Рецепція творчості Марини Цвєтаєвої в Росії та Україні : Рецепция творчества Марины Цветаевой в России и Украине

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність та новизну досліджуваної проблеми, з’ясовано мету і завдання роботи, сформульовано предмет та об’єкт вивчення, окреслено її теоретико-методологічну основу і практичне значення.

У першому розділі “До проблеми рецепції художнього тексту” простежено еволюцію рецептивної естетики, розглянуто своєрідність сприйняття поетичних текстів, а також у ракурсі обраної проблематики осмислюється концепція ідеального читача М. Цвєтаєвої.

У першому підрозділі “Еволюція проблеми рецепції художніх творів у літературознавстві ХХ століття” осмислюємо наукові постулати рецептивної естетики. Огляд літературознавчих праць (В. Асмуса, М. Бахтіна, О. Білецького, Ю.Борєва, В. Букатова, Р. Гром’яка, В. Ізера, Г. Клочека, А. Левідова, Б. Мейлаха, М. Наумана, О. Потебні, В.Прозорова, Г. Сивоконя, А. Тупицької, І. Франка, О. Червінської, Є. Цурганової, Г.Р. Яусса) продемонстрував, як поступово нагромаджувалися ідеї та гіпотези, що згодом втілилися у ґрунтовні висновки та узагальнення. Дисертантка акцентує, що твір аналізується як структура „автор – твір – читач”, а всі елементи цієї структури здатні пробуджувати активність читача і взаємодіяти з його свідомістю. Сприйняття формується під впливом різноманітних факторів. Їх можна об’єднати у такі групи: особистісно-психологічні, естетичні, суспільно-історичні, ситуативні. На цій багатошаровій основі, як ми переконались, виникає варіативність сприйняття творчого доробку М. Цвєтаєвої.

Другий підрозділ “Концепція ідеального читача у творчості М. Цвєтаєвої” присвячено виявленню з позицій рецептивної естетики домінантних ознак моделі ідеального читача у світобаченні М. Цвєтаєвої.

У цвєтаєвознавстві 1922 рік (від’їзд із Росії) вважається переломним етапом як у житті, так й у творчості. Невдовзі М. Цвєтаєва зіткнулася з непорозуміннями і відкритим несприйняттям її творчої манери. В еміграції вона фактично залишилася без читача: публіку літературних салонів відлякував ритм і масштаб її поезії. Це спонукало до того, що поступово у світобаченні поета склався образ ідеального читача, ознаки якого вже зауважуються у статті “Поэт о критике” (1926).

Детальніше концепція ідеального читача розкрита М. Цвєтаєвою у статті 1932 року “Поэт и время”, де поняття “некультурний читач”, “чернь” є наскрізним, головна ознака якого – нерозбірливість та нездатність орієнтуватись у літературному процесі. Поет вважала, що саме такий читач є ворогом для митців слова, обґрунтовуючи своє твердження тим, що читач не прагне зрозуміти та сприйняти авторські інтенції та погляди. Продовження теми “ідеального” читача розгортається у творі “Мой Пушкин” (1937). Відтворюючи етапи входження О. Пушкіна в її читацький світ, М. Цвєтаєва подала такий образ читача і процес читання, які мріяла відчути у своєму адресаті.

Ключовим питанням у концепції ідеального читача є питання про співтворчість. М. Цвєтаєва усвідомлювала, що її поезія досить часто буває складною для сприйняття, проте активно протистояла ставленню до поезії як певної “забавки”. Вона наголошувала на тому, що читач має прагнути підніматися на вищий рівень розуміння художнього образу, асоціативного мислення і, за такої умови, вдосконалювати себе. Завдання читача – відтворювати смислові акценти, інтонації в тексті, за якими часто криються авторський підтекст і оцінка.

Концепція ідеального читача М. Цвєтаєвої у плані нашого дослідження є основою, без якої неможливо аналізувати різні форми рецепції (критичне сприйняття, літературний образ поета, переклади, театральні вистави за мотивами її поезії) творів цього поета у різні періоди.

У третьому підрозділі “Особливість рецепції поетичних творів” реконструюється сприйняття поетичного тексту за концепціями його аналізу, що у своєму зв’язку є основою для цілісного дослідження обраної дисертаційної проблеми. Наголошуємо, що досягнення структуралістської поетики відкривали новий простір для осмислення україномовних версій поезії М. Цвєтаєвої, з їх допомогою ми виявили, наскільки переклади за своєю внутрішньою структурою відповідають першотворам на кожному ієрархічному рівні (фонетичному, морфемному, лексичному, граматичному і синтаксичному).

Теорія Б. Гончарова про системний аналіз поетичного тексту слугувала підґрунтям класифікації типів сприйняття творчості М. Цвєтаєвої поетами-сучасниками, а також дозволила реконструювати рецепцію творчого доробку поета у Росії періоду 1950-х–2004 років.

У сприйнятті цвєтаєвського “складного” вірша чималу роль відіграє ступінь підготовленості читача і його літературна компетенція, яка виражається у навичках читання поезії загалом. Спираючись на теорії С. Медведєвої і Є. Фенової про поетапну реконструкцію поетичного тексту, ми продемонстрували особливості сприйняття творчої спадщини М. Цвєтаєвої на сучасному етапі.

У другому розділі “Своєрідність рецепції творчості М. Цвєтаєвої у першій половині ХХ століття” розглянуто вплив суспільно-історичних та особистісно-психологічних чинників на процес засвоєння творчості М. Цвєтаєвої її родиною, поетам-сучасниками та критиками, що в комплексі дозволяє простежити динаміку процесу рецепції від 1910-х року до 1940-х років.

