці риси не можуть свідчити про повернення М. Гумільова в лоно символізму, оскільки духовний світ поета на початку 20-х років ХХ сторіччя був іншим. Релігійний світогляд поета дозволяв йому включати подібні образи у свої твори для передачі апокаліптичного настрою епохи.


М. Гумільов як метр, один з творців акмеїзму сприяв творчому становленню М. Зєнкевича, В. Нарбута, О. Мандельштама й А. Ахматової. Разом з тим він уважно вивчав творчість акмеїстів, розвивав у своїх творах близькі теми, ідеї, образи.


Міжтекстові зв'язки поезії М. Гумільова й акмеїстів свідчать про свідоме звертання до творчості один одного. Для творчих відносин М. Гумільова й акмеїстів характерні діалогізм, «цеховість», поетичне спілкування.


Аналіз відносин поезії М. Гумільова з футуризмом дає змогу говорити про відкритість художнього методу поета, його прагнення опанувати новації інших поетичних напрямів.
М. Гумільов звертався до досвіду футуриста В. Хлєбнікова, впливав на творчість І. Сєверяніна. Теми, мотиви, образи віршів поета-акмеїста освоювалися й перероблялися у творах его-футуриста.


Творчі зв'язки поезії М. Гумільова виявляють основні тенденції розвитку російської літератури початку ХХ століття. Підсумки роботи свідчать про те, що символізм як один з провідних літературних напрямів Срібного століття, містив у собі ті риси, що стали основою для формування творчих принципів акмеїзму й футуризму. Результати дисертаційного дослідження уточнюють співвідношення поетичних сил символізму, акмеїзму й футуризму в літературному процесі Срібного століття.


Поезія М. Гумільова, що склалася під впливом символізму, є прикладом того, як у цьому поетичному напрямі сполучалися символістська поетика, акмеїстичне світобачення й предметність, футуристичні експерименти й усвідомлення розриву власних ідеалів і прагнень з ідеалами сучасного поетові світу. Висновки й спостереження дисертаційного дослідження дозволяють зрозуміти особливості акмеїстичної естетики. Зокрема, творчі зв'язки поезії М.Гумільова виявляють акмеїстичну ідею «вічного повернення» й переконаність у тому, що стосовно світової літературної традиції їх твори вторинні, будь-яке сказане ними слово вже було вимовлено раніше.


Робота є першою спробою комплексного аналізу творчих зв'язків поезії М. Гумільова й літератури Срібного століття, дозволяє повніше відтворити історико-літературний контекст цього періоду, визначити ключові проблеми творчості М. Гумільова й уточнити місце поета в російській літературі початку ХХ століття.


 


 

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Экспрессия молекул – маркеров нейродегенеративных заболеваний в головном мозге и периферических тканях у людей пожилого и старческого возраста Зуев Василий Александрович
Депрескрайбинг в комплексной профилактике гериатрических синдромов в косметологической практике Резник Анна Вячеславовна
Преждевременное старение женщин зрелого возраста: биологические основы концепта и его операционализация в геронтопрофилактике Малютина Елена Станиславовна
Динамика лабораторных показателей, отражающих функциональную активность макрофагальной системы, у пациентов с болезнью Гоше I типа на фоне патогенетической терапии Пономарев Родион Викторович
Особенности мобилизации и забора гемопоэтических стволовых клеток при аутологичной трансплантации у больных с лимфопролиферативными заболеваниями Федык Оксана Владимировна

ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)