У першому підрозділі “Творчий шлях М. Цвєтаєвої у сприйнятті її родиною” доводимо, що рецепція А. Цвєтаєвої і А.Ефрон ґрунтується на визначенні основних рис творчості, на узагальненні і систематизації характеру поезії М. Цвєтаєвої. У їхньому сприйнятті помітне не лише намагання збагнути постать російського поета, а й закладена основа для аналізу цвєтаєвського художнього світу, її поетики. А. Ефрон застерігала цвєтаєвських читачів, а також науковців від ідеологічної заангажованості та від однозначних категоричних оцінок. А. Цвєтаєва і А. Ефрон відчутно впливали на рецепцію творчого доробку М. Цвєтаєвої не лише на теренах Радянського Союзу, а й поза його межами. Їх спогади ставали факторами культурного надбання читачів, сприяли трансформації естетичної свідомості, формування нового покоління дослідників і читачів.

У другому підрозділі “Рецепція творчості М. Цвєтаєвої поетами-сучасниками” увага зосереджена на суперечливому і складному характері сприймання, що зумовлене особистісно-психологічними, суспільно-політичними, естетичними і ситуативними чинниками. Виявлення типів рецепції – концепційна проблема розділу, вирішення якої допомагає окреслення кола її сучасників. Воно обмежене нами з декількох причин. По-перше, аналізувалася рецепція тих сучасників, творчі та життєві шляхи яких безпосередньо перехрещувалися з творчістю та життям М. Цвєтаєвої. По-друге, вибиралися поети, що мали певний вплив на її поезію. По-третє, ми намагалися розкрити найцікавіші й найхарактерніші взірці рецепції.

У підрозділі 2.2.1. “Рецепція творчості М. Цвєтаєвої М. Волошиним, К. Бальмонтом та Б. Пастернаком” розглянуто тип рецепції, сумірної з об’єктивністю і масштабністю поглядів реципієнтів, хоча і базувалося таке сприйняття на особистому ставленні. Цей зразок рецепції складався крізь призму дружби і любові. Характерні прикмети цього типу рецепції: оцінка й аналіз окремих віршів чи всієї цвєтаєвської творчості опосередковується професіоналізмом і баченням у постаті М. Цвєтаєвої великого поета ХХ століття.

М. Волошин був одним із перших, хто збагнув і високо оцінив поетичний дар М. Цвєтаєвої. Вже у першій її ліричній збірці він відчув неабияку здатність імпресіоністичного заломлення окремої миті, надзвичайну жіночість, що розкривається в емоційному, глибинному осягненні моментів переходу від дитинства до ранньої юності. Рецепція М. Волошина відштовхувалась від особистісного й емоційного первня. Він розумів і сприймав всю глибину її ранніх віршів. Згодом початкове емоційне сприйняття стало підґрунтям для сприйняття професійного: один поет аналізував, інтерпретував особливості творчої системи іншого, улюбленого поета. Саме такі моменти рецепції дозволили М. Волошину розкрити основні ознаки ранньої цвєтаєвської поезії, які з часом увиразнювалися і стали головними атрибутами індивідуальної творчої манери М. Цвєтаєвої.

На рецепцію К. Бальмонтом поетичного доробку М. Цвєтаєвої значною мірою впливала їх тривала дружба, яка характеризувалася відсутністю непорозумінь, різного роду зривів і спадів. Визначальними для їх взаємин були спільні погляди на зміни соціально-політичного ладу в Росії. У найважчі для обох життєві періоди вони підтримували один одного і у цьому черпали сили і натхнення для писання віршів. Їхній духовний контакт був настільки міцним, що навіть зміна авторсько-індивідуальної манери М. Цвєтаєвої наприкінці 1920–початку 1930 рр. не спотворила сприйняття К. Бальмонта. Однак у дисертації доводимо, що К. Бальмонт, на відміну від М. Волошина, сприймав творчість М. Цвєтаєвої перш за все як близький друг, а не як поет, читач чи критик.

Взаємини Б. Пастернака з М. Цвєтаєвою за своєю природою були унікальні, оскільки вони обоє були рівноцінними за поетичним обдаруванням, жили в один і той же час в одному ж місті, але зустрічалися епізодично. Тісно підтримувати стосунки вони почали лише під час еміграції М. Цвєтаєвої. Розлука зблизила їх, поєднала творчо і духовно. Листування між поетами продовжувалась з 1922 року по 1935–1936 роки. Б. Пастернак відразу відчув всю силу і неординарність цвєтаєвської поетичної мови.

Рецепція Б. Пастернака поєднала у собі особистісно-психологічні та професійні чинники. Вона (рецепція) вирізняється об’єктивністю, і до певної міри слугувала основою для більш ґрунтовних праць та досліджень. Б. Пастернак помітив у поезії М. Цвєтаєвої енергійну чоловічу душу. Енергійність, рішучість, чистота, сила, емоційність, завершеність і визначеність поетичної форми – це головні ознаки, які виділяв Б. Пастернак у поезії М. Цвєтаєвої.

Отже, для цього типу рецепції характерно виявлення – і головне! – розуміння домінантних ознак усієї творчості М. Цвєтаєвої.

У підрозділі 2.2.2. “Сприйняття творчого шляху М. Цвєтаєвої В. Брюсовим і О. Мандельштамом” проаналізовано тип рецепції, яка формувалася також під впливом особистісно-психологічних факторів. Та під час аналізу епістолярію, відгуків, рецензій тощо ми переконалися, що чималу роль у сприйнятті відігравало негативне ставлення саме до постаті М. Цвєтаєвої. О. Мандельштам у своєму варіанті рецепції залишився у полоні суперечностей. Декларуючи ідею про явного “антицвєтаєвця”, він не зміг позбутися власної суб’єктивності. Для Мандельштама-критика не були рідкістю несправедливі висловлювання про поетів-сучасників, оскільки його позиції часто базувалися на “закоханості – незакоханості”. Саме цей аспект був вирішальним у сприйнятті цвєтаєвської поезії О. Мандельштамом.

Дещо під іншим кутом зору формувалась рецепція В. Брюсова. На противагу М. Волошину, К. Бальмонту, Б. Пастернаку і О. Мандельштаму, В. Брюсова ніколи не єднали з М. Цвєтаєвою дружні стосунки чи закоханість. Проте його сприйняття зазнавало впливу подвійної суб’єктивності: особистісної та літературної. На початковому етапі у поглядах В. Брюсова не спостерігалося яскраво забарвленого особистісного негативного ставлення до цвєтаєвського поетичного матеріалу. Проте реакція М. Цвєтаєвої на його відгук, її відкрита полеміка з ним трансформувала рецепцію. Літературний чинник був зумовлений поглядами В. Брюсова на поезію: його прихильність до символізму, небажання побачити і осягнути іншу поетичну систему спровокували негативне ставлення до поезії М. Цвєтаєвої.

Отже, характерна прикмета цього типу рецепції – яскраво забарвлене негативне ставлення до постаті М. Цвєтаєвої, яке формувало й негативне сприйняття поезії.

У підрозділі 2.2.3. “Рецепція В. Маяковського та І. Еренбурга” вивчається рецепція, що була зумовлена політичними поглядами та переконаннями митців. Для “поета і громадянина” В. Маяковського соціально-політичні уподобання М. Цвєтаєвої були вирішальними в оцінці її творчості. Соціально-класовий підхід, розуміння поезії як засобу будівництва нового життя і відповідно сформованої ролі поезії, яка, на думку В. Маяковського, полягала в агітаційній революційній перебудові світу і людини, завадили толерантному сприйняттю поезії М. Цвєтаєвої.

Аналіз досліджуваного матеріалу показав, що рецепція І. Еренбурга за своїми ознаками досить суперечлива, оскільки, з одного боку, деякий час їх єднали дружні стосунки, він позитивно оцінював її поезію, але, з іншого боку, не спромігся позбутися політичної та ідеологічної заангажованості. В його рецепції виділяємо три етапи: 1) схвальне ставлення до її поезії (1910–1923 рр.); 2) політична спрямованість, що породжувала несприйняття її віршів (з 1923 до 1955-х рр.); 3) розуміння та визнання поетичного таланту М. Цвєтаєвої (1960-ті рр.).

Цей тип рецепції започаткував ігнорування та замовчування творчості поета радянським літературознавством, оскільки базувався на нелітературних чинниках.

У підрозділі 2.2.4. “Сприйняття А. Ахматової поезії М. Цвєтаєвої” охарактеризовано рецепцію А. Ахматової. Дружні стосунки їх не поєднували, не виникали суперечки, які б сприяли негативному ставленню не лише до постаті, а й до творчості. Не стояв на заваді і політичний бар’єр. Ставлення А. Ахматової до творчості сучасниці протягом усіх років було стабільне і незмінне. Вона не була зачарована її ранніми віршами, які добре знала. Доволі стримано висловлювала свої думки й про твори періоду 20-х і 30-х років. Проте А. Ахматова у своїх розмовах про М. Цвєтаєву називала останню могутнім поетом і без найменших сумнівів долучала її до того короткого списку поетів, яких найвище цінувала. А. Ахматова була здатною переступати власне кредо, аби зрозуміти іншу поетичну манеру. Спостереження й узагальнення А. Ахматової щодо творчості М. Цвєтаєвої суголосні в домінантних акцентах із поглядами літературознавців останньої декади ХХ століття.

Подана тут класифікація типів рецепції творчості М. Цвєтаєвої відображає загальну картину сприйняття першої половини ХХ століття. До позитивних чинників відносимо: 1) розуміння новаторських пошуків М. Цвєтаєвої (на лексичному, синтаксичному, стилістичному рівнях); 2) бачення у М. Цвєтаєвій великого поета. До негативних: 1) залежність сприйняття від негативного ставлення до постаті письменниці; 2) розгляд творчих досягнень крізь призму соціально-політичних уподобань; 3) нерозуміння цвєтаєвської тональності, її поетичного голосу.

У третьому підрозділі “М. Цвєтаєва у літературно-критичній рецепції першої половини ХХ ст.” проаналізовано судження критиків про творчість поета, які віддзеркалюють специфіку сприйняття 1910-х–1930-х рр. Систематизовано досягнення літературно-критичної думки з урахуванням змісту й характеру публікацій, простежено частотність та хронологію праць.

Критична рецепція творчості М. Цвєтаєвої 1910-х – кінця 1930-х років ХХ століття вирізняється численними публікаціями. З виходом у світ першої збірки “Вечерний альбом” (1910) з’являються й перші праці, в яких поряд із захопленням цвєтаєвською поезією наявна і гостра критика. Причини негативного ставлення пов’язані із загальною літературною та суспільно-політичною ситуацією того періоду. По-перше, цвєтаєвська поетична мова була новаторською, незрозумілою, із складним поетичним синтаксисом у поєднанні з новим трактуванням пунктуації. По-друге, М. Цвєтаєва ніколи не належала до жодного поетичного “цеху”, оскільки була переконана у відсутності будь-яких літературних впливів. Усе ті процеси, що відбувалися тоді у російській літературі (суперництво “старших” символістів з “молодшими”, поява футуристів, їхні виступи у засобах масової інформації), – не “прихилили” її до жодного з літературних напрямів. Третім чинником була принциповість позиції М. Цвєтаєвої у питаннях політики, що зробила її аполітичною людиною. Водночас, як великий поет, вона не змогла обминути своєю увагою трагізму політичних подій, що й виявилося в її творах.

Панорама літературно-критичної думки увиразнює висновок, що діапазон оцінок М. Цвєтаєвої варіює від переконливої докладності до побіжної згадки про неї з вказівкою на епоху. Найповніше творчість поета представлена у працях Г. Адамовича, Ю. Іваска та М. Слоніма. Здійснений аналіз дозволяє виділяти домінанти оцінних суджень. По-перше, цвєтаєвська поезія приваблювала синтезом логічності, стихійності, романтичності та класичності. По-друге, її поезія не цуралася народної поетики. По-третє, цвєтаєвська проза завжди емоційна й експресивна, у ній читач міг відчути напругу почуттів, пристрасті і високих емоцій. По-четверте, її творчість надзвичайною складністю для сприйняття і розуміння вимагала зосередженості та вдумливого читання.

Таким чином, праці критиків віддзеркалювали ставлення до творчості М. Цвєтаєвої всіх періодів. Вони сприяли кристалізації естетичної свідомості і стали підґрунтям для літературознавчої галузі – “цвєтаєвознавства”.

У третьому розділі “Рецепція творчого доробку М. Цвєтаєвої у другій половині ХХ століття на Заході та в Росії” вивчається процес засвоєння творчої спадщини митця на основі аналізу здобутків західного та радянського/російського літературознавства.

У першому підрозділі “Специфіка цвєтаєвознавства на Заході у другій половині ХХ століття” увагу зосереджено на процесі повернення творчої спадщини М. Цвєтаєвої у західні літературознавчі студії. 

Повернення в літературний процес імені М. Цвєтаєвої почалося на Заході значно скоріше, ніж у Радянському Союзі: 1953 року побачила світ перша книжка її прози. З 1953 р. до 1983 р. вийшло друком 42 збірки поета, у тому числі – зібрання творів у 5-ти томах. Вихід у світ книг завжди викликав певний ажіотаж, що виявлялося у різноформатних рецензіях. Чималу роль у працях такому дискурсі відігравали політичні погляди. Згодом фактично усі західні дослідники (Н. Бернер, В. Вейдле, Р. Гуль, Г. Елькан, Ю. Іваск, С. Сокольніков, Ф. Степун, Ю. Терапіано, Є. Яконовський та ін.) звертали більшу увагу і на її новаторство (поетична мова М. Цвєтаєвої, лексична своєрідність, звукопис, авторська пунктуація, а також взаємозумовленість ритміки слова і музичної ритміки).

Перша ґрунтовна праця біографії М. Цвєтаєвої належить С. Карлинському (1966). У 1985 році вийшла друком друга книга цього ж автора. Праці С. Карлинського подавали багатий фактичний матеріал, проте не зупинялися на філософсько-світоглядних аспектах, які відіграли важливу роль у розумінні становлення М. Цвєтаєвої як поета, її поетичного кредо та її літературознавчих поглядів. Ці праці започаткували систематичний вихід у світ книг про життя і творчість М. Цвєтаєвої (праці В. Лосської, М. Разумовської, Д. Таубмана та інших).

Окрему нішу у західному цвєтаєвознавстві займають праці Й. Бродського, оскільки вони за своєю суттю вирізняються від досліджень інших авторів. Й. Бродський, по-перше, вважав М. Цвєтаєву найбільшим поетом ХХ століття, по-друге, у його статтях заявляла про себе масштабність поглядів. Світосприйняття М. Цвєтаєвої у багатьох випадках інспірувало майбутню розкутість думки Й. Бродського. У статті „Поэт и проза” він сформулював головні ознаки її творчості: висока тональність поетичного голосу і здатність підніматись над буденним, ставити надзвичайно складні питання і не шукати легкої відповіді на них. Саме нерозуміння цвєтаєвської тональності, її „фальцету” приводило деяких читачів до думки про її істеричність, яка межує з браком поетичного смаку. Й. Бродський вніс концептуальну новину у розкриття методології аналізу цвєтаєвської прози. Він констатував, що для неї проза була продовженням її поезії, вона дозволила їй розширити можливості мови. М. Цвєтаєва не піддавалася законам прозових жанрів, а, навпаки, нав’язувала їм власну технологію, свою інтонацію, що і відігравало важливу роль для неї.

У другому підрозділі “Роль А. Цвєтаєвої та А. Ефрон у поверненні імені Марини Цвєтаєвої у 50–70–ті роки ХХ ст.” хронологічно розглянуто етапи актуалізації імені М. Цвєтаєвої

Відродження пам’яті про постать і творчий доробок М. Цвєтаєвої відбувалося завдяки неймовірним зусиллям А. Цвєтаєвої та А. Ефрон. Вони краплинами збирали усі можливі матеріали, відомості, факти, спогади і розповіді про життя поета, усвідомлюючи своєчасність формування цвєтаєвського архіву.

Попри значні перешкоди А. Ефрон вдалося опублікувати листи та вірші матері. Так, при її безпосередній участі 1961 року вийшла у світ збірка віршів М. Цвєтаєвої, а вже у 1965 році – її вибрані твори у “Бібліотеці поета” з коментарем А. Ефрон. Вона ж опублікувала у журналі “Новый мир” частину листів матері. 1971 року той же журнал надрукував незавершену поему М. Цвєтаєвої “Егорушка”, а в 1975 році журнал „Звезда” надрукував спогади А. Ефрон “Страницы былого”. 1983 року з’явилися „Воспоминания” А. Цвєтаєвої. В 1987 році журнал „Октябрь” оприлюднив публікацію: “Марина Цветаева. „Поэт о критике” з передмовою А. Цвєтаєвої. У 1989 році вийшла в світ книга А. Ефрон „О Марине Цветаевой: Воспоминания дочери”. Поява у світ названих праць засвідчує динаміку повернення творчості М. Цвєтаєвої у радянське літературознавство та художню літературу.

У третьому підрозділі “Сприйняття творчості та постаті М. Цвєтаєвої в контексті суспільно-політичного розвитку Росії 1950-х–2004 років” хронологічно розглянуто етапи засвоєння творчого доробку російською літературою, з’ясовано залежність характеру рецепції від суспільно-політичних процесів у державі.

Сприймання творчої спадщини М. Цвєтаєвої у Радянському Союзі – процес тривалий і складний. Після смерті авторки (1941 р.) наступив період забуття і заборони її творчості, що був зумовлений позалітературними чинниками. За період з 1961 р. по 1986 р. було видано лише 19 поетичних збірок М. Цвєтаєвої, хоча перші згадки про поета з’явилися у 1956 році. Так, за сприянням А. Тарасенкова вийшов збірник „День поэзии”, де, крім деяких віршів М. Цвєтаєвої, була і її біографія. За своїми ознаками ця публікація носила науково-популярний характер, у ній з ідеологічних міркувань приховувалися окремі факти життя поета.

Наступним кроком у поверненні доброї пам’яті поета була стаття І. Еренбурга „Поэзия Марины Цветаевой”, яка мала бути передмовою до її збірки „Избранное” (1957), однак запланована книга побачила світ лише у 1961 році. І. Еренбург зробив спробу максимально повно відобразити не лише основні моменти життєвого шляху М. Цвєтаєвої, а й її творчі пошуки, проаналізувати основні тенденції, головні теми та ідеї поезії.

Хоча перша згадка про М. Цвєтаєву у тодішньому радянському літературознавстві з’явилася 1956 року, а перше ґрунтовне дослідження, у якому крізь призму розповіді про драму життя аналізувалася творча спадщини поета, належить В. Орлову (1965). З початком реабілітації творчості М. Цвєтаєвої, зумовленої політичною відлигою кінця 50-х–60-х років, ця передмова до книги М. Цвєтаєвої „Избранные произведения” залишалася єдиною у руслі означеної теми фактично до початку 1980-х років.

З виходом у світ книги А. Саакянц “Марина Цветаева: Страницы жизни и творчества (1910–1922)” у 1986 році розпочався якісно новий період як у фаховій, так і в читацькій рецепції творчості поета. Відтоді настала доба масового захоплення творчою спадщиною поета та її постаттю, так званий “цвєтаєвський” бум. У 1994 –1995 рр. побачило світ семитомне видання творів поета. За період з 1986 р. по 2000 р. надруковані 130 поетичних збірок М. Цвєтаєвої. Причини “гіперактивної рецепції”, зрозуміло, закорінені у літературній та суспільно-політичній ситуації.

Літературно-критичним працям 1986–2000 рр. притаманна низка ознак. По-перше, творчість не розглядалася крізь призму політичних поглядів. По-друге, почала досліджуватися новаторська природа її поезії на всіх рівнях. Це дозволило підключитися до вивчення творчої спадщини і лінгвістам. Третя ознака полягала у тому, що все частіше дослідники почали говорити про внесок М. Цвєтаєвої у розвиток російського віршування і поезії ХХ століття загалом. Четвертий чинник зумовлений тим фактом, що остання декада ХХ століття у рецепції творчості М. Цвєтаєвої збагатилася численними монографіями про життя та творчість поета. Прагнення окреслити читачам в єдності постать, характер і творчість М. Цвєтаєвої дало поштовх для створення нових біографічно-художніх версій про неї. З цією особливістю рецепції постав багатогранний образ М. Цвєтаєвої.

У третій період (з 2001 р. по 2004 р.) значно зростала кількість досліджень, що зумовлено відкриттям цвєтаєвського архіву 2000 року. Стали доступні нові документи, матеріали та свідчення про життя і творчу долю М. Цвєтаєвої, які аргументували нові ґрунтовні праці. У своїй більшості ці праці є комплексним вивченням біографії поета та художніх досягнень, що уможливили простеження еволюції майстра і глибше розуміння індивідуально-авторського стилю. Тільки з 2001 року по 2003 рік вийшло друком 27 збірок М. Цвєтаєвої.

Однією з особливостей цього періоду літературно-критичного освоєння творчої спадщини М. Цвєтаєвої є звернення науковців до вивчення літературних взаємин між М. Цвєтаєвою і Б. Пастернаком (Айзенштейн Е.), до з’ясування типологічних збігів і відмінностей творчості М. Цвєтаєвої та А. Ахматової (В. Лосська, І. Кудрова).

Кожен з трьох періодів відображає процес і динаміку сприйняття творчого доробку М. Цвєтаєвої. При цьому позалітературні фактори, які властиві для 1 періоду, не є домінантними для 2 періоду і зовсім відсутні у 3. Сучасне цвєтаєвознавство характеризується тим, що фаза бурхливого знайомства з творчістю поета перейшла у стійке засвоєння.

У четвертому розділі “М. Цвєтаєва і Україна: проблема рецепції” доводимо, що сприйняття доробку М. Цвєтаєвої українцями є поліаспектним. Їхнє спрямування визначили конкретні суспільно-історичні обставини та літературні процеси в Україні як протягом усього ХХ століття, так й на зламі ХХ – ХХІ століття. Рецепцію творчості М. Цвєтаєвої здійснювали в Україні не лише через переклади та наукові статті, а й через презентацію українському глядачеві театральних вистав, що написані за мотивами цвєтаєвської поезії.

У першому підрозділі “Творчість М. Цвєтаєвої в українських перекладах” вивчено історію перекладів спадщини російського поета українською мовою, проаналізовано їхні особливості, проведено порівняльну характеристику з першодруками, з’ясовано історико-літературну функцію перекладів як прояву міжлітературної комунікації.

Процес перекладу поезії М. Цвєтаєвої розпочався в Україні аж 1967 року, однак фактично до 90-х років рядки П. Тичини у поемі “Зустріч із Мариною” були єдиним україномовним варіантом.

Особливою прикметою цвєтаєвського індивідуально-авторського стилю є членування фрази на складові частини, що розкривається у надзвичайній технічній винахідливості. Інколи рядок вірша подається як певне кодування, зміст якого розкривається за допомогою багатозначного тире. Складається враження, що деякі вірші М. Цвєтаєвої нагадують телеграфні рядки, в яких лише вказані акценти, але не розкрита повнота думки. Читачеві необхідно домислити, завершити смисловий ланцюг, відповісти на поставлені питання. Це зумовило у цвєтаєвському синтаксисі значну кількість неповних речень, які і стимулювали читача відтворювати “картину світу”, сполучати мозаїку в єдине ціле. Українські перекладачі майстерно передали особливості цвєтаєвської поетичної мови, не порушуючи семантико-стилістичної системи першотвору.

Так, у перекладі В. Стуса („Неподражаемо лжет жизнь”) відтворені цвєтаєвські поетичні мотиви та образи. Навіть у тих рядках, де відбулася своєрідна трансформація, перекладач не втратив тональності і настрою, що навіює оригінал. Наприклад, „лет жизнь – лжа життьова”, „по дрожанию жил – жили вузлами в’яжи”, „словно во ржи лежишь: звон – ніби в житі лежиш: дзвін”, „в дикую глину твоих “да” – до глини воль твоїх спроквола”.

Поезія М. Цвєтаєвої досить часто за своєю конфігурацією та звучанням нагадує музичну п’єсу, оскільки у ній вишукано поєднані слово і музика. В. Стус, зберігаючи алітерації, зумів передати ритміку і тональність оригінального тексту. У першотворі приголосний „ж” зустрічається 20 разів, у В. Стуса аналогічно – 20 разів; приголосний „з” – 10 разів, у В. Стуса – 6 разів. Кожен цвєтаєвський рядок – це гра звуками, збережена вона й в перекладі: „Словно во ржи лежишь: звон, синь…” – „Ніби в житі лежиш: дзвін, плин”. У наведеному прикладі важливу роль відіграє голосний „і”, який чергується з приголосним „ж”. Таке поєднання є допоміжним у розкритті філософічності вірша, оскільки звук „ж” викликає асоціації із життям, а звук „і” – це розкриття життя в усіх його проявах.

Позитивним явищем у перекладах М. Борецького є максимальне наближення до цвєтаєвського римування. Наприклад, у вірші „Хто створений з брили, хто створений з глини” (російський варіант „Кто создан из камня, кто создан из глины”) повністю це вдається йому у першій строфі (пор. „глины – смеркаю – Марина – морская” з „глини – сіяю – Марина – морськая”), другій строфі (пор. „плоти – плиты – полете – разбита” з „плоті – плити – польоті – розбита”), а також частково – у третій і четвертій строфах (пор. „колена – воскресаю – пена – морская” з „колінах – воскресаю – піна – морськая”). Водночас для передачі цвєтаєвської інтонації М. Борецький ледь змінив закінчення прикметників. Так, „тлінная” замість „тлінна”, „морськая” – „морська”, „високая” – „висока”. Внаслідок здійсненої заміни маємо відтворення ритмічного малюнка оригіналу, наближення перекладу до поетичної мови М. Цвєтаєвої.

Порівняння двох перекладних версій одного оригіналу засвідчують, з одного боку, схожість і близькість у відтворенні цвєтаєвського поетичного світовідчуття, а, з іншого, – виявляють самоцінну авторську (перекладацьку) свідомість. Прикладом може слугувати переклад вірша “Пригвождена”, здійсненого М. Борецьким та В. Богуславською. У вірші важливу роль відіграє особовий займенник “я”, який М. Цвєтаєва вжила 6 разів. У М. Борецького наявність займенника “я” простежується у кожному рядку згідно з оригіналом. Винятком є четвертий рядок першої строфи (“Я утверждаю, что – невинна” – “Я стверджую, що я – невинна”) і третій рядок другої строфи (“Что не моя вина, что я с рукой” – “Невинна, руки тягнучи свої”).

В. Богуславська зменшила кількість займенника до 3. Також авторка певною мірою проявила власну поетичну самобутність, адже здійснила деяку трансформацію цвєтаєвських образів та мотивів. Порівняємо: у М. Цвєтаєвої – “С змеею в сердце и с клеймом на лбу”, у В. Богуславської – “З таврованим чолом, напівсліпа”, у М. Борецького – “З змією в серці, знаком на чолі”; у М. Цвєтаєвої – “Скажите – или я ослепла?”, у В. Богуславської – “Скажіть – бо серце захолоне”, у М. Борецького – “Скажіть – а, може, я сліпенька?”. В. Богуславська замінила “я ослепла” на “серце охолоне”, проте вжила у другому рядку першої строфи “напівсліпа”. Українські автори постали перед проблемою вибору потрібного слова з-поміж лексем з різними конотаціями. Це зумовлювало певну відмінність у сприйнятті всього твору, адже надання переваги тому чи іншому словесному еквіваленту спрямовує і формує подальшу читацьку рецепцію. Зокрема, В. Богуславська передала читачеві певну жорстокість, що чергується з болем, гіркотою і безвихідністю в оригінальному тексті, натомість цвєтаєвське риторичне питання у перекладі М. Борецького втратило ці ознаки.

На сьогодні більшість творів М. Цвєтаєвої не перекладена українською мовою: у творчій спадщині українських поетів (П. Тичини, В. Стуса, Р. Скиби) зустрічаємо поодинокі переклади її поезії. Навіть поява збірки В. Богуславської „Марина Цвєтаєва. Вибране. Вірші, поеми, драма / У перекладах Валерії Богуславської” (2002) не заповнює прогалини в україномовних перекладах М. Цвєтаєвої. Характерна прикмета збірки – легкість читання. В. Богуславська талановито і майстерно знайшла “золоту середину”, оскільки її переклади не „українізовані” і не „русифіковані”. Кожен вірш вражає майстерністю відтворення звукової організації, його інструментування, емоційного настрою, специфіки художньої форми, особливостей цвєтаєвського синтаксису.

Ще однією характерною особливістю усіх перекладів В. Богуславської вважаємо відсутність „страху” щодо трансформації деяких цвєтаєвських образів. У випадку неможливості знаходження адекватної лексеми у словниковому запасі української мови пропонувалися доречні заміни. Наприклад, „безмолвен рот его, углами вниз” – „заціпенілі болісно вуста”, „он тонок первой тонкостью ветвей” – „гінкий він – ніби віти між вітрів”. Багато перекладів В. Богуславської побудовані за принципом виділення у тексті першотвору образу, який є головним носієм смислової та емоційної наповненості у всьому рядку. Приміром, рядок „не самозванка – я пришла домой” перекладено як „не самозванка – господиня я”.

Отже, складність перекладу поезії М. Цвєтаєвої пов’язана з особливостями її письма. Множинність значень кожної деталі, варіативність кожного розділового знака, звукове розмаїття – все це апелює до чуттєвості перекладача, до його здатності відчути приховані переживання героїні та передати їх у повному спектрі.

У другому підрозділі “Рецепція творчої спадщини М. Цвєтаєвої в Україні на сучасному етапі” увага акцентується на різних формах рецепції (наукові праці, театральні вистави, поява літературно-художнього образу М. Цвєтаєвої), що дозволяє простежити процес сприйняття доробку поета на зламі століть.

Якісно нові умови для сприйняття творчої спадщини російського поета в Україні почали складатися з часу проведення Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 105-річчю від дня народження М. Цвєтаєвої (1998). Власне, ця конференція стала своєрідною точкою відліку пострадянської української літературної рецепції доробку М. Цвєтаєвої.

У цей період з’явилися вагомі дослідження (праці М. Борецького, С. Буніної, О. Гудошник, Т. Волкової, Т. Івашиної, Н. Лисенко, Р. Мниха, М. Моклиці, Л. Оляндер та ін.). Українські науковці репрезентують доробок М. Цвєтаєвої, розглядаючи його у таких напрямках. По-перше, здійснюють аналіз творчої індивідуальності та своєрідності ліричної та епічної творчості поета. По-друге, вдаючись до сучасного прочитання, розкривають особливості поетичної мовленнєвої форми. По-третє, розглядають україномовні переклади поезії М. Цвєтаєвої. Серед окреслених напрямків спостерігаються розвідки з чітко вираженим компаративістським підходом, зокрема, з’ясування творчих перегуків індивідуальних авторських манер М. Цвєтаєвої та Л. Костенко (Н. Онищак); порівняння релігійної лірики О. Стефановича та М. Цвєтаєвої (Т. Рязанцева).

На сучасному етапі розвитку цвєтаєвознавства в Україні маємо також зразки рецепції, що представлені сценічними творами за мотивами віршів та біографії М. Цвєтаєвої. Такий тип рецепції заломлюється творчим осмисленням актора. Під час гри актор, з одного боку, вживається в образ, а, з другого боку, водночас вносить своє власне бачення у створений ним образ. Сприйняття глядача у такому випадку дещо відмінне від сприйняття читача, адже у систему автор – твір – читач додається ще один чинник: актор. Тоді система трансформується і має форму автор – твір – актор – глядач. Рецепція глядача опосередковується грою актора, оскільки саме вона спрямовує подальше сприйняття глядача.

Українські драматурги, режисери та актори цілеспрямовано надають своїм виставам рис емоційності та ліричності, в їхній художній версії постає образ М. Цвєтаєвої, у якому стан душі, мотиви творчого пошуку взаємопов’язані з реальними життєвими колізіями. Вистава “Цвєтаєва плюс-мінус Пастернак” (2004 р.) (автор Є. Чуприна, постановка О. Кужельного) за своєю формою – поетичний діалог поетів. Літературна композиція акторки Т. Сезоненко “Спроба повернення” на основі поезії, листів та щоденників М. Цвєтаєвої емоційно і правдиво передає усі відтінки почуттів російського поета: її любов, тугу за Батьківщиною, почуття власної гідності.

Проте якщо під час перегляду вистави рецепція залежить від характеру гри актора, то під час самостійного читання п’єси маємо інший зразок сприйняття. Змістовні ремарки, місце і час розгортання дії постають безпосередніми чинниками драматичного дійства. В. Врублевська презентувала твір “Окаянные женщины?..” (2003 р.), в основі якого є поезія і матеріали біографії М. Цвєтаєвої та С. Парнок. Однак, відштовхнувшись від них, письменниця піднялася до ідейно-естетичних та філософських узагальнень і через вірші, розмови про мистецтво і літературу, про призначення жінки-поета та про її місце у поезії створила багатогранний образ цвєтаєвської душі.

Отже, у процесі інтеграції, ускладненої різними літературними та позалітературними факторами, творча спадщина М. Цвєтаєвої поступово увіходить у духовне життя українського суспільства, стаючи невід’ємною складовою українського мистецтва слова.

У висновках узагальнено подаються результати дослідження особливостей рецепції творчості М. Цвєтаєвої в Росії та Україні. Використовуючи теоретико-методологічні засади сучасної компаративістики, у науковій праці вперше систематизуємо і комплексно розглядаємо різні форми рецепції доробку поета. Тому в дисертаційному дослідженні основну увагу зосереджено, з одного боку, на сприйнятті творчості М. Цвєтаєвої митцями слова та критиками у різні часи, з іншого боку, на сприйнятті її творчості родиною, а й на тій ролі, яку відіграла її родина у поверненні імені великого поета.

Складний і суперечливий характер рецепції творчості М. Цвєтаєвої, у якій виділяємо періоди нерозуміння, несприйняття, замовчування, повернення у наукові та читацькі кола, надуваги, значною мірою зумовлений особистісно-психологічними та естетичними причинами, а також втручанням у процес міжлітературної комунікації нелітературних чинників.

Виділені чотири типи рецепції творчості М. Цвєтаєвої поетами-сучасниками, а також аналіз суджень літературних критиків відображають динаміку сприйняття її творчості у першій половині ХХ століття.

У період з 1956 року до 1980-х років вплив ідеології відчули на собі такі форми рецепції, як критичне засвоєння та переклади (цензурний підхід у доборі творів поета, гальмування друку, приховування біографічних фактів, відсутність творів у навчальних програмах шкіл та вищих навчальних закладів), результатом чого стало неповне, однобоке представлення творчого доробку та постаті М. Цвєтаєвої. “Цвєтаєвський” бум (останнє десятиліття ХХ століття) дав поштовх до численних літературознавчих та мовознавчих досліджень, а також до створення літературного образу М. Цвєтаєвої. Відкриття цвєтаєвського архіву дає право стверджувати, що сьогодні творча спадщина поета ґрунтовно засвоєна: її творчість добре відома російському, українському та західному читачеві, детально вивчені життєві колізії, поетична та прозова творчість, яка поступово стає об’єктом компаративістських досліджень.

В Україні більшість творів М. Цвєтаєвої ще не перекладена українською мовою, хоча перекладачі (П. Тичина, В. Стус, Р. Скиба, М. Борецький, В. Богуславська та інші) намагались не лише у тій чи іншій формі зберегти та відтворити еквілінеарність і ритмічний малюнок першотворів, особливості цвєтаєвського індивідуально-авторського стилю, а й передати їх ідейно-естетичну своєрідність як цілісного явища та характер образного мислення російського поета ХХ століття. На прикладах поодиноких перекладів віршів та збірки В. Богуславської бачимо, що перекладина поезія стала набутком української літератури. Перекладачі продемонстрували, що поезія М. Цвєтаєвої вписалася в український контекст, збагатила її новими мотивами, темами, образами, складниками художньої форми.

Різні форми рецепції (наукові праці, театральні вистави, поява літературно-художнього образу) творчого доробку російського поета представлені в Україні. На відміну від російських науковців, українські філологи фактично не досліджують життя поета, спираючись на російські праці. Проте широко вивчають різноманітні аспекти (літературознавчі й мовознавчі) творчості російського поета ХХ століття.

На сучасному етапі розвитку цвєтаєвознавства в Україні маємо також зразок рецепції, що представлена сценічними творами за мотивами віршів та біографії М. Цвєтаєвої. Театральні вистави дозволяють реципієнту крізь творче осмислення актора осягнути багатогранний світ цвєтаєвської душі і творчості.

Опубліковані праці за темою дисертації:

1.       Грицак Н.Р. З історії сприйняття художнього твору в російському літературознавстві // Studia metodologica. – Тернопіль, 2002. – Вип. 12. – С. 104–110.

2.       Грицак Н.Р. Насамперед – відчути музику поетичного слова (Аналіз перекладу М. Борецького поезії М. Цвєтаєвої) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005. – № 1. – С. 54–57.

3.       Грицак Н.Р. Проблема “Автора – Читача” у сучасному російському літературознавстві. // Studia metodologica. – Тернопіль, 2005. – Вип. 16. – С. 105–107.

4.       Грицак Н.Р. Особливості українського перекладу російської поезії (вірш “Пригвождена” М. Цвєтаєвої) // Наукові записки. Серія: Літературознавство. – Тернопіль: ТНПУ, 2005. – Вип. ХVІ. – С. 248–252.

5.       Грицак Н.Р. Рецептивна естетика (передумови становлення, поняття та терміни) // Терміносистеми сучасного літературознавства: Науковий семінар / За ред. Р. Гром’яка. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ, 2006. – С.72–81.